Постанова

від 02.09.2020 по справі 527/2510/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 527/2510/17

провадження № 61-53св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мічуріна ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мічуріна на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2018 року в складі судді Левицької Т. В. та на постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року в складі колегії суддів Пилипчук Л. І., Дряниця Ю. В., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ТОВ Агрофірма Мічуріна та просила:

- визнати припиненим договір оренди земельної ділянки від 12 квітня 2010 року № 14, укладений між ТОВ Агрофірма Мічуріна та ОСОБА_2 ;

- визнати недійсною додаткову угоду від 06 червня 2016 року до вказаного договору, укладену між сторонами.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 вказувала, що є спадкоємицею померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_2 та успадкувала земельну ділянку площею 3,2600 га, розташовану на території Глобинського району Полтавської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка на підставі договору від 12 квітня 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ Агрофірма Мічуріна , передана товариству в оренду на 5 років.

Успадкувавши земельну ділянку, ОСОБА_1 дізналася, що додатковою угодою від 06 червня 2016 року строк дії вказаного договору оренди продовжений на 17 років, проте позивач указує, що ОСОБА_2 цю додаткову угоду не підписував, тобто його волевиявлення на продовження оренди було відсутнє.

Позивач уважала, що оскільки дія договору оренди земельної ділянки закінчилася в 2015 році, то наявні підстави вважати його припиненим.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2018 року позов задоволено частково, визнано недійсною додаткову угоду від 06 червня 2016 року до договору оренди земельної ділянки від 12 квітня 2010 року № 14, укладену між ТОВ Агрофірма Мічуріна та ОСОБА_2 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що додаткова угода від 06 червня 2016 року до договору оренди земельної ділянки від 12 квітня 2010 року підписана не ОСОБА_2 , а іншою особою, що підтверджується висновком експерта, а відсутність волевиявлення орендодавця на підписання спірної угоди свідчить про її недійсність.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання припиненим договору оренди земельної ділянки, місцевий суд виходив із того, що 15 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ АФ Мічуріна укладено додаткову угоду до цього договору, якою строк дії договору продовжено на 10 років.

Оскільки вказана додаткова угода сторонами не оспорювалася та є дійсною, то строк дії договору оренди від 12 квітня 2010 року з урахуванням змін, унесених додатковою угодою від 05 квітня 2016 року, спливає 19 липня 2021 року, а тому відсутні підстави для визнання його припиненим.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовів і безпідстваність позовних вимог ОСОБА_3 , а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2018 року ТОВ Агрофірма Мічуріна подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року дана справа призначена до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідач указує, що висновок експерта не є беззаперечним доказом того, що орендодавець не підписувала додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки.

Аналіз вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про припинення договору оренди землі в касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на дану касаційну скаргу, в якому вона просила залишити її без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 12 квітня 2010 року між ОСОБА_2 та ТОВ Агрофірма Мічуріна укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надає, а ТОВ Агрофірма Мічуріна приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області, загальною площею 3,26 га, та належить орендодавцеві на підставі державного акта серії ПЛ № 006143, строком на 5 років.

Договір зареєстрований у встановленому законом порядку.

05 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ Агрофірма Мічуріна укладена додаткова угода, якою внесено зміни до пункту 8 договору та продовжено термін його дії до 10 років, який буде розраховуватися з дня закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки. Інші умови договору залишаються незмінними та сторони підтверджують по них свої зобов`язання. Указана додаткова угода набрала чинності з моменту її укладення та державної реєстрації 19 травня 2016 року.

06 червня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ Агрофірма Мічуріна укладена додаткова угода до договору оренди земельної ділянки, відповідно до якої продовжено строк дії договору до 06 червня 2033 року. Інші умови залишилися незмінними та сторони підтверджують по них свої зобов`язання. Указана додаткова угода набрала чинності з моменту її укладення та державної реєстрації 16 червня 2016 року.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 01 березня 2017 року приватним нотаріусом Глобинського районного нотаріального округу Похил І. Г., ОСОБА_1 є спадкоємицею земельної ділянки площею 3,2600 га, кадастровий номер 5320610100:00:001:0162, розташованої на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з висновком судового експерта від 24 липня 2018 року № 848 підпис у графі Орендодавець у додатковій угоді від 06 червня 2016 року до договору оренди земельної ділянки від 12 квітня 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 (орендодавець) та ТОВ Агрофірма Мічуріна (орендар), підпис від імені ОСОБА_2 виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судові рішення в оскаржуваній частині не відповідають зазначеним вимогам закону.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Суди першої та апеляційної інстанцій, установивши дійсні обставини справи, неправильно застосували норми матеріального права та з порушенням норм процесуального права дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, оскільки ОСОБА_2 її не підписував, отже така угода є неукладененою, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги необхідно відмовити.

Ураховуючи викладене, наявні правові підстави для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі.

Керуючись статтями 400, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мічуріна задовольнити.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року в частині позовної вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мічуріна про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Мічуріна про визнання недійсною додаткової угоди від 06 червня 2016 року до договору оренди земельної ділянки відмовити.

Із моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук