Рішення

від 09.09.2020 по справі 711/11359/17

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/11359/17

Номер провадження2/711/18/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2020 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого: судді Кондрацької Н.М.

при секретарі: Мелещенко О.В.

адвоката Топор І.О.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

встановив:

До Придніпровського районного суду м. Черкаси звернулась з позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя. У позові зазначає, що звідповідачем по справі перебувала в зареєстрованому шлюбі з 20 серпня 1998року. Вказаний шлюб рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 11 серпня 2017року розірваний (справа №711/5879/17). ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 , який зареєстрований з сторонами за однією адресою. Син вже досяг повноліття. 14 грудня 2002року сторони за спільні сімейні кошти придбали житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 . При цьому, у нотаріуса замість договору купівлі-продажу був оформлений договір дарування, який приховував договір купівлі-продажу. Договір дарування оформлений на ОСОБА_5 . Згідно цього договору абсолютно чужа людина ОСОБА_6 подарувала відповідачу (фактично сім`ї) це майно. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Міняйло І.П. Згідно цього договору об`єктом дарування був житловий будинок літ. А-1 з прибудовами, дерев`яний обкладений цеглою, жилою площею 28,4 кв.м, з надвірними спорудами сараєм літ. Б,б , погребом літ. В ,гаражем, вбиральнею літ. Г , замощенням, огорожею та водоколонкою. Дарунок був оцінений в сумі 14791гривня. Вказаний житловий будинок був дуже старий і непридатний для проживання. В період шлюбу, за рахунок спільних сімейних коштів сторони повністю знесли старий житловий будинок і всі надвірні споруди і на новому місці побудували двоповерховий житловий будинок з верандою та гаражем. Цьому підтвердженням є технічний паспорт на житловий будинок, який складний 12 грудня 2002року, тобто перед оформленням договору дарування та новий технічний паспорт і повністю новозбудований житловий будинок, складений 20 вересня 2004року. Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 21 березня 2005року (справа 2-1217/05) за ОСОБА_3 визнано право власності на житловий будинок літ. А-ІІ, веранду літ. а та гараж-сарай літ. Б по АДРЕСА_1 , які побудували в період шлюбу. 27 квітня 2005року право власності на вищевказане майно зареєстроване в Черкаському обласному об`єднаному бюро технічної інвентаризації. Вказане підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7127432 від 27.04.05року. Рішенням Придніпровського районного суду від 21.03.05року встановлено, що житловий будинок літ. А-ІІ , веранду літ. а та гараж-сарай літ. Б по АДРЕСА_1 збудовано взамін старого і малопридатного для проживання будинку. Згідно ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили не підлягають доведенню. Таким чином, право власності виникло на вищевказане майно з моменту його будівництва та державної реєстрації, тобто 27 квітня 2005року. Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того чи мала язаробіток, чи займалась вихованням дитини, чи іншими справами і т.д. Згідно зі статтею 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, вищевказаний житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1 є спільним майном подружжя. Крім того, на підставі Державного акту на право власності серії ЯГ №526715 від 14 березня 2006року ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 843,0кв.м, розташована по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Тобто вказана земельна ділянка призначена для обслуговування побудованого нами житлового будинку. Згідно з ч. 1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Частиною 1 статті 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. У відповідності до ч. 1 ст. 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 21 грудня 2007року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. В добровільному порядку визнати за позивачем право власності на 1/2 частину житлового будинку з прибудовами та надвірними спорудами та на 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 відповідач не бажає. Згідно ч.1 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Це також передбачено ст.377 ЦК України, а саме до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). В даному випадку в результаті поділу нерухомого майна право власності перейде до сторін в рівних частках, то у відповідності з вимогами цивільного законодавства повинно також перейти право власності на земельну ділянку в рівних частках без зміни її цільового призначення. Згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, проведеного 01 грудня 2017року ФОП ОСОБА_7 ринкова вартість земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 становить 1951560 грн. Згідно висновку про вартість об`єкта нерухомого майна від 01 грудня 2017року, укладеного ФОП ОСОБА_7 ринкова вартість всього домоволодіння становить 2221320 гривень. За проведення оцінки позивачем сплачено 1300,00гривень, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №511 від 01.12.17року. Просить поділити спільне майно подружжя, а саме: визнати за позивачем право власності на Ѕ частину житлового будинку літ. А-ІІ з верандою літ. а та гаражем-сараєм літ. Б по АДРЕСА_1 , залишити у власності відповідача 1/2 частину житлового динку літ. А-ІІ з верандою літ. а та гаражем-сараєм літ. Б по АДРЕСА_1 , визнати за позивачем право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 843,0кв.м (на 421,5 кв.м..), розташовану по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, залишити у власності відповідача 1/2 частину земельної ділянки площею 843,0кв.м (на 421,5кв.м.), розташовану по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, поділити житловий будинок літ. А-ІІ з верандою літ. а та гаражем-сараєм літ. Б земельну ділянку площею 843,0кв.м по АДРЕСА_1 між співвласниками в натурі у відповідності з рівними ідеальними частками. Зазначила, що позовні вимоги будуть уточнені з урахуванням висновків судової будівельно-технічної експертизи. Також просить стягнути з відповідача по справі на користь позивача всі судові витрати, витрати за ведення експертиз та витрати за надання юридичної допомоги адвокатом (будуть надані додатково).

Ухвалою суду від 14.02.2018 у справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено справу до розгляду.

16.07.2018 позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог. У даній заяві зазначається, що в провадженні Придніпровського районного суду м.Черкаси знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя. Згідно ч.2 ст.49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Підготовче провадження по даній справі не закінчене, а тому реалізуючи своє право, вважаю з необхідне подати заяву про збільшення позовних вимог, виклавши її наступним чином. У відповідності з вимогами ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України. Згідно ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням іх прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. В порушення вимог сімейного, житлового та цивільного законодавства відповідач по справі не надає позивачу доступу до житла, яке є спільною сумісною власністю. Відповідач фактично виселив позивача з житлового будинку і створює перешкоди для користування. Відповідач змінив замки і не впускає в будинок. Позивач зареєстрована за цією адресою і іншого житла не має, а тому дії відповідача є протиправними. Згідно ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Позивач зверталась з приводу неправомірних дій відповідача до правоохоронних органів. Ніякого результату її звернення не дали, а їй рекомендовано звернутись до суду. Цьому підтвердженням є висновки від 28 травня 2018року та 03 червня 2018року. За таких обставин, позивач змушена звертатись до суду і збільшувати свої позовні вимоги вимогами про вселення та усунення перешкод в користуванні майном. Просить крім іншого, вселити позивача в житловий будинок по АДРЕСА_1 та зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкод в користуванні житловими приміщеннями цього будинку та господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

Відповідач скористався своїм правом та 19.07.2018 надав відзив на позовні вимоги. У відзиві зазначає, що позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою в якій просить поділити житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши за нею право власності на 14 частину та виділивши зазначену частину в натурі. Ухвалою суду від 14.02.2018 р відкрито спрощене позовне провадження та надано 15-тиденний строк для подання мною письмового відзиву.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Відповідно до ч.З ст. 368 ЦК України, майно, набуте під час шлюбу є їхньою спільною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Законом, зокрема пунктами 2, 5 ч. 1 ст. 56 СК України встановлено, що майно набуте одним з подружжя за час шлюбу, але на підставі договору дарування земельна ділянка, набута внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у користуванні, є його особистою власністю.

Так, спірне домоволодіння було набуто відповідачем на підставі договору дарування від 14.12.2002 р., посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Міняйло І.П. Відповідно до п. 4 зазначеного договору житловий будинок з господарськими спорудами, знаходився на земельній ділянці площею 840 кв. м, розташованій по АДРЕСА_1 .

05.04.2004 р., використовуючи своє особисте право на приватизацію, відповідач звернувся до Черкаської міської ради з заявою про передання земельної ділянки мені у власність. За рішенням Черкаської міської ради № 8-913 п.1 від 22.12.2005 р. отримав Акт на право власності на земельну ділянку.

Доводи позивача, про те що договір дарування є удаваним, а тому недійсним, прошу суд оцінити критично, оскільки дійсність правочинів презюмується ст. 204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже домоволодіння з земельною ділянкою відповідно до вищезазначених норм належить відповідачу на праві особистої власності і не є спільною сумісною власністю, а тому не підлягає розподілу.

Відповідно до п.4 Інструкції з ведення по господарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженої Наказом Державної служби статистики України 11.04.2016 № 56 домоволодіння - це житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями, які розташовані на одній земельній ділянці . Отже, житловий будинок не є самостійним відокремленим об`єктом інвентаризації, а є складовою частиною домоволодіння. В 2002 році відповідач зніс старий житловий будинок і з використанням будівельного матеріалу ( цегли та шлакоблоків, з яких був складений старий будинок) звів новий.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначене положення також передбачене й ч. 4 ст. 368 ЦК України, відповідно до якої майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Отже, побудований під час шлюбу житловий будинок, що увійшов до складу набутого мною у власність за договором дарування домоволодіння також не є об`єктом спільної сумісної власності, оскільки позивачка не надала жодних доказів своїх трудових чи грошових затрат у його будівництві.

