Постанова

від 16.12.2020 по справі 711/11359/17

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року м. Черкаси

Справа № 711/11359/17 Провадження № 22-ц/821/1732/20

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого Єльцова В. О.

суддів: Василенко Л. І.

Нерушак Л. В.

за участю секретаря Винник І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

представник позивача - адвокат Топор Ігор Олександрович

представник відповідача - адвокат Бурлаченко П. Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Бурлаченка Петра Дмитровича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

18.12.2017 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що з відповідачем по справі перебувала в зареєстрованому шлюбі з 20 серпня 1998 року. Вказаний шлюб рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 серпня 2017року розірваний (справа №711/5879/17). ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , який зареєстрований з сторонами за однією адресою. Син вже досяг повноліття.

14 грудня 2002 року сторони за спільні сімейні кошти придбали житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 . При цьому, у нотаріуса замість договору купівлі-продажу був оформлений договір дарування, який приховував договір купівлі-продажу. Договір дарування оформлений на ОСОБА_2 . Згідно цього договору абсолютно чужа людина ОСОБА_4 подарувала відповідачу (фактично сім`ї) це майно. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Міняйло І.П. Згідно цього договору об`єктом дарування був житловий будинок літ. А-1 з прибудовами, дерев`яний обкладений цеглою, жилою площею 28,4 кв.м, з надвірними спорудами сараєм літ. Б,б , погребом літ. В , гаражем, вбиральнею літ. Г , замощенням, огорожею та водоколонкою. Дарунок був оцінений в сумі 14791 гривень. Вказаний житловий будинок був дуже старий і непридатний для проживання.

В період шлюбу, за рахунок спільних сімейних коштів сторони повністю знесли старий житловий будинок і всі надвірні споруди і на новому місці побудували двоповерховий житловий будинок з верандою та гаражем. Цьому підтвердженням є технічний паспорт на житловий будинок, який складний 12 грудня 2002 року, тобто перед оформленням договору дарування, та новий технічний паспорт і повністю новозбудований житловий будинок, складений 20 вересня 2004 року.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 березня 2005 року (справа 2-1217/05) за ОСОБА_2 визнано право власності на житловий будинок літ. А-ІІ, веранду літ. а та гараж-сарай літ. Б по АДРЕСА_1 , які побудували в період шлюбу.

27 квітня 2005року право власності на вищевказане майно зареєстроване в Черкаському обласному об`єднаному бюро технічної інвентаризації. Вказане підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 7127432 від 27.04.05 року.

Рішенням Придніпровського районного суду від 21.03.2005 встановлено, що житловий будинок літ. А-ІІ , веранду літ. а та гараж-сарай літ. Б по АДРЕСА_1 збудовано взамін старого і малопридатного для проживання будинку. Таким чином, право власності виникло на вищевказане майно з моменту його будівництва та державної реєстрації, тобто 27 квітня 2005 року.

Позивачка вважає, що вищевказаний житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1 є спільним майном подружжя.

Крім того, на підставі Державного акту на право власності серії ЯГ №526715 від 14 березня 2006 року ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 843,0кв.м, розташована по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Тобто вказана земельна ділянка призначена для обслуговування побудованого нами житлового будинку.

В добровільному порядку визнати за позивачем право власності на 1/2 частину житлового будинку з прибудовами та надвірними спорудами та на 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 відповідач не бажає.

Згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, проведеного 01 грудня 2017року ФОП ОСОБА_5 ринкова вартість земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 становить 1 951 560 грн. Згідно висновку про вартість об`єкта нерухомого майна від 01 грудня 2017 року, укладеного ФОП ОСОБА_5 ринкова вартість всього домоволодіння становить 2 221 320 гривень. За проведення оцінки позивачем сплачено 1300,00 гривень, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №511 від 01.12.17.

Просила поділити спільне майно подружжя, а саме: визнати за нею право власності на Ѕ частину житлового будинку літ. А-ІІ з верандою літ. а та гаражем-сараєм літ. Б по АДРЕСА_1 , залишити у власності відповідача 1/2 частину житлового будинку літ. А-ІІ з верандою літ. а та гаражем-сараєм літ. Б по АДРЕСА_1 , визнати за позивачем право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 843,0 кв.м (на 421,5 кв.м..), розташовану по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, залишити у власності відповідача 1/2 частину земельної ділянки площею 843,0 кв.м (на 421,5 кв.м.), розташовану по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, поділити житловий будинок літ. А-ІІ з верандою літ. а та гаражем-сараєм літ. Б земельну ділянку площею 843,0кв.м по АДРЕСА_1 між співвласниками в натурі у відповідності з рівними ідеальними частками.

В збільшених позовних вимогах позивачка просила вселити її в житловий будинок по АДРЕСА_1 та зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод в користуванні житловим приміщенням цього будинку та господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельної та земельно-технічної експертизи №857/858/18-23/1014/19-23 від 24.04.2019 розроблені варіанти поділу житлового будинку, господарських споруд та земельної ділянки, що розташована АДРЕСА_1 .

Відповідно до уточненої позовної заяви позивач просила задовольнити її позов, враховуючи варіант 2 вказаної експертизи, а саме: поділити в натурі житловий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані по АДРЕСА_1 та виділити в натурі ОСОБА_1 1 поверх: коридор площею 10,1 кв.м., 2 поверх: коридор (7) площею 17, 1 кв.м., санвузол (8) площею 3,3 кв.м., кімната (9) площею 12,6 кв.м., кімната (10) площею 17,4 кв.м., кімната (11) площею 24,3 кв.м., гардеробна (12) площею 4,0 кв.м., а всього по будинку приміщень загальною площею 88,8 кв.м., та веранду а 48,4%, гараж - сарай Б 39,15%, ворота з хвірткою № 1 Ѕ частини, огорожа 2 Ѕ частини, огорожа № 3 Ѕ частини; поділити в натурі житловий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані по АДРЕСА_1 та виділити в натурі ОСОБА_2 1 поверх: коридор (2) 8 кв.м.,туалет (3) площею 1,3 кв.м., ванна (4) площею 9,4 кв.м., кухня (5)площею 20,3 кв.м., вітальня (6) площею 28,9 кв.м., а всього по будинку приміщень загальною площею 68,5 кв.м. та веранду а 51,6%, гараж - сарай Б 39,15 %., ворота з хвірткою № 1 Ѕ частини, огорожа 2 Ѕ частини та огорожа № 3 Ѕ частини. При цьому вважає за необхідне виплатити відповідачу ОСОБА_2 30403 грн., оскільки позивач після поділу отримує частку більшу за ідеальну.

Також просила стягнути з відповідача по справі на користь позивача всі судові витрати, та витрати за проведення експертиз, а також за надання юридичної допомоги адвокатом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок літ. А-ІІ з верандою літ а та гаражем-сараєм літ Б та земельну ділянку площею 843,0 кв.м по АДРЕСА_1 .

Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину житлового будинку літ. А-ІІ з верандою літ а та гаражем-сараєм літ Б по АДРЕСА_1 .

Визнати право власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку літ. А-ІІ з верандою літ а та гаражем-сараєм літ Б по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 843,0 кв.м, а саме на 421,5 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 843,0 кв.м, а саме на 421,5 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Поділено в натурі житловий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані по АДРЕСА_1 та виділено в натурі ОСОБА_1 1 поверх: коридор площею 10,1 кв.м., 2 поверх: коридор (7) площею 17, 1 кв.м., санвузол (8) площею 3,3 кв.м., кімната (9) площею 12,6 кв.м., кімната (10) площею 17,4 кв.м., кімната (11) площею 24,3 кв.м., гардеробна (12) площею 4,0 кв.м., а всього по будинку приміщень загальною площею 88,8 кв.м., та веранду а 48,4%, гараж - сарай Б 39,15%, ворота з хвірткою № 1 Ѕ частини, огорожа 2 Ѕ частини, огорожа № 3 Ѕ частини.

