Постанова

від 07.09.2020 по справі 920/1186/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2020 р. Справа№ 920/1186/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Скрипки І.М.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Король Я.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Іскра"

на рішення Господарського суду Сумської області від 25.05.2020

(повний текст рішення складено 29.05.2020)

у справі № 920/1186/19 (суддя Жерьобкіна Є.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Касіко"

до Приватного акціонерного товариства "Іскра"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства "Іскра Плюс"

про 2 283 462,36 грн.

за участю представників:

від позивача: Кучменко С.В.,

від відповідача: Мазнєва С.Г.,

від третьої особи: не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Касіко" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до ПрАТ "Іскра" про стягнення 2 283 462 грн 36 коп. заборгованості за договором № 4 від 11.03.2016, укладеним між ПрАТ "Іскра" та ТОВ "Аваль-Агро", в тому числі: 1 000 000,00 грн основного боргу за поставку насіння та мінеральних добрив, 897 616,43 грн пені, 84 986,30 грн 3% річних, 300 859,63 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 25.05.2020 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 000 000,00 грн заборгованості за товар, 438 986,30 грн пені, 84 986,30 грн 3% річних, 300 859,89 грн інфляційних втрат, 33 957,28 грн витрат по сплаті судового збору. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Місцевий господарський суд відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшив розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 50% до 438 986,30 грн.

Не погодившись з рішенням, ПрАТ "Іскра" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Скаржник наполягає на спливі строку позовної давності відносно особи, яка несе субсидіарну відповідальність, та скорочених строків позовної давності щодо стягнення пені, про що було заявлено відповідачем. Також скаржник посилається на преюдиціальність обставин, які встановлені господарським судом у справі № 920/369/17.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2020 за апеляційною скаргою ПрАТ "Іскра" на рішення Господарського суду Сумської області від 25.05.2020 у справі № 920/1186/19 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 11.08.2020.

30.07.2020 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив, в якому ТОВ "Касіко" просить залишити рішення Господарського суду Сумської області від 25.05.2020 у справі № 920/1186/19 без змін, а апеляційну скаргу ПрАТ "Іскра" без задоволення з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2020 для розгляду справи було сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Скрипка І.М., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2020 апеляційну скаргу ПрАТ "Іскра" на рішення Господарського суду Сумської області від 25.05.2020 у справі № 920/1186/19 прийнято до провадження новим складом колегії суддів, розгляд справи ухвалено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 розгляд справи було відкладено на 07.09.2020.

В судове засідання представник третьої особи не з`явився, хоч третя особа був належним чином повідомлений про дату, час і місце засідання суду в порядку, передбаченому ст. 120 ГПК України.

Беручи до уваги, що ухвалами Північного апеляційного господарського суду доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез`явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті і від відповідача не надходило клопотання про розгляд апеляційної скарги в присутності його представника, а також те, що згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядуості представника третьої сооби за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні представник скаржника вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на втрату нерухомого майна внаслідок неправомірних дій відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечив та просив її залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

У відповідності до вимог ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Яв встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 11.03.2016 між ТОВ "Аваль-Агро" (продавець) та ПАТ "Іскра" (покупець був укладений договір поставки № 4, на умовах якого ТОВ "Аваль-Агро" зобов`язався у строки, визначені договором, передати у власність покупця (поставити) товар, а покупець забовязався прийняти товар та оплатити його вартість.

Зі змісту пунктів 5.1, 6.1 договору, загальна вартість товару з ПДВ визначається шляхом складання вартості окремих партій товару, визначених у додатках до договору, і повинна бути сплачена покупцем у строк, встановлений у відповідних додатках.

За специфікацією № 1 до договору, ТОВ "Аваль-Агро" зобов`язалося поставити відповідачу товар, загальною вартістю 9 628 971,12 грн. Умови оплати вартості товару: до 10 жовтня 2016 року.

Згідно із специфікацією № 2 до договору, ТОВ "Аваль-Агро" зобов`язалося поставити відповідачу товар загальною вартістю 6572789, 05 грн. Умови оплати вартості товару: до 10 жовтня 2016 року.

Матеріалами справи, зокрема видатковими накладними № 00000010 від 18.03.2016 на суму 1 558 080,00 грн, № 00000012 від 05.04.2016 на суму 63 840,00 грн, № 00000013 від 09.04.2016 на суму 4 363 344,00 грн, № 00000035 від 29.04.2016 на суму 7 096 387,33 грн, № 00000036 від 30.04.2016 на суму 449 609,16 грн, № 00000038 від 06.05.2016 на суму 650 300,64 грн, № 00000045 від 23.05.2016 на суму 1 224 325,20 грн, № 00000049 від 06.06.2016 на суму 541 412,64 грн, № 00000053 від 10.06.2016 на суму 407 370,72 грн, підтверджується факт поставки відповідачу за договором товару на загальну суму 16 354 669,69 грн.

Частина товару, загальною вартістю 237 482,40 грн була повернута покупцем продавцю згідно зі зворотними накладними № 1 від 16.05.2016 на суму 175 172,40 грн, № 2 від 30.05.2016 на суму 62 310,00 грн.

З підписаного між сторонами акту звірки взаєморозрахунків станом на 01.11.2016 вбачається, що відповідач частково розрахувався за отриманий товар, заборгованість становила 10 331 137,29 грн.

Наявні в матеріалах справи банківські виписки підтверджують часткову оплату відповідачем товару після підписання акту звірки, зокрема 09.11.2016 в сумі 229 650,00 грн, 08.11.2016 в сумі 1 000 000,00 грн, 15.11.2016 в сумі 501 487,29 грн, 21.11.2016 в сумі 580 000,00 грн, 22.11.2016 в сумі 70 000,00 грн, 14.12.2016 в сумі 570,75 грн, 16.12.2016 в сумі 2 500,50 грн.

З урахування вказаних оплат, заборгованість за поставлений товар станом на 16.12.2016 становила 7 946 928,75 грн.

Заборгованість ПАТ "ІСКРА" перед ТОВ "Аваль-Агро" у сумі 7 946 928,75 грн за передавальним балансом, складеним станом на 27.12.2016, передана до ПрАТ "Іскра Плюс", яке виділено з ПАТ "Іскра" відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Іскра", оформленого протоколом № 28/07/2016 33А від 28.07.2016 (рішення про затвердження розподільчого балансу, у зв`язку з виділенням з ПАТ "Іскра" акціонерного товариства ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС" прийнято позачерговими загальними зборами акціонерів ПАТ "Іскра" 10.10.2016 , оформлене протоколом № 10/10/2016).

07.03.2017 між ТОВ "Аваль-Агро" та ТОВ "Касіко" укладений договір відступлення права вимоги (цесії) № 1, на умовах якого позивач набув права вимоги та став кредитором за договором поставки № 4 від 11.03.2016, укладеним між ТОВ "Аваль-Агро" та ПАТ "Іскра".

У квітні 2017 року ТОВ "Касіко" звернулося з позовом до ПАТ "Іскра" про стягнення 1 000 000,00 грн боргу та 151 115,48 грн пені за договором поставки від 11.03.2016 № 4. Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням ПАТ "Іскра" зобов`язань за договором у частині оплати поставленого товару (у справі № 920/369/17). Ухвалою Господарського суду Сумської області від 29.10.2019 у справі № 920/369/17 позов залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України (позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду).

Місцевим господарським судом також встановлено, що ТОВ "Касіко" неодноразово зверталося до ПрАТ "Іскра Плюс" з вимогами погасити заборгованість (вимоги-повідомлення № 54 від 01.08.2018, № 57 від 30.08.2018, № 44 від 06.08.2019), однак доказів надання ПрАТ "Іскра Плюс" відповідей на вимоги позивача матеріали справи не містять. Заперечень основним боржником щодо суми боргу заявлено не було, доказів погашення ПрАТ "Іскра Плюс" заборгованості перед позивачем матеріали справи не містять, ні відповідачем, ні третьою особою такі докази не подані.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновокм місцевого господарського суду, що невчинення ПрАТ "Іскра Плюс" дій направлених на погашення перед позивачем заборгованості протягом трьох років свідчить про фактичну відмову основного боржника від виконання своїх зобов`язань та надає позивачу право пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність - ПрАТ "Іскра".

29.11.2019 позивач звернувся до суду з позовом у справі № 920/1186/19.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. 611 ЦК України). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Якраз інші умови нарахування штрафних санкцій і були погодженні сторонами договору № 4 від 11.03.2016.

Так, у п. 11.2 договору сторони погодили, що за порушення строків виконання зобов`язань за цим договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочки. При цьому, відповідно до п. 11.6 договору, нарахування штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором припиняється через 3 (три) роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором становить 3 (три) роки.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов мотивованого висновку, що у п. 11.6 договору сторони передбачили збільшення тривалості періоду нарахування штрафних санкцій, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України та збільшення строку позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій.

Як обґрунтовано встановлено місцевим господарським судом, прострочення виконання зобов`язання з оплати товару починається з 11.10.2016. З урахуванням умов п. 11.6 договору, правомірним є нарахування пені за період з 11.10.2016 по 10.10.2019 (три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане). Нарахування позивачем пені за період з 11.10.2019 по 31.10.2019 здійснене поза межами строку нарахування штрафних санкцій, визначеного у договорі № 4 від 11.03.2016.

Перевіривши правильність розрахунку, колегія суддів погоджується з правильністю нарахування пені в сумі 877 972,60 грн за період з 01.01.2017 по 10.10.2019.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічні правові висновки викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 16.04.2020 у справі № 923/639/19).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, місцевий господарський суд дійшов мотивованого висновку про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50% до 438 986,30 грн. Таке зменшення пені, на переконання суду, є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, враховуючи, що стягнення на користь позивача суми 3% річних, інфляційного збільшення суми боргу компенсує знецінення несплачених відповідачем коштів, а також те, що позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем, як субсидіарним боржником, своїх зобов`язань або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позовних вимог, колегія суддів визнає обґрунтованим його у розмірі 1 000 000,00 грн заборгованості за товар, 438 986,30 грн пені, 84 986,30 грн 3% річних, 300 859,89 грн інфляційних втрат.

Доводи скаржника щодо неправильного розрахунку пені спростовуються аналізом погоджених сторонами умов договору № 4 від 11.03.2016.

Згідно із ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У даній справі позивач набув прав кредитора за договором поставки № 4 від 11.03.2016, укладеним між ТОВ "Аваль-Агро" та ПАТ "Іскра", внаслідок передання ТОВ "Аваль-Агро" своїх прав ТОВ "Касіко" за договором відступлення права вимоги (цесії) від 07.03.2017 № 1.

Стаття 520 ЦК України передбачає, що боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із ч. 3 ст. 109 ЦК юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу.

Отже, внаслідок виділу та передачі боргу сталась заміна сторони у зобов`язанні, а позивач став субсидіарним боржником.

Заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст. 262 ЦК України).

Відповідно до ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Судом встановлено, що відповідачем було частково оплачено поставлений товар, в тому числі 14.12.2016 в сумі 570,75 грн, 16.12.2016 в сумі 2 500,50 грн.

Факт зміни правового статусу відповідача з основного боржника на субсидіарного не спростовує визнання ним боргу до заміни боржника у зобов`язанні, що в силу ст. 262 ЦК України не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Враховуючи положення ст. 109, 262, 264 ЦК України трирічний строк позовної давності по заявленим вимогам на момент пред`явлення позову у даній справі не сплив.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Скаржником не надано суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог та підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження, оскільки суд в повній мірі з`ясував всі обставини, необхідні для правильного вирішення спору.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Іскра" на рішення Господарського суду Сумської області від 25.05.2020 у справі № 920/1186/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 25.05.2020 у справі № 920/1186/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 920/1186/19 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді І.М. Скрипка

С.Я. Дикунська