Крім того, відповідач просить суд під час вирішення даної справи врахувати й правову позицію, висловлену Верховним Судом України в постанові від 5 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна . Застосовуючи норму статті ) СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норму статті 60 СК України застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя

Отже, для того щоб суд визнав спірне домоволодіння спільною власністю необхідно з`ясувати походження коштів, за які було здійснено будівництво житлового будинку.

На зазначену обставину позивачка не надала жодних доказів.

Також вимога позивачки про визнання за нею права власності на 1/2 частину житлового будинку неправомірна.

Просить суд врахувати правовий висновок ВСУ викладений у справі № 6- 1447цс17, відповідно до якого Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю .

Відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення.

Такою обставиною є те, що до складу майна що є предметом позову увійшло й первісне майно яке було моєю особистою власністю, зокрема, приватизована мною земельна ділянка, будівельні матеріали, які залишились після знесення старого житлового будинку та сараю, які належали мені на праві особистої власності, й були використані при будівництві нового житлового будинку.

Крім того, будівництво житлового будинку здійснювалось за рахунок грошових коштів, які позичила мати відповідача, ОСОБА_8 , в сумі 50 тисяч доларів США, на доказ чого надає копію розписки та просить суд врахувати правову позицію ВСУ, викладену Верховним Судом України в постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс.15 за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми .

Дана обставина була предметом судового розгляду. Справа № 711/8078/17 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики розглядалась Придніпровським районним судом.

Крім того, обставину надання грошових коштів на будівництво може підтвердити ОСОБА_8 (прож. АДРЕСА_2 ), яку просить викликати та допитати як свідка

Під час розгляду вказаної справи відповідач з матір`ю досягли домовленості врегулювати питання погашення боргу з відстроченням строку повернення грошових коштів.

В квітні 2018 року відповідач частко погасив борг за рахунок своїх особистих коштів (копію розписки надає)

З урахування вищезазначеного, прошу суд вважати отримані від матері грошові кошти як мої особисті, оскільки вона давала кошти на поліпшення та розбудову не спільного майна, а мого особистого (подарованого) домоволодіння, крім того, погашав я цей борг за свої особисті кошти, відповідачка грошей на погашення боргу не надавала.

Відповідно до ч. 7 ст. 56 СКУ якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю

Як зазначив ВСУ у справі № 6-1568цс16 Якщо один з члені подружжя доведе, що майно набуте ним у шлюбі було придбано за особисті, а не спільні кошти, то таке майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою власністю цього члена подружжя

Крім того, на доведення обставини вартості майна, що є предметом спору, позивачка надала Звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки та Звіт про незалежну оцінку майна від 01.12.17 р Зазначені докази просить оцінити критично, оскільки визначена вартість спірного майна значно і безпідставно завищена і не відповідає реальній вартості станом на дату розгляду справи.

Для встановлення обставини вартості домоволодіння (житлового будинку, земельної ділянки та надвірних споруд) необхідні спеціальні знання, а отже проведення експертизи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43,83,178 ЦПКУ просить задовольнити заяву від 03.04.2018 та розглядати дану справу за правилами загального позовного провадження, прийняти відзив на позов з доданими до нього доказами заперечення проти позову, відмовити позивачці в задоволенні позовної заяви повністю

Від відповідача 15.08.2020 на адресу суду надійшов відзив у якому він зазначає, що позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою в якій просить поділити житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши за нею право власності на 1/2 частину та виділивши зазначену частину в натурі.

20.07.2018 р ним отримано заяву про збільшення позовних вимог. З урахуванням змінених позовних вимог, просить суд прийняти новий відзив на позов. Позовні вимоги не визнає, вважає їх доказово і нормативно необґрунтованими.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Відповідно до ч.З ст. 368 ЦК України, майно, набуте під час шлюбу є їхньою спільною власністю, їхню інше не встановлено договором або законом. Законом, зокрема пунктами 2, 5 ч. 1 ст. 56 СК України встановлено, що майно набуте одним з подружжя за час шлюбу, але на підставі договору дарування ш земельна ділянка, набута внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у користуванні, є його особистою власністю.

Так, спірне домоволодіння було набуто відповідачем на підставі договору дарування від 14.12.2002 р., посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Міняйло І.П.

Відповідно до п. 4 зазначеного договору житловий будинок з господарськими спорудами, знаходився на земельній ділянці площею 840 кв. м, розташованій по АДРЕСА_1 .

05.04.2004 р., використовуючи своє особисте право на приватизацію, відповідач звернувся до Черкаської міської ради з заявою про передання земельної ділянки у власність. За рішенням Черкаської міської ради № 8-913 п.1 від 22.12.2005 р. отримав Акт на право власності на земельну ділянку.

Доводи позивача, про те що договір дарування є удаваним, а тому недійсним, просить суд оцінити критично, оскільки дійсність правочинів призумується ст. 204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Старий будинок був у доброму стані, побудований із дерева і обкладений цеглою, як вбачається з технічного паспорту від 12.12.02 р. (копія якого мається в матеріалах справи)

Обставина малопридатності будинку для проживання рішенням Придніпровського суду, в супереч доводам позивачки, встановлена не була.

Отже домоволодіння з земельною ділянкою відповідно до вищезазначених норм належить на праві особистої власності і не є спільною сумісною власністю, а тому не підлягає розподілу.

Відповідно до п.4 Інструкції з ведення по господарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженої Наказом Державної служби статистики України 11.04.2016 № 56 домоволодіння - це житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями, які розташовані на одній земельній ділянці . Отже, житловий будинок не є самостійним відокремленим об`єктом інвентаризації, а є складовою частиною домоволодіння.

В 2002 році відповідач зніс старий житловий будинок і з використанням будівельного матеріалу (цегли та шлакоблоків, з яких був складений старий будинок та сарай) звів новий, більший.

Під час будівництва нового будинку була використана наступна кількість будівельного матеріалу, який є особистою власність: Червона цегла б/у 10934 шт., Біла цегла б/у 1745 шт., Шлакоблок б/у - 558 шт.

Зазначену обставину можуть підтвердити свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які здійснювали розбирання старого дома й сараю та будівництво нового, і яких просить викликати та допитати як свідків. Ринкова вартість зазначених будівельних матеріалів становить: Червона цегла б/у - 2 грн. за 1 шт., Біла цегла б/у - 3 грн. за 1 шт., Шлакоблок б/у- 7 грн. за 1 шт.

Зазначене підтверджується об`явами про продаж б\у будівельних матеріалів.

Загальна вартість використаного будівельного матеріалу становить 31 009 грн.: 10 934 шт. х 2 грн. =21 868 грн.(червона цегла б/у), 1 745 шт. х 3 грн. = 5 235 грн. (біла цегла б/у), 558 шт. х 7 грн. = 3 906 грн. (шлакоблок б/у), 21.868 + 5 235 + 3 906 = 31 009 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зазначене положення також передбачене й ч. 4 ст. 368 ЦК України, відповідно до якої майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Отже, побудований під час шлюбу житловий будинок, що увійшов до складу набутого відповідачем у власність за договором дарування домоволодіння також не є об`єктом спільної сумісної власності, оскільки позивачка не надала жодних доказів своїх трудових чи грошових затрат у його будівництві.

Крім того, просить суд під час вирішення даної справи врахувати й правову позицію, висловлену Верховним Судом України в постанові від 5 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17.

Отже, для того щоб суд визнав спірне майно спільною власністю необхідно з`ясувати походження коштів, за які було здійснено будівництво житлового будинку.

На зазначену обставину позивачка не надала жодних доказів а ні до первинного, а ні до зміненого позову.

Також вимога позивачки про визнання за нею права власності на 1/2 частину житлового будинку неправомірна.

Просить суд врахувати правовий висновок ВСУ викладений у справі № 6- 1447цс17, відповідно до якого Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін , у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено , крім спільних коштів , особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю .

Відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення.

Такою обставиною є те, що до складу майна що є предметом позову увійшло й первісне майно яке було особистою власністю відповідача, зокрема, приватизована земельна ділянка, будівельні матеріали, які залишились після знесення старого житлового будинку та сараю, які належали на праві особистої власності, й були використані при будівництві нового житлового будинку.

Крім того, хоча з позивачкою і працювали, але доходів було критично недостатньо для будівництва. Будівництво житлового будинку здійснювалось за рахунок грошових коштів, які позичила ОСОБА_8 , в сумі 50 тисяч доларів США, та просить суд врахувати правову позицію ВСУ, викладену Верховним Судом України в постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми .

Дана обставина була предметом судового розгляду. Справа № 711/8078/17 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики розглядалась Придніпровським районним судом.

Крім того, обставину надання грошових коштів на будівництво може підтвердити ОСОБА_8 (прож. АДРЕСА_2 .

Під час розгляду вказаної справи відповідач з матір`ю досягли домовленості врегулювати питання погашення боргу з відстроченням строку повернення грошових коштів, ухвалою суду провадження у справі було закрито.

В квітні 2018 року відповідач частково погасив борг за рахунок своїх особистих коштів.

З урахування вищезазначеного, просить суд вважати отримані від матері грошові кошти як його особисті, оскільки вона давала кошти на поліпшення та розбудову не спільного майна, а його особистого (подарованого) домоволодіння, крім того, погашав він цей борг за свої особисті кошти, відповідачка грошей на погашення боргу не надавала.

Відповідно до ч. 7 ст. 56 СК України якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю

Як зазначив ВСУ у справі № 6-1568цс16 Якщо один з члені подружжя доведе, що майно набуте ним у шлюбі було придбано за особисті, а не спільні кошти, то таке майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою власністю иього члена подружжя

Отже особистим вкладом відповідача у побудований під час шлюбу житловий будинок є земельна ділянка , вартість якої я прошу визначити шляхом проведення експертизи (заява про призначення судової експертизи додана до первинного відзиву), яку я прошу виключити із вартості житлового будинку, будівельні матеріали які залишились після знесення старого будинку , вартістю 31 009 грн.. які я прошу виключити із вартості житлового будинку, отримані в борг від матері грошові кошти в сумі 50 000 доларів США по курсу НБУ 26,96 грн, за ) дол. - 1 348 000 грн. які я прошу виключити із вартості житлового будинку.

Крім того, на доведення обставини вартості майна, що є предметом спору, позивачка надала Звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки та Звіт про незалежну оцінку майна від 01.12.17 р Зазначені докази просить оцінити критично, оскільки визначена вартість спірного майна значно і безпідставно завищена і не відповідає реальній вартості станом на дату розгляду справи.

Для встановлення обставини вартості домоволодіння (житлового будинку, земельної ділянки та надвірних споруд необхідні спеціальні знання, а отже проведення експертизи.

Заперечує також і проти вимоги про вселення і вважає її протиправною та передчасною.

Відповідно до ст. 9 ЖК УРСР житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідачка а ні особистою трудової а ні грошової участі у будівництві спірного дому не приймала, питання її права власності на житловий будинок є спірним і судом не вирішено.

Статтею 9 ЖК УРСР визначено вичерпний перелік правових підстав користування житлом. Наявність реєстрації в спірному будинку не є правовою підставою для вселення Позивачки у належний відповідачу будинок.

Крім того повідомляю, що в провадженні Придніпровського райсуду знаходиться справа № 711/5746/18 за позовом відповідача про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Вважаю, що розгляд вимоги Позивачки про її вселення неможливий до вирішення питання по справі № 711/5746/18 та питання за вимогами ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/2 частину житлового будинку з верандою та гаражем сараєм та 1/2 частину земельної ділянки.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43,83,178 ЦПК України просив відмовити позивачці в задоволенні позовної заяви повністю.

Після проведення призначеної будівельно- технічної та земельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою суду від 31.08.2018, позивач надала заяву про уточнення прохальної частини позову.

У вказаній заяві зазначає, що в провадженні Придніпровського районного суду м.Черкаси знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

В ході розгляду даної справи була призначена комплексна будівельно-технічна та земельно-технічна експертиза. Висновок експертизи №857/858/18-23/1014/19-23 від 24 квітня 2019року. Згідно висновку експертизи надано декілька варіантів реального розподілу в натурі житлового будинку. В судовому засіданні позивач в усній формі запропонувала здійснити поділ житлового будинку за першим варіантом висновку експерта. Реалізуючи своє право, вважає за необхідне подати в письмовому вигляді уточнення прохальної частини позовної заяви в частині варіанту поділу житлового будинку. Просить поділити житловий будинок літ. А-ІІ з верандою літ. а та гаражем-сараєм літ. Б та земельну ділянку площею 843,0кв.м по АДРЕСА_1 між співвласниками в натурі у відповідності з першим варіантом Комплексної будівельно-технічної та земельно- технічної експертизи №857/858/18-23/1014/19-23 від 24 квітня 2019року, виділивши мені Ѕ частину майна, як другому співвласнику, інші вимоги залишає в незмінному вигляді.

Відповідачем 02.08.2020 надіслано відзив на заяву про уточнення прохальної частини позову. Вважає, що спірне домоволодіння не є спільною власністю подружжя, з підстав, зазначених у відзиві відповідача від 15.08.2018 р. і не може бути поділене на рівні частки між колишнім подружжям за варіантами, визначеними висновком експерта № 857/858 18-23/1014/19-23 ( зокрема, як просить позивачка за варіантом № 1), оскільки в будівництво спірного домоволодіння було вкладено особисте майно та грошові кошти відповідача, які повинні бути вирахувані від вартості всього домоволодіння.

Згідно висновку експерта вартість житлового будинку з надвірними спорудами становить 3 115 490 грн.

Вартість земельної ділянки, яка була моє особистою власністю до початку будівництва спірного житлового будинку, визначена експертом, становить 1 150 695 грн.

Вартість будівельних матеріалів, які залишились після знесення належного мені старого будинку і які були використані пі час спорудження - 31 000 грн.

Грошові кошти, отримані від матері в борг і які були використані для будівництва спірного будинку, і повернуті відповідачем після розлучення - 50 000 дол США по курсу НБУ на теперішній момент 27,69 грн за долл. - 1 384 500 грн.

Залишкова вартість будинку за вирахуванням сум особистого вкладу становить 549 295 грн, що складає 1/5 від всього житлового будинку.

Саме 1/5 будинку є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає розподілу

Відповідач в судовому засіданні усно, і цим відзивом письмово визнає право позивачки на 1/2 від 1/5 житлового будинку, що становить 1/10 всього спірного домоволодіння. Декілька разів відповідач пропонував сплатити позивачці грошову компенсацію за 1/10 домоволодіння, намагаючись вирішити спір мирним шляхом. Та згоден сплатити грошову компенсацію 274 647,5 грн.

Судовий спір виник не з вини відповідача, позовні вимоги в тому обсязі, в якому заявляє позивач, безпідставні і доказово не обґрунтовані, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення його до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Письмове уточнення вимог про стягнення з відповідача судових витрат за експертизу та правову допомогу адвоката Позивач не подавав, тому прошу в цій частині відмовити.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили їх задоволити. Пояснили, що сторони після укладання шлюбу спочатку проживали у матері позивача, збирали кошти, заощаджували, відповідач працював за кордоном. У 2002 році придбали занедбаний невеликий будинок, а у 2005 році був збудований за сімейні кошти новий будинок поблизу старого, який знесли згодом. На час розгляду справи відповідач змінив замки та не допускає позивача у будинок. Адвокат просив стягнути також з відповідача судові витрати у справі.

Представник відповідача ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала, а згодом частково визнала їх в частині компенсування грошових коштів за 1/10 частину домоволодіння. Пояснила, що відповідно договору дарування від 14.12.2002 відповідач отримав у дар від ОСОБА_6 жилий будинок загальною площею 28,4 кв.м., який знаходиться разом з надвірними спорудами на земельній ділянці 840 кв.м. ОСОБА_6 - стороння людина для ОСОБА_3 . Додала, що при будівництві нового будинку була використана цегла зі старого будинку. Не заперечує факт того, що новий будинок будувався поряд зі старим. Кошти для будівництва були отримані від матері відповідача, які він отримав у борг. Звідки у матері відповідача кошти їй не відомо. Даний борг відповідач сплачував самостійно, чи відомо було позивачу, як дружині відповідача про борг - не відомо теж. Вимогу щодо вселення позивача не визнає, оскільки позивач не має права власності на будинок.

Відповідач до суду не з`явився, про причини неявки повідомляв. Просив розглянути справу за його відсутності. Суд вчиняв всі необхідні дії для заслуховування його пояснень у судовому засіданні.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні повідомив, що був бригадиром при будівництві спірного будинку. Пояснив, що старий будинок демонтували, а новий будували в іншому місці. У старому перевдягались будівельники і зберігався інструмент під час будівництва. Розрахунок з ним здійснював ОСОБА_11 , батько відповідача. Зазначив, що старі матеріали з будинку використовували під час нового будівництва. Орієнтовно зазначив вартість цегли та кількість іі використання. Пам`ятає, що закуповувалась нова цегла. Повідомив, що не був постійно на будівельному майданчику. Письмової угоди з ним не укладалось.

Допитана в якості свідка ОСОБА_8 повідомила, що є матір`ю відповідача. Повідомила, що будівництвом займався батько відповідача, позивач участі не брала. Посвідчила, що дала в борг синові на будівництво 50 тисяч доларів США, які були заощаджені у цій валюті. Пояснила, що будинок будували батьки відповідача для себе та для збереження грошових коштів.

Суд, заслухавши сторони у справі, свідків, вивчивши матеріали справи вважає, що позов підлягає до задоволення із наступних підстав.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У відповідності достатті 4 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановлену цим кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених,невизнаних або оспорюваних прав,свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК Українивстановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб,державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 13 ЦПК Українивизначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 20.08.1998 по 11.08.2017 перебували у зареєстрованому шлюбі.

У цей період відповідно до Договору дарування від 14.12.2002 відповідач отримав у дар від ОСОБА_6 жилий будинок літ А-1 загальною площею 28,4 кв.м., який знаходиться разом з надвірними спорудами на земельній ділянці 840 кв.м.

Відповідно до рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.03.2005 визнано право власності ОСОБА_3 на житловий будинок літ. А-ІІ , веранду літ. а та гараж-сарай літ. Б по АДРЕСА_1 .

Статтею 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої вказаної статті кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно одержане за договором ,використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору -інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Варто звернути увагу на той, факт, що відповідно до договору дарування відповідач отримав у дар жилий будинок літ А-1 , загальною площею 28,4 кв.м., а відповідно до рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.03.2005 за відповідачем визнано право на житловий будинок літ. А-ІІ та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно площа будинку зазначається 53,2 кв.м.

Згідно до наданої копії державного акту від 14.03.2006 ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 843 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 .

Тобто, наведені обставини свідчать про те, що подружжя за час перебування у зареєстрованому шлюбі набуло житловий будинок та земельну ділянку.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Так, ст. 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п.п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно земельно-технічної експертизи №857/858/18-23/1014/19-23 від 24.04.2019 розроблені варіанти поділу житлового будинку, господарських споруд та земельної ділянки, що розташована АДРЕСА_1 .

Відповідно до уточненої позовної заяви позивач просить задоволити її позов враховуючи варіант 2 вказаної експертизи, а саме поділити в натурі житловий будинок, господарські будівлі та споруди розташоваі по АДРЕСА_1 та виділити в натурі ОСОБА_2 1 поверх: коридор площею 10,1 кв.м., 2 поверх: коридор (7) площею 17, 1 кв.м., санвузол (8) площею 3,3 кв.м., кімната (9) площею 12,6 кв.м., кімната (10) площею 17,4 кв.м., кімната (11) площею 24,3 кв.м., гардеробна (12) площею 4,0 кв.м., а всього по будинку приміщень загальною площею 88,8 кв.м., та веранду а 48,4%, гараж - сарай Б 39,15%, ворота з хвіткою № 1 Ѕ частини, огорожа 2 Ѕ частини, огорожа № 3 Ѕ частини; поділити в натурі житловий будинок, господарські будівлі та споруди розташоваі по АДРЕСА_1 та виділити в натурі ОСОБА_3 1 поверх: коридор (2) 8 кв.м.,туалет (3) площею 1,3 кв.м., ванна (4) площею 9,4 кв.м., кухня (5)площею 20,3 кв.м., вітальня (6) площею 28,9 кв.м., а всього по будинку приміщень загальною площею 68,5 кв.м. та веранду а 51,6%, гараж - сарай Б 39,15 %., ворота з хвіткою № 1 Ѕ частини, огорожа 2 Ѕ частини та огорожа № 3 Ѕ частини. При цьому вважає за необхідне виплатити відповідачу ОСОБА_3 30403 грн, оскільки позивач після поділу отримує частку більшу за ідеальну.

Згідно ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати. здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Із ст. 155 ЖК України вбачається, що жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

Згідно ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном

Відповідно до ч. 3 ст. 81 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Представник відповідача не заперечувала того факту, що позивач не має доступу до будинковолодіння, зазначила, що вирішення цього питання є передчасним.

Отже, не вирішення питання щодо усунення перешкод у користування своєю частиною та відмова позовних вимог у цій частині, може порушити права та інтереси позивача, а саме в праві користування своєю частиною майна.

Щодо позовних вимог поділу земельної судом зазначається наступне, земельна ділянка розміром 843 кв.м.за адресою АДРЕСА_1 надана для будівництва та обслуговування житлового будинку також належить до об`єктів спільно сумісної власності сторін і підлягає поділу.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частина четверта статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникненні спірних правовідносин) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

На підставі наведених норм закону у кожного із подружжя, що має частку у спільно іабутому (створеному) будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.

