Постанова

від 07.09.2020 по справі 312/294/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 312/ 294/ 17

провадження № 61-7454св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство Агрофірма Гюнівська ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Великобілозерська районна державна адміністрація Запорізької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства Агрофірма Гюнівська на постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А., від 04 березня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року приватне акціонерне товариство Агрофірма Гюнівська (далі - ПрАТ Агрофірма Гюнівська ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі поновленим на умовах додаткової угоди.

Позов мотивовано тим, що 20 грудня 2013 року ПрАТ Агрофірма Гюнівська та відповідач уклали договір оренди належної останньому землі площею 11,29 га строком на три роки.

Оскільки 05 квітня 2015 року набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція) , нормами якого передбачено, що строк дії договору оренди не може бути меншим як сім років, 27 квітня 2017 року позивач з метою приведення змісту договору до вимог статті 19 Закону України Про оренду землі звернувся до відповідача з пропозицією змінити строк дії договору на сім років, але вказана пропозиція залишена відповідачем без задоволення.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд визнати договір оренди землі від 20 грудня 2013 року, укладений між ПрАТ Агрофірма Гюнівська та ОСОБА_1 , поновленим на умовах запропонованої ним додаткової угоди.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Великобілозерського районного суду Запорізької області у складі судді Яцун О. О. від 31 липня 2018 року позовні вимоги ПрАТ Агрофірма Гюнівська задоволено.

Визнано договір оренди землі б/н від 20 грудня 2013 року укладеним між ПрАТ Агрофірма Гюнівська та ОСОБА_1 , поновленим на умовах додаткової угоди.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після закінчення строку дії договору оренди землі від 20 грудня 2013 року позивач продовжував користуватися земельною ділянкою, яка належить відповідачу, а останній протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не повідомив позивача щодо свого небажання поновлювати договір оренди землі, а тому договір оренди землі слід визнати поновленим на умовах додаткової угоди.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 31 липня 2018 року та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову ПрАТ Агрофірма Гюнівська .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у ПрАТ Агрофірма Гюнівська відсутнє переважне право перед іншими особами на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк, оскільки до закінчення строку дії договору оренди землі позивач не повідомив відповідача про намір скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, а останній, в свою чергу, після закінчення строку дії договору оренди землі письмово повідомив позивача про відмову в поновленні договору оренди землі. Обраний позивачем спосіб захисту порушених, на його думку, цивільних прав суперечить частині третій статті 626 ЦК України та частині першій статті 627 ЦК України, які регламентують свободу у виборі контрагента та визначенні умов договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ПрАТ Агрофірма Гюнівська просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірний договір відповідно до пункту 6 статті 33 Закону України Про оренду землі є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які передбачені договором, оскільки у місячний строк після закінчення строку дії договору, тобто, з 11 березня 2017 року по 11 квітня 2017 року, на виконання вимог частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі , відповідач не звернувся до позивача з відповідним листом про заперечення у поновленні договору. При цьому, направлення 23 вересня 2016 року відповідачем, тобто до закінчення строку дії договору, листа про небажання поновлювати договір не створює будь-яких прав та обов`язків для сторін в розумінні статті 33 Закону України Про оренду землі .

Позивач продовжував користуватися земельною ділянкою та належно виконував обов`язки за договором, який в силу положень частини шостої статті 33 вказаного Закону автоматично поновив свою дію.

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача переважного права на продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що сторони договору своєчасно не привели його умови у відповідність до приписів змін у законі щодо встановлення строку дії договору оренди не менше 7 років.

Відповідач безпідставно відмовився підписувати запропоновану позивачем додаткову угоду до договору оренди землі з метою приведення його умов у відповідність з вимогами чинного законодавства.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 11 квітня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 11,29 га, розташованої на території Гюнівської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області (цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2321183500:04:009:0013).

20 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПрАТ Агрофірма Гюнівська було укладено договір оренди землі б/н (а.с. 4-11). Державна реєстрація права оренди земельної ділянки була проведена 11 березня 2014 року (а.с.12-13).

Відповідно до пункту 8 вказаного договору оренди землі, договір укладено на три роки, з урахуванням ротації культур, згідно з проектом землеустрою. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк.

Згідно із умовами пункту 20 договору оренди землі передача земельної ділянки орендарю здійснюється в триденний строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі об`єкта оренди.

