Постанова

від 07.09.2020 по справі 912/575/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2020 року м.Дніпро Справа № 912/575/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чус О.В. - (доповідача),

судді: Антонік С.Г., Подобєд І.М.,

Розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Споживчого товариства Долинське районне споживче товариство на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.06.2020 (повний текст складено та підписано 23.06.2020 суддя Поліщук Г.Б.) у справі №912/575/20

за позовом Фізичної особи-підприємця Подобед Тамари Іванівни

до відповідача Споживчого товариства Долинське районне споживче товариство, 28500, Кіровоградська область, Долинський район, м. Долинська, вул. Соборності України, буд. 24

про стягнення 65889,98 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Подобед Тамари Іванівни до Споживчого товариства Долинське районне споживче товариство про стягнення 65 889,98 грн, з яких: 39 665,00 грн основна заборгованість, 867,00 грн 3% річних, 9 257,70 грн пеня, 234,28 грн втрати від інфляції, 15 866,00 грн штраф, з покладанням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем Договору безвідсоткової позики від 16.11.2018 в частині повернення грошових коштів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 17.06.2020 у справі №912/575/20 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Споживчого товариства Долинське районне споживче товариство на користь Фізичної особи-підприємця Подобед Тамари Іванівни 65889,98 грн з яких: 39665,00 грн основна заборгованість, 867,00 грн 3% річних, 9257,70 грн пеня, 234,28 грн втрати від інфляції, 15866,00 грн штраф, а також 2 102,00 грн судового збору.

Рішення мотивоване тим, що матеріалами справи доведено факт невиконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору. Порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій відповідно до вимог закону.

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з рішенням Господарського суду, Споживче товариство Долинське районне споживче товариство звернулося з апеляційною скаргою, в якій, з урахуванням письмових пояснень від 28.08.2020, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків, встановленим обставинам справи просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Зокрема, суд вважає доведеним факт укладення 16.11.2018 між ФОП Подобед Т.І. (Позикодавець) та СТ Долинське РСТ (Позичальник) договору безвідсоткової позики та передачі, на його виконання, готівкових коштів від Позикодавця у позику Позичальнику, на підставі акту приймання-передачі грошових коштів, який підписаний та скріплений печатками сторін та є невід`ємною частиною Договору.

За висновками суду Договір позики та акт передачі грошових коштів є документами, що підтверджують як факт укладення правочину, так і його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми у позику. На думку, суду, порушення відповідачам касової дисципліни не впливає на укладення договору та умов його виконання.

Вищевказані висновки суперечать нормам матеріального права, встановленому правовому господарському порядку та загальним принципам господарювання, визначеними ст. 5, 6 ГК України.

На думку скаржника підписання сторонами Договору не породжує жодних обов`язків. Реальність зобов`язання має підтверджуватися фактом передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Так, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що узгоджений сторонами п. 2.3 Договору, згідно з яким Позикодавець передає позику Позичальнику шляхом передачі готівки з рук Позикодавця в руки Позичальника по акту приймання-передачі грошових коштіві. Проте, акт приймання - передачі грошових коштів від 16.11.2018, є належним доказом укладення Договору та передачі грошових коштів . Касові операції, зокрема щодо видачі/отримання готівки мали оформлюватися відповідними касовими документами.

Приписами Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та постановою НБУ № 148, якими повинні дотримуватися суб`єкти господарювання під час здійснення господарської діяльності, не перебачено такого виду платіжного документу як акт приймання - передачі грошових коштів із рук в руки.

Як вбачається зі змісту п. 2,3 2.5 Договору предметом останнього є грошові кошти в розмірі 39 665 грн, які передаються у позику Позикодавцем Позичальнику готівкою з рук в руки та в розмірі, що перевищує граничні суми розрахунків готівкою для юридичних осіб.

До того ж, позивачем не надано належник та допустимих доказів, а судом не встановлено факту оформлення касової операції з видачі готівкових коштів ФОП Подобед Т.І.(з каси, зняття коштів з банківського рахунку), з метою надання їх у позику, а також відображення у бухгалтерському та податковому обліку ФОП Подобед Т.І. вказаної господарської операції (облік цієї суми як дебіторської заборгованості відповідача).

Відтак, суд, на підставі недоведених обставин, що мають значення для справи, визнав встановленим факт отримання СТ Долинське РСТ грошових коштів у позику.

Більш того, судом першої інстанції не враховано, що Договір укладено в м. Долинська та його умови містять реквізити банківського рахунку СТ Долинське РСТ, тобто, ФОП Подобед Т.І. мала можливість внести готівкові кошти або через касу товариства, або на його банківський рахунок.

Акт приймання-передачі грошових коштів, що суперечить та одночасно і не відповідає чинному законодавству, не підтверджує факт передачі ФОП Подобед Т.І. та отримання СТ Долиньське РСТ таких коштів у позику.

Зазначений Акт приймання - передачі грошових коштів від 16.11.2018 не містить засвідченого факту отримання відповідачем грошових коштів.

Зокрема, Позичальник своїм підписом посвідчує лише той факт, що грошові кошти передані Позикодавцем та Позичальником перераховано у його присутності, а не отримані (п. 5 Акту ііриймання - передачі від 16.11.2018).

Узагальнені доводи інших учасників справи.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено матеріали справи, прийнято вірне рішення у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржника, в свою чергу, які зазначені в апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими. Просить залишити оскаржуване рішення - без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Оскільки, спірний договір позики є реальним договором, а факт передачі грошових коштів підтверджений самим договором, тому касові ордери, акти-приймання-передачі чи інші документи є додатковими доказами, що свідчать про укладення договору і передачу коштів відповідачу - Споживчому товариству Долинське районне споживче товариство, і аж ніяк не основними.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Споживчого товариства Долинське районне споживче товариство на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.06.2020 у справі №912/575/20 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Учасникам справи роз`яснено право подати відзив на апеляційну скаргу, встановлено строк для його подання, а також право подати клопотання та заяви (за наявності), додаткові докази (за наявності) та обґрунтування щодо неможливості надати їх до суду першої інстанції, заперечення на заяви та клопотання, встановлено строк їх подання.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

16.11.2018 між Фізичною особою-підприємцем Подобед Тамарою Іванівною (Позикодавець) та Споживчим товариством Долинське споживче товариство (Позичальник) укладено договір безвідсоткової позики (а.с.24-25) (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору Позикодавець надає Позичальнику в позику грошові кошти, а Позичальник зобов`язується повернути надані кошти в повному обсязі у порядку та на умовах, передбачених цим Договором.

Позика надається Позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування коштами, а саме проценти (відсотки) Позикодавцем не нараховуються і не стягуються (пункт 1.3. Договору).

Згідно пункту 2.1. Договору позика надається Позикодавцем у готівковій формі. Позикодавець зобов`язується невідкладно передати позику одразу після підписання сторонами цього Договору.

Сторони визначили та погодили, що з моменту фактичної передачі коштів по акту приймання-передачі грошових коштів цей договір вступає в юридичну силу. Підтвердженням фактичної передачі коштів від Позикодавця у позику є підписаний та скріплений печатками сторін акт приймання-передачі грошових коштів (пункт 2.2. Договору).

Відповідно до пункту 2.3. Договору Позикодавець передає позику Позичальнику шляхом передачі готівки з рук Позикодавця в руки Позичальника по акту приймання-передачі грошових коштів. У момент підписання сторонами акту приймання-передачі грошових коштів зобов`язання Позикодавця перед Позичальником виконані у повному обсязі.

Загальна сума позики встановлюється в національній валюті України - гривнях і за цим Договором становить 39 665,00 грн (пункт 2.5. Договору).

Сторони Договору дійшли згоди про відсутність права у Позикодавця на отримання відсотків (процентів) за користування позикою, керуючись ст. 6 , ч. 1 ст. 1048 ЦК України (пункт 3.1. Договору).

У пункті 5.1. Договору сторони погодили, що строк надання позики становить 6 місяців з моменту передання Позикодавцем Позичальнику суми позики за актом приймання-передачі грошових коштів. Загальна сума позики зазначена у п. 2.5. цього Договору, підлягає поверненню Позичальником Позикодавцю у строк до 16.05.2019 у повному обсязі (розмірі).

Позичальник зобов`язаний повернути Позикодавцеві позику цілим платежем, повернення позики частинами в односторонньому порядку не допускається (пункт 5.2. Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2019 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 10.1. Договору).

Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач отримав в готівковій формі грошові кошти в сумі 36 665,00 грн, про що свідчить підписаний обома сторонами та скріплений печатками акт приймання-передачі грошових коштів від 16.11.2018 (а.с. 26).

Також, з наявних матеріалів справи вбачається, що відповідач свій обов`язок щодо повернення позики у строк до 16.05.2019 року у повному обсязі не виконав.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем 20.12.2019 направлено на адресу відповідача претензію від 17.12.2019 №17/12-2019 (а.с. 16-23).

Оскільки відповідач порушив виконання взятих на себе зобов`язань за договором безвідсоткової позики, зокрема, не повернув кошти у строк встановлений договором, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України , суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень ст.ст. 74 , 76 , 77 Господарського процесуального кодексу України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України ).

За ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України , ч. 6 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із поверненням грошових коштів за договором позики, та відповідальністю за несвоєчасне повернення позики, які регулюються Цивільним кодексом України , Господарським кодексом України .

У силу вимог ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частинами 1, 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вірно встановлено судом та слідує з матеріалів справи, 16.11.2018 між Фізичною особою-підприємцем Подобед Тамарою Іванівною (Позикодавець) та Споживчим товариством Долинське споживче товариство (Позичальник) укладено договір безвідсоткової позики, відповідно до умов якого позикодавець надає Позичальнику грошові кошти, а Позичальник зобов`язується повернути надані кошти в повному обсязі у порядку та на умовах, передбачених Договором.

Факт надання позивачем відповідачу позики в розмірі 39 665,00 грн підтверджується Актом приймання-передачі грошових коштів від 16.11.2018 (а.с. 26). Відповідачем кошти отримано без заперечень і зауважень.

Відтак, твердження апелянта, щодо не укладення Договору безвідсоткової позики від 16.11.2018 року у зв`язку з відсутністю відтисків печаток на вищевказаних документах є безпідставними.

Водночас судом першої інстанції було правомірно зазначено, що за своєю суттю договір позики, акт передачі грошових коштів є документами, що підтверджують як факт укладення договору, так і його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми, відтак доводи відповідача (апелянта) про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження передачі грошових коштів з посиланням на Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України № 148 від 29.12.2017 року , колегією суддів також відхиляються як безпідставні. Порушення відповідачем касової дисципліни не впливає на укладення договору.

За частинами 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Правильними визнає колегія висновки судув, що в строк встановлений пунктом 5.1. Договору, відповідач кошти не повернув, доказів повернення позивачу позики у строк, встановлений Договором, відповідач не надав, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення 39 665,00 грн основної заборгованості.

З огляду на викладене, апеляційній суд наголошує, що судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок про те, що спірний договір позики є реальним договором, саме укладення якого підтверджує передачу коштів. Так, це передбачено самим договором позики від 16.11.2018 p., а саме п.2.3. Договору, в якому визначено, що Позикодавець передає позику Позичальнику шляхом передачі грошових коштів готівки з рук в руки Позичальника по акту приймання-передачі грошових коштів. У момент підписання сторонами акту приймання-передачі грошових коштів зобов`язання Позикодавця перед позичальником виконані у повному обсязі.

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Спірним договором позики від 16.11.2018 р. були передбачені як предмет договору - передання грошей у позику, так і інші істотні умови, наприклад ціна - договір є безоплатним, строк - 6 місяців, тощо.

У сторін не виникало і не виникає заперечень, що при підписанні договору позики від 16.11.2018 р. було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору.

Проте, відповідач обґрунтовує неукладеність договору тим, що не відбулось передачі грошей, тобто, що не отримував позику за договором.

