Рішення

від 03.09.2020 по справі 640/6850/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2020 року м. Київ № 640/6850/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С. при секретарі судового засідання Моренко О.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВЦ"Інфозахист" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00002840502;0000285052 від 12.03.2020

за участі представників сторін:

від позивача - Покровська Ольга Юріївна

від відповідача - Мудренко Дарина Юріївна

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "НВЦ "Інфозахист" із позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, у якому позивач просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві № 00002840502 та № 00002850502 від 12.03.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваних податкових повідомлень -рішень , оскільки при їх прийнятті, на думку позивача, відповідач в ході проведеної документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, питань єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за період з 01.10.2017 по 30.09.2019, дійшов висновків про незаконність господарських взаємовідносин позивача з ТОВ ОПТІМА АЙРОН та ТОВ СІНТА-ЄВРО-ГРУП , ґрунтуючись на неналежних доказах. Тому прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення від 12.03.2020 №№ 00002840502, 00002850502, на думку позивача, є протиправним та підлягають скасуванню .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2020 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження за участю сторін.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши у відзиві на позовну заяву, що під час податкової перевірки було здійснено аналіз господарської діяльності ТОВ ОПТІМА АЙРОН та ТОВ СІНТА-ЄВРО-ГРУП , показників податкової звітності підприємств згідно наявної податкової інформації в базах даних АІС Податковий блок , встановлено факт неподання ТОВ ОПТІМА АЙРОН декларації з податку на прибуток, відсутність нерухомого майна та земельних ділянок, а також вирок Печерського районного суду м. Києва по справі №757/11616/18-к від 22.07.2018 щодо колишнього директора ТОВ ОПТІМА АЙРОН Жицького В. В. Окрім того, відповідач посилався на виявлені в ході перевірки факт неподання ТОВ СІНТА-ЄВРО-ГРУП декларації з податку на прибуток за весь період діяльності, відсутність нерухомого майна та земельних ділянок, наявність кримінального провадження №32017110000000062 від 22.12.2017, де фігурує ТОВ СІНТА-ЄВРО-ГРУП . Щодо ТОВ СІНТА-ЄВРО-ГРУП наявна інформація про внесення до АІС Суб`єкти фіктивного підприємництва від 27.04.2018. Широка номенклатура та значні обсяги реалізованих товарів (робіт, послуг) свідчать про фізичну неможливість здійснення такого об`єму господарської діяльності з наявними у ТОВ ОПТІМА АЙРОН та ТОВ СІНТА-ЄВРО-ГРУП трудовими та виробничими ресурсами.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та надані у справу докази.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на письмово викладену позицію.

Ознайомившись із матеріалами справи, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

На підставі направлень від 26.11.2019 за № 2362/26-15-05-09-01, від 27.11.2019 № 635/26-15-05-02-04, № 58/26-15-05-02-04, № 557/26-15-05-06-03, № 272/26-15-16-02, № 76/26-42-07, від 09.12.2019 № 733/26-15-05-02-04, виданих Головним управлінням ДПС у м. Києві, відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77 Податкового кодексу України (далі - Кодекс, ПКУ), плану-графіку проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2019 рік, була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, а також питань єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за період з 01.10.2017 по 30.09.2019 відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

20.02.2020 позивачем було отримало примірник акту документальної планової виїзної перевірки від 23.12.2019 № 258/26-15-05-02-04/31748176, складеного відповідачем, що підтверджується накладною № 002053 кур`єрської експрес-доставки, наявної в матеріалах справи.

За результатами перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про наступні порушення позивачем норм ПКУ:

1) п. 44.2. ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 283 382, 00 грн., в т. ч. за 2017 на суму 283 382, 00 грн.;

2) п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПКУ, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 875 980, 00 грн., в т. ч. за листопад 2017 року в сумі 875 980, 00 грн.