23 вересня 2016 року ОСОБА_1 надіслав на адресу позивача лист-повідомлення, із змісту якого вбачається небажання відповідача поновлювати договір оренди землі (а.с. 72).

Зі змісту довідки ПрАТ Агрофірма Гюнівська вбачається, що у 2017 році на земельній ділянці, що належить відповідачу, посіяно озиме тритікале, після збору врожаю планується обробіток під ярові культури. Відповідачем вкладено додаткові кошти в обробіток поля по рекультивації - додатково внесено мінеральні добрива та проведено додаткову глибоку культивацію культиватором Кейс по знищенню нижніх бур`янів (а.с. 66-71).

Відповідно до відомості на виплату грошей б/н від 20 грудня 2017 року відповідач у повному обсязі отримав орендну плату за землю у 2017 році у сумі 9 779,30 грн (а.с. 97).

28 грудня 2017 року відповідач надіслав на адресу позивача лист-застереження щодо неправомірності дій підприємства, в якому категорично заперечує проти дій позивача щодо ідентифікації грошових сум коштів, виплачених йому протягом 2017 року, як орендної плати за даний рік, та вимагає останнього змінити призначення сум коштів, виплачених йому протягом 2017 року на відшкодування шкоди, завданої внаслідок фактичного позадоговірного користування земельною ділянкою .

10 травня 2017 року ПрАТ Агрофірма Гюнівська надіслано на адресу відповідача лист від 27 квітня 2017 року, який містить пропозицію позивача укласти додаткову угоду до договору оренди землі, а також проект додаткової угоди до договору оренди землі б/н від 20 грудня 2013 року (а.с.14-15).

За змістом листа відповідача ОСОБА_1 від 26 травня 2017 року, останній, посилаючись на статті 8, 14, 41, 55, 68 Конституції України та статті 33, 34 Закону України Про оренду землі , відмовляється підписувати додаткову угоду до договору оренди землі (а.с. 73). Цей лист направлено на адресу позивача 01 червня 2017 року та отримано ним 08 червня 2017 року (а.с. 74-75, 79-81).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Частиною першою статті 627 ЦК Українивстановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК Українивідносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України Про оренду землі , яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити по це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновлення договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі, укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Вказані положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України .

Велика Палата Верховного Суду у справі № 594/376/17-ц (провадження 14-65цс18) дійшла висновку, що правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України , буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Встановивши, що позивач ПрАТ Агрофірма Гюнівська повідомив ОСОБА_1 про бажання скористатись переважним правом на поновлення договору оренди землі 10 травня 2017 року, тобто після закінчення строку його дії (11 березня 2017 року), суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку що орендар не дотримався передбаченої частиною першою статті 33 Закону процедури і строків.

Орендодавець ОСОБА_1 як до так і після закінчення строку дії договору листами від 23 вересня 2016 року, 26 травня 2017 року та 28 грудня 2017 року систематично та однозначно висловлював свою незгоду із запропонованими позивачем умовами оренди належної йому земельної ділянки.

Правильно оцінивши обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у передбачений частиною першою статті 33 Закону строк, сторони не досягли домовленості щодо орендної плати чи інших істотних умов договору, встановлених статтею 15 цього Закону , тому переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Відповідно до частини шостої статті 33 Закону у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Так, судами у цій справі встановлені обставини користування орендарем спірною земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди землі.

Для продовження договірних відносин необхідно волевиявлення на це сторін договору, досягнення ними згоди щодо продовження договору із застосуванням переважного права орендаря на продовження договору оренди, у тому числі на змінених умовах (частина перша - п`ята статті 33 Закону) або мовчазна згода сторін договору стосовно поновлення договору на тих самих умовах на той самий строк (частина шоста статті 33 Закону).

У розумінні наведених положень законодавства основними відмінностями у застосуванні положень частин першої - п`ятої та частини шостої Закону є умови додаткової угоди (відмінні від попередніх, або ті самі чи тотожні (частини перша - п`ята статті 33 Закону) та наявність погодження обох сторін щодо істотних умов договору, або ті самі (частина шоста статті 33 Закону)) та строк, в який орендодавець повинен повідомити орендаря про відсутність наміру продовжувати або поновлювати договір оренди (у місячний строк після повідомлення орендаря про намір продовжувати договір оренди земельної ділянки (частини перша - п`ята статті 33 Закону) чи у місячний строк після закінчення строку дії договору (частина шоста статті 33 Закону).

