Рішення

від 02.09.2020 по справі 910/271/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.09.2020Справа № 910/271/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Кошляк М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ост-Вест Логістік Україна (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, площа Героїв Майдану, буд. 1, кімната 251; ідентифікаційний код: 19144641)

до Акціонерного товариства Українська залізниця (03150, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні

позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Металургтранс (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, буд. 1, кімната 524; ідентифікаційний код: 33074226)

про визнання протиправними дій та стягнення 73120920,00 грн.

Представники учасників справи:

від позивача : не з`явився;

від відповідача: Прохоров Ю.Г.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

03.01.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Ост-Вест Логістік Україна з вимогами до Акціонерного товариства Українська залізниця про визнання протиправними дій та стягнення 771799,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття залізницею розпоряджень від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157, якими встановлювалась конвенційна заборона на переміщення вагонів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2020 відкрито провадження у справі №910/271/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.02.20202, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

30.01.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 06.02.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Металургтранс ; продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 03.03.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Ост-Вест Логістік Україна залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

13.02.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

13.02.2020 позивачем подано відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 10.02.2020.

24.02.2020 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 продовжено розгляд справи №910/271/20, підготовче засідання призначено на 01.04.2020.

17.03.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача збитки у розмірі 72059027,85 грн (позивачем було збільшено кількість вагонів, щодо яких заявлено позовні вимоги про стягнення збитків - балансової вартості втрачених вагонів).

Підготовче засідання, призначене на 01.04.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Чинчин О.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2020 підготовче засідання у справі №910/271/20 призначено на 03.06.2020.

26.05.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначив, що розпорядження від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 були прийняті залізницею правомірно та відповідно до обсягу наявних повноважень.

02.06.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача збитки внаслідок втрати вагоні у загальному розмірі 73120920,00 грн.

У підготовчому засіданні 03.06.2020, розглянувши подану позивачем 17.03.2020 заяву про збільшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку, що вказана заява по суті є заявою про зміну предмета позову (так як у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача збитки за втрату 1 вагону, а відповідно до поданої заяви позивач просить стягнути збитки за втрату 92 вагонів), та прийняв її до розгляду.

Також, у підготовчому засіданні 03.06.2020 суд розглянув подану позивачем 02.06.2020 заяву про зміну предмета позову та дійшов висновку, що вона по суті є заявою про збільшення розміру позовних вимог (так як розмір збитків у позовній заяві позивачем було визначено з урахуванням балансової вартості вагону, а в даній заяві - відповідно до вартості, визначеної суб`єктом оціночної діяльності за результатами проведення експертного дослідження).

Вказана заява була прийнята судом до розгляду, з огляду на що справа розглядається з новою ціною позову - 73120920,00 грн.

У підготовчому засіданні 03.06.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 25.06.2020.

16.06.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який суд долучив до матеріалів справи.

23.06.2020 відповідачем подано клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Раду національної безпеки і оборони України.

25.06.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

25.06.2020 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення.

У підготовчому засіданні 25.06.2020 суд розглянув подане відповідачем клопотання про залучення до участі у справі третьої особи - Ради національної безпеки і оборони України та відмовив в його задоволенні, про що зазначено у протоколі судового засідання від 25.06.2020.

У підготовчому засіданні 25.06.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.07.2020.

07.07.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

09.07.2020 відповідачем подано заяву про застосування позовної давності.

У судовому засіданні 09.07.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 05.08.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2020 судове засідання у справі №910/271/20 призначено на 19.08.2020 (у зв`язку з перебуванням судді Чинчин О.В. у відпустці 05.08.2020).

12.08.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові заперечення щодо заяви відповідача про застосування позовної давності.

19.08.2020 відповідачем подані письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 19.08.2020 судом було з`ясовано обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, досліджено докази, якими вони обґрунтовуються, представники сторін виступили із вступним словом. При цьому, представник позивача усно заявив, що йому необхідний час на підготовку до судових дебатів (відповідно до протоколу судового засідання від 19.08.2020).

