Постанова

від 14.12.2020 по справі 910/6092/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2020 р. Справа№ 910/6092/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Владимиренко С.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Кульчицької І.А.,

представників сторін:

позивача: Коновал Т.В.,

відповідача: не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Добра"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2020 (повний текст складений 07.09.2020)

у справі № 910/6092/20 (суддя Спичак О.М.)

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Добра"

про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.2020 у справі №910/6092/20 позов задоволено повністю: зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Добра" повідомити ОСОБА_1 як колишньому учаснику товариства вартість його частки та надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Добра" на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2.102,00 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що внаслідок виходу позивача зі складу учасників відповідача у останнього виник обов`язок повідомити позивачу як колишньому учаснику вартість його частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку, строк виконання якого настав.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ "ТД "Добра" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2020 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Попікова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 апеляційну скаргу ТОВ "ТД "Добра" залишено без руху. Надано ТОВ "ТД "Добра" строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме, надання доказів направлення копії апеляційної скарги ОСОБА_1 у встановленому порядку. Роз`яснено ТОВ "ТД "Добра" право подати заяву із зазначенням інших підстав та доказів на їх підтвердження для поновлення строку на апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали. Роз`яснено ТОВ "ТД "Добра" право подати заяву з вимогами апеляційної скарги.

10.11.2020 від ТОВ "ТД "Добра" надійшли апеляційна скарга з уточненням прохальної частини, докази направлення копії апеляційної скарги ОСОБА_1 та заява про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 поновлено ТОВ "ТД "Добра" пропущений строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ТД "Добра" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2020 у справі № 910/6092/20; зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2020 у справі № 910/6092/20. Розгляд справи призначено на 14.12.2020.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Владимиренко С.В. (у зв`язку з відпусткою судді Попікової О.В.).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2020 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Добра" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2020 у справі №910/6092/20 до провадження у визначеному складі суду, розгляд апеляційної скарги призначено на 14.12.2020.

Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що позивач своїми діями та за участю його дружини ОСОБА_2 завдає економічної шкоди ТОВ "Торговий дім "Добра" та підриває його ділову репутацію. Як стверджує апелянт, громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які є дружинами колишніх робітників ТОВ "Торговий дім "Добра" ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відповідно, зареєстрували ТОВ "СПАЙСЕС ПРОДАКШН" та здійснюють господарську діяльність з виготовлення та продажу спецій за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, з використанням технологічних карт і рецептів викрадених ТОВ "Торговий дім "Добра", а також, активно використовуючи набуті зв`язки та клієнтську базу під час їхньої роботи у ТОВ "Торговий дім "Добра", намагаються контрафактом реалізувати виготовлену продукцію на м`ясокомбінати України, чим завдають економічної шкоди відповідачу та підривають його ділову репутацію.

На думку апелянта, за наведених дій позивача у відповідача не виникає обов`язок повідомити ОСОБА_1 як колишньому учаснику товариства вартість його частки та надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права і просив залишити вказане рішення без змін.

У судовому засіданні 14.12.2020 представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Представники відповідача в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників.

Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, 26.07.2017 були проведені установчі збори учасників товариства, на яких прийнято рішення про створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Добра", затвердження установчого документа товариства, затвердження складу учасників товариства, розміру статутного капіталу, мети та предмету діяльності товариства, призначення виконавчого органу.

Згідно з протоколом №1 від 26.07.2017 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Добра" затверджено такий склад учасників товариства: ОСОБА_5 (частка у статутному капіталі 31%), ОСОБА_6 (частка у статутному капіталі 23%), ОСОБА_4 (частка у статутному капіталі 23%), ОСОБА_1 (частка у статутному капіталі 23%).

26.12.2019 ОСОБА_1 скерував на адресу відповідача заяву про вихід з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Добра".

Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 24.01.2020 до державного реєстру було внесено запис №10701070003069770 щодо зміни складу учасників товариства. За наслідками внесення вказаних змін учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Добра" є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

01.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Добра" з листом від 30.01.2020, в якому на підставі ч. 6 ст. 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" просив повідомити як колишньому учаснику товариства вартість його частки та надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку. На підтвердження направлення вказаного листа позивач надав суду опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек від 01.02.2020 Публічного акціонерного товариства "Укрпошта".

Проте відповідач вимоги колишнього учасника не виконав, відомості щодо вартості його частки, обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку, не надав, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004, види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і неправовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Виходячи зі змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

За приписами ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

За приписами ч. 1 ст. 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників.

Учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу. Вихід учасника з товариства, внаслідок якого у товаристві не залишиться жодного учасника, забороняється (ч. 5 ст. 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

За приписами ч. 6 ст. 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не пізніше 30 днів з дня, коли товариство дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, воно зобов`язане повідомити такому колишньому учаснику вартість його частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку. Вартість частки учасника визначається станом на день, що передував дню подання учасником відповідної заяви у порядку, передбаченому Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань .

Як було встановлено вище, 26.12.2019 ОСОБА_1 скерував на адресу відповідача заяву про вихід з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Добра".

Державну реєстрацію виходу позивача зі складу учасників відповідача було проведено 24.01.2020, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (внесено запис №10701070003069770 щодо зміни складу учасників товариства).

За таких обставин, виходячи з наведеного вище, місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що у відповідача виник обов`язок повідомити позивачу як колишньому учаснику вартість його частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку, строк виконання якого настав.

Проте Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Добра" зазначених відомостей позивачу не надало.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

Однією з засад здійснення господарського судочинства відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч обов`язку з доказування, відповідач належних та допустимих доказів виконання своїх обов`язків, передбачених ч. 6 ст. 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", не надав.

За таких обставин, виходячи з викладеного вище у сукупності, місцевий суд дійшов правильного висновку щодо наявності достатніх підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Добра" про зобов`язання надати інформацію про вартість частки, що підлягає виплаті колишньому учаснику товариства, обґрунтований розрахунок та копії документів, які були використані для розрахунку вартості частки.

При цьому колегія суддів відзначає, що обов`язок товариства надати його колишньому учаснику відомості про вартість частки такого учасника, обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку, чинне законодавство не пов`язує із діями колишнього учасника, які завдають економічної шкоди товариству та підривають його ділову репутацію та можуть бути підставою для окремого судового провадження для відшкодування такої шкоди.

Відтак колегія апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які є дружинами колишніх робітників ТОВ "Торговий дім "Добра" ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відповідно, зареєстрували ТОВ "СПАЙСЕС ПРОДАКШН" та здійснюють господарську діяльність з виготовлення та продажу спецій за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, з використанням технологічних карт і рецептів викрадених ТОВ "Торговий дім "Добра", а також, активно використовуючи набуті зв`язки та клієнтську базу під час їхньої роботи у ТОВ "Торговий дім "Добра", намагаються контрафактом реалізувати виготовлену продукцію на м`ясокомбінати України, чим завдають економічної шкоди відвідачу та підривають його ділову репутацію.

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наведених доводів.

Також колегія суддів відзначає, що ухвалою місцевого суду від 12.05.2020 було відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 10.06.2020. Вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

10.06.2020 місцевий суд задовольнив клопотання відповідача та відклав підготовче засідання на 08.07.2020.

26.06.2020 представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке було розглянуте та відхилене місцевим судом.

08.07.2020 місцевий суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 26.08.2020.

26.08.2020 представник відповідача подав клопотання про продовження строку на подання відзиву, в задоволенні якого місцевий суд відмовив.

Місцевий судом також розглянув та відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з урахуванням такого.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, наявності достатніх підстав для відкладення розгляду справи представник відповідача не навів. При цьому місцевий суд вірно відзначив, що відкладення розгляду справи є правом, а не обов`язком суду.

З приводу численних клопотань відповідача про відкладення розгляду справи місцевий суд також доцільно зауважив, що згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд має враховувати, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що задоволення клопотання відповідача могло призвести до затягування строків розгляду справи та, як наслідок, порушення права позивача на справедливий розгляд справи у розумні строки, яке визначене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, місцевий суд дійшов правомірного висновку, що неявка відповідача не перешкоджала розгляду спору місцевим судом у судовому засіданні 26.08.2020.

Крім того відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, місцевий суд правомірно розглянув справу за наявними матеріалами.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржник не надав суду апеляційної інстанції.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Добра" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2020 у справі №910/6092/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2020 у справі №910/6092/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2020 у справі №910/6092/20.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6092/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 15.12.2020.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.В. Владимиренко