Рішення

від 27.08.2020 по справі 520/7597/2020

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд63 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

27 серпня 2020 р. № 520/7597/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Кухар М.Д.,

при секретарі судового засідання - Говтві Д.В.,

за участі:

представника позивача - Кутового Г.І.,

представника відповідача - Борисова О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МФ УКРАЇНСЬКИЙ СТАНДАРТ" (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 1, код ЄДРПОУ 36623809) до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ 43143704) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "МФ УКРАЇНСЬКИЙ СТАНДАРТ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за № 00000290517 від 20.03.2020 року та податкове повідомлення-рішення № 00000300517 від 20.03.2020 року, прийняті на підставі акту про результати документальної позапланової виїзної перевірки від 25.02.2020 року за № 534/20-40-05-17-06/36623809.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті протиправно, відтак підлягають скасуванню у судовому порядку.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову з підстав, що викладені у позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що на підставі наказу ГУ ДПС у Харківській області №729 від 05.02.2020 року контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ МФ УКРАЇНСЬКИЙ СТАНДАРТ .

За результатами перевірки складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки від 25.02.2020 року за № 534/20-40-05-17-06/36623809.

Згідно висновку акту перевірки ТОВ МФ УКРАЇНСЬКИЙ СТАНДАРТ порушено:

п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПКУ, що призвело до заниження ПДВ на суму 430 471 грн. (листопад 2018 року на суму ПДВ 274 384 грн., у грудні 2018 року на суму ПДВ 77 800 грн., у березні 2019 року на суму ПДВ 78 287 грн.). Завищення суми від`ємного значення з ПДВ на загальну суму 65 525 грн. (листопад 2018 року на суму ПДВ 65 525 грн., у березні 2019 року на суму ПДВ 21 929 грн.);

не підтверджено реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками, а саме: за період декларування ПДВ листопад, грудень 2018 року, березень 2019 року на загальну суму ПДВ 495 996 грн. по взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками ТОВ ТОПАЗ ЮА , ТОВ ЛАМИЯ ФОРС , ТОВ ДЕКОР ПРОМ ;

п. 85.2 ст. 85 ПКУ у зв`язку з ненаданням у повному обсязі документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом 20.03.2020 прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 00000290517, яким ТОВ МФ УКРАЇНСЬКИЙ СТАНДАРТ збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 538088,75 грн.;

№ 00000300517, яким до ТОВ МФ УКРАЇНСЬКИЙ СТАНДАРТ застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) 0 грн.

Платником податків подана до податкової скарга(а.с.56-66 том 1).

Рішенням від 29.05.2020, з урахуванням рішення від 24.04.2020 про продовження строку розгляду скарги, податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга позивача без задоволення(67-74 том 1).

Не погоджуючись з вказаними рішеннями позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом.

Згідно акту перевірки контролюючим органом досліджувались взаємовідносини з контрагентами-постачальниками ТОВ ТОПАЗ ЮА , ТОВ ЛАМИЯ ФОРС , ТОВ ДЕКОР ПРОМ .

Судом встановлено, що між позивачем (в якості замовника) та ТОВ ТОПАЗ ЮА (в якості виконавця) укладено договір №0111-7 про виготовлення продукції з давальницької сировини.

Відповідно до п.1.1 договору у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Замовник доручає Виконавцю, а Виконавсь приймає на себе зобов`язання виготовити з наданої Замовником давальницької сировини (ламіноване ДСП і крайка ПВХ) та передати Замовнику готову продукцію - комплекти ламінованого ДСП на шафу для одягу та комплекти ламінованого ДСП на шафу приліжкову (надалі - продукція).

Отримані матеріали відправлені на переробку на ТОВ ТОПАЗ ЮА (код ЄДРПОУ 42078535), згідно договору №0111-7 від 01.11.2018 про виготовлення продукції з давальницької сировини з додатками: специфікації №1 від 12.11.2018, №2 від 14.11.2018, №3 від 15.11.2018, №4 від 16.11.2018, №5 від 22.11.2018; актів прийому-передачі давальницької сировини (матеріалів): акт від 12.11.2018, акт від 14.11.2018, акт від 15.11.2018, акт від 16.11.2018, акт від 22.11.2018.

Роботи були виконані згідно актів здачі-приймання виконаних робіт в листопаді 2018: №1 від 14.11.2018, №2 від 16.11.2018, № 3 від 17.11.2018р, № 4 від 19.11.2018, № 5 від 20.11.2018, № 6 від 21.11.2018, № 7 від 22.11.2018, № 8 від 27.11.2018, № 9 від 29.11.2018.

Суми податкових накладних, які зареєстровані ТОВ ТОПАЗ ЮА : №51 від 14.11.2018, № 52 від 16.11.2018, № 53 від 17.11.2018, № 54 від 19.11.2018, № 75 від 21.11.2018, № 76 від 22.11.2018, № 77 від 27.11.2018, № 78 від 29.11.2018 віднесені до податкового кредиту, про що свідчить електронна реєстрація податкових накладних.

Згідно актів приймання-передачі готової продукції №1 від 14.11.2018, №2 від 16.11.2018, № 3 від 17.11.2018, № 4 від 19.11.2018, № 5 від 20.11.2018р, № 6 від 21.11.2018, № 7 від 22.11.2018, № 8 від 27.11.2018, № 9 від 29.11.2018 були отримані товари.

Оплату за виконані роботи ТОВ МФ Український Стандарт здійснював згідно платіжних доручень №462 від 03.12.2018р, №476 від 10.12.2018, №471 від 10.12.2018, №480 від 12.12.2018, №485 від 14.12.2018, №491 від 17.12.2018, №494 від 18.12.2018, №496 від 19.12.2018, №541 від 10.01.2019, №547 від 16.01.2019.

Перевезення здійснювалось згідно договору на надання транспортних послуг № 0111-3 від 01.11.2018, що підтверджено товарно-транспортними накладними на кожну поставку №1211-1 від 12.11.2018, №1411-1 від 14.11.2018, № 1511-1 від 15.11.2018, № 1611-2 від 16.11.2018, №2211 від 22.11.2018, №1411-1 від 14.11.2018, №1611-1 від 16.11.2018, №1711-1 від 17.11.2018, №1911-1 від 19.11.2018, №2011-1 від 20.11.2018, №2111-1 від 21.11.2018, №2211-1 від 22.11.2018, №2711-1 від 27.11.2018, № 2911-1 від 29.11.2018,та актом надання послуг № 39 від 30.11.2018.

Під час розгляду справи судом встановлено, що заборгованість між підприємствами відсутня.

Щодо взаємовідносин ТОВ МФ УКРАЇНСЬКИЙ СТАНДАРТ з ТОВ ЛАМИЯ ФОРС , судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що між позивачем (в якості замовника) та ТОВ ЛАМИЯ ФОРС (в якості виконавця) укладено договір №2911-4 про виготовлення продукції з давальницької сировини.

Відповідно до п.1.1 договору у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Замовник доручає Виконавцю, а Виконавсь приймає на себе зобов`язання виготовити з наданої Замовником давальницької сировини (ламіноване ДСП і крайка ПВХ) та передати Замовнику готову продукцію - комплекти ламінованого ДСП на шафу для одягу та комплекти ламінованого ДСП на шафу приліжкову (надалі - продукція).

Роботи були виконані згідно актів здачі-приймання виконаних робіт в грудні 2018р: №1 від 03.12.2018, № 2 від 05.12.2018, специфікації № 1 від 30.11.2018, акту прийому-передачі давальницької сировини (матеріалів) від 30.11.2018.

Суми податкових накладних, які були зареєстровані ТОВ ЛАМИЯ ФОРС за № 1 від 05.12.2018, №2 від 03.12.2018 були віднесені на податкового кредиту, про що свідчить електронна реєстрація податкових накладних.

Згідно актів приймання-передачі готової продукції №1 від 03.12.2018р., № 2 від 05.12.2018р. були отримані товари.

Оплату за виконані роботи ТОВ МФ Український Стандарт здійснював згідно платіжних доручень №534 від 28.12.2018, №542 від 11.01.2019.

Перевезення здійснювалось згідно договору на надання транспортних послуг № 0111-3 від 01.11.2018, що підтверджено товарно-транспортними накладними на кожну поставку: №3011-1 від 30.11.2018, а також договір №0112-2 від 01.12.2018, №0312-1 від 03.12.2018, №0512-1 від 05.12.2018 та актом надання послуг №1 від 27.12.2018.

Під час розгляду справи судом встановлено, що заборгованість між підприємствами відсутня.

Щодо взаємовідносин ТОВ МФ УКРАЇНСЬКИЙ СТАНДАРТ з ТОВ ДЕКОР ПРОМ , судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що між позивачем (в якості замовника) та ТОВ ДЕКОР ПРОМ (в якості виконавця) укладено договір №0103-5 про виготовлення продукції з давальницької сировини.

Відповідно до п.1.1 договору у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Замовник доручає Виконавцю, а Виконавець приймає на себе зобов`язання виготовити з наданої Замовником давальницької сировини (ламіноване ДСТ і крайка ПВХ) та передати Замовнику готову продукцію - комплекти ламінованого ДСП на шафу приліжкову, та комплекти ламінованого ДСП на шафу для одягу (надалі - продукція).

Роботи були виконані згідно актів здачі-приймання виконаних робіт в березні 2019: акт № 1 від 07.03.2019, акт № 2 від 14.03.2019, акт № 3 від 18.03.2019, специфікації №1 від 05.03.2019, №2 від 12.03.2019, №3 від 14.03.2019, актів прийому-передачі давальницької сировини (матеріалів): акт від 05.03.2019, акт від 12.03.2019 акт від 14.03.2019.

Суми податкових накладних, які були зареєстровані ТОВ ДЕКОР ПРОМ за №2 від 07.03.2019, за № 4 від 14.03.2019, за № 15 від 18.03.2019, були віднесені на податкового кредиту, про що свідчить електронна реєстрація податкових накладних.

Згідно актів приймання-передачі готової продукції акт № 1 від 07.03.2019, акт № 2 від 14.03.2019, акт № 3 від 18.03.2019 були отримані товари.

Оплату за виконані роботи ТОВ МФ Український Стандарт здійснював згідно платіжних доручень №604 від 22.03.2019, №609 від 29.03.2019, №610 від 01.04.2019.

Перевезення здійснювалось згідно договору про надання транспортних послуг № 0103-5 від 01.03.2019, що підтверджено товарно-транспортними накладними №0503-1 від 05.03.2019, №1203-3 від 12.03.2019, №1403-5 від 14.03.2019, №0703-2 від 07.03.2019, №1403-4 від 14.03.2019, №1803-6 від 18.03.2019 та актами надання послуг №Z19-000560 від 05.03.2019р, №Z19-000682 від 07.03.2019р, № Z19-000683 від 12.03.2019, №Z19-000684 від 14.03.2019, №Z19-000685 від 14.03.2019, № Z19-000686 від 18.03.2019.

Отримані товари були доставлені та реалізовані замовнику - ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України , згідно договору поставки №Г-100 від 06.08.2018.

Відповідно до п.1.1 договору за цим договором постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю товар згідно специфікації, які є невід`ємною частиною цього договору, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Термін дії договору встановлюється з дати підписання і діє до 31 грудня 2018 року включно, а з питань розрахунків до повного їх виконання.

Позивачем до матеріалів справи надані, а судом досліджені копії видаткових накладних № РН-0000083 від 14.11.2018, № РН-0000088 від 16.11.2018, № РН-0000089 від 17.11.2018, № РН-0000090 від 19.11.2018, № РН-0000091 від 20.11.2018, № РН-0000093 від 21.11.2018, № РН-0000095 від 22.11.2018, № РН-0000098 від 27.11.2018, № РН-0000100 від 29.11.2018, № РН-0000101 від 03.12.2018, № РН-0000102 від 05.12.2018, а також № РН-0000020 від 07.03.2019, № РН-0000022 від 14.03.2019, № РН-0000023 від 18.03.2019, платіжних доручень №1380 від 19.12.2018, №1358 від 18.12.2018, №1261 від 11.12.2018, №1021 від 16.11.2018, №1016 від 15.11.2018, №949 від 13.11.2018, №370 від 14.09.2018, №663 від 24.11.2018, №875 від 06.11.2018, №926 від 08.11.2018, №948 від 13.11.2018, №1069 від 22.11.2018, №1093 від 23.11.2018, №1113 від 26.11.2018, №1245 від 10.12.2018, №1332 від 14.12.2018, №240 від 26.03.2019, №385 від 21.03.2019, №241 від 21.02.2019, №399 від 29.03.2019, №437 від 26.02.2019, №238 від 26.03.2019, виписок по рахункам.