При цьому слід врахувати, що відповідно до частин першої - п`ятої статті 33 Закону умови договору оренди землі можуть бути змінені лише за згодою сторін, а у разі недосягнення такої домовленості щодо істотних умов переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється; недосягнення сторонами домовленостей щодо істотних умов договору при їх зміні виключає поновлення договору оренди землі з підстав переважного права (частина четверта статті 33 Закону).

Аналогічна позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2019 року у справі № 908/2314/18.

Отже, зміна умов договору у будь-якій частини виключає продовження договору з підстав частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі , а за положеннями частини четвертої статті 33 Закону України Про оренду землі відсутність досягнення домовленостей щодо умов договору при їх зміні також виключає продовження договору оренди землі з підстав переважного права.

Оскільки, орендодавець до спливу строку договоруоренди належної йому земельної ділянки повідомив орендаря про відсутність наміру продовження договору оренди, додаткова угода, яка була направлена ПрАТ Агрофірма Гюнівська на адресу орендодавця після спливу строку дії договору, містить, у зв`язку зі зміною законодавства, інший строк дії договору (7 років) та інший розмір орендної плати, то частина шоста статті 33 Закону України Про оренду землі до цих правовідносин не може бути застосована, оскільки унеможливлювалось продовження договору на той самий строк та на тих самих умовах.

У цьому випадку ПрАТ Агрофірма Гюнівська повинно було дотримуватись процедури, визначеної положеннями частини другої - п`ятої статті 33 Закону України Про оренду землі та пунктом восьмим договору оренди земельної ділянки.

Згідно із положеннями, викладеними у абзаці першому частини першої статті 31 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до частини четвертої статті 33 Закону України Про оренду землі при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Отже, у випадку коли одна зі сторін договору не має наміру досягти домовленості щодо змін орендної плати та інших істотних умов договору, переважне право припиняється, а відтак, зі спливом строку дії договору припиняються і правовідносини сторін.

У справі, яка переглядається суд апеляційної інстанції установив, що орендодавець листом від 23 вересня 2016 року, тобто до спливу строку договору, повідомив орендаря про те, що не має наміру продовжувати дію договору оренди земельної ділянки після його закінчення, орендар направив орендодавцю додаткову угоду зі зміненими умовами договору щодо орендної плати та строку договору, що є істотними умовами договору після закінчення строку договору, і на такі зміни орендодавець згоди не надав.

За таких обставин права орендаря на користування земельною ділянкою припинились у зв`язку з закінченням строку договору, на який його було укладено та відсутності домовленості про його продовження на змінених умовах (частина перша статті 31, частина четверта статті 33 Закону України Про оренду землі ).

Доводи заявника про те, що з метою приведення змісту договору до вимог Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція) , нормами якого передбачено, що строк дії договору оренди не може бути меншим як сім років він звернувся до відповідача з пропозицією змінити строк дії договору на 7 років, але вказана пропозиція залишена відповідачем без задоволення, а отже, порушене його переважне право на укладення договору оренди землі, не заслуговують на увагу, оскільки реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі, передбачена положеннями Закону України Про оренду землі , відбувається за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності підстав для визнання договорів оренди, укладених з ПАТ Агрофірма Гюнівська поновленими, колегія суддів зазначає, що саме по собі встановлення порушення прав орендаря внаслідок необґрунтованої відмови орендодавця у пролонгації договору не може бути підставою для поновлення договору оренди землі за положенням статті 33 Закону України Про оренду землі , оскільки для такого поновлення необхідне погодження обох сторін щодо істотних умов договору.

Недосягнення між сторонами домовленості щодо строку дії договору, щодо орендної плати та інших істотних умов договору вказує на відсутність підстав для визнання договору оренди земельної ділянки поновленим.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, у тому контексті, який, на думку заявника свідчить про порушення його переважного права на продовження договору оренди землі та наявність підстав для визнання договору укладеним на умовах запропонованої ним додаткової угоди.

Разом з тим, таким доводам і обставинам суд апеляційної інстанції дав належну оцінку, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства Агрофірма Гюнівська залишено без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара