Ухвала

від 07.09.2020 по справі 910/13267/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

07.09.2020Справа № 910/13267/20 Суддя Господарського суду міста Києва Андреїшина І.О., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю МАНТІКОР про забезпечення позову

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МАНТІКОР (01133, м. Київ, пров. Лабораторний , буд. 1, код ЄДРПОУ 38149217)

до Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815)

про визнання недійсним рішення результатів конкурсних торгів та визнання недійсним договору про закупівлю товарів за державні кошти

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю МАНТІКОР до Акціонерного товариства Українська залізниця про визнання недійсним рішення результатів конкурсних торгів та визнання недійсним договору про закупівлю товарів за державні кошти.

Одночасно з позовом було подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення заборони відповідачу вчиняти дії щодо виконання договору № ЦЗВ-03-06420-01 від 21.08.2020, укладеного за наслідками проведення тендеру № UA-2020-03-31-001983-а.

04.09.2020 через відділ діловодства суду Акціонерним товариством Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва подано заперечення на заяву про забезпечення позову, в якій останній зазначає, що закупівля з ідентифікатором № UA-2020-03-31-001983-а оголошення філією Центр забезпечення виробництва Акціонерного товариства Українська залізниця та проводяться нею від імені держави, а тому в силу приписів ч. 12 ст. 137 ГПК України, даний тендер не можу бути припинений, відкладений, зупинений тощо. Також Акціонерне товариство Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва просить призначити розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю МАНТІКОР про забезпечення позову у судовому засіданні з викликом сторін.

Щодо вимоги відповідача про розгляд заяви про забезпечення позову у судовому засіданні суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

За приписами частин 3 та 4 статті 140 Господарського процесуального кодексу України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Тобто, положеннями господарського процесуального закону встановлено право, а не обов`язок, суду здійснювати розгляд заяви про забезпечення позову у судовому засіданні та таке право поставлене в залежність від необхідності встановлення певних обставин та вирішення питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням.

Натомість у даному випадку, суд, враховуючи скорочений строк вирішення заяви про забезпечення позову - 2 дні та дослідивши заяву позивача про забезпечення позову, не вбачає необхідності у проведенні судового засідання для її вирішення по суті.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю МАНТІКОР про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч.1, 12 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

Частиною 1 статті 140 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

За приписами ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Н. проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто порушеннями, вчиненими, на його думку, відповідачем в ході проведення процедури закупівель. На думку позивача, право оскаржити договір та рішення замовника - по суті не матиме ефективного способу захисту, без одночасного застосування заходів забезпечення відповідного позову та допущення виконання спірного договору. Отже, у випадку не вжиття заходів забезпечення позову та виконання оскаржуваного договору, неможливо буде усунути порушення, без порушення інтересів третіх осіб.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Суд відзначає, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав і охоронюваних законом інтересів та звести нанівець зусилля суду і прокуратури, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.

Окрім того, позивачем не доведено яким саме чином будь-які дії Акціонерного товариства Українська залізниця та Товариства з обмеженою відповідальністю НВП МТК Полімер по виконанню договору № ЦЗВ-03-06420-01 від 21.08.2020 року можуть призвести до невиконання рішення в майбутньому у разі задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю МАНТІКОР .

Дослідивши надані суду докази та обставини, викладені у заяві про забезпечення позову, суд вважає їх не обґрунтованими, оскільки, заявником не надано доказів на підтвердження того факту, що невжиття запобіжних заходів порушить його права та в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, що є підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.

З огляду на наведене вище, суд відмовляє у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю МАНТІКОР про забезпечення позову.

Згідно із приписами ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 136, 137, 139, 140, 233 - 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю МАНТІКОР про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення повного тексту ухвали.

Дата складення та підписання повного тексту ухвали: 07.09.2020

Суддя І.О. Андреїшина