Позивачем в порядку п. 86.7 ст. 86 ПКУ, ТОВ НВЦ ІНФОЗАХИСТ 26.02.2020 були подані заперечення на акт перевірки. За результатами розгляду заперечень 03.03.2020 у їх задоволенні було відмовлено, висновки акту перевірки залишені без змін.

12.03.2020 на підставі висновків акту перевірки були складені оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

1) № 00002840502, яким збільшено суму грошового зобов`язання позивача ТОВ НВЦ ІНФОЗАХИСТ за платежем Податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 425 073, 00 грн., в тому числі на 283 382, 00 грн. за податковим зобов`язанням та 141 691, 00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

2) № 00002850502, яким збільшено суму грошового зобов`язання позивача ТОВ НВЦ ІНФОЗАХИСТ за платежем Податок на додану вартість на загальну суму 1 313 970, 00 грн., в тому числі на 875 980, 00 грн. за податковим зобов`язанням та 437 990, 00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 12.03.2020 №№ 00002840502 та 00002850502 протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що висновки відповідача про порушення ТОВ НВЦ ІНФОЗАХИСТ вказаних вимог податкового законодавства ґрунтуються на підставі аналізу виключно двох господарської операцій, а саме поставки устаткування та комплектуючих від ТОВ ОПТІМА АЙРОН та ТОВ СІНТА-ЄВРО-ГРУП .

Згідно з пунктом 1.1 статті 1 ПКУ, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПКУ, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПКУ, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПКУ, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ ОПТІМА АЙРОН (постачальник) виставило позивачеві ТОВ НВЦ ІНФОЗАХИСТ (замовник) рахунок-фактуру № 1311-2 від 13.11.2017, за умовами якого постачальник зобов`язувався замовникові поставити плату кореляторну в корпусі OGR-24. Факт поставки устаткування (названої вище плати) підтверджено сторонами шляхом оформлення видаткової накладної № ВН-01611 від 16.11.2017. Розрахунки між ТОВ НВЦ ІНФОЗАХИСТ та ТОВ ОПТІМА АЙРОН було проведено у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів в сумі 496 020, 00 грн. згідно виставленого рахунку на поточний рахунок ТОВ ОПТІМА АЙРОН 18.12.2017.

ТОВ СІНТА-ЄВРО-ГРУП (постачальник) зобов`язався поставити ТОВ НВЦ ІНФОЗАХИСТ (замовник) товар згідно рахунку-фактури № СФ-1319 від 13.11.2017 на загальну суму 4 759 860, 00 грн., в т.ч. ПДВ 793 310, 00 грн.: материнські плати, локатори нелінійні, плат підсилювачів, рідкокристалічні екрани, блоки антен, плати антено-комутаторної, кейси пластикові та інше.

11.12.2017 було укладено договір відступлення права вимоги, за яким ТОВ СІНТА-ЄВРО-ГРУП (первісний кредитор) відступає ТОВ АЛЬФАЛІМІТЕД (новий кредитор) право вимоги до ТОВ НВЦ ІНФОЗАХИСТ на загальну суму 6 612 438, 00 грн. На виконання названого договору ТОВ НВЦ ІНФОЗАХИСТ були проведені розрахунки у безготівковій формі в повному обсязі та на поточний рахунок ТОВ АЛЬФАЛІМІТЕД відповідно до перелічених нижче платіжних доручень за поставлений ТОВ СІНТА-ЄВРО-ГРУП товар проведені оплати: від 01.02.2018 № 953 на суму 902 532,00 грн.; від 30.01.2018 № 946 на суму 950 046,00 грн.; від 29.01.2018 № 945 на суму 903 330,00 грн.; від 13.12.2017 № 786 на суму 504 000,00 грн.; від 21.12.2017 № 806 на суму 1 499 952,00 грн.

З огляду на вищевказане, позивач вважає, що виконав свої зобов`язання по оплаті поставлених товарів в повному обсязі.

