Постанова

від 12.11.2020 по справі 904/3769/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2020 року м. Дніпро Справа № 904/3769/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),

суддів: Кузнецової I.Л., Чус О.В.

секретар судового засідання Пінчук Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2020 р.

(суддя Фещенко Ю.В., м. Дніпро, повний текст складено 09.09.2020р.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес"

( с. Вільне, Криворізького району, Дніпропетровської області )

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю

"Спецкомплект-Інжинірінг"

( м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області )

відповідача-2: Приватного акціонерного товариства

"Північний гірничо-збагачувальний комбінат"

( м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області )

про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов`язань у загальному розмірі 459 004 грн. 38 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" ( далі - Позивач ) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" ( далі - Відповідач-1 ) та Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" ( далі - Відповідач-2 ) суму інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі 459 004 грн. 38 коп., в т. ч.: 172 040 грн. 00 коп. - інфляційні втрати та 286 964 грн. 38 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2019 р. по справі № 904/4105/18 позовні вимоги задоволені частково та стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" та Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 10 120 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 4 658 992 грн. 98 коп. - інфляційних нарахувань, 245 892 грн. 71 коп. - 3% річних; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 7 255 280 грн. 00 коп. інфляційних нарахувань та 1 336 713 грн. 31 коп. - 3% річних; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 241 566 грн. 55 коп. - судового збору; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 112 686 грн. 64 коп. - судового збору. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2020р. апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" та Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення суду від 19.12.2019 р. у справі № 904/4105/18 залишено без задоволення; рішення суду від 19.12.2019 р. залишено без змін, однак, стягнута зазначеним судовим рішенням сума основного боргу у розмірі 10 120 000 грн. 00 коп. Відповідачем-2 сплачена із простроченням - 05.06.2020 р., про що свідчить платіжне доручення № 4500038163 від 05.06.2020 р., у зв`язку з чим, відповідно до ст. 625 ЦК України, Позивач нарахував за період невиконання зобв`язання щодо погашення суми основного боргу, з дати по яку стягнуто рішенням суду до моменту погашення заборгованості та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період прострочення з червня 2019 р. по травень 2020 р. в сумі 172 040 грн. 00 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 26.06.2019 р. по 04.06.2020 р. в сумі 286 964 грн. 38 коп.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2020 р. позовні вимоги задоволено частково - стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" та Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 172 040 грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 286 609 грн. 85 коп. - 3% річних. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 3 439 грн. 88 коп. - частину витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 3 439 грн. 87 коп. - частину витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що обов`язок зі сплати відповідачами суми боргу виник не на підставі судових рішень, а з господарських правовідносин, умови яких Відповідачем не були виконані належним чином. Судовими рішеннями фактично тільки фіксується належна до стягнення сума боргу, однак наявність таких рішень не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. При цьому, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання, то і подальше застосування до таких сум наслідків передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України є правомірним.

Не погодившись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині солідарного стягнення з ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" 172 040 грн. 00 коп. - інфляційних втрат та 286 964 грн. 85 коп. - 3% річних, а також частини витрат по сплаті судового збору та прийняти у вказаній частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обгрунтування своїх доводів та заперечень, Скаржник посилається на те, що Господарським судом Дніпропетровської області не було враховано те, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2019 р. у справі № 904/4105/18 набрало законної сили - 27.05.2020 р., після того як постановою Центрального апеляційного господарського суду було залишено без змін, а вже 05.06.2020 р. ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", добровільно виконало рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2019 р. в повному обсязі, про що свідчать платіжні доручення № 4500038160, № 4500038161, № 4500038162, № 4500038163 на загальну суму 15 139 677,12 грн..

Відтак, на думку Скаржника вимоги, щодо сплати сум інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2019 р. на суму 459 004,38 грн. є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач та Відповідач-1 не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя -Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова I.Л., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суд від 01.10.2020 р. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2020 р. у справі № 904/3769/20 залишено без руху, надано апелянту строк 10 днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, шляхом надання суду доказів оплати судвого збору.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 12.11.2020 р.

Відповідач -1 у справі не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлені належним чином.

Беручи до уваги, що неявка Відповідача -1, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності вказаного представника.

Представник Позивача у судовому засіданні не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Представник Відповідача - 1 підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити.

У судовому засіданні 12.11.2020 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08.05.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" ( далі - Підрядник ) та Приватним акціонерним товариством "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" ( далі - Замовник ) укладено договір підряду № 511 ( на капітальний ремонт ) ( далі - договір ), відповідно до умов якого Замовник доручає, а Підрядник зобов`язується на свій ризик виконати в порядку та на умовах даного договору роботи з капітального ремонту тепловозу 2ТЄ10М відповідно до специфікації (додаток № 1 до договору) та дефектної відомості (додаток № 2 до договору) (далі - роботи). Роботи виконуються на території підрядника (пункт 1.1 договору).

На виконання умов договору, Підрядником в грудні 2014 р. були виконані підрядні роботи на загальну суму 28 920 000 грн. 00 коп., що підтверджується підписаними у двосторонньому порядку Актами № 1 та № 3 прийому-передачі виконаних робіт ( надання послуг ) від 01.12.2014 р..

Замовник свої зобов`язання по повній та своєчасній оплаті отриманих робіт здійснив частково в сумі 18 800 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями про сплату 16.09.2015 - 300 000 грн., 14.09.2015 - 700 000 грн., 27.07.2015 - 2 000 000 грн., 15.05.2015 - 1 500 000 грн., 09.04.2015 - 1 500 000 грн., 26.01.2015 - 1 000 000 грн., 26.12.2014 - 1 000 000 грн., 03.09.2015 - 2 000 000 грн., 26.02.2015 - 2 000 000 грн., 23.02.2015 - 1 000 000 грн., 11.02.2015 - 2 000 000 грн., 28.01.2015 - 3 500 000 грн., внаслідок чого на момент вирішення спору заборгованість відповідача-1 складає 10 120 000 грн. 00 коп. основного боргу.

10.08.2018 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" ( далі - Поручитель ) та Приватним акціонерним товариством "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" ( далі - Кредитор ) укладено договір поруки № 10/08 від ( далі - договір поруки ), відповідно до пункту 1.1. якого Поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов`язань боржником: Приватним акціонерним товариством "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", що виникли з договору підряду № 511 (на капітальний ремонт) від 08.05.2014 р. (далі - основний договір), який був укладений між кредитором та боржником.

Вказані осбавини встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2018 р. по справі № 904/4105/18 залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2020 р. і відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи, у якій беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини.

Вказаним рішенням суду, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" були задоволені частково. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" та Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 10 120 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 4 658 992 грн. 98 коп. - інфляційних нарахувань, 245 892 грн. 71 коп. - 3% річних. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 7 255 280 грн. 00 коп. інфляційних нарахувань та 1 336 713 грн. 31 коп. - 3% річних. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 241 566 грн. 55 коп. - судового збору. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" 112 686 грн. 64 коп. - судового збору.

По справі № 904/4105/18, Позивач нарахував на підставі ст. 625 ЦК України Відповідачу (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 1 582 606 грн. 02 коп. - 3% річних за загальний період з 07.12.2014 р. по 25.06.2019 р. та 11 914 272 грн. 98 коп. - інфляційних втрат за період з грудня 2014 року по травень 2019 року.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2018 р. по справі № 904/4105/18 набрало законної сили 27.05.2020 р.

Як встановлено судом першої інстанції, стягнуті рішенням суду по справі № 904/4105/18 грошові кошти, в тому числі сума основного боргу у розмірі 10 120 000 грн. 00 коп., Відповідачем -2 були сплачені Позивачу лише 05.06.2020 р., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою.

Враховуючи вказане, відповідно до ст. 625 ЦК України, Позивач по цій справі нарахував та просить суд стягнути з відповідачів, як солідарних боржників, за період невиконання рішення суду до моменту погашення заборгованості інфляційні втрати за період прострочення з червня 2019 р. по травень 2020 р. в сумі 172 040 грн. 00 коп. та 3% річних за період прострочення з 26.06.2019р. по 04.06.2020р., в сумі 286 964 грн. 38 коп. ( до моменту повного погашення заборгованості ).

В основу оскаржуваного рішення покладено висновок місцевого господарського суду про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення позову, оскільки обов`язок зі сплати відповідачами суми боргу виник у них не на підставі судових рішень, а з господарських правовідносин, умови яких Відповідачем не були виконані належним чином.

При цьому, здійснюючи власний розрахунок 3 % річних, встановив, що арифметично розрахунок проведено невірно, оскільки у періоді з 26.06.2019 р. по 04.06.2020 р. щодо суми заборгованості у розмірі 10 120 000 грн. 00 коп. 3% річних складають 286 609 грн. 85 коп.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення місцевого суду скасувати в частині солідарного стягнення з ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" інфляційних втрат та 3% річних, та прийняти у вказаній частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Узагальнені доводи апеляційної скарги: стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2019 р. на суму 459 004,38 грн. є безпідставним, оскільки рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2019 р. у справі № 904/4105/18 набрало законної сили - 27.05.2020 р., а вже 05.06.2020 р. ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", виконало вказане рішення господарського суду.

Ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, погоджується з висновками суду попередньої інстанції про наявність підстав для задоволення позову щодо Відповідача-2 з огляду на таке.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю прострочення виконання зобов`язання за договором, наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період невиконання рішення суду.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини 2, частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Норми статті 129 1 Конституції України визначають, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

З урахуванням того, що у справі № 904/4105/18 господарським судом було встановлено факт наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" та Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", як солідарних божників, перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" заборгованості за договором підряду № 511 (на капітальний ремонт) від 08.05.2014 у розмірі 10 120 000 грн. 00 коп. (основний борг), вказані обставини не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи судом, з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18).

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

Таким чином, розмір основної заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплект-Інжинірінг" та Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", як солідарних божників, перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" за договором підряду № 511 (на капітальний ремонт) від 08.05.2014 становив 10 120 000 грн. 00 коп.

При цьому, під час прийняття рішення суду по справі № 904/4105/18 були стягнуті інфляційні втрати та 3% річних за прострочення погашення вказаної заборгованості за такі періоди: інфляційні втрати - за період прострочення з серпня 2016 року (за серпень інфляція стягується у вересні) по травень 2019 року в сумі 4 658 992 грн. 98 коп.; 3% річних - за період з 16.09.2016 по 25.06.2019 на суму 245 892 грн. 71 коп..

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що заборгованість у розмірі 10 120 000 грн. 00 коп. була погашена Відповідачем -2 лише 05.06.2020 р..

Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора ( аналогічна правова позиція Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 19.06.2019 р. у справі № 703/2718/16-ц ).

Згідно із частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції - у разі коли судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Обов`язок зі сплати відповідачами суми боргу виник у нього не на підставі судових рішень, а з господарських правовідносин, умови яких відповідачем не були виконані належним чином. Судовими рішеннями фактично тільки фіксується належна до стягнення сума боргу, однак, як вже зазначалося, наявність таких рішень не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум.

При цьому, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання, то і подальше застосування до таких сум наслідків передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є правомірним.

Враховуючи вказане, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними представником Позивача, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2020 р. у справі № 904/3769/20 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 16.11.2020 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя I. Л. Кузнецова

Суддя О.В. Чус