Поділено в натурі житловий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані по АДРЕСА_1 та виділено в натурі ОСОБА_2 1 поверх: коридор (2) 8 кв.м.,туалет (3) площею 1,3 кв.м., ванна (4) площею 9,4 кв.м., кухня (5) площею 20,3 кв.м., вітальня (6) площею 28,9 кв.м., а всього по будинку приміщень загальною площею 68,5 кв.м. та веранду а 51,6%, гараж - сарай Б 39,15 %., ворота з хвірткою № 1 Ѕ частини, огорожа 2 Ѕ частини та огорожа № 3 Ѕ частини.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за перебільшення частки в сумі 30403 (тридцять тисяч чотириста три) грн.

Вирішено вселити ОСОБА_1 у частину житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні вказаною частиною житловими приміщеннями вказаного будинку та господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_2 : коридор площею 10,1 кв.м., 2 поверх: коридор (7) площею 17, 1 кв.м., санвузол (8) площею 3,3 кв.м., кімната (9) площею 12,6 кв.м., кімната (10) площею 17,4 кв.м., кімната (11) площею 24,3 кв.м., гардеробна (12) площею 4,0 кв.м.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 13585 грн. та 9909 грн., а всього 23494 (двадцять три тисячі чотириста дев`яносто чотири) грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

02 жовтня 2020 року адвокат Бурлаченко П. Д. в інтересах відповідача ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого суду повністю, та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Стягнути з позивача судовий збір за апеляційне провадження у сумі 12 750 грн.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник відповідача вказує, що у своєму рішенні Придніпровський районний суд м. Черкаси зазначає, що договір дарування від 14.12.2002 посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Міняйло І. П., яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 жилий будинок літ А-1 загальною площею 28, 4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений в інтересах сім`ї.

Проте скаржник не погоджується з таким твердження суду першої інстанції, оскільки позивачем не було надано жодного належного допустимого доказу на підтвердження того, що вказаний договір був укладений в інтересах сім`ї, і судом першої інстанції такі обставини встановлені не були, а відповідно до ч. 2 ст. 57 СК України, майно набуте за договором дарування є його особистою приватною власністю.

У зв`язку з наведеним відповідач вважає, що суд першої інстанції помилково, з порушенням норм матеріального права, визнав отримане ним у дар від ОСОБА_4 домоволодіння до об`єкту спільної сумісної власності подружжя.

Також адвокат вказує, що позивачка не надала належних та допустимих доказів щодо її участі трудовими чи грошовими затратами у будівництві та утриманні домоволодіння, що призвело до істотного збільшення вартості спірного майна, більше того суд не взяв до уваги покази свідка ОСОБА_6 , який у судовому засіданні зазначив, що під час будівництва нового житлового будинку були використані будівельні матеріали з демонтованого будинку, який позначений літ. А-1 , що в свою чергу також є підтвердженням того, що збільшена частина будинку була зведена за рахунок його власного особистого майна, що не належало до спільного сумісного майна подружжя, а саме: червона цегла б/у - 10934 шт. (2 грн. за 1 шт. = 21 868 грн.); біла цегла б/у - 1745 шт. (3 грн. за 1 шт. = 5235 грн.); шлакоблок б/у - 558 шт. (7 грн. за 1 шт. = 3906 грн.), а всього на загальну суму 31 009 грн.

Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги покази свідка ОСОБА_7 , яка зазначила, що надавала у борг грошові кошти у сумі 50 000 тис. доларів США відповідачу на добудови вказаного нового житлового будинку, що підтверджується розпискою про часткове виконання боргових зобов`язань ОСОБА_2 .

Застосовуючи норму статті 60 СК України та, визнаючи право спільною сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Адвокат також вказує, що відповідач по договору дарування від 14.12.2002 у власність отримав тільки житловий будинок, а земельна ділянка площею 843 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 перейшла йому у користування, які він згодом відповідно до ст. 118 ЗК України отримав у власність шляхом приватизації відповідно до рішення Черкаської міської ради 22 грудня 2005 року № 8-913 п.1, державний акт про право власності на земельну ділянку виданий 14 березня 2006 року, серія ЯГ № 526715. А тому суд першої інстанції в порушення норм матеріального права, також помилково визнав вказану земельну ділянку спільним сумісним майном подружжя ,оскільки згідно п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю одного з подружжя є земельна ділянка, отримана внаслідок приватизації.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до апеляційного суду 12 жовтня 2020 року, позивачка ОСОБА_1 вказує, що в апеляційній скарзі повністю змінилася позиція відповідача, оскільки в суді першої інстанції представник відповідача під час розгляду вказаної справи визнавав за позивачкою право на 1/10 частину майна, що не може прийматися судом до уваги.

Також позивач зазначила, що в судовому засіданні було встановлено, що в період шлюбу, за рахунок спільних сімейних коштів був знесений старий житловий будинок і всі надвірні споруди, а на новому місці побудували двоповерховий житловий будинок з верандою та гаражем. Після цього в судовому порядку було визнано право власності на майно і відбулася державна реєстрація права на це майно.

ОСОБА_1 зазначає, що твердження скаржника про те, що позивачка не надала доказів, що своїми трудовими затратами приймала участь в будівництві будинку суперечать правовій позиції ,викладеній в постанові Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 619/3544/17.

Позивачка вказує, що ОСОБА_2 не спростував презумпції спільності майна. Його намагання створити штучні докази для збільшення своєї частки не можуть прийматися до уваги.

Вважає рішення місцевого суду законним і обґрунтованим, а тому у задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а рішення Пидніпровського районного суду м. Черкаси від 13 серпня 2020 року залишити без змін.

Надходження апеляційної скарги

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року відкрито провадження.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду на 04 листопада 2020 року, відкладено на 25 листопада та 16 грудня 2020 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 20.08.1998 по 11.08.2017 перебували у зареєстрованому шлюбі.

У цей період відповідно до Договору дарування від 14.12.2002 відповідач отримав у дар від ОСОБА_4 жилий будинок літ А-1 загальною площею 28,4 кв.м., який знаходиться разом з надвірними спорудами на земельній ділянці 840 кв.м.

Відповідно до рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.03.2005 визнано право власності ОСОБА_2 на житловий будинок літ. А-ІІ , веранду літ. а та гараж-сарай літ. Б по АДРЕСА_1 .

Згідно до наданої копії державного акту від 14.03.2006 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 843 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельної земельно-технічної експертизи №857/858/18-23/1014/19-23 від 24.04.2019 розроблені варіанти поділу житлового будинку, господарських споруд та земельної ділянки, що розташована АДРЕСА_1 .

Відповідно до уточненої позовної заяви позивач просить задовольнити її позов враховуючи варіант 2 вказаної експертизи, а саме: поділити в натурі житловий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані по АДРЕСА_1 та виділити в натурі ОСОБА_1 1 поверх: коридор площею 10,1 кв.м., 2 поверх: коридор (7) площею 17, 1 кв.м., санвузол (8) площею 3,3 кв.м., кімната (9) площею 12,6 кв.м., кімната (10) площею 17,4 кв.м., кімната (11) площею 24,3 кв.м., гардеробна (12) площею 4,0 кв.м., а всього по будинку приміщень загальною площею 88,8 кв.м., та веранду а 48,4%, гараж - сарай Б 39,15%, ворота з хвірткою № 1 Ѕ частини, огорожа 2 Ѕ частини, огорожа № 3 Ѕ частини; поділити в натурі житловий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані по АДРЕСА_1 та виділити в натурі ОСОБА_2 1 поверх: коридор (2) 8 кв.м.,туалет (3) площею 1,3 кв.м., ванна (4) площею 9,4 кв.м., кухня (5)площею 20,3 кв.м., вітальня (6) площею 28,9 кв.м., а всього по будинку приміщень загальною площею 68,5 кв.м. та веранду а 51,6%, гараж - сарай Б 39,15 %., ворота з хвіткою № 1 Ѕ частини, огорожа 2 Ѕ частини та огорожа № 3 Ѕ частини. При цьому вважає за необхідне виплатити відповідачу ОСОБА_2 30 403 грн., оскільки позивач після поділу отримує частку більшу за ідеальну.

2. Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно до вимог ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

При цьому, за загальним правилом встановленим вказаною нормою права, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Заслухавши суддю-доповідача, за участі сторін, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглянув справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок та земельна ділянка сторонами придбана в період зареєстрованого шлюбу, крім того їхніми спільними зусиллями та на їх спільні кошти повністю був перебудований будинок зі старого на новий двоповерховий площею 166,8 кв. м., тому є спільною власністю подружжя. Варіант поділу, на якому наполягає позивач, за висновком суду є прийнятним, оскільки такий поділ не порушує баланс інтересів сторін.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду.

Так, за змістом статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, згідно із частиною 1 статті 61 Сімейного кодексу України.

Статтею 63 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, відповідно до частини 1 статті 69 Сімейного кодексу України.

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Доказів наявності між сторонами домовленості щодо поділу спільного майна подружжя або щодо укладення шлюбного договору сторонами суду не надано.

Згідно ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у спільному шлюбі з 20.08.1998 до 11.08.2017 року.

Згідно нотаріально посвідченого договору дарування серії ВАС № 498820 від 14.12.2002 відповідач ОСОБА_2 отримав в дар від ОСОБА_4 жилий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 жилою площею 28,4 кв.м., з надвірними спорудами: сараєм під Б.б , погрібом під В , гаражем, вбиральня під Г , замощення під І, огорожею під №№1-3,5, водо колонкою під № 4, які знаходяться на земельній ділянці площею 840,00 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_3 . При цьому вартість указаного домоволодіння було оцінено в сумі 14 791 грн.

За період шлюбу, як встановлено судом, за рахунок спільних сімейних коштів сторони побудували на місці старого будинку, який повністю знесли, новий двоповерховий будинок, загальною площею 166,8 кв.м., що підтверджується копією технічного паспорту (а.с. 11-16 том 1).

Право власності на вказане домоволодіння було визнано за ОСОБА_2 на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси 21 березня 2005 року (а.с. 10 том 1). Вказаний рішенням місцевого суду було встановлено, що новий житловий будинок по АДРЕСА_3 був збудований взамін старого і малопридатного для проживання будинку.

Крім того, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 526715 від 2006 року ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 843,0 кв.м., розташована по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно висновку експертів за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 857/858/18-23/1014/19-23 від 24.04.2019 вартість житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 станом на день проведення експертизи складає 3 115 490 грн., а ймовірна вартість земельної ділянки кадастровий номер 7110136400:02:043:0019, загальною площею 0,0843 га становить 1 150 695 грн. (а.с. 3-26 том 2). Наведено три варіанти розподілу з відповідними переобладнаннями житлового будинку.

Судом першої інстанції з урахуванням заяви позивачки ОСОБА_1 поділено житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 відповідно до 2 варіанту експертизи.

З встановленого апеляційний суд робить наступні висновки.

Оскільки спірне домоволодіння є спільною сумісною (у рівних частках) власністю сторін, то висновок місцевого суду про її поділ між сторонами відповідає ст. 370 ЦК України.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги з приводу того, що відповідач отримав будинок житловою площею 28,4 кв. м. у 2002 році на підставі договору дарування і є тільки його особистою власність, спростовуються матеріалами справи.

По перше, судом встановлено, і підтверджено матеріалами справи, що новий двоповерховий будинок був збудований на місці старого будинку, і значно збільшився в житловій площі до 166,80 кв.м., а також у вартості до 3 115 490 грн. Право власності за ОСОБА_2 було визнано на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 березня 2005 року.

По-друге, відповідач не надав жодних підтверджуючих документів, що позивачка ОСОБА_1 не приймала участі у будівництві вказаного будинку, оскільки на той час вона також працювала та мала стабільний дохід, що підтверджується довідками про доходи (а.с. 181-184 том. 1).

Твердження того, що кошти в сумі 50 тис. доларів США відповідач ОСОБА_2 отримав у позику від своєї матері ОСОБА_7 на будівництво спірного будинку, суд оцінює критично, адже не надано жодних доказів, що ці кошти він отримував не в інтересах сім`ї. Більше того, з показів свідка ОСОБА_8 вбачається протиріччя в свідченнях, так як спершу вона пояснила, що кошти в сумі 50 тис. дол. США в борг дала синові на будівництво, а потім указала, що будинок взагалі будували батьки відповідача ОСОБА_2 для себе та для збереження грошових коштів.

Відповідно до статті 65 СК України:

1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Таким чином, за змістом норми ст. 65 СК України відповідач ОСОБА_2 не навів достатніх і переконливих доказів, що позику в сумі 50 тисяч дол. США він отримав у своєї матері ОСОБА_7 згідно розписки не в інтересах сім`ї, і колегія суддів погоджується з висновками суду про недоведеність цих вимог.

З приводу доводів апеляційної скарги щодо земельної ділянки площею 843 кв.м., яка належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_2 і не підлягає розподілу, апеляційний суд вважає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №526715 від 14 березня 2006 року ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 843,0кв.м, розташована по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку.

На момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до статті 61 СК України в редакції, чинній станом на 02 жовтня 2007 року, не належать до об`єктів права спільної сумісної власності приватизовані одним із подружжя земельні ділянки.

Відповідно до Закону України Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Такий висновок зроблений у постанові Верховного Суду у справі за № 626/4/17 від 12.08.2020.

Проте у даному спорі, що розглядається апеляційним судом, в частині вимог щодо спірної земельної ділянки суд першої інстанції встановив, що земельна ділянка площею 843 кв.м. для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 безоплатно набута ОСОБА_2 у власність за час шлюбу внаслідок приватизації ним земельної ділянки, що перебувала у його користуванні, а цільове призначення ділянки - обслуговування житлового будинку.

В такому випадку, перехід права власності на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок врегульовано статтями 120 Земельного кодексу України та 377 ЦК України.

У разі, якщо одним із подружжя під час шлюбу, дійсного на момент виникнення спірних правовідносин, придбано будинок, то в подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право другого з подружжя на частину будинку.

Якщо на земельній ділянці, яка є особистою приватною власністю одного із подружжя знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК Українидо особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, вказаними у постанові № 750/11106/15-ц від 05 вересня 2018 року, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19).

У зв`язку з тим, що спірну земельну ділянку площею 843 кв.м., що знаходиться в м. Черкаси виділено у власність ОСОБА_2 для обслуговування вказаного вище будинку, то в дружини, за якою визнається право власності на 1/2 частину цього будинку, в такій же частці виникає і право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення вимог в частині визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки за ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач всупереч процесуальних обов`язків не надав до справи належних і допустимих доказів про те, що саме він за свої власні кошти, не в інтересах сім`ї побудував новий будинок по АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Згідно із роз`ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягнення згоди - виходячи із дійсної вартості на час розгляду справи (пункт 22).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно висновку експертів за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 857/858/18-23/1014/19-23 від 24.04.2019 вартість житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 станом на день проведення експертизи складає 3 115 490 грн., а ймовірна вартість земельної ділянки кадастровий номер 7110136400:02:043:0019, загальною площею 0,0843 га становить 1 150 695 грн. (а.с. 3-26 том 2). Наведено три варіанти розподілу з відповідними переобладнаннями житлового будинку.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції з урахуванням заяви позивачки ОСОБА_1 правильно поділено житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 відповідно до 2 варіанту експертизи з урахуванням грошової компенсації відповідачу ОСОБА_2 .

Суд діє відповідно до принципів змагальності та диспозитивності, ст.ст. 12, 13 ЦПК України, які передбачаються, що: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оскільки висновки суду відповідають вимогам ст. 89 ЦПК України і доводами скарги не спростовані, суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 367,368, п. 1 ч.1 ст.374, ст. ст. 375, 381-384, 388, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу адвоката Бурлаченка П. Д. в інтересах відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий

Судді: