Рішення

від 26.08.2020 по справі 910/6092/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.08.2020Справа № 910/6092/20

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Добра

про зобов`язання вчити дії

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін

від позивача: Павлюк А.А.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Добра про зобов`язання надати інформацію про вартість частки, що підлягає виплаті колишньому учаснику товариства, обґрунтований розрахунок та копії документів, які були використані при розрахунку вартості частки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем вимог Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" в частині обов`язку з надання колишньому учаснику інформації про вартість частки, що підлягає виплаті, за наслідками виходу з товариства та надання обґрунтованого розрахунку та копії документів, які були використані при розрахунку вартості частки.

Ухвалою від 12.05.2020р. судом було відкрито провадження; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 10.06.2020р. Вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

10.06.2020р. судом було задоволено клопотання відповідача та відкладено підготовче засідання на 08.07.2020р.

26.06.2020р. представником відповідача було подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке було розглянуто та відхилено судом.

08.07.2020р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.08.2020р.

26.08.2020р. представником відповідача було подано клопотання про продовження строку на подання відзиву, в задоволенні якого судом було відмовлено.

Судом також було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з урахуванням наступного.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Проте, наявності достатніх підстав для відкладення розгляду справи представником відповідача наведено не було. При цьому, суд звертає увагу,що відкладення розгляду справи є правом, а не обов`язком суду.

З приводу численних клопотань відповідача про відкладення розгляду справи господарський суд вважає за доцільне також зауважити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, задоволення клопотання відповідача могло призвести до затягування строків розгляду справи та, як наслідок, порушення права позивача на справедливий розгляд справи у розумні строки, яке визначено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 26.08.2020р.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами.

Представником позивача у судовому засіданні 26.08.2020р. було надано усні пояснення по суті справи, згідно яких позовні вимоги підтримано.

В судовому засіданні 26.08.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

26.07.2017р. було проведно установчі збори учасників товариства, на яких прийнято рішення про створення Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Добра , затвердження установчого документа товариства, затвердження складу учасників товариства, розміру статутного капіталу, мети та предмету діяльності товариства, призначення виконавчого органу.

Згідно змісту протоколу №1 від 26.07.2017р. загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Добра затверджено наступний склад учасників товариства: ОСОБА_2 (частка у статутному капіталі 31%), ОСОБА_3 (частка у статутному капіталі 23%), ОСОБА_4 (частка у статутному капіталі 23%), ОСОБА_1 (частка у статутному капіталі 23%).

26.12.2019р. ОСОБА_1 скерував на адресу відповідача заяву про вихід з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Добра .

Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 24.01.2020р. до державного реєстру було внесено запис №10701070003069770 щодо зміни складу учасників товариства. За наслідками внесення вказаних змін учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Добра є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

01.02.2020р. ОСОБА_1 з вернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Добра з листом від 30.01.2020р., в якому на підставі ч.6 ст.24 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю просив повідомити, як колишньому учаснику товариства, вартість його частки та надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку. На підтвердження направлення вказаного листа позивачем надано суду опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек від 01.02.2020р. Публічного акціонерного товариства Укрпошта .

Проте, за поясненнями позивача, відповідачем вимоги колишнього учасника виконано не було, відомості щодо вартості його частки не повідомлено, обґрунтованого розрахунку та копій документів, необхідних для розрахунку не надано, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття охоронюваний законом інтерес важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття охоронюваний законом інтерес у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

За приписами ч.1 ст.167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

За приписами ч.1 ст.24 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників.

Учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу. Вихід учасника з товариства, внаслідок якого у товаристві не залишиться жодного учасника, забороняється (ч.5 ст.24 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю ).

За приписами ч.6 ст.24 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю не пізніше 30 днів з дня, коли товариство дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, воно зобов`язане повідомити такому колишньому учаснику вартість його частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку. Вартість частки учасника визначається станом на день, що передував дню подання учасником відповідної заяви у порядку, передбаченому Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань .

Як було встановлено вище, 26.12.2019р. ОСОБА_1 скерував на адресу відповідача заяву про вихід з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Добра .

Державну реєстрацію виходу позивача зі складу учасників відповідача було проведено 24.01.2020р., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (внесено запис №10701070003069770 щодо зміни складу учасників товариства).

За таких обставин, виходячи з наведеного вище, у відповідача виник обов`язок повідомити позивачу, як колишньому учаснику вартість його частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку, строк виконання якого настав.

Проте, як вказує позивач, Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Добра відповідних даних надано не було.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч обов`язку з доказування, відповідачем належних та допустимих у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання своїх обов`язків, що передбачені ч.6 ст.24 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , надано не було.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Добра про зобов`язання надати інформацію про вартість частки, що підлягає виплаті колишньому учаснику товариства, обґрунтований розрахунок та копії документів, які були використані при розрахунку вартості частки.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Добра (01004, місто Київ, вул.Шовковична, будинок 46/48, ЄДРПОУ 41482223) повідомити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ), як колишньому учаснику товариства вартість його частки та надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Добра (01004, місто Київ, вул.Шовковична, будинок 46/48, ЄДРПОУ 41482223) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 2102 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 07.09.2020р.

Суддя Спичак О.М.