Постанова

від 08.09.2020 по справі 910/18297/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2020 р. Справа№ 910/18297/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Реуцькій Т.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Тановецький П.Я. ( за довіреністю від 02.01.2020 року б/н)

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані"

на рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2020 року

у справі №910/18297/19 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані"

до акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Стелс"

про визнання недійсним договору поруки, -

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2019 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки № 4С12049И/П від 11.11.16.

Обґрунтовуючи позовну заяву позивач стверджує про наявність підстав визнання спірного правочину недійсним, оскільки він є вчиненим під впливом введення в оману.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.06.2020 року у справі №910/18297/19 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено обставин які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2020 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Фініті-Компані" задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт вказав на те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, ввело в оману ТОВ Фініті-Компані про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору № 4Ф16118Г від 14.11.2017 та договорів поруки № 4И11316И/П від 11.11.2016, № 4М1209И/П від 11.11.2016, № 4С12049И/П від 11.11.2016, № 4Ц12050И/П від 11.11.2016.

Відсутність договорів на забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників, на думку апелянта, мало істотне значення при укладенні кредитного договору та спірного договору поруки і підтверджує факт обману.

Також, в апеляційній скарзі апелянтом були заявлені клопотання про витребування:

- у відповідача належним чином завірену копію рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323-рш/БТ Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів ;

- у відповідача та Національного банку України належним чином завірену копію Плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля, наданого ПАТ КБ Приватбанк для Національного банку України на виконання рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323-рш/БТ;

- у відповідача інформацію у формі довідки про заборгованість ТОВ Стелс з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом станом на 16.11.2016 по кредитним договорам № 4С12049И від 09.02.2012, № 4С12362И від 07.12.2012, № 4С13766И від 26.11.2014;

- у відповідача інформацію у формі довідки про заборгованість ТОВ ЦУМ з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом станом на 16.11.2016 по кредитним договорам № 4Ц12050И від 09.02.2012, № 4Ц13258И від 19.04.2013, № 4Ц13258И від 17.03.2014, № 4Ц15065И від 20.05.2015;

- у відповідача інформацію у формі довідки про заборгованість ТОВ Мірігон з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом станом на 16.11.2016 по кредитним договорам № 4М120091И від 16.03.2012, № 4М13518И від 23.08.2012, № 4М14150И від 08.04.2014, № 4М16016Д від 27.04.2016;

- у відповідача інформацію у формі довідки про заборгованість ТОВ Інтерсплав з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом станом на 16.11.2016 по кредитним договорам № 4И11316И від 17.05.2011, № 4И12047И від 19.02.2012, № 4И12125И від 24.04.2012, № 4И13243И від 16.04.2013, № 4И14163И від 19.02.2014, № 4И15028И від 17.02.2015;

- у відповідача належним чином засвідчені копії кредитних договорів № 4М120091И від 16.03.2012, № 4М13518И від 23.08.2012, № 4М14150И від 08.04.2014, № 4М16016Д від 27.04.2016, укладених з ТОВ Мірігон ; № 4И11316И від 17.05.2011, № 4И12047И від 19.02.2012, № 4И12125И від 24.04.2012, № 4И13243И від 16.04.2013, № 4И14163И від 19.02.2014, № 4И15028И від 17.02.2015, укладених з ТОВ Інтерсплав ; № 4С12049И від 09.02.2012, № 4С12362И від 07.12.2012, № 4С13766И від 26.11.2014 укладених з ТОВ Стелс ; № 4Ц12050И від 09.02.2012, № 4Ц13258И від 19.04.2013, № 4Ц13258И від 17.03.2014, № 4Ц15065И від 20.05.2015, укладених з ТОВ ЦУМ .

Згідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2020 року справу №910/18297/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А. (доповідач у справі), суддів Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/18297/19 та призначено справу до розгляду на 08.09.2020.

Представник позивача у судовому засіданні 08.09.2020 апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 08.09.2020 не з`явився, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час і місце розгляду справи представники відповідача та третьої особи були повідомлені належним чином.(а.с.21-24 том 2)

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов`язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 08.09.2020 за відсутності представників відповідача та третьої особи.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14.11.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю Фініті-Компані (позичальник) та публічним акціонерним товариством Комерційним банком Приватбанк (банк) було укладено кредитний договір № 4Ф16118Г (а.с. 8-13 том 1), відповідно до умов якого відповідачем було надано позивачу кредитні кошти у розмірі 4 570 000 000,00 грн. для фінансування поточної господарської діяльності підприємства.

Відповідно до пункту а.6 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5 % річних.

Пунктом а.7 кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань погашення/повернення кредиту, позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом за фіксованою ставкою в розмірі 21 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Як вказує позивач, в забезпечення виконання зобов`язань третіх осіб перед Банком між позивачем та Банком укладено ряд договорів поруки, а саме: № 4И11316И/П від 11.11.2016, № 4М12091И/П від 11.11.2016, № 4С12049И/П від 11.11.2016, № 4Ц12050И/П від 11.11.2016.(а.с.18,28,36,43том 1)

Так, відповідно до договору поруки № 4С12049И/П від 11.11.2016 (а.с. 36 том 1), укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю Фініті-Компані як поручителем, та ПАТ КБ "Приватбанк" позивач поручився за виконання ТОВ "Стелс" як боржником своїх зобов`язань за кредитними договорами № 4С12049И від 09.02.2012, № 4С12362И від 07.12.2012, № 4С13766И від 26.11.2013.