У судовому засіданні 19.08.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 02.09.2020.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.09.2020 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

Представник позивача у судове засідання 02.09.2020 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 19.08.2020 та розпискою про відкладення розгляду справи від 19.08.2020.

При цьому, 02.09.2020 позивачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У вказаному клопотанні представником позивача було зазначено, що він не зможе взяти участь у судовому засіданні, призначеному на 02.09.2020, оскільки у нього підозра на корона вірус, та йому необхідно провести клінічні дослідження (аналізи).

Представником позивача до вказаного клопотання було долучено роздруківку з сайту www.synevo.ua про оформлення попереднього замовлення на здачу аналізів: 1) коронавірус (Sars-CoV-2), антитіла IgA; 2) коронавірус (Sars-CoV-2), антитіла IgG.

Суд зазначає, що долучені представником до клопотання докази не свідчать про хворобу представника позивача, є лише попереднім замовленням на проведення аналізів, а не доказами, які підтверджують наявність у представника позивача Covid-19.

Крім того, судове засідання у даній справі вже було відкладено за клопотанням позивача, представник позивача у минулому судовому засіданні надав усні пояснення по суті справи, а матеріали справи містять достатні докази для вирішення спору по суті (відповідно до протоколу судового засідання від 19.08.2020).

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю його представника (з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою , службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.

Представник третьої особи у судове засідання 02.09.2020 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 19.08.2020 та розпискою про відкладення розгляду справи від 19.08.2020.

