Постанова

від 07.09.2020 по справі 826/5082/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/5082/18 Головуючий у 1 інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Ганечко О.М.

Мєзєнцева Є.І.

За участю секретаря Борейка Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс-Тара до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Сервіс-Тара звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.12.2017 року №00009061402, №00009041402.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №00009041402 від 06.12.2017 р. в частині визначення податкових зобов`язань з податку на прибуток в сумі 5 643 341 грн. та застосування 1 383 571 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №00009061402 від 06.12.2017р. в частині визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість в сумі 4 417 228 грн. та застосування 2 208 614 грн. штрафних (фінансових) санкцій. В решті позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, Головне управління ДПС у м. Києві звернулося з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує на нереальність господарських операцій у взаємовідносинах ТОВ Сервіс-Тара із контрагентами.

25 серпня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс-Тара надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції змінити в частині відмови, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі.

Разом з апеляційною скаргою Головним управління ДФС у м. Києві подано клопотання про заміну первісного відповідача Головного управління ДФС у м. Києві на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві.

Згідно ст. 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Постановою Кабінету Міністрів України № 120 від 18 грудня 2018 року утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №682-р від 21 серпня 2019 року, Кабінет Міністрів України погоджується з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінетів Міністрів України від 6 березня 2019 року №227 Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на Державну податкову службу.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне замінити відповідача Головне управління ДФС у м. Києві на його правонаступника - Головне управління ДФС у м. Києві.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав .

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, співробітниками Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Сервіс-Тара (код 38559201) податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року, валютного - за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року, результати якої оформлені Актом від 20 листопада 2017 року №479/26-15-14-02-01-14/38559201.

Відповідно до Акту від 20 листопада 2017 року №479/26-15-14-02-01-14/38559201, перевіркою ТОВ Сервіс-Тара встановлено порушення:

- п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 5, п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р. №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 р. за №860/4153, ст. 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , в результаті чого, встановлено заниження податку на прибуток на суму 5 958 737,00 грн., у тому числі, за: 2015 рік в сумі 2876199,00 грн.; 2016 рік в сумі 3082538,00 грн.

- п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.8, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого, встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті на суму 4 709 262,00 грн., в тому числі: за липень 2015 року на суму 411596,00 грн.; за серпень 2015 року на суму 253145,00 грн.; за вересень 2015 року на суму 376899,00 грн.; за жовтень 2015 року на суму 254535,00 грн.; за листопад 2015 року на суму 247463,00 грн.; за грудень 2015 року на суму 311422,00 грн.; за січень 2016 року на суму 192648,00 грн.; за лютий 2016 року на суму 155997,00 грн.; за березень 2016 року на суму 144198,00 грн.; за квітень 2016 року на суму 304695,00 грн.; за травень 2016 року на суму 266791,00 грн.; за червень 2016 року на суму 427990,00 грн.; за липень 2016 року на суму 402525,00 грн.; за серпень 2016 року на суму 384594,00 грн.; за вересень 2016 року на суму 293999,00 грн.; за жовтень 2016 року на суму 280765,00 грн.

На підставі вказаних висновків акту перевірки, Головним управління Державної фіскальної служби у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 06 грудня 2017 року №00009041402, відповідно до якого, ТОВ Сервіс-Тара збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 7 500 006,00 грн., з яких 5 958 737,00 грн. нараховано за податковими зобов`язаннями та 1 541 269,00 грн. - за штрафними санкціями;

- від 06 грудня 2017 року №00009061402, відповідно до якого, ТОВ Сервіс-Тара збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 7 063 893,00 грн., з яких 4 709 262,00 грн. нараховано за податковим зобов`язанням, 2 354 631,00 грн. - штрафні санкції.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Порядок нарахування та сплати податку на прибуток підприємств регулюється Розділом ІІІ ПК України.

Так, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Згідно пункту 135.1 статті 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Розділом V ПК України визначено порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регулюється.

За приписами пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Положеннями п. 188.1 ст. 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями пункту 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Норми п. 198.6 ст. 198 ПК України визначають, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В силу частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов`язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

У іншому випадку, відповідно до норм податкового законодавства, у платника податків не виникає права відносити до складу податкового кредиту, витрати без належних на те документів, обов`язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно ст. 1 Закону №996-XIV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону №996-XIV).

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 Наказу №88 визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Акту від 20 листопада 2017 року №479/26-15-14-02-01-14/38559201, Головним управлінням ДФС у м. Києві проводилася перевірка дотримання податкового законодавства ТОВ Сервіс-Тара у взаємовідносинах з наступними контрагентами: ТОВ Екоенерджи , ТОВ Ренткомпані , ТОВ Авто Гудс Керідж , ТОВ Бізнес Альпарі , ТОВ АРТС Центр , ТОВ Тревел Компані Плюс , ТОВ Стайліка , ТОВ Топ-Книга , ТОВ Техстайл Інк. , ТОВ Арном Груп , ТОВ Поллі-Плюс , ТОВ АРМІ , ТОВ ТК Парадайс (Т. 1 а.с. 26-129).

Матеріали справи свідчать, що ТОВ Сервіс-Тара (Замовник) з вищевказаними контрагентами (Виконавці) були укладені наступні договори (далі - Договори): з ТОВ Авто Гудс Керідж Договір про надання послуг №24/05/2015 від 01 квітня 2015 року; з ТОВ АРТС Центр Договір про надання послуг №ДНП-09/2016 від 01 червня 2016 року; з ТОВ Екоенерджи Договори про надання послуг №ДНП-27/2015 та № ДНП-29/2015 від 01 липня 2015 року; з ТОВ Поллі-Плюс Договір про надання послуг №ДНП-27/2015 від 01 липня 2015 року; з ТОВ Бізнес Альпарі Договір про надання послуг №ДНП-33/2015 від 01 жовтня 2015 року; з ТОВ Топ-Книга Договір про надання послуг №ДНП-34/2015 від 02 листопада 2015 року; з ТОВ Арном Груп Договір про надання послуг №ДНП-36/2015 від 01 грудня 2015 року; з ТОВ Тревел Компані Плюс Договір про надання послуг №ДНП-01/2016 від 04 січня 2016 року; з ТОВ Стайліка Договір про надання послуг №ДНП-07/2016 від 07 травня 2016 року; з ТОВ Техстайл Інк. Договір про надання послуг №ДНП-10/2016 від 15 липня 2016 року; з ТОВ АРМІ Договір про надання послуг №ДНП-11/2016 від 29 липня 2016 року; з ТОВ Ренткомпані Договір про надання послуг №ДНП-16/2016 від 01 серпня 2016 року (Т. 1 а.с. 205-208, Т. 2 а.с. 27-28, 49-50, 154-160, 249-250, Т. 3 а.с. 26-27, 108-109, 173-174, 213-214, Т.4 а.с. 1-2, 39-40, 58-59).

Пунктом 1.1 зазначених Договорів було передбачено, що Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується за завданням та заявками Замовника виконувати наступні послуги: приймання-відправка товару (продукції); формування палет з пляшкою; сортування вторинної тари; перетарювання пляшки; послуг з переміщення товарів та матеріалів: їх переміщення складування, перетарювання, розвантаження, завантаження, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані Виконавцем послуги.

Згідно п.п. 2.1-2.2 Договорів, надання послуг здійснюється Виконавцем за заявкою Замовника. Замовник має право робити таку заявку в будь-який час. Прийняття послуг здійснюється сторонами за актом прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт), що є додатком до договору.

На підтвердження реальності господарських відносин з контрагентами ТОВ Сервіс-Тара надано плани графіки надання послуг та заявки надання послуг, складені, відповідно до умов вищевказаних Договорів, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) та виписки по рахунках, відкритих у банках.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що первинні документи, надані ТОВ Сервіс-Тара на підтвердження здійснення господарських операцій із зазначеними вище контрагентами, враховуючи співвідношення вчинених господарських операцій з основним видом діяльності позивача, підтверджують формування показників податкової звітності та вказують на реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства.

Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 серпня 2019 року у справі № 804/17176/14 зазначено наступне: …Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю .

Щодо посилання апелянта на інформацію, яка знаходиться в інформаційно-аналітичних базах контролюючого органу, колегія суддів зазначає, що будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також, податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 02 квітня 2020 року у справі №160/93/19.

Доводи апелянта про відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності, зокрема, відсутність працівників та основних фондів, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки, дана обставина не виключає можливості реального виконання ними господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди позивачем, так як, залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 826/16304/17.

З приводу посилання апелянта на те, що контрагентами ТОВ Сервіс-Тара не подавалися податкова звітність, колегія суддів зазначає наступне.

Так, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому, платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 25 вересня 2019 року у справі №826/4361/15.

Таким чином, ТОВ Сервіс-Тара , як платник податків, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету, відповідно до законодавства України.

Позивач не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Щодо посилання апелянта на наявність кримінальних проваджень, колегія суддів зазначає, що факт порушення кримінального провадження відносно контрагента позивача та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючого суб`єкта, в рамках такого провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 20 березня 2020 року у справі №520/399/19, від 19 березня 2019 року у справі № 826/3740/17, від

Окрім того, колегія суддів зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності свого контрагента і реально отримати від нього товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 2а-4865/12/1470.

Посилання апелянта на анулювання свідоцтв платника ПДВ контрагентів позивача колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, на час здійснення господарських відносин із ТОВ Сервіс-Тара такі свідоцтва контрагентів не були анульовані.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс-Тара та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Ганечко О.М.

Мєзєнцев Є.І.

Повний текст постанови виготовлено 09.09.2020 року