У пунктах 4 - 6, 8, 10 договору поруки сторони домовились про те, що в разі невиконання ТОВ "Стелс" зобов`язань за кредитними договорами, останній і ТОВ "Фініті-Компані" відповідають перед ПАТ КБ "Приватбанк" як солідарні боржники в сумі заборгованості за кредитом та відсотками за користування коштами. У випадку невиконання боржником свого обов`язку кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати свій обов`язок протягом п`яти календарних днів з моменту отримання вимоги. До поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять усі права кредитора за кредитним договором і договором (ам) застави (іпотеки), укладеним з метою забезпечення зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором, у частині виконаного зобов`язання. ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж п`яти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

У п. 3 договору поруки вказано, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

За твердженням позивача зазначений договір поруки був укладений ним внаслідок обману АТ КБ "Приватбанк". Так, при укладенні спірного договору позивач мав намір отримати прибуток від укладення спірного договору поруки у вигляді отримання права власності на активи, що забезпечували зобов`язання попереднього боржника за кредитними договорами. Проте, після завершення процесу переоформлення боргів рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р ПАТ КБ "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" ПАТ КБ "Приватбанк" перейшов у власність держави. При цьому, банк не виконав зобов`язання по передачі поручителю документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання боржників.

Така поведінка банку, на думку позивача, свідчить про відсутність намірів у відповідача виконувати свої зобов`язання за договором поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, тобто банк свідомо ввів в оману ТОВ "Фініті-Компані". Тому договір поруки № 4С12049И/П від 11.11.2016 є недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено обставин які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Звертаючись з позовом до суду, як на підставу для визнання недійсним договору поруки позивач вказує на те, що такий договір укладено з порушенням чинного законодавства, а саме його укладення відбулося під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

Так, на думку позивача, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про товариство позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства позивача, висунув позивачу пропозицію, щодо можливості його участі у процедурі "трансформації" кредитного портфеля банку. Така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

При цьому, за твердженнями позивача, банк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов`язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвортерхаускуперс (аудит)". Пізніше, такі дані були підтверджені Окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги"), які були розміщені на веб-сайті ПАТ КБ "Приватбанк".

Як стверджує позивач, обов`язковою умовою на якій наполягав позивач було набуття ним права власності на активи, що забезпечували зобов`язання "старих" боржників перед банком.

Так, на виконання вищезазначених домовленостей згідно плану "трансформації" між позивачем та відповідачем було укладено декілька договорів поруки, зокрема і № 4С12049И/П.

Позивач , також, вказує, що на виконання вказаних договорів поруки ним, як поручителем, були перераховані на користь відповідача грошові кошти в якості повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржників за договорами поруки на загальну суму 4 521 936 537,56 грн.

При цьому, у зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем умов п. 8 та п. 10 договорів поруки, позивач вважає, що відповідач не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу № 10-11/16 від 10.11.2016 загальних зборів учасників ТОВ "Фініті-Компані", а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з ПАТ КБ "Приватбанк" на суму 4.570.000.000,00 грн.

При цьому, жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку.

Тобто, як обґрунтовано зазначає місцевий господарський суд, кредитний договір укладено виключно для фінансування поточної діяльності товариства позивача.

Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 07.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 07.11.2016, що були надані позивачем на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Положеннями статті 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Відповідно до частини 3 статті 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена.

Викладене підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно із ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 29.04.2020 р. у справі № 909/685/18 вказано, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Отже, в силу ч. 1 ст. 230 ЦК України, в даному випадку, мотиви укладення договору поруки № 4С12049И/П від 11.11.2016 не мають істотного значення.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 р. у справі № 910/9879/18 дійшов висновків, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст.626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4Ф16118Г від 14.11.2016 р., вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення.

Отже, приймаючи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б свідчили про ведення відповідача позивачем в оману, не доведено факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, у зв`язку з чим судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Щодо заявлених в апеляційній скарзі клопотань про витребування додаткових документів, колегія суддів зазначає, що позивачем не було обґрунтовано, яким чином вказані докази можуть підтвердити твердження позивача щодо ведення останнього в оману відповідно до ст. 230 ЦК України з огляду на те, що кредитний договір та договір поруки не містить посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами.

А тому, заявлені у апеляційній скарзі клопотання підлягають залишенню без задоволення.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване рішення, яка відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржником не доведено обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог не надано, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 04.06.2020 року у справі № 910/18297/19, отже підстав для її скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Судові витрати (судовий збір) за подачу апеляційної скарги на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані" на рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2020 у справі № 910/18297/19 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2020 у справі № 910/18297/19 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/18297/19 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 10.09.2020.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко