Рішення

від 08.09.2020 по справі 904/3769/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2020м. ДніпроСправа № 904/3769/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Загреба В.С.

та представників:

від позивача: Левченко В.А.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Гулієв Ф.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" (с. Вільне, Криворізького району, Дніпропетровської області)

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" (м.Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

відповідача-2: Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов`язань у загальному розмірі 459 004 грн. 38 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" (далі - відповідач-1) та Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - відповідач-2) суму інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов`язань у розмірі 459 004 грн. 38 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 172 040 грн. 00 коп. - інфляційні втрати;

- 286 964 грн. 38 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 885 грн. 10 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2019 по справі № 904/4105/18 позовні вимоги задоволені частково та стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" та Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 10 120 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 4 658 992 грн. 98 коп. - інфляційних нарахувань, 245 892 грн. 71 коп. - 3% річних; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 7 255 280 грн. 00 коп. інфляційних нарахувань та 1 336 713 грн. 31 коп. - 3% річних; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 241 566 грн. 55 коп. - судового збору; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 112 686 грн. 64 коп. - судового збору.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2020 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" та Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення суду від 19.12.2019 у справі № 904/4105/18 залишено без задоволення; рішення суду від 19.12.2019 залишено без змін.

Однак, стягнута зазначеним судовим рішенням сума основного боргу у розмірі 10 120 000 грн. 00 коп. відповідачем-2 сплачена із простроченням - 05.06.2020, про що свідчить платіжне доручення № 4500038163 від 05.06.2020, у зв`язку з чим, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував за період невиконання рішення суду до моменту погашення заборгованості та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період прострочення з червня 2019 року по травень 2020 року в сумі 172 040 грн. 00 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 26.06.2019 по 04.06.2020 в сумі 286 964 грн. 38 коп.

Ухвалою суду від 16.07.2020 позовну заяву було до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено перше судове засідання для розгляду справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 06.08.2020.

Від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 33918/20 від 27.07.2020), в якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на таке:

- частинами 1, 3 статті 202 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином;

- 27.05.2020 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2019 у справі № 904/4105/18 набрало законної сили;

- 05.06.2020 ПрАТ "Північний ГЗК" платіжними дорученнями № 4500038160, №4500038161, № 4500038162, № 4500038163 на загальна суму 15 139 677 грн. 12 коп. добровільно виконало рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2019 в повному обсязі;

- таким чином, вимоги щодо сплати сум інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання рішення суду від 19.12.2019 на суму 459 004 грн. 38 коп. є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

У судове засідання 06.08.2020 з`явилися представники позивача та відповідача-2.

Представник відповідача-1 у вказане засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача-1 про дату, час та місце судового засідання, оскільки поштове повідомлення про отримання ним ухвали суду від 16.07.2020, як і сам конверт, до суду не повернулося. З метою встановлення належності повідомлення відповідача судом здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача-1, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру №228 на відправку згрупованих поштових відправлень рекомендованої пошти по Україні з повідомленням від 17.07.2020, які долучені до матеріалів справи. При цьому, з вказаних доказів вбачається, що станом на 06.08.2020 відправлення з ухвалою суду від 16.07.2020 не вручено відповідачу-1 під час доставки - 30.07.2020.

Також судом було зауважено, що станом на 06.08.2020 в матеріалах справи відсутній відзив на позовну заяву та строк для надання відзиву на позовну заяву відповідачем-1 станом на 06.08.2020 не закінчився.

Враховуючи наведені обставини справи, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, господарський суд вважав за необхідне оголосити перерву у судовому засіданні.

Так, ухвалою суду від 06.08.2020 у судовому засіданні було оголошено перерву до 08.09.2020.

Від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 40760/20 від 04.09.2020), в якому він визнав позовні вимоги позивача у повному обсязі.

У судове засідання 08.09.2020 з`явилися представник позивача та відповідача-2. Представник відповідача-1 у судове засідання не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив, але факт подання відповідачем-1 відзиву на позовну заяву свідчить про те, що відповідач-1 обізнаний про розгляд даної справи судом та призначене у ній судове засідання.

У судовому засіданні 08.09.2020 представник відповідача-2 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на подання відповідачем-1 відзиву на позовну заяву, який не було направлено іншим учасникам справи, зокрема, і відповідачу-2.