Втім, відповідачтак і не оспорював договір позики на тій підставі, що позика насправді ним не була отримана, як це передбачено у ст. 1051 ЦК України, тобто відповідач не скористався належним способом захисту свого права - оспоренням договору, тобто визнання його недійсним за ч.3 ст. 215 ЦК України.

Заперечення укладеності договору на тій підставі, що позика фактично не була отримана, адже не відображена у книзі видаткових та прибуткових ордерів, не є належним способом захисту свого права і суд першої інстанції справедливо не врахував такі заперечення відповідача.

З цього приводу, тобто у зв`язку з неналежною аргументацією відповідачем своїх заперечень, у позивача не було підстав доводити наявність у неї коштів для передачі у позику чи надання певних видаткових касових ордерів, бо факт передачі коштів підтверджувався самим письмовим договором, за відсутності якого доказом передачі та приймання позики могли б бути видаткові і прибуткові касові ордери.

Тому судом правомірно і обгрунтовано враховано, що реальність договору позики підтверджує не лише розписка чи інший документ, що посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми (тобто проста письмова форма договору позики), а і, власне, сам договір позики, складений сторонами у письмовій формі.

Крім того, відповідач у апеляційній скарзі посилається на те, що факт підтвердження передачі готівкових коштів має підтверджуватись належним доказом, тобто прибутковим касовим ордером, і при цьому посилається на норми Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Проте, якщо між сторонами і були порушені якість норми Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, то лише з боку відповідача, адже при наявності письмового договору позики саме відповідачем не було складено прибуткового касового ордеру.

У даному випадку саме договір позики від 16.11.2018 р. є первинним документом, складеним у відповідності до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на підставі якого у сторін виникають права і обов`язки.

Стосовно посилань відповідача на порушення самим же відповідачем Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, то як вірно зазначив суд першої інстанції, на укладеність договору не впливає порушення відповідачем касової дисципліни.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України , іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193 , ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України ).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України ).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України , ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України , статтями 1 , 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України .

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України .

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України , коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України , оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18.

Відповідно до п. 6.4. Договору при порушенні строку повернення позики зазначеного у п. 5.1. цього Договору, Позичальник зобов`язується сплатити Позикодавцеві господарські санкції у вигляді штрафу та пені. Позичальник і Позикодавець за обопільною згодою визначили розмір штрафу, що підтверджується підписами і печатками Сторін на цьому Договорі, який становить 40% від неповерненої суми позики, та підлягає сплаті Позичальником на користь Позикодавця, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми позики за кожний день прострочення повернення позики Позикодавцеві. В силу приписів ч. 6 ст. 232 ГК України сторони вирішили та погодили, що нарахування неустойки (штрафу, пені) за порушення Позичальником строк уповернення позики, установленого умовами цього Договору припиняється через 12 місяців із дня, зазначеного у п. 5.1. цього Договору.

Місцевий господарський суд задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 40% від основної заборгованості у сумі 15 866,00 грн та пені у розмірі 9 257,70 грн за період з 17.05.2019 по 16.05.2020 на суму заборгованості 39 665,00 грн.

В цій частині рішення місцевого господарського суду не оскаржується.

Відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов`язання є нарахування процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат. Так, згідно частини другої наведеної норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень статей 524 , 533 , 625 Цивільного кодексу України , грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Інфляційні нарахування на суму боргу та сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), які передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України , не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Період нарахування вказаних платежів законодавством не обмежений та здійснюється протягом всього часу існування прострочки виконання грошового зобов`язання.

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Місцевий господарський суд задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 17.05.2019 по 16.05.2020.

В цій частині рішення місцевого господарського суду також не оскаржується.

Колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги та вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України , для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника у справі.

Керуючись ст.ст. 129 , 240 , 269-270 , 275 , 276 , 281-282 , 284 Господарського процесуального кодексу України , Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Споживчого товариства Долинське районне споживче товариство - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.06.2020 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України .

Повний текст постанови складений 07.09.2020.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя С.Г. Антонік

Суддя І.М. Подобєд