Правовою підставою реєстрації права власності на таку частку земельної ділянки за другим з подружжя є рішення суду про визнання за ним права власності на землю у порядку ст.. 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує .

Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Суд, при винесенні рішення оцінює наступні отримані докази критично через іх недоведеність жодними доказами в розумінні ст.ст. 77,78,79 КПК України - покази свідка ОСОБА_9 щодо його участі у будівництві спірного будинку, пояснень щодо використання будівельних матеріалів та здійснення розрахунку членами сім`ї ОСОБА_12 , свідка ОСОБА_8 щодо надання коштів у борг на будівництво житлового будинку ОСОБА_3 , розрахунок відповідача ОСОБА_3 використаних цегел з демонтованого будинку та їх ринкову вартість для підрахунку вкладу у будівництво нового будинку.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не надано суду доказів у спростування доказів наданих позивачем у справі, а такі докази підтверджують підставність позову.

Згідно зст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року. Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 року №17-рп/2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства ІКІО щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільно сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у раз неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Таким чином, суд, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності суд прийшов до переконання, що вказаний позов підставний та підлягає задоволенню.

Відповідно дост. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони в межах сум ними понесеними.

На підставі наведеного ст. 60, 61, 62,65, 69,70 Сімейного Кодексу України, керуючись ст. 258-259,263-265, 280-281 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задоволити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 до ОСОБА_3 житловий будинок літ. А-ІІ з верандою літ а та гаражем-сараєм літ Б та земельну ділянку площею 843,0кв.м по АДРЕСА_1 .

Визнати право власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку літ. А-ІІ з верандою літ а та гаражем-сараєм літ Б по АДРЕСА_1 .

Визнати право власності за ОСОБА_3 на 1/2 частину житлового будинку літ. А-ІІ з верандою літ а та гаражем-сараєм літ Б по АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 843,0кв.м, а саме на 421,5к.м., розташовану по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 843,0кв.м, а саме на 421,5к.м., розташовану по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Поділити в натурі житловий будинок, господарські будівлі та споруди розташоваі по АДРЕСА_1 та виділити в натурі ОСОБА_2 1 поверх: коридор площею 10,1 кв.м., 2 поверх: коридор (7) площею 17, 1 кв.м., санвузол (8) площею 3,3 кв.м., кімната (9) площею 12,6 кв.м., кімната (10) площею 17,4 кв.м., кімната (11) площею 24,3 кв.м., гардеробна (12) площею 4,0 кв.м., а всього по будинку приміщень загальною площею 88,8 кв.м., та веренду а 48,4%, гараж - сарай Б 39,15%, ворота з хвіткою № 1 Ѕ частини, огорожа 2 Ѕ частини, огорожа № 3 Ѕ частини.

Поділити в натурі житловий будинок, господарські будівлі та споруди розташоваі по АДРЕСА_1 та виділити в натурі ОСОБА_3 1 поверх: коридор (2) 8 кв.м.,туалет (3) площею 1,3 кв.м., ванна (4) площею 9,4 кв.м., кухня (5)площею 20,3 кв.м., вітальня (6) площею 28,9 кв.м., а всього по будинку приміщень загальною площею 68,5 кв.м. та веренду а 51,6%, гараж - сарай Б 39,15 %., ворота з хвіткою № 1 Ѕ частини, огорожа 2 Ѕ частини та огорожа № 3 Ѕ частини.

Стягнути з ОСОБА_2 накористь ОСОБА_3 грошову компенсацію за перебільшення частки в сумі 30403 (тридцять тисяч чотириста три) грн.

Вселити ОСОБА_2 у частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , а саме

Зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_13 в користуванні вказаною частиною житловими приміщеннями цього будинку та господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_3 : коридор площею 10,1 кв.м., 2 поверх: коридор (7) площею 17, 1 кв.м., санвузол (8) площею 3,3 кв.м., кімната (9) площею 12,6 кв.м., кімната (10) площею 17,4 кв.м., кімната (11) площею 24,3 кв.м., гардеробна (12) площею 4,0 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 13585 грн. та 9909 грн., а всього 23494 (двадцять три тисячі чотириста девяносто чотири) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Повний текст буде виготовлено25.08.2020.

Позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 .

Відповідач ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 .

Головуючий: Н. М. Кондрацька