Постанова

від 02.09.2020 по справі 120/4328/19-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4328/19-а Головуючий у 1-й інстанції: Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

02 вересня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Іваненко Т.В. Сторчака В. Ю.

за участю: секретаря судового засідання: Шпикуляка Ю.В.

представника позивача: Герасимчука С.П.

представника відповідача: Козлачкової Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кармалюкове" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кармалюкове" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кармалюкове" (далі ТОВ "Кармалюкове") звернулося суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі ГУ ДПС у Вінницькій області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0028565205 від 22.04.2019.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

29.04.2020 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити. В свою чергу, представник відповідача заперечила стосовно задоволення апеляційної скарги і просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що старшим державним ревізором-інспектором відділу податків і зборів з юридичних осіб Жмеринського управління ГУ ДПС у Вінницькій області Малярчук Ю.Г. на підставі п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, ст.76 та відповідно до п.п. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75, ст. 86 ПК України № 2755-УІ від 02.12.2010 року проведено камеральну перевірку з питань дотримання граничних строків реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних ТОВ "Кармалюкове" та складено акт камеральної перевірки №13087/02-32-52-05/40261277 від 01.04.2019 року.

У даному акті встановлено порушення підприємством термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на додану вартість.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0028565205 від 22.04.2019 року, яким до позивача застосовано штрафні санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 18704,03 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що правопорушення, відповідальність за яке встановлена пунктом 120.1 ПК України, полягає в несвоєчасній реєстрації податкової накладної. При застосуванні штрафних санкцій встановлених податковим законодавством, на відміну від адміністративно-господарських, не враховується наявність чи відсутність вини особи та об`єктивність /поважність причин невиконання зобов`язань.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 67 Конституції України унормовано, що для кожного встановлений обов`язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 36 ПК України передбачено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до статті 37 ПК України підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов`язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку. Підставами для припинення податкового обов`язку, крім його виконання, є: ліквідація юридичної особи; смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; скасування податкового обов`язку у передбачений законодавством спосіб.

При цьому, враховуючи положення наведених статей у сукупності із нормами, зокрема, статей 44, 49, 134, 163, 187, 198, 201 ПК України можна зробити висновок, що під податковим обов`язком платника розуміється не виключно обов`язок зі сплати конкретного податку. Сплата податку є реалізацією основного обов`язку платника податків і може бути розглянута як податковий обов`язок у вузькому розумінні. Однак податковий обов`язок у широкому розумінні включає в себе обов`язок з ведення податкового обліку; обов`язок зі сплати податків і зборів; обов`язок з подання податкової звітності. Податковий обов`язок у широкому розумінні можна диференціювати і за видовими обов`язками платника податків, що виникають по кожному податку чи збору. Сукупність подібних окремих обов`язків і складатиме комплекс податкових обов`язків платника податків або податковий обов`язок у широкому розумінні.

Так, ПК України врегульовано, що датою виникнення податкових зобов`язань є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України.

На дату виникнення податкових зобов`язань платник податків зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою (пункти 201.1, 201.10 статті 201 ПК України). В подальшому податкові зобов`язання відображаються у податковій декларації за звітний період і підлягають сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПК України для подання податкової декларації.

Відповідальність за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних встановлена пунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК України, відповідно до якого порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі:

10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування,-у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;

20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування,-у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;

30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування,-у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів;

40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування,-у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів;

50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування,-у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.

Системний аналіз норм податкового законодавства дає підстави для висновку, що реєстрація податкової накладної в ЄРПН у строки, встановлені пунктом 201.10 статті 201 ПК України є одним із елементів податкового обов`язку, який закріплений для усіх платників податків (продавців), незалежно від форм власності або специфіки діяльності. Тим самим у правовій державі закріплюється принцип рівності обов`язків таких суб`єктів господарювання перед державою та передбачуваності дій контролюючих органів за їх невиконання (неналежне або несвоєчасне виконання). Невиконання (неналежне або несвоєчасне виконання) такого обов`язку утворює склад податкового правопорушення.

Так, відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В той же час, у визначенні податкового правопорушення законодавець прямо не зазначає про необхідність встановлення вини у діях платника податків.

Разом з цим, за установленою практикою Верховного Суду (постанови від 14 серпня 2018 року у справі №803/1583/17, від 30 січня 2018 року у справі № 815/2745/17, від 2 липня 2019 року у справі № 2340/3802/18, від 20 серпня 2019 року у справі № 1640/3125/18 та від 01 липня 2020 року у справі №520/3640/19) вчинення платником податків всіх залежних від нього дій для своєчасної реєстрації податкової накладної, яка не відбулась внаслідок протиправної поведінки суб`єкта владних повноважень, від якого залежало забезпечення можливості належним чином виконати цей обов`язок, унеможливлює притягнення такого платника податків до відповідальності.