У судовому засіданні 08.09.2020 було оголошено перерву для надання відповідачу-2 можливості ознайомитися з поданим відповідачем-1 відзивом на позовну заяву.

Після перерви, дослідивши поданий відповідачем-1 відзив на позовну заяву, господарським судом було встановлено наступне.

Згідно зі статтею 170 Господарського процесуального кодексу України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:

1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України;

2) найменування суду, до якого вона подається;

3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі;

4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;

5) підстави заяви (клопотання, заперечення);

6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення);

7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом .

Так, вимоги до відзиву на позовну заяву містяться у статті 165 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, у частині 5 якої вказано, що копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

При цьому, як визначено у пункті 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України, суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 08.09.2020 відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" було повернуто заявнику без розгляду.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Провадження у даній справі було відкрито ухвалою суду від 16.07.2020.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідачів було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачами зроблено не було.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Представник позивача у судовому засіданні 08.09.2020 виклав зміст позовних вимог, навів доводи в їх обґрунтування; зауважив, що необхідності у поданні відповіді на відзив відповідача-2 немає, оскільки його позиція викладена у позовній заяві; додаткових пояснень з цього приводу він не має.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні 08.09.2020 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 08.09.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю прострочення виконання зобов`язання за договором, наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період невиконання рішення суду.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини 2, частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Норми статті 129 1 Конституції України визначають, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа № 904/4105/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" та відповідача-2: Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення 22 331 173 грн. 14 коп.

За результатами розгляду даної справи, Господарським судом Дніпропетровської області прийнято рішення від 19.12.2019, яким було:

- позовні вимоги задоволені частково;

- стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" та Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 10 120 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 4 658 992 грн. 98 коп. - інфляційних нарахувань, 245 892 грн. 71 коп. - 3% річних;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 7 255 280 грн. 00 коп. інфляційних нарахувань та 1 336 713 грн. 31 коп. - 3% річних;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 241 566 грн. 55 коп. - судового збору;

- стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 112 686 грн. 64 коп. - судового збору.

Під час прийняття судового рішення по справі № 904/4105/18 були встановлені такі обставини:

- 08.05.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" (далі-підрядник) та Приватним акціонерним товариством "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - замовник) укладено договір підряду № 511 (на капітальний ремонт) (далі-договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується на свій ризик виконати в порядку та на умовах даного договору роботи з капітального ремонту тепловозу 2ТЄ10М відповідно до специфікації (додаток № 1 до договору) та дефектної відомості (додаток № 2 до договору) (далі - роботи). Роботи виконуються на території підрядника (пункт 1.1 договору);

- на виконання умов договору, позивачем в грудні 2014 року були виконані підрядні роботи на загальну суму 28 920 000 грн. 00 коп., що підтверджується підписаними у двосторонньому порядку Актами № 1 та № 3 прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг) від 01.12.2014;

- відповідач-1 свої зобов`язання по повній та своєчасній оплаті отриманих робіт здійснив частково в сумі 18 800 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями про сплату 16.09.2015 - 300 000 грн., 14.09.2015 - 700 000 грн., 27.07.2015 - 2 000 000 грн., 15.05.2015 - 1 500 000 грн., 09.04.2015 - 1 500 000 грн., 26.01.2015 - 1 000 000 грн., 26.12.2014 - 1 000 000 грн., 03.09.2015 - 2 000 000 грн., 26.02.2015 - 2 000 000 грн., 23.02.2015 - 1 000 000 грн., 11.02.2015 - 2 000 000 грн., 28.01.2015 - 3 500 000 грн., внаслідок чого на момент вирішення спору заборгованість відповідача-1 складає 10 120 000 грн. 00 коп. основного боргу;

- на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 1 582 606 грн. 02 коп. - 3% річних за загальний період з 07.12.2014 по 25.06.2019 та 11 914 272 грн. 98 коп. - інфляційних втрат за період з грудня 2014 року по травень 2019 року;

- між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" (далі -поручитель) та Приватним акціонерним товариством "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - кредитор) укладено договір поруки № 10/08 від 10.08.2018 (далі - договір поруки), відповідно до пункту 1.1. якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов`язань боржником: Приватним акціонерним товариством "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", що виникли з договору підряду № 511 (на капітальний ремонт) від 08.05.2014 (далі - основний договір), який був укладений між кредитором та боржником;

- оскільки кошти не є неподільною річчю, враховуючи відсутність заяви про застосування позовної давності з боку відповідача-1, є підстави для стягнення з останнього як солідарного боржника - поручителя всієї суми за позовом. Стосовно відповідача-1 та відповідача-2 - інфляційні втрати та 3% річних підлягають стягненню солідарно із застосуванням строку позовної давності, тобто інфляційні втрати за період прострочення: серпень 2016 року (за серпень інфляція стягується у вересні) - травень 2019 року на суму 4 658 992 грн. 98 коп., а 3% річних - за період з 16.09.2016 по 25.06.2019 на суму 245 892 грн. 71 коп. (а.с.13-28).

Вказане рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2018 по справі № 904/4105/18 залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2020 (а.с.29-46).

Отже, вказане рішення суду набрало законної сили 27.05.2020.

Як зазначає позивач, та підтверджує відповідач-2, останнім стягнуті рішенням суду по справі № 904/4105/18 грошові кошти, в тому числі сума основного боргу у розмірі 10 120 000 грн. 00 коп., були сплачені позивачу лише 05.06.2020, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою (а.с.47).

Враховуючи вказане, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідачів, як солідарних боржників, за період невиконання рішення суду до моменту погашення заборгованості інфляційні втрати за період прострочення з червня 2019 року по травень 2020 року в сумі 172 040 грн. 00 коп. та 3% річних за період прострочення з 26.06.2019 по 04.06.2020 в сумі 286 964 грн. 38 коп. (до моменту повного погашення заборгованості). Відповідач-2 проти вказаних вимог заперечує, вважає, що підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних відсутні, оскільки рішення суду у повному обсязі виконано відповідачем-2 добровільно. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Норми статті 129 1 Конституції України визначають, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

З урахуванням того, що у справі № 904/4105/18 господарським судом було встановлено факт наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" та Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", як солідарних божників, перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" заборгованості за договором підряду № 511 (на капітальний ремонт) від 08.05.2014 у розмірі 10 120 000 грн. 00 коп. (основний борг), вказані обставини не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи судом, з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18).

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

Таким чином, розмір основної заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" та Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", як солідарних божників, перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" за договором підряду № 511 (на капітальний ремонт) від 08.05.2014 становив 10 120 000 грн. 00 коп.

При цьому, під час прийняття рішення суду по справі № 904/4105/18 були стягнуті інфляційні втрати та 3% річних за прострочення погашення вказаної заборгованості за такі періоди:

- інфляційні втрати - за період прострочення з серпня 2016 року (за серпень інфляція стягується у вересні) по травень 2019 року в сумі 4 658 992 грн. 98 коп.;

- 3% річних - за період з 16.09.2016 по 25.06.2019 на суму 245 892 грн. 71 коп. (а.с.27).

При цьому, з матеріалів справи вбачається, щозаборгованість у розмірі 10 120 000 грн. 00 коп. була погашена відповідачем лише 05.06.2020 (а.с.47).

Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

У вказаному висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У вказаному висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Згідно із частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

У вказаному висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18.

Таким чином, у разі коли судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

З приводу заперечень відповідача-2 щодо відсутності підстав для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, у звязку з добровільним виконання відповідачем-2 рішення суду у справі № 904/4105/18, з посиланням на норми статті 202 Господарського кодексу України, якою передбачено, що господарське зобов`язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином, суд зазначає таке.

Обов`язок зі сплати відповідачами суми боргу виник у нього не на підставі судових рішень, а з господарських правовідносин , умови яких відповідачем не були виконані належним чином.

Судовими рішеннями фактично тільки фіксується належна до стягнення сума боргу, однак, як вже зазначалося, наявність таких рішень не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум.

При цьому, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання, то і подальше застосування до таких сум наслідків передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є правомірним.

Враховуючи вказане, суд відхиляються заперечення відповідача-2.

З приводу солідарного стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

З урахуванням статей 553 - 554 Цивільного кодексу України договір поруки укладається кредитором за зобов`язаннями, які забезпечуються порукою, і поручителем. Оскільки позичальник є не стороною договору поруки, а стороною у зобов`язанні, забезпеченому порукою, чинне законодавство України не передбачає обов`язку кредитора чи поручителя отримувати згоду позичальника на укладення договору поруки. Разом із тим це не означає, що за позовом позичальника такий договір поруки не може бути визнано недійсним, якщо буде доведено, що він звужує його права чи розширює обов`язки, зокрема, передбачає оплату послуг поручителя боржником відповідно до вимог статті 558 Цивільного кодексу України, чи доведено зловмисну домовленість кредитора з поручителем тощо.

Як було вказано вище, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2018 по справі № 904/4105/18 було встановлено, що у спірних правовідносинах відповідач-1 та відповідач-2 відповідають перед позивачем як солідарні боржники.

При цьому, за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідно до формулювання частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України стягнення інфляційних втрат та 3% річних нерозривно пов`язано зі сплатою основного боргу (боржник зобов`язаний сплатити не відсотки річних та інфляційні втрати, а саме суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції а також 3 % річних від простроченої суми).

Отже, як було вказано вище, за прострочення виконання зобов`язань на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідачів інфляційні втрати за період прострочення з червня 2019 року по травень 2020 року в сумі 172 040 грн. 00 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування інфляційних втрат, але арифметично розрахунок проведено невірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с.12), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

З урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв`язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов`язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов`язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (аналогічні положення містяться також у частині 3 статті 343 Господарського кодексу України). Отже, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені.

При цьому, здійснюючи власний розрахунок інфляційних втрат, суд враховані правові позиції, викладені у постановах Верховного суду щодо вказаного питання, а саме:

- Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначив, що у кредитора згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення;

- згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/600/18, викладеною у постанові від 05.07.2019, нарахування інфляційних втрат за наступний період має здійснюватися з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання;

- зазначена позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/306/18 від 30.07.2019, а також у постановах Верховного Суду у справах № 905/306/18, №908/1928/18, № 904/4565/18, №904/4083/18, № 904/10242/17, № 913/63/18.

Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачами грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат у відповідності до правових позицій вказаних вище постанов Верховного Суду, господарський суд встановив, що у вказаному періоді інфляційні втрати становлять більший розмір, ніж розраховано та заявлено до стягнення позивачем.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 172 040 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, за прострочення виконання зобов`язань на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідачів 3% річних за загальний період прострочення з 26.06.2019 по 04.06.2020 в сумі 286 964 грн. 38 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.12), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період прострочення, з урахуванням фактичної дати оплати (не включаючи в період дату оплати), але арифметично розрахунок проведено також невірно.

Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачами грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, господарський суд встановив, що у періоді з 26.06.2019 по 04.06.2020 щодо суми заборгованості у розмірі 10 120 000 грн. 00 коп. 3% річних складають 286 609 грн. 85 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 286 609 грн. 85 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки відповідачі-1,2 відповідають перед позивачем як солідарні боржники, стягненню з відповідача-1 на користь позивача підлягає 3 439 грн. 88 коп. - частина витрат по сплаті судового збору; стягненню з відповідача-2 на користь позивача підлягає 3 439 грн. 87 коп. - частина витрат по сплаті судового збору;

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" та Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов`язань у загальному розмірі 459 004 грн. 38 коп. - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" (50002, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Лебединського, будинок 26Б; ідентифікаційний код 35059849) та Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Тернівський район; ідентифікаційний код 00191023) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" (53032, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Вільне, вулиця Меліоративна, будинок 26; ідентифікаційний код 34919251) 172 040 грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 286 609 грн. 85 коп. - 3% річних.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" (50002, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Лебединського, будинок 26Б; ідентифікаційний код 35059849) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" (53032, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Вільне, вулиця Меліоративна, будинок 26; ідентифікаційний код 34919251) 3 439 грн. 88 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Тернівський район; ідентифікаційний код 00191023) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" (53032, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Вільне, вулиця Меліоративна, будинок 26; ідентифікаційний код 34919251) 3 439 грн. 87 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 09.09.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко