Вирок

від 07.09.2020 по справі 201/4236/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1021/20 Справа № 201/4236/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарях ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

за участю:

прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_9 ,

захисника-адвоката ОСОБА_10 ,

цивільних позивачів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

представника потерпілої

ОСОБА_13 ОСОБА_14 ,

представника цивільного

відповідача СК БРОКБІЗНЕС ОСОБА_15

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду кримінальне провадження № 12018040000000466 за апеляційними скаргами прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_16 , цивільних позивачів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , та представника потерпілої ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_14 на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2020 року щодо ОСОБА_9 , а також заперечення захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 на апеляційні скарги прокурора та представника потерпілої ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_14 та заперечення представника цивільного відповідача СК БРОКБІЗНЕС - адвоката ОСОБА_15 на апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_14 , -

ВСТАНОВИЛА:

цим вироком

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця хутору Машевський Кавказького району, Краснодарського краю, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, працюючого водієм в Запорізькому комунальному підприємстві міського електротранспорту «ЗАПОРІЖЕЛЕКТРОТРАНС», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Звільнено ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з випробовуванням, з іспитовим строком на 2 роки.

На підставі п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_9 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Позовні вимоги ОСОБА_13 до ПрАТ «СК Брокбізнес», ТОВ «АСТ ПРОМ ГРУПП» і ОСОБА_9 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «ТБ ПЛЮС-М» на користь ОСОБА_13 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 101 321,46 гривень.

Стягнуто з ПрАТ «СК Брокбізнес» на користь ОСОБА_13 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 32 776,74 гривень.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_13 відмовлено.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 відмовлено.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_17 відмовлено.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_18 відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_12 до ТОВ «ТБ ПЛЮС-М», ОСОБА_19 та ОСОБА_9 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «ТБ ПЛЮС-М» на користь ОСОБА_12 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 гривень.

Вирішено долю речових доказів та судових витрат.

Вказаним вироком ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні наступного.

02 травня 2018 року ОСОБА_20 перед експлуатацією автопоїзду тягача «DAF 95 XF430», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричепа «PACTION TXL 339», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в порушення вимог п.п. 3.1, 3.2. Порядку перевірки технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 05.08.2008 року № 974 належним чином не перевірив його технічний стан, маючи об`єктивну можливість шляхом технічного огляду перед виїздом виявити несправність гальмівної системи, яка полягала у порушенні цілісності гальмівного трубопроводу на задній вісі автомобіля DAF 95 XF 430, реєстраційний номер НОМЕР_1 , встановлення на напівпричепі PACTON TXL 339, реєстраційний номер НОМЕР_2 , трійника-штуцера (ремонтна деталь) замість магістрального фільтра, відсутність гальмівних механізмів передніх коліс (гальмівні колодки, розжимні кулаки та вали) на передній вісі автомобіля, руйнування крану ручного пневмопідвіски напівпричепа, непрацездатність клапану обмеження тиску повітря в пневмоприводах автомобіля та напівпричепа, виїхав з території ТОВ «АСТ ПРОМ ГРУПП» та продовжив експлуатувати зазначений технічно несправний транспортний засіб.

Так, перед виїздом в черговий рейс, близько 06 год. 00 хв. 04.05.2018 року, з території ТОВ «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ», яке розташоване в м. Нікополі, пр. Трубників, 56, не перевірив технічний стан транспортного засобу шляхом ретельного огляду, натомість продовжив експлуатацію технічно-несправного автопоїзду у складі тягача «DAF 95 XF430», реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричепа «PACTON TXL 339», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Цього ж дня, близько 10 год. 00 хв. водій ОСОБА_9 , перевозячи вантаж у вигляді сталевих труб загальною масою 27 775 кг, керував автомобілем «DAF 95 XF430», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричепа «PACTON TXL 339», реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснював рух по вул. Космічній у напрямку від вул. Запорізьке шосе до вул. Набережної Перемоги у м. Дніпро, зі швидкістю приблизно 30км/год.

Під час руху по вищевказаній ділянці дороги в крайній правій смузі проїзної частини, яка має по дві смуги у кожному напрямку, водій ОСОБА_9 , близько 10 год. 00 хв. 04.05.2018 року, в результаті несправності гальмівної системи, на спуску дороги крутизною 40 втратив можливість контролювати швидкість зазначеного транспортного засобу, після чого автомобіль розвинув швидкість близько 80 км/год., виїхав на смугу зустрічного руху, де продовжуючи рух на перехресті вул. Космічної і Кодацького узвозу у м. Дніпро, передньою лівою частиною зіткнувся з передньою правою частиною автомобіля ВАЗ-2110, реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_21 , з передньою лівою частиною автомобіля «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_4 з`єднаного з причепом «ПР П 3.5», реєстраційний номер НОМЕР_5 , під керуванням водія ОСОБА_22 , які рухалися по вул. Космічній у зустрічному напрямку, а потім здійснив наїзд передньою частиною на задню ліву частину автомобіля «Mitsubishi Lancer», р.н. НОМЕР_6 під керуванням водія ОСОБА_23 , який стояв в межах крайньої правої смуги проїзної частини вул. Космічної на вказаному перехресті для здійснення подальшого повороту праворуч на Кодацькій узвіз.

Після цього автомобіль «DAF 95 XF430», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з`єднаний з напівпричепом «PACTON TXL 339», реєстраційний номер НОМЕР_2 виїхав за межі проїзної частини ліворуч, де верхньою частиною кабіни зруйнував рекламну конструкцію, що належить ТОВ «ДніПроВіжн», та продовжив некерований рух по території парковки магазину «АТБ маркет», розташованого за адресою: вул. Космічна, 6 у м. Дніпро.

Після руйнування рекламної конструкції, її елемент, а саме металевий щит, перемістився на вказаному транспортному засобі до території парковки магазину «АТБ маркет» та впав з нього на припарковані автомобілі: «Mitsubishi Outlander», р.н. НОМЕР_7 , «ЗАЗ Lanos» р.н. НОМЕР_8 , «FORD FIESTA» р.н. НОМЕР_9 , «Ford Sierra» р.н. НОМЕР_10 , «Мazda 6» р.н. НОМЕР_11 , ВАЗ-2121 р.н. НОМЕР_12 , «KIA CEED» р.н. НОМЕР_13 , ВАЗ-2106 р.н. НОМЕР_14 , «SKODA OCTAVIA» р.н. НОМЕР_15 , спричинивши вищевказаним засобам механічні пошкодження.

Своїми діями ОСОБА_9 грубо порушив вимоги пунктів 1,3., 1.5., 2.3. «а», 31.1, 31.4.1 «а» Правил дорожнього руху України, відповідно до яких:

п. 1.3.: «Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими»; п.1.5: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

п. 2.3.: Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

«а» «перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу»;

п. 31.1: «Технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкції підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації»;

п. 31.4.: Забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідностей таким вимогам: п.31.4.1 Інші елементи конструкції:

а) змінено конструкцію гальмових систем, застосовано гальмівну рідину, вузли або окремі деталі, що не передбачені для даної моделі транспортного засобу або не відповідають вимогам підприємства-виробника»;

та вимоги пунктів 3.1., 3.2. Порядку перевірки технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 05.08.2008 року № 974 відповідно до яких:

п. 3.1. щозміни оглядом і випробуваннями КТЗ відповідно до цього розділу перевіряють згідно з вимогами експлуатаційної документації виробника. Перевірку виконує водій на початку робочої зміни, а у тривалих рейсах без повернення на місце базування один раз на добу чи в разі змінення водіїв на маршруті. Технічний стан водій перевіряє, зокрема, органами відчуття, засобами сигналізації (індикації), умонтованими у КТЗ.

3.2. Перевірка гальмових систем:

3.2.1. У КТЗ з гідравлічним (гідропневматичним) приводом гальмових механізмів перевіряють відповідність рівня гальмової рідини в резервуарах гальмових циліндрів, гідропневмопідсилювачів приводів, а також виявляють можливе підтікання гальмової рідини.

Гальмова система КТЗ з пневматичним приводом повинна функціювати без відчутного (на слух) витоку повітря як у разі повністю натисненої педалі привода гальмових механізмів, так і у вільному її положенні.

3.2.3. Після вмикання електромережі перевіряють справність сигналізації бортових засобів контролю гальмових систем, сигналізації про граничний знос гальмових накладок, сигналізації антиблокувальної (далі - АБС), протибуксувальної та інших активних систем убезпечення КТЗ і руху, якими передбачено контролювати справність сигналізації. Після пуску двигуна перевіряють справність манометрів пневматичного і пневмогідравлічного гальмових приводів.

Улаштовані системи сигналізації повинні сигналізувати про справний технічний стан складових частин гальмової системи.

3.2.4. Одноразовим (шарпким) натисканням на педаль до упору і повної зупинки КТЗ перевіряють робочу гальмову систему в режимі екстреного гальмування на сухій горизонтальній ділянці з твердим дорожнім покриттям. Початкова швидкість гальмування - 20...40 км/год.

Рух КТЗ у процесі гальмування повинен бути без надмірного занесення, з усталеним сповільненням. Сліди взаємодії кожного колеса з дорогою до гальмування і в процесі гальмування (наприклад, у разі блокування гальмових механізмів) повинні бути прямолінійні (допуск відхилення 5 см на довжині 1 м) і однакової довжини (допуск відхилення 10 см).