У судовому засіданні 02.09.2020 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Ост-Вест Логістік Україна є власником вагонів: №53186714 (балансова вартість 771799,51 грн), №55833552 (балансова вартість 827810,30 грн), №59074658 (балансова вартість 863604,80 грн), №55175129 (балансова вартість 751602,90 грн), №55139885 (балансова вартість 699246,98 грн), №53186920 (балансова вартість 797927,96 грн), №61603841 (балансова вартість 902760,70 грн), №61604021 (балансова вартість 902760,70 грн), №55174379 (балансова вартість 781442,56 грн), №55175541 (балансова вартість 786822,84 грн), №53123196 (балансова вартість 651778,76 грн), №57921926 (балансова вартість 780672,06 грн), №59953356 (балансова вартість 797544,60 грн), №61603973 (балансова вартість 883643,36 грн), №61635389 (балансова вартість 905608,54 грн), №61635413 (балансова вартість 930714,32 грн), №53118329 (балансова вартість 651778,76 грн), №53118360 (балансова вартість 636746,80 грн), №53118451 (балансова вартість 651778,76 грн), №53126082 (балансова вартість 651900,00 грн), №53127718 (балансова вартість 651900,00 грн), №55139901 (балансова вартість 701834,88 грн), №55139950 (балансова вартість 701834,88 грн), №55832836 (балансова вартість 845707,12 грн), №53126025 (балансова вартість 651900,00 грн), №55140057 (балансова вартість 701834,88 грн), №58337395 (балансова вартість 827810,30 грн), №55139778 (балансова вартість 699246,98 грн), №53118501 (балансова вартість 651778,76 грн), №55006381 (балансова вартість 764873,74 грн), №55175392 (балансова вартість 751711,82 грн), №59472464 (балансова вартість 825301,74 грн), №61686945 (балансова вартість 930714,32 грн), №53126041 (балансова вартість 651900,00 грн), №53126017 (балансова вартість 651900,00 грн), №58337601 (балансова вартість 845707,12 грн), №55825368 (балансова вартість 827810,30 грн), №58337684 (балансова вартість 827810,30 грн), №61751673 (балансова вартість 911412,46 грн), №55174148 (балансова вартість 749079,20 грн), №61633343 (балансова вартість 924675,72 грн), №61635033 (балансова вартість 924786,88 грн), №55005649 (балансова вартість 756867,26 грн), №53196259 (балансова вартість 770032,70 грн), №55139935 (балансова вартість 701834,88 грн), №53130977 (балансова вартість 651900,00 грн), №55005136 (балансова вартість 789571,02 грн), №55174288 (балансова вартість 765148,88 грн), №55174312 (балансова вартість 749079,20 грн), №54040167 (балансова вартість 792162,12 грн), №61634804 (балансова вартість 905608,54 грн), №61634887 (балансова вартість 886431,06 грн), №55140131 (балансова вартість 701834,88 грн), №55175350 (балансова вартість 784189,18 грн), №61632659 (балансова вартість 905500,04 грн), №55140065 (балансова вартість 905500,04 грн), №55174247 (балансова вартість 748970,00 грн), №61361457 (балансова вартість 1151144,94 грн), №55174510 (балансова вартість 749079,20 грн), №53118485 (балансова вартість 651778,76 грн), №54123641 (балансова вартість 736030,68 грн), №55175186 (балансова вартість 786822,84 грн), №53186722 (балансова вартість 764873,74 грн), №55139968 (балансова вартість 701834,88 грн), №54123450 (балансова вартість 751927,16 грн), №54123534 (балансова вартість 735920,64 грн), №55833537 (балансова вартість 827810,30 грн), №53131017 (балансова вартість 651900,00 грн), №54123443 (балансова вартість 735920,64 грн), №55174213 (балансова вартість 748970,00 грн), №53186508 (балансова вартість 764873,74 грн), №61634978 (балансова вартість 905608,54 грн), №55139638 (балансова вартість 699246,98 грн), №55140008 (балансова вартість 701834,88 грн), №59077040 (балансова вартість 863604,80 грн), №59952598 (балансова вартість 797544,60 грн), №61635132 (балансова вартість 924786,88 грн), №54038310 (балансова вартість 775299,32 грн), №54123377 (балансова вартість 735920,32 грн), №53251302 (балансова вартість 767927,32 грн), №55175327 (балансова вартість 767838,92 грн), №61632824 (балансова вартість 905500,04 грн), №53186961 (балансова вартість 764873,74 грн), №53186706 (балансова вартість 797927,96 грн), №59955674 (балансова вартість 772665,44 грн), №55005243 (балансова вартість 754343,58 грн), №61632741 (балансова вартість 905500,04 грн), №61633467 (балансова вартість 905500,04 грн), №61362182 (балансова вартість 1151144,91 грн), №56144611 (балансова вартість 663041,36 грн), №53118337 (балансова вартість 651778,76 грн), №58337619 (балансова вартість 827810,30 грн), що підтверджується відповідними договорами купівлі-продажу, актами приймання-передачі напіввагонів, специфікаціями, виписками з балансового рахунку позивача, актом про зміну вартості (переоцінку) необоротних активів від 31.12.2018, а також інформацією щодо поточної дислокації вказаних вагонів, наданої АТ Укрзалізниця (т. 1 а.с. 54-57, 61, 167, 169-171; т. 2 а.с. 19, 21-24, 25-27, 30-35, 38-39, 42-44, 47-48, 52-53, 55-56, 61-65, 74-78, 95-96, 109-110, 119-128, 133-134, 153-155, 162-165, 168, 171, 174-175, 178, 181, 184).

Судом встановлено, що вказані вагони були передані позивачем в оренду третій особі (Товариству з обмеженою відповідальністю Металургтранс ) на підставі відповідних договорів оренди: Договору оренди №49А від 21.08.2013 (т. 1 а.с. 48-53), Договору оренди №15А від 31.08.2012 (т. 2 а.с. 217-219), Договору оренди №48А від 21.08.2013 (т. 2 а.с. 232-235), Договору оренди №50А від 21.08.2013 (т. 2 а.с. 237-240), Договору оренди №51А від 21.08.2013 (т. 2 а.с. 242-246), Договору оренди №68А/14 від 30.05.2014 (т. 2 а.с. 248-251), Договору оренди №52А від 21.08.2013 (т. 2 а.с. 263-265), Договору оренди №06А/14 від 02.01.2014 (т. 2 а.с. 267-269).