Як слідує з матеріалів справи, ТОВ "Кармалюкове" протягом грудня 2018 року зареєстровано ряд податкових накладних із порушенням граничного строку їх реєстрації, а саме:

-№1 дата складання 31.07.2018 року отримувач (покупець) - ТОВ "Агросервіс Біликівці - 1", сума обсягу постачання 12 809,35 грн., сума ПДВ 2561,87 грн;

-№1 дата складання 31.08.2018 року отримувач (покупець) - ТОВ "Агросервіс Біликівці - 1". сума обсягу постачання 12809,35 грн. сума ПДВ 2561,87 грн.;

-№1 дата складання 31.10.2018 року отримувач (покупець) - ТОВ "Агросервіс Біликівці - 1". сума обсягу постачання 12809,35 грн., сума ПДВ 2561,87 грн.;

-№1 дата складання 30.11.2018 року отримувач (покупець) - ТОВ "Агросервіс Біликівці - 1". сума обсягу постачання 239147,55 грн., сума ПДВ 47829,51 грн.;

-№2 дата складання 30.11.2018 року отримувач (покупець) - ТОВ "Агросервіс Біликівці - 1" сума обсягу постачання 12809,35 грн., сума ПДВ 2561,87 грн.;

-№1 дата складання 31.12.2018 року отримувач (покупець) - ТОВ "Агросервіс Біликівці - 1". сума обсягу постачання 12809,35 грн., сума ПДВ 2561,87 грн.

При цьому, під час апеляційного розгляду справи з`ясовано, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05.07.2018 року у справі №127/16093/18, накладено арешт на активи суми ліміту ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ Державній фіскальній службі України (код ЄДРПОУ 39292197) за адресою: м. Київ, Львівська плой 8, наступного підприємства: товариства з обмеженою відповідальністю "Кармалюкове" (код ЄДРПОУ-40261277 Вінницька Жмеринський р-н, с.Кармалюкове, вул. Центральна, 1-В, кім. 3) шляхом блокування сум податку в системі електронного адміністрування ПДВ (ліміт ПДВ) по товариству з обмеженою відповідальністю "Кармалюкове", на яку останнє має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14.08.2018 року у справі №127/19483/18 арешт скасовано.

За клопотанням заступника начальника слідчого управління ФР ГУ ДФС у Вінницькій області Левчука Д.В. у кримінальному провадженні №32017020000000042, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06.06.2018 року у справі №127/12203/18 накладено арешт у частині видаткових операцій на грошові кошти, які знаходяться на рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 товариства з обмеженою відповідальністю "Кармалюкове".

Даний арешт знятий ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14.08.2018 року у справі №127/19684/18.

В подальшому, у кримінальному провадженні №32017020000000042 за клопотанням слідчого управління ФР ГУ ДФС у Вінницькій області повторно накладено арешт ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.09.2018 року у справі №127/23127/18 на суми ліміту ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ в Державній фіскальній службі України шляхом блокування сум податку в системі електронного адміністрування ПДВ (ліміт ПДВ) товариства з обмеженою відповідальністю "Кармалюкове".

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02.10.2018 року у справі №127/24524/18 арешт скасовано.

За клопотанням слідчого управління ФР ГУ ДФС у Вінницькій області у кримінальному провадженні №32017020000000042 ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 30.10.2018 року у справі №127/27248/18 повторно накладено арешт на суми ліміту ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ в Державній фіскальній службі України шляхом блокування сум податку в системі електронного адміністрування ПДВ (ліміт ПДВ) товариства з обмеженою відповідальністю "Кармалюкове".

Арешт скасовано ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2018 року у справі №127/28613/18.

Як слідує з матеріалів справи, позивач намагався зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Так, згідно квитанцій: №1 від 14.08.2018 (дата складання 31.07.2018 року), №1 від 10.09.2018 (дата складання 31.08.2018 року), №1 від 12.11.2018 (дата складання 31.10.2018 року), №1 від 12.11.2018 (дата складання 31.10.2018 року), №1 від 12.11.2018 (дата складання 31.10.2018 року), №1 від 14.12.2018 (дата складання 30.11.2018 року), №2 від 14.12.2018 (дата складання 30.11.2018 року), №1 від 15.01.2019 (дата складання 31.12.2018 року), №1 від 15.01.2019 (дата складання 31.12.2018 року), документ не прийнято, оскільки виявлені помилки-накладено арешт за рішенням суду на суму податку, на яку продавець має право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, вказане свідчить, що внаслідок накладення зазначених арештів, були створені перешкоди в господарській діяльності ТОВ "Кармалюкове", які знаходились поза межами впливу платника податків, а відтак, податкові накладні несвоєчасно зареєстровані з незалежних від позивача причин.