Під час випробувань розблоковують диференціальні механізми трансмісії, а безпосередньо перед початком гальмування відключають від неї двигун. Траєкторію руху КТЗ у процесі гальмування не коригують (утримують кермове колесо від повороту, якщо це не викликає небезпечних обставин). Якщо таке коригування було виконано, випробування повторюють.

Якщо КТЗ оснащено АБС, на опорній поверхні не повинно бути слідів від взаємодії із заблокованими колесами, відхилення КТЗ від прямолінійної траєкторії руху (допуск відхилення 5 см на довжині 1 м).

3.2.5. Перевіряють робочу гальмову систему в режимі службового (спокійного) гальмування. Дія робочої гальмової системи повинна бути регульованою: з плавним збільшенням/зменшенням зусилля натискання на педаль привода гальмової системи інтенсивність сповільнення КТЗ повинна відповідно плавно збільшуватися/зменшуватися.

3.2.8. Перевіряють гальмову систему причіпних КТЗ. Рознімні з`єднини гідропневмоелектровиводів повинні бути надійно зафіксовані. Гідропневмоз`єднини повинні бути надійно ущільнені. Рознімання пневмоз`єднин повинно приводити до самозагальмовування причепа/напівпричепа. Гальмові системи з гідроприводом повинні включати гальмові механізми синхронно чи з нормованим випередженням уключення в роботу гальмових механізмів тягача. Причепи, гальмові механізми яких починають діяти пізніше тягача, не допускаються до експлуатування як небезпечні для руху.

3.2.9. Перевіряють випробуванням дію клапанів випуску конденсату, а також наявність робочої рідини протиобмерзних пристроїв, наявність ресурсу вологопоглиначів з абсорбентами, засміченість фільтрів відділювачів вологи в осінньо-зимовий період експлуатації.

Порушення пунктів. 2.3. «а», 31.1, 31.4.1 «а» Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_9 знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої водію автомобіля «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_4 з`єднаного з причепом «ПР П 3.5», реєстраційний номер НОМЕР_5 ОСОБА_22 спричинено тілесні ушкодження у вигляді сумісної тупої травми тіла: чисельними саднами та синцями на голові, тулубі та кінцівках, переломами кісток черепа, вклиненням шийних хребців у великий потиличний отвір, крововиливами під м`які мозкові оболонки, у речовину головного мозку, ділянками розмізження мозку, струсом та розривами внутрішніх органів, відломами остистих відростків, переломами ребер, яку ускладнилася розвитком шоку.

Вказані тілесні ушкодження прижиттєві, утворилися незадовго до настання смерті, від дії тупого твердого предмету(ів) за механізмом удару та удару-тертя, у своїй сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень як не сумісних із життям у момент спричинення.

Смерть ОСОБА_22 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , приблизно о 10 год. 00 хв. на місці пригоди.

В апеляційній скарзі прокурор просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати винним та призначити ОСОБА_9 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 5 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_9 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 роки.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_9 обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. А також покласти на ОСОБА_9 обов`язки, передбачені п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

На думку прокурора, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування при призначенні додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами положень ст. ст. 75, 76 КК України, які не підлягають застосуванню до даного виду покарання.

Вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України та роз`яснень, які містяться у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається. Тобто додаткові покарання підлягають реальному і самостійному виконанню, про що суд зазначає в резолютивній частині вироку.

Апелянт зазначає, що згідно резолютивній частини оскаржуваного вироку суд першої інстанції, визнавши ОСОБА_9 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, та на підставі ст. 75 КК України звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, порушив зазначені вимоги закону, що призвело до неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.

В апеляційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_13 - адвокат ОСОБА_14 просить оскаржуваний вирок змінити в частині призначеного покарання ОСОБА_9 , у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання, яке за своїм розміром є явно несправедливим через його м`якість, призначивши обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, яке є співрозмірним вчиненому обвинуваченим кримінальному правопорушенню.

Також просить змінити вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілого та задовольнити цивільний позов ОСОБА_13 у повному обсязі.

На думку апелянта, ОСОБА_9 незаконно звільнено від відбування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на один рік.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні більшої частини позовних вимог, зазначених у цивільному позові потерпілого.

Адвокат вважає, що суд не врахував той факт, що ПрАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» застрахувала цивільну відповідальність як тягача «DAF 95 ХF430», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на підставі полісу № АМ/3105534, так і напівпричепа «PACTON TXL 339» на підставі іншого полісу № АМ/3105532. Тобто, страхувальником було придбано не один, а два поліси обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Отже суд невірно витлумачив норму абз. 2 п. 36.3 ст. 36 зазначеного Закону. У дійсності розмір відповідальності страховика ПрАТ «Страхова компанія «Брокбізнес», яка уклала два договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності повинен складати не 100 000 гривень, а 200 000 гривень.

На думку апелянта, безпідставно було відмовлено судом першої інстанції і у задоволенні позовних вимог потерпілого щодо стягнення витрат на поховання у повному розмірі. Потерпілим було надано до ПрАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» всі необхідні документи щодо понесених потерпілим витрат на похованням ОСОБА_22 в сумі 29 582,32 гривень. Безпідставно судом першої інстанції було відмовлено і у стягненні з обвинуваченого ОСОБА_9 моральної шкоди у розмірі 300 000 грн. із посиланням на ст. 1172 ЦК України.

Також адвокат зазначає, що обвинувачений ОСОБА_9 визнав себе відповідальним за спричинення потерпілому моральної шкоди та з метою відшкодування моральної шкоди добровільно сплатив потерпілому суму у розмірі 20 000 гривень, а також не заперечував проти стягнення з нього моральної шкоди, зазначеної у цивільному позові потерпілого, у повному розмірі. Проте суд першої інстанції, незважаючи на зазначені обставини, безпідставно відмовив потерпілому у стягненні моральної шкоди з обвинуваченого.

В апеляційнійскарзі цивільний позивач ОСОБА_11 просить витребувати від Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія БРОКБІЗНЕС' розрахунок та розмір страхового відшкодування, яке може належати ОСОБА_11 у страховій справі № 66482 внаслідок пошкодження належного їй транспортного засобу FordFiesta, р.н. НОМЕР_9 , у події, що мала місце 04.05.2018 року на перехресті вул. Космічної та Кодацького узвозу у м. Дніпрі за участю забезпеченого за Полісом АМ/3105534 транспортного засобу «DAF 95 XF430», р.н. НОМЕР_1 .

Також просить скасувати вирок в частині відмови в задоволенні цивільного позову ОСОБА_11 до ОСОБА_9 , ТОВ "ТБ "ПЛЮС-М" та ОСОБА_19 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, та ухвалити нове рішення за цивільним позовом ОСОБА_11 у цій справі, яким задовольнити позовні вимоги частково.

Стягнути з ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНИЙ БУДИНОК "ПЛЮС-М" на користь ОСОБА_11 матеріальну шкоду, що завдана внаслідок ДТП, у розмірі 238 497,57 грн. з вирахуванням суми страхового відшкодування, яке може належати ОСОБА_11 за полісом АМ/3105534.

Вважає, що суд першої інстанції своїм вироком фактично позбавив цивільного позивача його законного права, яке передбачено ст. ст. 1166, 1172, 1188 Цивільного кодексу України, на відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП. У тому числі позбавив Цивільного позивача можливості реалізувати захист свого права на отримання зазначеної шкоди як в порядку ЦПК України так і в порядку Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що є неприпустимим. Тобто, суд першої інстанції незаконно звільнив винуватця ДТП від його обов`язку відшкодувати завдану ним шкоду, тим самим звільнивши від такого обов`язку як його роботодавця так і Страховика у якого була застрахована його цивільно-правова відповідальність.

Зазначає, що внаслідок вказаної ДТП йому було завдано майнову та моральну шкоду, що і стало предметом звернення до суду із зазначеним цивільним позовом у цій справі. Однак, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні її цивільного позову, у зв`язку з чим вона вимушена звернутись до суду з цією апеляційною скаргою. Внаслідок ДТП їй було спричинено матеріальну шкоду на суму 232 853,73 грн., що підтверджується висновком авто-товарознавчої експертизи № 3705/18/18 від 29.05.2018 р.

Вказує, що як встановлено судом першої інстанції, винуватець у ДТП на момент його скоєння перебував у трудових відносинах з ТОВ "ACT ПРОМ ГРУП", правонаступником якого є ТОВ ТБ ПЛЮС-М (Відповідач 2).

Згідно ж із ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

За таких обставин, 238 497,57 грн. підлягають стягненню саме з Відповідача 2. При цьому таке стягнення не буде виходом за межі позовних вимог, оскільки у своєму позові Позивач просить стягнути шкоду з одного з Відповідачів, тому що на момент подання позову питання працевлаштування Відповідача 1 не були відомо Позивачу (позов Позивача містить клопотання про витребування відповідних доказів).

На думку апелянта, у суду першої інстанції не було жодних правових підстав відмовляти їй у задоволенні позову, оскільки Позивачу ніби-то невідома сума відшкодування, яку може сплатити ПРАТ "СК "БРОКБІЗНЕС" по Полісу АМ/3105534 за наслідками розрахунку в порядку абз. 2 ст. 9.2. Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

На думку апелянта, вирок в частині відмови в задоволенні цивільного позову ОСОБА_11 є таким, що суперечить ст. ст. 23, 1166, 1172, 1188 ЦК України, підлягає в цій частині скасуванню, а її цивільний позов підлягає задоволенню.

В апеляційній скарзі цивільний позивач ОСОБА_12 просить витребувати від ПРАТ «СК» БРОКБІЗНЕС» розрахунок та розмір страхового відшкодування, яке належить ОСОБА_12 у страховій справі № 66482 від 08 травня 2018 року, внаслідок пошкодження його транспортного засобу КІА СЕЕD, д.н. НОМЕР_13 , у події яка сталася 04.05.2018 року на перехресті вул. Космічної та Кодацького узвозу у місті Дніпро за участю транспортного засобу «DAF 95 XF430», р.н. НОМЕР_1 , за полісом АМ/3105534.

Також просить скасувати оскаржуваний вирок в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_12 щодо відшкодування матеріальної шкоди 189 500,43 грн. з ТОВ «ТБ ПЛЮС-М», ОСОБА_19 та ОСОБА_9 , та стягнути з ТОВ «ТБ ПЛЮС-М» на користь ОСОБА_12 матеріальну шкоду, що завдана внаслідок ДТП, у розмірі 189 500,43 грн., з вирахуванням суми страхового відшкодування, яке належить ОСОБА_12 за страховою справою № 66482 від 08.05.2018 року.

Вважає, що суд першої інстанції своїм вироком фактично позбавив цивільного позивача його законного права, яке передбачено ст. ст. 1166, 1172, 1188 Цивільного кодексу України, на відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, у тому числі позбавив Цивільного позивача можливості реалізувати захист свого права на отримання зазначеної шкоди, як в порядку ЦПК України так і в порядку Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що є неприпустимим. Тобто, на його думку, суд першої інстанції незаконно звільнив винуватця ДТП від його обов`язку відшкодувати завдану ним шкоду, тим самим звільнивши від такого обов`язку, як його роботодавця ТОВ «АСТ ПРОМ ГРУПП» так і Страховика у якого була застрахована його цивільно-правова відповідальність.

На думку апелянта, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції проігнорував той факт, що Страховик (страхова компанія), у якого застрахована цивільно-правова відповідальність водія, здійснює відшкодування виключно у межах страхової суми і, відповідно, розмір страхового відшкодування не може перевищувати розміру страхової суми за полісом, яка складає ліміт відповідальності Страховика, зокрема за шкоду, що заподіяна майну потерпілого.

Зазначає, що внаслідок ДТП йому було спричинено матеріальну шкоду на суму 189 500,43 грн., що підтверджується висновком автотоварознавчої експертизи № 5695/1 від 26.06.2018 р. Як встановлено судом першої інстанції, винуватець у ДТП на момент його скоєння перебував у трудових відносинах з ТОВ "ACT ПРОМ ГРУП", правонаступником якого є ТОВ "ТБ "ПЛЮС-М" (далі по тексту - Відповідач 2).

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

За таких обставин, 189 500,43 грн. підлягають стягненню саме з Відповідача 2. При цьому таке стягнення не буде виходом за межі позовних вимог, оскільки у своєму позові Позивач просить стягнути шкоду з одного з Відповідачів, тому що на момент подання позову питання працевлаштування Відповідача 1 не були відомо Позивачу (позов Позивача містить клопотання про витребування відповідних доказів).

На думку апелянта, вирок в частині відмови в задоволенні цивільного позову ОСОБА_12 є таким, що суперечить ст. ст. 23, 1166, 1172, 1188 ЦК України, підлягає в цій частині скасуванню, а його цивільний позов підлягає задоволенню.

В запереченняхна апеляційніскарги прокурората представникапотерпілої ОСОБА_13 -адвоката ОСОБА_14 захисник обвинуваченого ОСОБА_9 -адвокат ОСОБА_10 просить апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_14 залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції, - без змін.

Зазначає, що органи виконання покарань не можуть застосовувати випробувальний термін до додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами. Питання про призначення іншого покарання (більш суворого, або більш м`якого) в апеляційній скарзі прокурором в апеляційній скарзі не ставиться, а отже, в даному випадку, в разі виникнення сумнівів у правильності формулювання призначеного покарання, прокурор, на його думку, має право звернутися до суду із заявою про виправлення описок і очевидних арифметичних помилок, або із заявою про роз`яснення судового рішення в порядку ст. ст. 379, 380 КПК України.

Щодо апеляційної скарги представника потерпілої ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_14 , в якій в прохальній частині ставиться питання про зміну вироку та призначення покарання співрозмірного із вчиненим обвинуваченим кримінального правопорушення, а також зміну вироку та задоволення позовних вимог у повному обсязі, адвокат ОСОБА_10 зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 408 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює вирок у випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого. Проте, в апеляційній скарзі представник потерпілої ставить питання про призначення більш суворого покарання обвинуваченому та стягнення більшої суми моральної шкоди.

Зазначає, що в суді першої інстанції представником потерпілої не заявлялася вимога щодо конкретного виду та розміру покарання, незгоди щодо запропонованого прокурором покарання із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України, - не висловлювалось.