Як вбачається з залізничних накладних (т. 1 а.с. 58-60; т. 2 а.с. 28-29, 36-37, 40-41, 45-46, 49-49-51, 54, 57-60, 66-73, 79-94, 97-108, 111-118, 129-132, 135-152, 156-161, 166-167, 169-170, 172-173, 176-177, 179-180, 182-183, 185-216) та довідок про дислокацію вагонів (т. 1 а.с. 62-63; т. 2 а.с. 21-24) вказані вагони прибули на станції Байрак, Фащівка, Дар`ївка, Дебальцеве, Дебальцеве-Сортувальна, Довжанська, Іловайська, Ровеньки,Єнакієве, Кумшацький, Сороче, Лобівські Копальні, Горлівка, Штерівка, Щотове, Ясинувате у 2017 році та відповідно до інформації щодо поточної дислокації, наданої Філією Головний інформаційно-обчислювальний центр АТ Укрзалізниця , станом на 13.03.2020 перебувають на вказаних станціях (т. 2 а.с. 21-24).

Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р, на території вказаних населених пунктах здійснювалася антитерористична операція.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Судом встановлено, що Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017, яке введено в дію Указом Президента України від 15.03.2017 №62/2017, вирішено тимчасово , до реалізації пунктів 1 і 2 Мінського "Комплексу заходів" від 12 лютого 2015 року, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України, припинити переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.

Кабінету Міністрів України невідкладно вжити заходів щодо:

припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, крім вантажів, що мають гуманітарний характер і надаються українськими та міжнародними гуманітарними організаціями;

забезпечення безпечного і надійного функціонування паливно-енергетичного та металургійного комплексів України, нейтралізації загроз економічній безпеці України та мінімізації їх наслідків для економіки та бюджету України, забезпечивши безумовне виконання у повному обсязі рішень Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про стан забезпечення енергетичної безпеки держави та невідкладні заходи щодо сталого проведення опалювального сезону 2014/15 року", введеного в дію Указом Президента України від 14 листопада 2014 року №876, від 6 травня 2015 року "Про стан виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про стан забезпечення енергетичної безпеки держави та невідкладні заходи щодо сталого проведення опалювального сезону 2014/15 року" та додаткові заходи для гарантованого забезпечення вітчизняних споживачів енергоносіями", введеного в дію Указом Президента України від 28 травня 2015 року № 298, та від 16 лютого 2017 року "Про невідкладні заходи з нейтралізації загроз енергетичній безпеці України та посилення захисту критичної інфраструктури", введеного в дію Указом Президента України від 16 лютого 2017 року № 37.

Міністерству внутрішніх справ України, Національній поліції України, Національній гвардії України, Державній фіскальній службі України за участю Служби безпеки України невідкладно:

забезпечити виконання цього рішення, припинивши переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей шляхами залізничного і автомобільного сполучення; створити умови для залучення громадськості до контролю за реалізацією заходів, передбачених цим рішенням; вжити додаткових заходів щодо зміцнення публічної безпеки, протидії диверсійним і терористичним проявам, спробам порушення громадського порядку.

Судом встановлено, що 15.03.2017 залізницею прийнято розпорядження №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157, якими, у зв`язку з введенням в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017, введено обмеження перевезень, зокрема, по станціям Байрак, Фащівка, Дар`ївка, Дебальцеве, Дебальцеве-Сортувальна, Довжанська, Іловайська, Ровеньки,Єнакієве, Кумшацький, Сороче, Лобівські Копальні, Горлівка, Штерівка, Щотове, Ясинувате; рід відправок - всі відправки, рід вантажу - всі вантажі, рід рухомого складу - всі, тривалість застосування обмеження - з 16.03.2017 до відміни (т. 1 а.с. 64-65, 201-202).

Звертаючись з даним позовом до суду( з урахуванням заяв про зміну предмета позову та про збільшення розміру позовних вимог), позивач вказує на те, що у зв`язку з прийняттям залізницею Розпоряджень від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 спірні вагони майже три роки залишаються на непідконтрольній території, тобто, фактично є втраченими для позивача, оскільки позивач позбавлений можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

У заяві про збільшення розміру позовних вимог, яка була подана до суду 17.03.2020, позивач зазначив, що спірні вагони більше трьох років перебувають на території проведення антитерористичної операції, у зв`язку з чим позивач не має жодного доступу до них, тому не може оцінити їх фізичний стан, який за три роки міг змінитися настільки, що використання вагонів за цільовим призначенням в подальшому є неможливим.