Частиною 1 ст.77 КАС України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, у разі надання посадовою особою суб`єкта владних повноважень доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність прийнятого останнім рішення, позивач повинен спростувати ці доводи.

Отже, зважаючи на те, що факти несвоєчасної реєстрації 60 податкових накладних, які викладені в Акті камеральної перевірки є доведеними та учасниками справи визнаються, однак наявність вини позивача у несвоєчасній реєстрації податкових накладних є недоведеною, то колегія суддів дійшла висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення не ґрунтується на законі, а відтак наявні підстави для його скасування.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повній мірі надав належну правову оцінку фактичні обставини, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню то на користь позивача підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень-відповідача судовий збір в сумі 4802,50 грн. а саме- 1921 грн.-судовий збір за подання позовної заяви+2881,50 грн.-судовий збір за подання апеляційної скарги.

Стосовно стягнення з позивача витрат понесених відповідачем на правничу допомогу, колегія суддів вказує на таке.

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, положеннями ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Подібний висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У п. 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Згідно визначення, наведеного у статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Герасимчуком С.П. на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 18.06.2018 №197/18.

За умовами п.1.1 вказаного договору, його предметом є надання юридичних послуг протягом строку дії цього договору.

Пп. 4.1 п.4 договору визначено, що за гонорар погоджується за взаємною згодою сторін та оформляється Додатком до до цього договору.

Так, згідно додатку №2 до договору винагорода за надання правової допомоги згідно договору від 18.06.2018 складає 10000 грн.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера №156 від 04.12.2019 ТОВ "Кармалюкове" на підставі договору від 18.06.2018 №197/18 сплачено 10 000 грн.

Як слідує з наданого представником позивача детального опису робіт за договором №197/18, в рамках виконання умов зазначеного договору Герасимчуком С.П. адвокатським надано клієнту наступні юридичні послуги та витрачено часу: попереднє вивчення матеріалів. Формування правової позиції, консультування. (5 год.-2500 грн.); опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, вивчення судової практики (5 год.-25000 грн.); підготовка та подання позовної заяви (5 год.-25000 грн.); ознайомлення з матеріалами справи (1 год.-500 грн.); підготовка пояснень на відзив (4 год.-2000 грн.); разом -10000 грн.

Разом з тим, колегією суддів з`ясовано, що наведені у позовній заяві доводи, дублюються з доводами, викладеними в апеляційній скарзі та поясненнями наданими представником позивача під час апеляційного розгляду справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підготовка пояснень на відзив, вказаних у детальному описі робіт значних затрат часу, не потребувала.

Крім того, представником відповідача під час апеляційного розгляду справи зазначено, що остання є справою незначної складності та не потребує вивчення великого обсягу норм законодавства та документів. При цьому, представником позивача не доведено в чому полягала складність надання ним послуг по цій справі та опрацювання, яких законодавчих норм потребувало тривалості часу 5 годин.

Колегія суддів також враховує, що відповідач, в порушення частини 4 статті 134 КАС, не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, який є необхідним для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат.

Відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, зокрема, із зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт, ставить під сумнів, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Варто також звернути увагу і на те, що відповідно до змісту договору від 18.06.2018 №197/18, останній укладений для здійснення представництва і захисту інтересів у судах різної юрисдикції та в інших державних органах, а не виключно для захисту інтересів відповідача по справі №120/4328/19.

За вказаних обставин, враховуючи складність справи та докази щодо обсягу виконаних робіт, колегія суддів вважає, що заява відповідача в частині стягнення судових витрат за надання професійної правничої допомоги підлягає частковому задоволенню на суму 3000 грн.

Керуючись ст.ст. 132, 134, 139, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кармалюкове" задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кармелюкове" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0028565205 від 22.04.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кармелюкове" судові витрати в розмірі 7802 гривни 50 коп., з яких 4802 гривні 20 коп.-судовий збір, 3000 гривень-витрати на правничу допомогу.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 08 вересня 2020 року.

Головуючий Граб Л.С. Судді Іваненко Т.В. Сторчак В. Ю.