Рішення

від 01.09.2020 по справі 910/17923/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.09.2020Справа № 910/17923/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М ., за участю секретаря судового засідання Бараненко Н.І., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-Утн" (39610, Полтавська обл., місто Кременчук, проїзд Галузевий 80, код ЄДРПОУ 37227503)

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м.Київ, вул.Грушевського,1 Д, код ЄДРПОУ 14360570)

про визнання кредитного договору недійсним

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Фурманчук О.І. адвокат

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Арго-Утн" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним кредитного договору № 4А16097Г від 25.10.2016, укладеного між позивачем та відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний кредитний договір № 4А16097Г від 25.10.2016, вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 25.10.2016 між ним та відповідачем - ПАТ "КБ "Приватбанк" (організаційно-правову форму змінено на АТ "КБ "Приватбанк") був укладений кредитний договір № 4А16097Г, а також договори поруки № №4Л15107И/П від 25.10.2016, № 4Б15115И/П від 25.10.2016, № 4К13002И/П від 25.10.2016, № 4Н15076И/П від 25.10.2016, за умовами яких позивач отримав кредитні кошти, які в подальшому направлені на погашення/ виконання кредитних зобов`язань перед банком боржників ("старі боржники банку") позивачем, як поручителем, в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю Банку ініційованого НБУ, з наміром отримання прибутку від реалізації активів боржника, або набуття права власності на них

Позивач стверджує, що кредитний договір № 4А16097Г від 25.10.2016 було укладено в результаті обману позивача відповідачем щодо існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників, які за переконаннями банку мають надзвичайно ліквідні активи, у т.ч. корпоративні права, товар в обороті, цінні папери та інше. Проте після погашення зобов`язань цих боржників Банку, та переоформлення боргів "старих" боржників перед банком рішенням НБУ ПАТ КБ "Приватбанк" було націоналізовано, зобов`язання Банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржника не виконано. Позивач намагався в судовому порядку отримати відповідні документи від Банку, проте судом встановлено, що Банк не зобов`язаний передавати такі документи позивачу. Банком ні в порядку встановленим договором поруки ні в судовому порядку документи, які б дали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань боржників перед Банком не передано. Позивач вважає, що банк не мав на меті виконання зобов`язань щодо реальної передачі документів, що підтверджували б наявність забезпечення зобов`язань "старих" боржників у вигляді цінних паперів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір № 4А16097Г від 25.10.2016 та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації", чим ввів товариство в оману щодо істотних умов кредитного договору.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.12.2019 відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання на 23.01.2020.

У судове засідання представник позивача не з`явився, 20.01.2020 від позивача надійшла заява (клопотання) про відкладення підготовчого засідання та продовження строку підготовчого провадження у зв`язку з неотриманням відзиву від відповідача.

Господарський суд міста Києва ухвалою суду від 23.01.2020 відклав підготовче засідання на 18.02.2020.

24.01.2020 відповідачем подано відзив на позовну заяву, а 10.02.2020 надійшла відповідь на відзив.

Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві на позовну заяву зауважує, що відповідно до протоколу № 10-10-2016 від 24.10.2016 загальних зборів учасників ТОВ "Арго-Утн"запропоновано та вирішено звернутись до ПАТ КБ "Приватбанк" з пропозицією надати товариству кредит та укласти відповідний кредитний договір на суму 4 400 000 000,00 грн. Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 24.10.2016, що були надані ТОВ "Арго-Утн" на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності. Наведене надійшло своє відображення і в самому кредитному договорі № 4А16097Г від 25.10.2016, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності позивача. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення позивачем договорів поруки. Відповідач вважає твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договорів поруки було направлено на отримання прибутку таким, що не відповідає дійсності, позивачем не подано жодного доказу на підтвердження укладення оспорюваного договору саме з цією метою.

Позивач у відповіді на відзив на доводи відповідача вказав, що формулювання цілі/мети отримання кредиту, визначене у кредитному договорі № 4А16097Г від 25.10.2016 було запропоноване самим відповідачем під час укладання спірного правочину, діяльність товариства здійснюється з метою отримання прибутку, тому посилання відповідача на факт укладення правочинів із банком не з метою отримання прибутку не відповідає дійсності, поведінка банку у спірних правовідносинах свідчить про явний умисел і оману товариства.

05.02.2020 через канцелярію суду позивачем подано заяву (клопотання) про витребування доказів №14 від 04.02.2020, а 17.02.2020 уточнення до заяви (клопотання) про витребування від 04.02.2020.

17.02.2020 через канцелярію суду представником позивача було подано заяву (клопотання) про витребування доказів (вих.№24 від 13.02.2020), у якому викладене клопотання про поновлення процесуального строку, встановленого законом для подання заяв.

У судовому засіданні 18.02.2020 представник позивача підтримав клопотання про поновлення строку для подачі клопотань про витребування доказів та просив задовольнити подані клопотання №24 від 13.02.2020 про витребування документів у Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та клопотання № 14 від 04.02.2020 про витребування рішення правління НБУ №323-рш/БТ від 05.10.2016 та план реструктуризації у Національного банку України.

Господарський суд міста Києва ухвалами суду від 18.02.2020 відмовив у задоволенні клопотань позивача, поданих до суду 05.02.2020 (уточнене 17.02.2020) та 17.02.2020 про поновлення процесуального строку для подання клопотань про витребування доказів у справі № 910/17923/19, клопотання позивача про витребування доказів у справі, подані до суду 05.02.2020 та 17.02.2020 залишив без розгляду; продовжив строк підготовчого провадження у справі на 30 днів, оголосив перерву в судовому засіданні до 17.03.2020.

17.03.2020 представник позивача засобами поштового зв`язку подав заяву про відкладення розгляду справи через карантинні заходи та просив не здійснювати розгляд справи без участі уповноваженого представника.

17.03.2020 представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи через запровадження карантинних заходів, проте у засідання суду прибув.

У підготовчому засіданні 17.03.2020 оголошено перерву до 28.04.2020.

27.04.2020 та 28.04.2020 представник позивача та представник відповідача подали до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

28.04.2020 суд відклав підготовче засідання на 21.05.2020.

19.05.2020 представник позивача засобами поштового зв`язку подав заяву про відкладення розгляду справи через карантинні заходи та просив не здійснювати розгляд справи без участі уповноваженого представника.

21.05.2020 відповідача засобами електронного зв`язку подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

У засіданні суду 21.05.2020 представники сторін не з`явились, суд відклав підготовче засідання на 07.07.2020.

07.07.2020 через канцелярію суду відповідач подав письмові пояснення по справі, в яких стверджує, що позивач належними та допустимими доказами не довів підстав визнання договору недійсним відповідно до статті 230 ЦК України.

У засідання суду 07.07.2020 представник позивача не з`явився, жодних клопотань не подав, представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві та поясненнях.

07.07.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті спору на 04.08.2020.

07.07.2020 до суду засобами поштового зв`язку після проведення судового засідання надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

04.08.2020 розгляд справи відкладено на 01.09.2020.

01.09.2020 позивач засобами електронного зв`язку подав до суду заяву про відкладення розгляду справи, у якій з посиланням на запровадження на території України карантинних заходів просив продовжити процесуальні строки проведення підготовчого засідання, відкласти підготовче засідання, під час вирішення питання про відкладення врахувати, що вирішені не всі питання, зазначені у ч. 2 ст. 182 ГПК України, не закривати підготовче засідання та не переходити до розгляду до суті спору, не слухати справу без участі уповноваженого представника.

У судовому засіданні 01.09.2020 представник відповідача проти заявленого клопотання заперечував, вказував про безпідставність заявлених вимог.

Розглянувши подану позивачем заяву суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення викладених у ній клопотань із наведених підстав, з огляду на наступне.

Доводи позивача про наявність підстав для продовження процесуальних строків та відкладення підготовчого засідання, враховуючи, що суд ухвалою від 07.07.2020 закрив провадження у справі та призначив розгляд справи по суті спору і за клопотанням позивача 04.08.2020 розгляд справи було відкладено на 01.09.2020, про що заявник був повідомлений належним чином, отримавши судову кореспонденцію 15.07.2020 та 11.08.2020, не відповідають дійсним обставинам справи.

Судом враховано, що 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічний гарантій з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-ІХ від 30.03.2020", яким доповнено розділ Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України пунктом 4 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" із змінами та доповненнями карантин установлено на всій території України до 31.08.2020 р.

17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-IX яким пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України викладено у новій редакції, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Суд зазначає, що визначений 20-денний строк для вчинення учасниками процесуальних дій щодо продовження процесуальних строків у зв`язку із карантином, є таким, що сплинув 07.08.2020.

Станом на 07.08.2020 провадження у справі № 910/17923/19 було розпочате по суті спору у судовому засіданні 04.08.2020 та відкладено на 01.09.2020.

Подане позивачем 07.07.2020 клопотання про продовження строків підготовчого засідання надійшло та зареєстровано канцелярією 07.07.2020 о 12:15 год суду після проведення судового засідання у справі (11:56-12:00 год.).

Запровадження карантинних заходів у т.ч. у місті Києві, як вказує заявник, яку віднесено до жовтої зони, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи по суті спору, у т.ч. з огляду на те, що позивачем не вказано причин неможливості розгляду справи без участі його уповноваженого представника. явку якого не визнано судом обов`язковою, та подання ним письмових пояснень по суті спору, у т.ч. засобами електронного/поштового зв`язку.

Враховуючи, що розгляд справи за клопотанням позивача був неодноразово відкладений, дотримуючись процесуальних строків розгляду справи, принципу розумності та балансу інтересів обох сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для чергового відкладення розгляду справи по суті спору.

Судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.10.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (Банк, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арго-Утн" (позичальник, позивач) укладено кредитний договір № 4А16097Г, відповідно до якого позивачу надано кредит в розмірі 4 400 000 000,00 грн. для фінансування своєї поточної діяльності.

Також 25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арго-Утн" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк (надалі - відповідач, кредитор) були укладені такі договори поруки:

- договір поруки № 4К13002И/П від 25.10.2016 року в забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Колумбіні" своїх зобов`язань за кредитним договором: №4К13002И від 11.01.2013 року;

- договір поруки № 4Б15115И/П від 25.10.2016 року в забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Брук-ОІЛ" своїх зобов`язань за кредитним договором № 4Б15115И від 16.12.2015 року;

- договір поруки № 4Л15107И/П від 25.10.2016 року в забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Лабі Трейд" своїх зобов`язань за кредитним договором № 4Л15107И від 16.12.2015 року;

- договір поруки № 4Н15076И/П від 25.10.2016 року в забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "НАФТАЕНЕРДЖИ" своїх зобов`язань за кредитним договором № 4Н15076И від 30.11.2015 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що кредитний договір № 4А16097Г від 25.10.2016 був укладений внаслідок обману останнього відповідачем, а саме при укладенні спірного договору та погашення кредитних зобов`язань третіх осіб ("старих боржників"), позивач мав намір отримати прибуток у вигляді права власності на активи чи кошти від їх відчуження, що забезпечували зобов`язання попередніх "старих" боржників за кредитними договорами. Натомість, прибутку (майна) не отримав, що на думку позивача свідчить про те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, ввів в оману при укладенні оспорюваного договору щодо його істотних умов, а тому вважає, що відповідно вказаний договір є недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Відповідач, заперечуючи проти позову стверджує про недоведеність позивачем обставин, якими він обґрунтовує заявлені вимоги, ненадання доказів отримання кредитних коштів та вчинення оспорюваного правочину з метою отримання прибутку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 справа № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно із ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. При цьому носіями як протиправного умислу так і впливу обману юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

У п. 3.10 постанови № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" пленум Вищого господарського суду України роз`яснив, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Судом встановлено, що відповідно до умов А.2. кредитного договору № 4А16097Г від 25.10.2016 визначено цілі отримання позивачем кредитних коштів: фінансування поточної діяльності підприємства.

Жоден пункт кредитного договору не містить посилань на трансформацію, необхідність укладення позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, на які вказує позивач в обґрунтування позовних вимог та підстав недійсності правочину.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу № 1/10-2016 від 24.10.2016 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-Утн", а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з ПАТ КБ "Приватбанк" з лімітом 4 400 000 000,00 грн.

Будь якого посилання, рішення, примітки в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача, доказів протилежного суду не надано.

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 24.10.2016, що були надані ТОВ "Арго-Утн" на адресу Банку, метою кредитування позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на кредитний договір та договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами прибутку.

Таким чином, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4А16097Г від 25.10.2016, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, внаслідок його вільного волевиявлення, здійсненого в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

Матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів у підтвердження погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю Банку, про яку зазначено у позові.

Згідно із наявних у матеріалах справи доказів не вбачається будь-якого погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за договорами поруки) за рахунок отриманих в якості кредиту коштів кредитної заборгованості "старих" боржників та обставин щодо забезпечення зобов`язань "старих" боржників та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача.

З огляду на вище наведене, доводи позивача про мету укладання сторонами кредитного договору № 4А16097Г від 25.10.2016, а саме: отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами боржників, не підтверджуються матеріалами справи.

Позивачем не було надано суду належних, достатніх та вірогідних у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні кредитного договору № 4А16097Г від 25.10.2016.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З урахуванням наведеного, виходячи з правової природи кредитного договору, суд зазначає, що з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що укладення оспорюваного кредитного договору позивачем відбулося з метою фінансування своєї поточної діяльності, а укладення договорів поруки - не внаслідок необхідності отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами третіх осіб, а у зв`язку із вільним волевиявленням позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 Цивільного кодексу України.

Ураховуючи вище викладене, оскільки формулювання умов кредитного договору було правом позивача та, укладаючи спірний договір, позивач вважається таким, що ознайомився з усіма його умовами, в тому числі істотними, суд дійшов висновку, що позивач реалізував таке право шляхом укладення договору на відповідних умовах, а тому доводи про те, що відповідач ввів позивача в оману щодо істотних умов договору, за відсутності доказів в підтвердження таких обставин, вважаються судом необґрунтованими. Також позивачем не доведено наявності умислу відповідача щодо введення позивача в оману щодо умов кредитного договору.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Всупереч вказаних вимог позивачем не доведено обставин які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, на які він посилається в обгрунтування заявлених позовних вимог, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За приписами статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статями 86, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-Утн" до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору № 4А16097Г від 25.10.2016, відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 08.09.2020

Суддя О.М.Ярмак