Ухвала

від 09.09.2020 по справі 910/15663/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/15663/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 червня 2020 року (головуючий - Тищенко О. В., судді - Станік С. Р., Дикунська С. Я.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Актив Фінанс Захід"

до: 1. Міністерства юстиції України, 2. Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика", 2. Дочірнього підприємства "БЦТ", 3. Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловської Ганни Олегівни, 4. Приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Біккінеєвої Ірини Анатоліївни,

про скасування рішень та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (далі - ТОВ "ТЛК "Арктика", третя особа-1) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 червня 2020 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) .

Суд, ознайомившись з матеріалами справи та касаційної скарги, встановив наступне.

У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Актив Фінанс Захід" (далі - ТОВ "ІК "Актив Фінанс Захід", позивач) звернулось до суду з позовом до Міністерства юстиції України та Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк", відповідач-2) про скасування прийнятих приватними нотаріусами рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.07.2017, індексні номери 36388859, 36398533, 36398506, 36398440, 36398248, 36398145; зобов`язання Міністерства юстиції України відновити в державному реєстрі інформацію про об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер 64349632224.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.11.2016 у справі № 910/17819/16 у забезпечення позову ТОВ "ІК "Актив Фінанс Захід" накладено арешт на належне Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний центр "Арктика" (далі - ТОВ "ТЛК "Арктика") нерухоме майно, яке одночасно є предметом іпотеки за іпотечним договором від 04.11.2014 № 876/31/1-3 між ТОВ "ТЛК "Арктика" та АТ "Ощадбанк". На підставі вказаної ухвали 22.12.2016 здійснено державну реєстрацію обтяження арештом спірного нерухомого майна.

Спірні рішення державних реєстраторів були прийняті у зв`язку зі скасуванням запису про арешт нерухомого майна від 22.12.2016 на підставі заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13.07.2017 у справі № 202/91213/17 яке є підробним і в дійсності такого судового рішення не приймалося. Отже, на момент вчинення спірних записів було чинним обтяження спірного майна за судовим рішенням у справі № 910/17819/16 в інтересах позивача, що виключає можливість виключення такого запису з реєстру та, відповідно, подальші реєстраційні дії щодо такого майна також є незаконними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04 лютого 2020 року позов задоволений частково: скасовані рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.07.2017 індексні номери 36388859, 36398533, 36398506, 36398440, 36398248, 36398145. В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що арешт на спірне нерухоме майно за ухвалою від 25.11.2016 у справі № 910/17819/16 був накладений саме в інтересах позивача, у якого внаслідок цього виник матеріально-правовий інтерес щодо незмінності реєстраційних відомостей відносно такого майна та майновий інтерес в отриманні задоволення своїх грошових вимог до ТОВ "ТЛК "Арктика" за рахунок його майна, що є аспектом права власності в аспекті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, скасування на підставі підробленого судового рішення запису в реєстрі про арешт спірної нерухомості, внесеного на підставі чинного та обов`язкового до виконання судового рішення, як і подальший поділ нерухомого майна, порушує права позивача, який у цьому випадку втрачає можливість задовольнити свої вимоги до третьої особи -1, які були задоволені, а отже факт їх існування підтверджений судом у межах справи № 910/17819/16.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04 червня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позову, в позові відмовлено повністю.

Постанова мотивована таким:

- арешт у справі № 910/17819/16 був накладений на спірне майно вже після державної реєстрації обтяження цього майна іпотекою за іпотечним договором від 04.11.2014 № 876/31/1-3, а тому іпотека, зареєстрована раніше, має вищий пріоритет, ніж арешт майна, який накладений судом та зареєстрований пізніше (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/3537/17);

- спірне іпотечне майно було примусово реалізовано у межах виконавчого провадження з метою задоволення вимог іпотекодержателя, які мають пріоритет відносно інших кредиторів іпотекодавця, а вартість предмета застави не перевищувала розмір вимог іпотекодержателя;

-правомірність реалізації іпотечного майна на прилюдних торгах з подальшою передачею майна іпотекодержателю підтверджена судовим рішенням у справі №910/14159/17;

- отже, після продажу предмета іпотеки позивач втратив право задоволення своїх вимог до ТОВ "ТЛК "Арктика" за рахунок цього майна, а отже на момент вчинення спірних реєстраційних дій у позивача вже було відсутнє як цивільне право, так і охоронюваний законом інтерес щодо цього майна. У зв`язку з чим позивачем не доведено факту порушення з боку відповідачів його права та (або) інтересу, за захистом якого він звернувся до суду.

Не погоджуючись із указаною постановою, ТОВ "ТЛК "Арктика" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до такого:

- дії апеляційного суду щодо дослідження додатково поданих АТ "Ощадбанк" доказів щодо обставин пред`явлення до виконання судового наказу у справі №910/17819/16, які не подавалися учасниками справи при розгляді справи судом першої інстанції, вчинені з грубим порушенням статті 269 ГПК України та суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі №922/3412/17;

- судом не враховано висновків Верховного Суду України у справах № 6-2552цс16, № 6-640цс17, Великої Палати Верховного Суду у справі № 543/730/14-ц про те, що дія накладених за судовим рішенням арештів на майно не залежить від обставини внесення відповідного запису про обтяження до державного реєстру. Отже, як станом на момент набуття АТ "Ощадбанк" права власності на предмет іпотеки, так і на момент вчинення спірних реєстраційних дій накладені за судовими рішеннями арешти на спірне майно були чинними, а відтак обов`язковими для виконання. Тому дії державних реєстраторів щодо вчинення спірних реєстраційних дій суперечать положенням статті 129-1 Конституції України;

- посилання апеляційного суду на те, що встановлений судом арешт на майно втратив свою силу внаслідок набуття банком права власності на іпотечне майно не відповідає правовому висновку Верховного Суду у справі № 923/880/18 про те, що реалізація іпотекодержателем пріоритетного права на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки є можливим за умови вивільнення іпотечного майна від інших існуючих обтяжень;

- апеляційний суд безпідставно врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/3537/17, які зроблені у правовідносинах, які не є подібними до тих, що виникли між сторонами даного спору.

Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги разом з матеріалами справи, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Проте наведена скаржником підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у наведених скаржником постановах викладені не у подібних правовідносинах.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden ).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Так, постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/3412/17 прийнята у спорі про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто стосується земельних правовідносин.

У справах № 6-2552цс16 №543/730/14-ц предметом розгляду були позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності з тих підстав, що відчуження майна за оспорюваним правочином відбулося під час дії арешту, накладеного судом в іншій судові справі для забезпечення майнових вимог позивача. При цьому у вказаній справі майно, яке було предметом спору, як до, так і після накладення судом арешту було вільним від обтяження іпотекою.

У справі № 6-640цс17 розглядався спір про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між покупцем майна на прилюдних торгах та банком, у зв`язку з тим, що передача належного позивачу у цій справі майна в іпотеку покупцем відбулася під час дії судового арешту, тобто іпотека мала місце вже після накладення арешту на майно.

Правовідносини у справі № 923/880/18 стосувалися звільнення нерухомого майна з-під арешту за позовом іпотекодержателя з метою реалізації останнім процедури звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання в порядку статей 36-38 Закону України "Про іпотеку". При цьому Верховний Суд підтримав висновки суду першої інстанції про задоволення позову іпотекодержателя, вказавши на те, що накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, тому ним порушується набуте раніше право іпотекодержателя у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

З огляду на зміст зазначених постанов Верховного Суду правовідносини у цих справах не є подібними до справи, що розглядається, враховуючи предмет і підстави позовів, характер спірних правовідносин та сферу правового регулювання, а тому застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у цих постановах, до правовідносин у справі, що розглядається, є некоректним, а зазначені висновки не є релевантними.

Верховний Суд також констатує, що жоден із наведених ТОВ "ТЛК "Арктика" в касаційній скарзі доводів, які підкріплені посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, не стосується тих висновків суду апеляційної інстанції, які безпосередньо стали підставою для відмови в задоволенні позову - втрата позивачем (яким ТОВ "ТЛК "Арктика" у даній справі не є) на момент звернення з позовом права (інтересу), за захистом якого він звернувся до суду.

За своєю суттю зміст доводів касаційної скарги свідчить про намагання ТОВ "ТЛК "Арктика" переконати Верховний Суд не досліджувати питання порушення прав позивача - ТОВ "ІК "Актив Бізнес Фінанс" внаслідок зняття арештів з нерухомого майна, а повторно розглянути інший спір - щодо правомірності набуття іпотекодержателем АТ "Ощадбанк" права власності на передане ТОВ "ТЛК "Арктика" в іпотеку нерухоме майно. Проте вказаний спір вже був вирішений у межах справи №910/14159/17, судове рішення у якій про відмову в позові ТОВ "ТЛК "Арктика" набрало законної сили.

Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою.

Керуючись статтями 234, 287, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/15663/19.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.