Рішення

від 02.09.2020 по справі 914/1054/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2020 справа № 914/1054/20

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянуши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОФАЙН УКРАЇНА

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНА

про: стягнення 69593,82грн.

Представники

позивача: не з`явився;

відповідача: Орнат В.М.,

ВСТАНОВИВ:

30.04.2020р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява (вих.№102/04-49 від 23.04.2020р.) Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОФАЙН УКРАЇНА до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНА про стягнення 69593,82грн.

Одночасно із позовною заявою до Господарського суду Львівської області позивачем подано заяву про застосування заходів забезпечення позову вих.№103/04-50 від 23.04.2020р. (вх.№1049/20 від 30.04.2020р.).

04.05.2020р. Господарський суд Львівської області ухвалив у задоволенні вищевказаної заяви про застосування заходів забезпечення позову відмовити повністю.

05.05.2020р. Господарський суд Львівської області ухвалив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОФАЙН УКРАЇНА до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНА про стягнення 69593,82грн. залишити без руху, надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

15.06.2020р. Господарський суд Львівської області ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 08.07.2020р.

У судове засідання 08.07.2020р. сторони участь повноважних представників не забезпечили.

Протокольною ухвалою від 08.07.2020р. судове засідання відкладено на 12.08.2020

Крім того, ухвалами від 10.07.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання.

У судовому засіданні 12.08.2020р., в якому позивач забезпечив участь повноважного представника, оголошено перерву до 26.08.2020р.

Крім того, ухвалою від 13.08.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання.

Після закінчення перерви, у судове засідання 26.08.2020р. з`явився представник відповідача. Позивач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні не забезпечив.

У судовому засіданні 26.08.2020р. оголошено перерву до 02.09.2020р.

Після закінчення перерви, у судове засідання 02.09.2020р. з`явився представник відповідача. Позивач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні не забезпечив.

Суд звертає увагу, що під час розгляду цієї справи враховано те, що, відповідно до редакції пункту 4 Розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України (чинної до 17.07.2020р.), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Так, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 установлено з 12.03.2020р. до 22.05.2020р. на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020р. Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів (з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020р.), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено карантин з 22.05.2020р. по 31.07.2020р., із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовжено на всій території України дію карантину.

Разом з тим, 17.07.2020р. набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) №731-IX від 18.06.2020р., відповідно до положень якого, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Отже, процесуальні строки (в тому числі і для подання відзиву на позовну заяву), які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, в тому числі і строк для подання відзиву на позов, закінчилися 07.08.2020р.

При цьому, суд враховує, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленним законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті б згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиції сторін:

Позивач з підстав порушення відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості поставленого товару, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 69593,82грн.

Відповідач під час розгляду справи, зокрема, у клопотанні (вх.№25168/20 від 26.08.2020р.) факт наявності боргу, стягнення якого є предмтом спору у цій справі, не заперечив.

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, пояснень представників сторін, суд встановив таке:

23.09.2019р. позивач поставив, а відповідач, у відповідності до виставлених рахунків-фактур, прийняв товар на загальну суму 558593,82грн., що підтверджується видатковими накладними №016864 від 23.09.2019р. на суму 518724,48грн., №016885 від 23.09.2019р. на суму 16260,66грн.; №016886 від 23.09.2019р. на суму 23608,68грн., а також товарно-транспортною накладною №850 від 23.09.2019р., а також актом здачі-прийняття наданих транспортних послуг №ОУ-0000454 від 24.09.2019р.

Як зазначає поpивач та не заперечується відповідачем, за поставлений товар останній розрахувався частково, внаслідок чого виник борг у розмірі 69593,82грн.

Разом з тим, оскільки кінцевий строк оплати за поставлений товар між сторонами не встановлений, 23.04.2020р. позивач направив відповідачу вимогу про сплату боргу в розмірі 69593,82грн. та встановив строк оплати протягом семи днів з дня пред`явлення вимоги.

Проте, враховуючи, що відповідач вищевказаний борг не оплатив, позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача на його користь грошових коштів у сумі 69593,82грн.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного:

згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст, зафіксований в одному або декількох документах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За положеннями ст. 208 ЦК України правочини між юридичним особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Частиною 2 ст.184 ГК України передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення може відбуватись у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього кодексу.

Приписами ч.1 ст.181 ГК України передбачено, що укладення господарських договорів допускається у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч.1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що спірні правовідносини виникли між сторонами на підставі укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору поставки.

При цьому, позивач посилається на те, що ним, на підставі замовлень відповідача, здійснено поставку відповідачу Товару, оплату якого здійснено частково.

Як доказ здійснення вищевказаної господарської операції, позивачем надано складені на підставі рахунків-фактур видаткові накладні на загальну суму 558593,82грн., а саме: №016864 від 23.09.2019р. на суму 518724,48грн.; №016885 від 23.09.2019р. на суму 16260,66грн.; №016886 від 23.09.2019р. на суму 23608,68грн., а також товарно-транспортну накладну №850 від 23.09.2019р. та акт здачі-прийняття наданих транспортних послуг №ОУ-0000454 від 24.09.2019р.

Крім того, в підтвердження виникнення у відповідача зобов`язань щодо оплати вартості Товару, позивачем надано податкові накладні разом із доказами реєстрації таких. Проте, суд критично оцінює доводи позивача про те, що достатнім доказом виникнення вищевказаних зобов`язань є формування та реєстрація ним відповідних податкових накладних, в тому числі, у зв`язку з тим, що такі податкові накладні сформовано самим же позивачем.

В підтвердження схвалення відповідачем спірного правочину, позивачем зазначено про здійснення відповідачем часткової оплати вартості Товару, зокрема, 18.09.2019р відповідач частково оплатив рахунок №012870 від 11.09.2019р. на суму 489000,00грн., що підтверджується банківською випискою №00000000585 від 18.09.2019р.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між сторонами договору поставки у спрощений спосіб в порядку статті 184 ГК України. При цьому, вищевказаними видатковими накладними зафіксовано факт здійснення господарської операції щодо поставки позивачем відповідачу Товару на загальну суму 558593,82грн.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як передбачено ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2 ст.692 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК України).

В силу приписів ч.1 ст. 692 ЦК України, обов`язок оплати товару у відповідача виник після його прийняття, оскільки інший строк сторонами не встановлений.

Разом з тим, 23.04.2020р. позивач направив відповідачу вимогу про сплату боргу в розмірі 69593,82грн. та встановив строк оплати протягом семи днів з дня пред`явлення вимоги, у відповідності до ч.2 ст. 530 ЦК України.

Відтак, впродовж 7 днів з моменту отримання вимоги вих.№063/03-09 від 10.03.2020р. про сплату боргу, яку надіслано відповідачу 23.04.2020р. (що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною та фіскальним чеком, копії яких долучено до позовної заяви), відповідач зобов`язаний був здійснити оплату вартості Товару. Факт отримання зазначеної вимоги відповідачем не заперечується, як і не заперечується сума боргу.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищенаведене, а також те, що отриманий Товар, загальною вартістю 558593,82грн., оплачено відповідачем частково, а саме в сумі 489000,00грн., при цьому, доказів оплати у повному обсязі відповідачем вартості отриманого Товару, станом на момент ухвалення цього рішення, сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні, більше того, як зазначено вище, факт наявності боргу у розмірі 69593,82грн. (558593,82-489000,00=69593,82) відповідачем не заперечується, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 69593,82грн. є підставними та обґрунтованими, а відтак, підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №9655 від 16.04.2020р. про сплату судового збору у розмірі 2102,00грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, сплачений позивачем судовий збір у розмірі в розмірі 2102грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНА (місцезнаходження: Україна, 81501, Львівська обл., Городоцький р-н, село Братковичі, будинок 36А; ідентифікаційний код: 19158424) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОФАЙН УКРАЇНА (місцезнаходження: Україна, 69065, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Електрозаводська, будинок 3; ідентифікаційний код: 30770195) грошові кошти в сумі 69593,82грн. заборгованості за товар, а також 2102,00грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 07.09.2020р.

Суддя М.Р. Король