Визначаючись щодо вказаних вище висновків відповідача та заперечень позивача у відповідній частині, суд виходить з наступного.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПКУ, об`єктом оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПКУ, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Статтями 138-140 ПКУ встановлений перелік різниць, на які коригується фінансовий результат до оподаткування. Зазначений перелік не містить різниць, які б передбачали коригування фінансового результату до оподаткування на витрати за операціями, що не пов`язані з господарською діяльністю платника податків або операціями, що мають ознаки нереальності.

Частина 3 розділу 1 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V ПКУ. Зокрема, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПКУ, об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПКУ встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПКУ, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПКУ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 ПКУ, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПКУ, встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Так, з метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентами, позивачем було надано суду копії відповідних документів, у тому числі первинних, а саме: видаткових та податкових накладних, карток рахунків, договору відступлення права вимоги, рахунків-фактур.

Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відсутні.

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному контексті суд звертає увагу на те, що ні в акті перевірки позивача, ні під час розгляду справи відповідачем не було поставлено під сумнів як правильність складання наведених вище документів, так і обставин підтвердження ними господарських операцій позивача з його контрагентами.

Натомість доводи податкового органу ґрунтуються виключно на наявності окремих кримінальних проваджень, в яких встановлені окремі обставини щодо діяльності ТОВ ОПТІМА АЙРОН та ТОВ СІНТА-ЄВРО-ГРУП , та відсутності у таких підприємств достатніх трудових ресурсів і засобів для виконання своїх зобов`язань у правовідносинах з позивачем.

Так, суд враховує, що вироком Печерського районного суду міста Києва по справі №757/11616/18-к від 22.07.2018 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 205 КК України, що полягають у незаконній конвертації безготівкових коштів в готівку, а також незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрати з податку на прибуток підприємства на користь суб`єктів підприємницької діяльності реального сектору економіки, а саме: ТОВ СТРЕЙТ АКТИВ (код ЄДРПОУ 40933478), ДП ПРОМАГРОІНВЕСТ (код ЄДРПОУ 31991466), ТОВ ДОМАТЕС (код ЄДРПОУ 40673007), ПП ОНЛІКАР (код ЄДРПОУ 41458997), ПП ТЕХАГРОТРАНС (код ЄДРПОУ 40427114), ТОВ САНСКРІН (код ЄДРПОУ 41324683), ТОВ ЕТАЛОН ОПТІМА (код ЄДРПОУ 41562539), що дало змогу останнім безпідставно зменшити суму податків, які підлягали сплаті до бюджету держави, та як наслідок ухилились від їх сплати.

Суд звертає увагу, що з тексту вироку по справі № 757/11616/18-к вбачається, що судом не встановлено жодного правопорушення щодо позивача - ТОВ НВЦ ІНФОЗАХИСТ .

Щодо посилання відповідача на наявність кримінального провадження №32017110000000062 від 22.12.2017, де фігурує ТОВ СІНТА-ЄВРО-ГРУП , необхідно зазначити наступне.

Відповідно до статті 62 Конституції України та частини 2 статті 2 Кримінального кодексу України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Згідно частиною 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

За приписами частини 1 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, враховуючи наведене, відповідач безпідставно обґрунтовує свої висновки про порушення податкового законодавства позивачем фігуруванням у кримінальному провадженні. Для обґрунтованості таких посилань необхідно, щоб мав місце вирок по кримінальному провадженню, зі змісту якого випливає встановлення обставин порушення законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 826/7946/14, де зазначено наступне: "Контролюючим органом ні на момент проведення перевірки, ні на момент розгляду судами попередніх інстанцій не надано інформації щодо наявності вироку у кримінальному провадженні, в рамках якого проводився допит свідка.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що факт порушення кримінальної справи та отримання пояснень посадових осіб контрагента, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом".

Відповідно частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 27.03.2018 у справі № 816/809/17 Верховний Суд зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Далі, аналізуючи правовідносини у зазначеній справі, Верховний Суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути й необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Верховний Суд у постанові від 11.02.2020 по справі № 640/7463/19 зазначив, що для висновку про нереальність господарських операцій необхідно перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.

У постанові від 04.06.2020 у справі № 340/422/19, адміністративне провадження №К/9901/33095/19 Верховний Суд вкотре зазначає, що:

1) правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, податку на прибуток наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції;

2) норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними;

3) будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону;

4) юридична відповідальність особи носить індивідуальний характер: у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв`язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та податку на прибуток не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою;

5) нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства або недостатньою кількістю у контрагента трудового ресурсу для самостійного виконання договірних зобов`язань. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено. А недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість виконати роботи або надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих робіт/послуг, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо);

6) при дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

У постанові Верховного Суду від 23.07.2020 по справі № 826/6806/17, адміністративне провадження № К/9901/3531/19, зроблені наступні висновки:

11. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

12. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

13. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

14. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

15. Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема на формування податкового кредиту.

16. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

У разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов`язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

17. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, підприємство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, та, які в сукупності з встановленими обставинами справи мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

У своїй постанові від 13.08.2020 по справі №520/4829/19, адміністративне провадження №К/9901/31974/19, Верховний Суд визнав, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами.

При цьому норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Згідно частини 1 статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінально процесуальний кодекс України (КПК України).

Відповідно до частини 1 статті 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина 2 цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина 4 статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту чи пояснення, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Як вже зазначалось, відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17, та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 у справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 у справі №810/5645/14.

З огляду на викладене вище, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що вирок у справі № 757/11616/18-к та надані судові матеріали кримінального провадження № 32017110000000062 містять будь-які відомості щодо господарських операцій між ТОВ НВЦ ІНФОЗАХИСТ , з одного боку, та ТОВ ОПТІМА АЙРОН та ТОВ СІНТА-ЄВРО-ГРУП з іншого.

Стосовно доводів відповідача про відсутність у ТОВ ОПТІМА АЙРОН та ТОВ СІНТА-ЄВРО-ГРУП достатніх матеріальних та трудових ресурсів для виконання зобов`язань по укладених із ТОВ НВЦ ІНФОЗАХИСТ договорів постачання, суд звертає увагу на наступне.

Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі № 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

В даному контексті суд повторно акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина 2 статті 61 Конституції України).

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України , якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Тобто, у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з ТОВ ОПТІМА АЙРОН та ТОВ СІНТА-ЄВРО-ГРУП було одержання позивачем податкової вигоди.

Натомість, оцінка наявних у справі документів, наданих позивачем, у числі первинних, у своїй сукупності свідчить про реальний характер правовідносин позивача з його контрагентами, які є предметом дослідження у межах даної справи.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності в контексті доводів наведених позивачем та відповідачем, враховуючи те, що податковим органом не доведено обґрунтованість висновків перевірки та правомірність оскаржуваних рішень, про що було зазначено вище, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у м. Києві №00002840502 та № 00002850502 від 12.03.2020.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані рішення не відповідають наведеним у ч. 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям.

Частинами 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявного в матеріалах справи платіжного доручення від 31.03.2020 № 18, позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 12 612, 00 грн., вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись, статтями 2, 9, 19, 77, 90, 139, 194, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "НВЦ"Інфозахист" (01023, м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 2; код ЄДРПОУ 31748176) задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 12.03.2020 № 00002840502 форми "Р".

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 12.03.2020 №00002850502 форми "Р".

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВЦ "Інфозахист" (01023, м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 2; код ЄДРПОУ 31748176) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116,вул. Шолуденка, 33/19, код ЄРПОУ 43141267) сплачений судовий збір у розмірі 12 612, 00 гривень (дванадцять тисяч шістсот дванадцять гривень 00 коп.).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 10.09.2020

Суддя А.С. Мазур