Також судом встановлено, що ТОВ МФ УКРАЇНСЬКИЙ СТАНДАРТ має орендовані приміщення відповідно до договорів № 17и/15-ц оренди виробничого приміщення від 31.12.2014 року та договору надання складських послуг від 10.01.2019 року.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1. ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі по тексту - Закон України №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

З урахуванням п. 2 ст. 3 Закону України №996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.1 та п. 2 ст. 9 Закону України №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно з п. 2.1 та п.2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з приписами ПК України.

Відповідно до Постанови Касаційного адміністративного суду від 06.02.2018 у справі № 16/166/15-а: Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. З урахуванням наведеного, слід зазначити, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість. Є безпідставними доводи контролюючого органу щодо відсутності сертифікатів якості та технічних паспортів товару та відсутності підпису водія та перевізника у товарно-транспортних накладних, як підстави для висновку про відсутність фактичного здійснення позивачем господарських операцій з вказаним контрагентом спростовується тим, що штампове оснащення, поставлене у рамках господарських взаємовідносин з ТОВ Фулденч , не входить до переліку продукції, яка підлягає сертифікації, а товарно-транспортна накладна не є документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, наявність або відсутність товарно-транспортних накладних та недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про безтоварність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків. (Постанова Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року у справі №816/1587/17).

Певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, у тому числі товарно-транспортних накладних, на що на обґрунтування своєї позиції посилається відповідач, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте, як у спірному випадку, містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, а також підтверджують фактичність здійснення таких операцій. За умови встановлення факту перевезення товару у процесі його поставки від заявлених контрагентів порядок заповнення товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для визначення податкових наслідків операцій з поставки товару.

Факт реальності спірних господарських операцій підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, які оформлені відповідно до приписів чинного законодавства України. Первині бухгалтерські документи містять всі необхідні для цілей оподаткування відомості про обсяг, зміст та вартість спірних операцій та підтверджують їх фактичне виконання.

Суд зазначає, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент був належним чином зареєстрований як юридична особа та установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Контролюючим органом не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності та обережності та, що йому було відомо про порушення, які допускали його контрагенти або, що єдиною метою здійснення господарських операцій було одержання необґрунтованої вигоди.

Суд зазначає наступне, що належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 73, 74 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагент позивача є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Необхідно враховувати, жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язку платника податку - одержувача товару (послуг) - вимагати від контрагента-постачальника будь-яких відомостей щодо повноти сплати ним податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ним законодавчих приписів, а також наявність у цього контрагента умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

Межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Відносно податкової інформації, суд вказує, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Вказана позиція суду викладена у постанові Верховного суду від 29.03.2019 №808/3412/16.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. При цьому слід зазначити, що за змістом п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, визначальною ознакою витрат в податковому обліку є їх безпосередній зв`язок з господарською діяльністю платника податку.

Витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.

Порядок формування податкового кредиту встановлено Податковим кодексом України, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 якого податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об`єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця видається податкова накладна, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 139, 242- 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МФ УКРАЇНСЬКИЙ СТАНДАРТ" (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 1, код ЄДРПОУ 36623809) до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ 43143704) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення за № 00000290517 від 20.03.2020 року, №00000300517 від 20.03.2020 року, що прийняті на підставі акту про результати документальної позапланової виїзної перевірки від 25.02.2020 року за № 534/20-40-05-17-06/36623809.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ 43143704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МФ УКРАЇНСЬКИЙ СТАНДАРТ" (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 1, код ЄДРПОУ 36623809) сплачену суму судового збору в розмірі 9054,21 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 07 вересня 2020 року.

Суддя Кухар М.Д.