Вважає, що судом першої інстанції у повній мірі встановлено обставини, що пом`якшують покарання, а також враховано дані, які характеризують мого підзахисного. За результатами судового розгляду, судом призначено покарання, яке в повній мірі відповідає завданням кримінального провадження, є справедливим та достатнім.

На думку адвоката, відмова потерпілій у задоволенні відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_9 не позбавляє потерпілу можливості подати позов про відшкодування моральної шкоди з роботодавця, що передбачено відповідним законодавством, а також підтверджується судовою практикою.

В запереченняхна апеляційнускаргу представникапотерпілої ОСОБА_13 -адвоката ОСОБА_14 представник цивільноговідповідача СКБРОКБІЗНЕС -адвокат ОСОБА_15 просить залишити вирок в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_13 до ПрАТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_13 в цій частині без задоволення.

Щодо позовних вимог з відшкодування завданої апелянту моральної шкоди зазначає, що станом на 04.05.2018 р. розмір мінімальної заробітної плати складав 3 723.00 грн. Отже, страхове відшкодування за завдану моральну шкоду апелянту складає 44 676,00 грн. 02.05.2019 р. цивільним відповідачем-3 було виплачено апелянту страхове відшкодування за завдану моральну шкоду в сумі 44 676,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 11931 від 02.05.2019 р.

Щодо позовних вимог з відшкодування витрат на поховання вказує, що на підтвердження витрат на поховання в сумі 29 582,32 грн. апелянтом було подано цивільному відповідачу-3 в копіях: квитанцію № 7 від 06.05.2018 р. на суму 712,00 грн. (ритуальні послуги); квитанцію № 8 від 06.05.2018 р. на суму 5 203,00 грн. (утримання кладовища); два однакових фіскальних чеків (номер та дата чеків нечитабельні) на придбання алкогольних напоїв та продуктів харчування на суму 1 967,32 грн.; заказ-наряд № 72 (без дати, кінцевої грошової суми та фінансових документів про оплату даного заказ-наряду); товарний чек (без зазначення номеру документа) від 06.05.2018 р. на суму 6 000,00 грн. (поминальний обід); товарний чек (без зазначення номеру документа) від 10.06.2018 р. на суму 2 000,00 грн. (поминальний обід).

Витрати апелянта на купівлю алкогольних напоїв, продуктів харчування та витрати на поминальні сніданки в силу Закону України «Про поховання та похоронну справу» не входять до витрат на поховання.

Цивільним відповідачем-3 було виплачено апелянту страхове відшкодування за поховання в сумі 5 915,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 11931 від 02.05.2019 р.

Виплата страхового відшкодування за завдану моральну шкоду та витрат на поховання була здійснена на рахунок Апелянта 02.05.2019 р. одним платежем - платіжним дорученням № 11931 на загальну суму 50 591,00 грн.

Щодо позовних вимог про відшкодування шкоди за пошкоджений транспортний засіб «RENAULT» р.н. НОМЕР_4 вказує, що згідно прохальної частини цивільного позову, апелянт просив суд стягнути з цивільного відповідача-3 198 000,00 грн. за пошкоджений транспортний засіб «RENAULT» р.н. НОМЕР_4 , мотивуючи це тим, що транспортний засіб був пошкодженим автопоїздом у складі тягача «DAF» та напівпричепа.

Коли шкода була завдана водієм тягача у з`єднанні з напівпричепом (автопоїздом), під час руху і є наслідком дій водія тягача, на його думку, настає цивільно-правова відповідальність виключно по полісу, яким застрахована цивільно правова відповідальність водія тягача «DAF» р.н. НОМЕР_1 .

На дату ДТП, цивільно-правова відповідальність водія тягача «DAF» була застрахована у цивільного відповідача-3 за полісом № АМ/ 3105534 (далі - Поліс страхування). Згідно п. 5 Полісу страхування, розмір франшизи складає 1 000,00 грн.

Розрахунок страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб «RENAULT» р.н. НОМЕР_4 на його думку складає:

Вартість матеріального збитку: 273 575,00 грн. (ринкова вартість ТЗ до моменту ДТП) - 8 686,08 грн. (ринкова вартість ТЗ після ДТП) = 264 888,92 грн.

Згідно п. 4 Полісу страхування, ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну складає 100 000.00 грн., що є меншим за матеріальний збиток (264 888,92 грн.).

Отже, сума страхового відшкодування власнику транспортного засобу «RENAULT» р.н. НОМЕР_4 , на його думку, складає 32 776,74 грн. = 100 000,00 грн. (ліміт відповідальності) х 33,77674% (коефіцієнт пропорційного зменшення: абз. 2 п. 9.2. ст. 9 Закону) - 1 000,00 грн. (франшиза).

Зазначає, що цивільним відповідачем-3 після набрання вироком, яким встановлено вину водія ОСОБА_9 законної сили, апелянту буде виплачено страхове відшкодування за пошкоджений транспортний засіб «RENAULT» р.н. НОМЕР_4 в сумі 32 776,74 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Тому, цивільний відповідач-3 вважає адресовані апелянтом йому позовні вимоги, за виключенням 32 776,74 грн., необґрунтованими, з чим погодився місцевий суд, надавши, на його думку, правильну правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам та, застосувавши відповідні норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який прохав задовольнити апеляційну скаргу прокурора, цивільних позивачів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які підтримали вимоги своїх апеляційних скарг, адвоката ОСОБА_14 , який вважав вирок несправедливим внаслідок м`якості, та вважав, що суд необґрунтовано відмовив в належному задоволенні позовних вимог потерпілої ОСОБА_13 , думку представника цивільного відповідача СК БРОКБІЗНЕС ОСОБА_15 , який прохав доводи апеляційної скарги представника потерпілої ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_14 залишити без задоволення, обвинуваченого та його захисника, які вважали вирок законним, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів приходить до наступного.

Так, висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України в апеляційних скаргах не оспорюються, а тому відповідно до ст. ст. 394, 404 КПК України вирок суду у цій частині колегією суддів не переглядається.

Аналізуючи доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілої ОСОБА_13 -адвоката ОСОБА_14 про неправильнезастосування законуУкраїни прокримінальну відповідальністьпри призначенніобвинуваченому покарання, колегія суддів приходить до наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вбачається з роз`яснень щодо правильного та однакового застосування вказаної норми КК України, які містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», судам необхідно мати на увазі, що частиною 1 статті 75 КК передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.

В силу п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Виходячи з наведеного, звільнення обвинуваченого ОСОБА_9 на підставі ст. 75 КК України від відбування не тільки основного, але й додаткового покарання, належить вважати неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, яке підлягає виправленню у межах повноважень суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а оскаржуваний вирок суду підлягає скасуванню в частині призначеного покарання, з ухваленням у цій частині нового вироку, яким обвинуваченому ОСОБА_9 слід призначити покарання у тому самому виді та розмірі, - у виді позбавлення волі строком на п`ять років, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, - втім зі звільненням з випробуванням від відбування лише основного покарання, із встановленням іспитового строку в два роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, і обов`язку, передбаченого п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Підстав для призначення обвинуваченому більш суворого за видом та розміром покарання, як про це просить в апеляційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_13 - адвокат ОСОБА_14 , колегія суддів не вбачає.

При цьому колегія суддів зазначає, що при призначенні ОСОБА_20 покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, та звільненні від відбування основного покарання з випробуванням, суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 50, 65 КК України врахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно ст. 12 КК України є тяжким злочином, втім має необережний характер; відсутність обставин, що обтяжують покарання; наявність пом`якшуючих обставин, якими було визнано щирий жаль за скоєне і характер дій обвинуваченого під час пригоди, спрямованих на мінімізацію заподіяної шкоди, - те, що ОСОБА_20 , не маючи можливості контролювати швидкість керованого ним автомобіля, об`їжджав інші транспортні засоби і зрештою скерував його на бетонну загорожу, піддавши при цьому ризику виключно себе; дані про особу обвинуваченого, а саме його вік, те, що останній є раніше не судимим, має постійне місце проживання, за яким та за місцем роботи характеризується позитивно; одружений, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Взявши до уваги та належним чином оцінивши всі вищенаведені обставини у сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_20 основного покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у розмірі, що істотно перевищує нижчу межу, втім ближче до неї, та додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, а також висновку про можливість виправлення цього обвинуваченого без реального відбуття ним покарання.

Колегія суддів із цими висновками погоджується та не вбачає підстав для обтяження цього покарання, оскільки вважає його справедливим за видом та розміром і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

При цьому колегія суддів враховує і практику рішень Європейського суду з прав людини. Так, в справі Скополла проти Італії від 17.09.2009 року, Високий суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Доводи апеляційної скарги представника потерпілої ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_14 в частині призначення покарання, колегія суддів вважає також непереконливими з огляду на те, що вони полягають виключно у переоцінці тих обставин, що були відомі суду, - фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, дій обвинуваченого до та під час його скоєння, наслідків, що настали, - і не містять посилання на будь-які відомості, що не були б проаналізовані та достатньою мірою враховані судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку.

Тобто судом першої інстанції були належно враховані і ті дані, на які є посилання в апеляційній скарзі.

Аналізуючи доводиапеляційних скаргцивільних позивачів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,та представникапотерпілої ОСОБА_13 -адвоката ОСОБА_14 щодо неправильноговирішення судомпершої інстанціїзаявлених укримінальному провадженніщодо ОСОБА_9 цивільних позовів, колегія суддів приходить до наступного.

Так, відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині обвинувального вироку суду підлягають зазначенню зокрема підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 128 КПК України при пред`явленні цивільного позову у кримінальному провадженні форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у цивільному судочинстві. Цивільний позов у кримінальному судочинстві розглядається судом за правилами КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Вказані вимоги кримінального процесуального закону судом першої інстанції не були виконані належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільні позови було пред`явлено зокрема до роботодавця обвинуваченого ОСОБА_9 - ТОВ АСТ ПРОМ ГРУП (т. 5 а.с. 30-33, 132, 196-198, 215-217), в тому числі цивільні позови ОСОБА_24 та ОСОБА_12 було пред`явлено одночасно як до цього суб`єкта, так і до ТОВ ТБ ПОЛЮС-М, що, як було встановлено судом у вироку, є правонаступником ТОВ АСТ ПРОМ ГРУП.

Але суд першої інстанції цю суперечність не усунув, питання про заміну неналежних відповідачів в порядку ст. 51 ЦПК України не обговорив і не вирішив, відповідну ухвалу не постановив, обмежившись стягненням присуджених на користь цивільних позивачів сум лише з ТОВ ТБ ПОЛЮС-М. При цьому суми на користь ОСОБА_13 було стягнуто з суб`єкта, до якого нею не було пред`явлено цивільного позову, а позовні вимоги ОСОБА_24 та ОСОБА_12 до ТОВ АСТ ПРОМ ГРУП залишилися невирішеними.

Частиною 1 статті 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Колегія суддів вважає, що за вищенаведених обставин судом першої інстанції, в цій частині, було допущене істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у розумінні ст. 412 КПК України, та згідно із п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України воно є підставою для скасування оскаржуваного вироку в частині, що стосується вирішення всіх цивільних позовів з огляду на те, що вони пред`явлені до того самого кола осіб і випливають з тих самих фактичних обставин і правовідносин, зокрема цивільні позивачі претендують на частини одної суми страхового відшкодування, а отже ці позови є взаємопов`язаними та їх окремий розгляд не є можливим.

Обговорюючи питання про остаточне рішення щодо цивільних позовів за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів виходить із того, що відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 7 КПК України, ч. 2, ч. 3 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений цим Кодексом, а суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, які винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції відповідно до процесуального закону позбавлений можливості усунути вищезазначені недоліки, оскільки для цього є необхідним безпосереднє дослідження в межах апеляційного провадження доказів, які стосуються цивільних позовів, про що учасниками апеляційного розгляду клопотання заявлено не було, а суд апеляційної інстанції за правилами ч. 3 ст. 404 КПК України позбавлений можливості їх дослідження за власною ініціативою. Крім того, для належного вирішення цивільних позовів є необхідним обговорення та вирішення питання про суб`єктний склад цивільних відповідачів, що не є можливим на етапі апеляційного провадження.

Згідно ч. 6 ст.9КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою ст. 7 цього Кодексу.

Приймаючи до уваги той факт, що чинним КПК України, з одного боку, чітко визначені повноваження суду апеляційної інстанції, до яких не входить вихід за межі апеляційних вимог, що може потягнути погіршення становища обвинувачених, а з іншого боку до переліку підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, передбачених ст. 415 КПК України, не входять істотні порушення кримінального процесуального закону, які в даному випадку були допущені судом першої інстанції, виходячи з загальних засад кримінального провадження, а саме з вимог п. 15, п. 16 ч. 1 ст. 7 КПК України, ч. 6 ст. 22 КПК України та ст. 23 КПК України, - колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги цивільних позивачів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , та представника потерпілої ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_14 задовольнити частково, оскаржуваний вирок суду скасувати в частині вирішення цивільних позовів та призначити у цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

При цьому колегія суддів зважає на те, що кожна із осіб, які подали апеляційні скарги, вважає оскаржуваний вирок в частині вирішення цивільних позовів таким, що не може бути залишений без змін, і в цій частині їх позиції належить вважати обґрунтованими.

При новому судовому розгляді в порядку цивільного судочинства необхідно усунути порушення, допущені в оскаржуваному вироку, з дотриманням встановленого законом порядку повно та всебічно дослідити обставини, які мають істотне значення для провадження, надати їм належну оцінку та ухвалити судове рішення, яке б відповідало вимогам матеріального і процесуального закону.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 412, 413, 415, 421 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_16 - задовольнити.

Апеляційні скарги цивільного позивача ОСОБА_11 , цивільного позивача ОСОБА_12 , представника потерпілої ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_14 , - задовольнити частково.

Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2020 року щодо ОСОБА_9 , в частині призначеного покарання, скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

ОСОБА_9 на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, - звільнити з випробовуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки.

На підставі п. 1, п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_9 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цей же вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2020 року щодо ОСОБА_9 в частині вирішення цивільних позовів, - скасувати і призначити у цій частині новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення. На вирок апеляційної інстанцій може бути подана касаційна скарга до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4