При цьому, позивач зауважив, що введена залізницею конвенційна заборона є безстроковою (діє до відміни), а тому можливість повернення вагонів в найближчий час відсутня. Та навіть у разі відміни конвенційної заборони повернення вагонів може не відбутися через повністю зруйновану внаслідок бойових дій залізничну інфраструктуру.

Наведені обставини, за твердженням позивача, свідчать про завдання позивачу майнової шкоди у розмірі вартості фактично втраченого майна - спірних вагонів у кількості 92 одиниці, розмір якої визначено позивачем на підставі Звіту про незалежну оцінку рухомого майна від 13.03.2020, складеного суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ Максіма Капітал (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №1005 від 27.12.2019) та становить 73120920,00 грн.

Позивач зазначає, що він позбавлений можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю (вагонами) через протиправні дії відповідача, що полягають у прийнятті останнім вказаних розпоряджень, згідно з якими відповідач ввів заборону на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.

Розпорядження відповідача від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 були прийняті у зв`язку з введенням в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017, яким було заборонено переміщення саме вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, але не самих вагонів як залізничного рухомого складу (транспортних засобів) у порожньому стані.

Отже, розпорядження залізниці від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 не відповідають змісту рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017.

Прийнявши рішення від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 про заборону переміщення вагонів у порожньому стані залізничними шляхами через лінію зіткнення, відповідач такими своїми діями порушив права позивача на повернення належних йому вагонів.

Крім того, позивач вказує на те, що відповідно до п. 1 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення вводилось тимчасово, до реалізації п.п. 1 і 2 Мінського Комплексу заходів від 12.02.2015, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно з законодавством України.

Однак, введення заборони в жодному разі не повинно було призвести до порушення майнових прав позивача, якій через неправомірне рішення залізниці не зміг повернути майно - спірні вагони, що залишилися на непідконтрольній території.

В будь-якому випадку, як зазначає позивач, вводити обмеження щодо перевезення вантажів через лінію зіткнення залізниця мала право лише за погодженням з Міністерством інфраструктури України.

Таким чином, оскільки відповідач при прийнятті розпоряджень від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 не отримав погодження від центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту - Міністерства інфраструктури України, тобто допустив зловживання своїми правами, встановленими у ст. 13 Закону України Про залізничний транспорт , діяв в супереч рішенню Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017, недобросовісно, необдумано, чим заподіяв майнову шкоду позивачу, як власнику спірних вагонів, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить: 1) визнати протиправними дії Акціонерного товариства Українська залізниця щодо прийняття розпоряджень від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) у порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей; 2) стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця збитки у розмірі 73120920,00 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказує на те, що розпорядження від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 були прийняті залізницею відповідно до своїх повноважень. При цьому, позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення, що є підставою для стягнення з залізниці збитків у розмірі, заявленому позивачем.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як передбачено приписами ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Враховуючи положення ч. 4 ст. 22 Цивільного кодексу України, стягнення збитків є формою відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Стаття 1166 Цивільного кодексу України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, за приписами вказаної статті, для застосування такої міри відповідальності як стягнення шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: - протиправної поведінки; - шкоди; - причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою; - вини.

Наявність зазначених елементів свідчить про існування складу цивільного правопорушення, що є підставою для застосування такої міри відповідальності як стягнення шкоди.

При цьому, наявність всіх вказаних складових елементів цивільного правопорушення повинен довести саме позивач.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про стягнення збитків першочерговим підлягають доведенню позивачем та встановленню обставини, що особа, яка заявляє позов про стягнення збитків, дійсно їх зазнала.

Тобто, позивач першочергово повинен довести суду, що він поніс втрати у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі; поніс або понесе витрати для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), тощо.

Такі обставини, які свідчать про понесення позивачем збитків, повинні бути доведені позивачем належними та допустимими доказами.

У випадку доведення позивачем належними та допустимими доказами факту понесення ним збитків (завдання шкоди) наявні підстави для встановлення всіх інших елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини).

Як вбачається з позовної заяви, позивач зазначає, що фактично спірні вагони є втраченими для позивача, оскільки позивач позбавлений можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

У заяві про збільшення розміру позовних вимог, яка була подана до суду 17.03.2020, позивач зазначив, що спірні вагони більше трьох років перебувають на території проведення антитерористичної операції, у зв`язку з чим позивач не має жодного доступу до них, тому не може оцінити їх фізичний стан, який за три роки міг змінитися настільки, що використання вагонів за цільовим призначенням в подальшому неможливе.

При цьому, позивач зауважив, що введена залізницею конвенційна заборона є безстроковою (діє до відміни), а тому можливість повернення вагонів в найближчий час відсутня. Та навіть у разі відміни конвенційної заборони повернення вагонів може не відбутися через повністю зруйновану внаслідок бойових дій залізничну інфраструктуру.

Наведені обставини, за твердженням позивача, свідчать про завдання позивачу майнової шкоди у розмірі вартості фактично втраченого майна - спірних вагонів у кількості 92 одиниці, розмір якої визначено позивачем на підставі Звіту про незалежну оцінку рухомого майна від 13.03.2020, складеного суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ Максіма Капітал (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №1005 від 27.12.2019) та становить 73120920,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічна правова позиція викладені у Постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.

Суд зазначає, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами понесення ним збитків у зв`язку з знищенням (втратою) спірних вагонів, погіршення їх стану, тощо.

Як вбачається з інформації щодо дислокації вагонів, наданої АТ Укрзалізниця , спірні вагони перебувають на станціях призначення (Байрак, Фащівка, Дар`ївка, Дебальцеве, Дебальцеве-Сортувальна, Довжанська, Іловайська, Ровеньки,Єнакієве, Кумшацький, Сороче, Лобівські Копальні, Горлівка, Штерівка, Щотове, Ясинувате).

Доказів на підтвердження обставин знищення, погіршення стану спірних вагонів позивачем суду не надано.

При цьому, твердження позивача стосовно того, що для нього спірні вагони є фактично втраченими так як позивач не має можливості ними розпоряджатися, та навіть у випадку зняття конвенційної заборони сумнівним є факт повернення спірних вагонів (у зв`язку з пошкодженням залізничної інфраструктури) не є доказом понесення позивачем станом на дату розгляду справи у суді реальних збитків - втрат, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Позивач визначає розмір завданих йому збитків, виходячи з ринкової вартості вагонів, яка встановлена суб`єктом оціночної діяльності у Звіті про незалежну оцінку рухомого майна від 13.03.2020 (т. 3 а.с. 48-113).

Однак, суд вважає вказані вимоги позивача передчасними та недоведеними, оскільки доказів втрат (знищення, пошкодження) спірних вагонів матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про залізничний транспорт організація роботи залізничного транспорту загального користування в умовах надзвичайних обставин здійснюється згідно з чинним законодавством України. АТ "Укрзалізниця" має право запроваджувати, за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту, тимчасові обмеження щодо перевезень в окремі райони під час стихійного лиха, виникнення інших надзвичайних обставин, скупчення нерозвантажених транспортних засобів у пунктах призначення.

Суд критично оцінює твердження позивача стосовно того, що розпорядження залізниці від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 не відповідають змісту рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 (оскільки вказаним рішенням було заборонено переміщення саме вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, але не самих вагонів як залізничного рухомого складу (транспортних засобів) у порожньому стані), оскільки порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус вантажу (п. 1.6 роз`яснень президії Вищого господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею ), а спірні вагони були саме порожніми та слідували під завантаження (відповідно до інформації з залізничних накладних).

Суд вважає недоведеними та необгрунтованими твердження позивача про те, що розпорядження залізниці від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 не відповідають змісту рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017, оскільки вказаним рішенням було припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей шляхами залізничного і автомобільного сполучення , тобто, по суті, будь-якими способами переміщення залізничними коліями.

Що стосується доводів позивача, що вводити обмеження щодо перевезення вантажів через лінію зіткнення залізниця мала право лише за погодженням з Міністерством інфраструктури України, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що наказом Міністерства транспорту України від 30.05.2002 №344 Про зміну повноважень Мінтрансу та Укрзалізниці делеговано Державній адміністрації залізничного транспорту функції, визначені у ст.ст. 29 та 63 Статуту залізниць України, щодо запровадження тимчасових обмежень перевезень в окремі райони та встановлення порядку перевезення вантажів на особливих умовах (т. 2 а.с. 16).

Відповідно до ст. 26 Статуту залізниць України Укрзалізниця має право запроваджувати, за погодженням з Мінтрансом, тимчасові обмеження щодо перевезень в окремі райони під час стихійного лиха, виникнення інших надзвичайних обставин , скупчення нерозвантажених транспортних засобів у пунктах призначення.

Відповідно до ст. 63 Статуту залізниць України Мінтранс разом із заінтересованими міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, відправниками та одержувачами у виняткових випадках, коли через особливі обставини перевезення окремих вантажів не може бути здійснено з дотриманням Правил, можуть встановлювати порядок перевезення таких вантажів на особливих умовах. Перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими договорами. При цьому сторони вправі передбачати у договорах додаткову відповідальність за виконання зобов`язань щодо перевезень вантажів.

Таким чином, у зв`язку з прийняттям Міністерством транспорту України наказу від 30.05.2002 №344 Укрзалізниці делеговано повноваження на запровадження тимчасового обмеження щодо перевезень у випадку виникнення надзвичайних обставин (конвенційні заборони), з огляду на що суд вважає необгрунтованими твердження позивача стосовно необхідності залізниці погоджувати з Міністерством інфраструктури України прийняття розпоряджень від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Згідно з ч. 2 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом , суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України).

Суд зазначає, що відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність відповідного суб`єктивного права (охоронюваного законом інтересу) у позивача та його порушення (невизнання або оспорювання) з боку саме відповідача . На позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються саме відповідачем , а тому потребують захисту.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення відповідачем і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Суд зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його прав саме відповідачем, так як не доведено протиправності прийняття залізницею розпоряджень від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 та завдання саме залізницею збитків позивачу (у випадку їх наявності), враховуючи саме ті підстави позову, які були визначені позивачем у позовній заяві.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, спірні вагони не перебувають у фактичному володіння залізниці, а знаходяться на території проведення антитерористичної операції.

Більш того, курсування спірних вагонів здійснювалось залізницею (як перевізником) саме за замовленням третьої особи (Товариства з обмеженою відповідальністю Металургтранс ), у користуванні якої перебували спірні вагони на підставі відповідних договорів оренди.

Враховуючи викладені обставини та беручи до уваги, що позивачем не доведено суду протиправної поведінки залізниці при прийнятті розпоряджень від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157, завданню позивачу реальних збитків (пов`язаних з знищенням, пошкодженням вагонів), причинно-наслідкового зв`язку та вини відповідача (тобто, всіх елементів складу цивільного правопорушення), суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Ост-Вест Логістік Україна до Акціонерного товариства Українська залізниця про визнання протиправними дій та стягнення 73120920,00 грн.

Що стосується поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Так, позовна давність застосовується лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

З огляду на те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Ост-Вест Логістік Україна не підлягають задоволенню у зв`язку з їх необґрунтованістю, відсутні підстави для застосування позовної давності.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судові витрати (судовий збір та витрати на правову допомогу адвоката) покладаються на позивача у зв`язку з відмовою у позові у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Ост-Вест Логістік Україна до Акціонерного товариства Українська залізниця про визнання протиправними дій та стягнення 73120920,00 грн - відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 10 вересня 2020 року.

Суддя О.В. Чинчин