Рішення

від 11.09.2020 по справі 922/1464/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1464/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку ч. 5 ст. 252 ГПК України, справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Трейд" (36014, м. Полтава, вул. Соборності, 54; офіс. 302А; ідент. код 41249575)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерго" (61001, Харківська обл., місто Харків, пр. Гагаріна, будинок 1, офіс 516; ідент. код 38384627)

про стягнення 136326,73 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Трейд" 14.05.2020 р. звернулось до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерго", в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 58 від 09.08.2017 у розмірі 136326,73 грн., з яких: 65955,72 грн. - сума основного боргу, 9681,94 грн. - пеня, 13191,14 грн. інфляційне збільшення, 5078,46 грн. 3% річних, 42419,47 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами в порядку п. 8.5. договору. Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.05.2020 прийнято позовну заяву ТОВ "Смарт Лайт Трейд" до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/1464/20, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно ст. 251 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Позивачеві, згідно статті 251 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.05.2020, була направлена на адресу відповідача зазначену у позові 61001, Харківська обл., місто Харків, пр. Гагаріна, будинок 1, офіс 516, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, ухвала була повернута до суду з довідкою поштового відділення із зазначенням причин невручення ухвали: "за закінченням встановленого строку зберігання".

Разом з тим, 11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (з наступними змінами), відповідно до якої на усій території України установлено з 12 березня 2020 року карантин.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.08.2020 додатково повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Трейд" про факт порушення провадження у справі № 922/1464/20; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Трейд" у строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати до суду обґрунтований письмовий відзив, складений з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на чинне законодавство та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, якщо такі докази не надані позивачем (або надати докази погашення заборгованості, за наявності); доказів направлення відзиву позивачу; зобов`язано відповідача надати до суду заяву по суті спору із зазначенням своєї правової позиції щодо предмету спору станом на серпень 2020 р., зокрема щодо наявності/відсутності заборгованості у відповідача перед позивачем; попереджено відповідача про те, що у разі ненадання відзиву на позов, справа згідно з ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України буде розглянута за наявними в ній матеріалами.

26 серпня 2020 р. позивачем до суду подано заяву (вх. 19628), згідно з якою останній у повному обсязі підтримує позовні вимоги, підтверджуючи той факт, що від відкриття провадження у справі - 18.05.2020 р. і до 26.08.2020 р. відповідач заборгованість за договором поставки № 58 від 09.08.2017 р. у сумі 136326,73 грн. не погасив.

Клопотання від сторін, в порядку ч. 5 ст. 252 ГПК України, щодо проведення розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За таких підстав, враховуючи те, що ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена відповідачу на адресу зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (61001, Харківська обл., місто Харків, пр. Гагаріна, будинок 1, офіс 516), судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи, проте не виявив бажання повідомити суду свою правову позицію щодо суті спору. При цьому, неотримання адресатом кореспонденції від судового органу є суб`єктивною поведінкою здійснення стороною своїх процесуальних прав, що не може вважатися поважною причиною, яка перешкоджала відповідачу подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк.

У строк визначений судом для подання заяв чи клопотань, пов`язаних з розглядом справи, жодних документів від відповідача не надходило.

В той же час, відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалою Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про факт розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що ненадання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає розгляду справи по суті.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

09 серпня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Трейд" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерго" (покупець, відповідач) укладено договір поставки № 58 за умовами якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Загальна кількість товарів, що поставляються на умовах даного договору: асортимент, ціна за одиницю та загальну вартість товару визначається в рахунках-фактурах та видатково - прибуткових накладних (пункт 3.1. договору).

Пунктом 4.1. договору встановлено, що строки поставки кожної узгодженої партії товару становлять 10 (десять) календарних днів з дати узгодження партії поставки в Рахунку.

Ціна товару, який поставляється на умовах даного договору, узгоджується та відображується в рахунках-фактурах та вказується у видатково-прибутковій накладній. Сума договору складається з суми вартості партії товарів, поставлених постачальником протягом строку дії цього договору (пункт 7.1., 7.2 договору).

У пункті 8.1 договору встановлено, що покупець повинен сплатити поставлений товар не пізніше 60 (шістдесят) календарних днів з дати поставки товару постачальником. Оплати здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника в цьому договорі.

В п. 8.5 договору, сторонами було узгоджено, що в разі прострочення покупцем оплати товару більше ніж на 60 календарних днів, постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 25% річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.

Відповідно до пункту 9.3. договору, за порушення грошових зобов`язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період припущення порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день порушення виконання.

За пунктом 11.1., договір вступає в дію з дати його укладення обома сторонами і діє до 31 грудня 2017 року, але до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань по даному договору.

Як зазначає позивач, ним 09 серпня 2017 року виконано в повному обсязі та належним чином взяті на себе зобов`язання за Договором поставки № 58 від 09 серпня 2017 року, а саме передано у власність відповідача товар на загальну суму 65 955,72 грн., у тому числі ПДВ 10 992,62 грн., що підтверджується: видатковою накладною № 108 від 09.08.2017 на суму 65 992,62 грн., в т.ч. ПДВ 10992,62 грн., податковою накладною № 124 від 09.08.2017 на суму ПДВ 10992,62 грн., товарно-транспортною накладною № Р108 від 09.08.2017 року, який відповідач прийняв без зауважень (т. 1 а.с. 12 - 16).

Як вказує позивач, відповідач розрахунок за отриманий від позивача за спірним договором товар у повному обсязі не здійснив, у зв`язку з чим, у останнього виникла перед позивачем заборгованість за поставлений за договором поставки № 58 від 09 серпня 2017 року товар у розмірі 65 955,72 грн.

Обставини щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором в сумі 65 955,72 грн. стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Крім того, в зв`язку з простроченням відповідачем своїх зобов`язань позивачем також нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 9681,94 грн. за період з 10.10.2017 року по 11.04.2018 (включно), проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 42 419,47 грн. за період з 10.10.2017 року по 08.05.2020 (включно), 3% річних у розмірі 5 078,46 грн. за період з 10.10.2017 року по 08.05.2020 (включно), інфляційні втрати у розмірі 13 191,14 грн. за період з 01.10.2017 року по 31.03.2020 (включно),.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Факт отримання 09.08.2017 р. від позивача за спірним договором товару за загальну суму 65955,72 грн. підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

За загальним правилом, згідно із приписами ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Сторонами у договорі поставки визначений наступний порядок розрахунків за договором: покупець має оплатити поставлений товар не пізніше 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки товару постачальником. Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника в цьому договорі (п. 8.1 договору).

Таким чином, сторонами у договорі передбачено можливість відтермінування строку оплати на 60 календарних днів.

Позивачем надані до матеріалів справи докази передачі товару у кількості обумовленій у договорі та докази приймання цього товару покупцем без зауважень, а також надано докази реєстрації податкової накладної в Державній податковій службі України. Вказані обставини не спростовані відповідачем.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи вищевикладене, не надання відповідачем доказів здійснення своєчасної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти вимог позивача, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого ТОВ "Смарт Лайт Трейд" за договором поставки № 58 від 09 серпня 2017 року товар на суму 65 955,72 грн. з 09.10.2017 р.

За приписами статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Матеріали справи містять докази виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором щодо своєчасної поставки відповідачу товару, прийнятого без зауважень та не містять доказів в підтвердження своєчасної оплати відповідачем заборгованості за поставлений товар, що є предметом позову, при цьому учасниками справи не зазначено про існування таких доказів станом на час звернення позивачем до суду за захистом своїх прав.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних доказів виконання домовленості або вмотивованих заперечень проти неї, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, вимоги позивача в сумі основного боргу у розмірі 65 955,72 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання (у період, який вказано позивачем), дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 ЦК України).

Відповідно до пункту 9.3. договору, за порушення грошових зобов`язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період припущення порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день порушення виконання. Дії відповідача щодо несвоєчасної оплати є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності, відповідно до умов пункту 9.3. договору.

Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, звертає увагу, що позивачем здійснено нарахування за період з 10.10.2017р. по 11.04.2018 р., однак фактичне прострочення відповідача почалось з 09.10.2017 р.

Таким чином суд наголошує, що початком для нарахування штрафних санкцій на суми заборгованості є день, наступний за днем коли сплив 60 денний строк на оплату поставленого товару, тобто правомірним періодом нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов`язання є період з 09.10.2017р. по 09.04.2018 р.

Здійснивши власний розрахунок пені з урахуванням пунктів 8.1, 9.3 договору, приписів статті 231 ГК України, за період з 09.10.2017р. по 09.04.2018 р. нарахованої на суму заборгованості 65955,72 грн., суд встановив, що арифметично вірною та такою, що повністю відповідає положенням чинного законодавства є сума пені в розмірі 9824,69 грн.

Водночас, ч. 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України унормовує, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення пені за договором, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в сумі, зазначеній в прохальній частині позовної заяви, а саме в сумі 9681,94 грн.

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23 серпня 1989 року, та яка набула чинності 01 лютого 1991 року, встановлено, що "якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми".

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 918/329/16.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних з урахуванням дати початку прострочення відповідача (09.10.2017), про що зазначено вище, встановив, що вірна сума 3% річних за період з 09.10.2017 по 08.05.2020 нарахована на суму заборгованості 65955,72 грн. дорівнює 5110,11 грн.

Проте, заявлена позивачем до стягнення сума 3% річних у розмірі 5078,46 грн. підлягає задоволенню саме в обсязі заявленому позивачем, оскільки, як вже зазначено вище судом, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Що стосується стягнення 13191,14 грн. інфляційних нарахованих позивачем за період з жовтня 2017 по березень 2020 р., суд зазначає наступне.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Індекс інфляції є статистичною інформацією. Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується (п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.12 №01-06/928/2012).

Порядок проведення підрахунку інфляційних втрат передбачено листом Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення сплати заборгованості. Сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Однак, як слідує з розрахунку позивача (а.с. 41-43), ним при розрахунку збитків від інфляції не було враховано, що у період липня 2018, з червня 2019 по серпень 2019 та лютий 2020 року інфляційні нарахування мали від`ємне значення, що є помилковим, оскільки не відповідає вимогам законодавства.

Поняття дефляції наведене в Методологічних положеннях щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін , затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 №519, та у Методиці розрахунку базового індексу споживчих цін , затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, згідно яких розраховується індекс споживчих цін, тобто індекс інфляції.

Дефляція - це зниження загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу (на відміну від інфляція зростання).

Вказані методики базуються на загальних вимогах Конвенції 160 Міжнародної організації праці 1985 року (статті 12), "Резолюції щодо індексів споживчих цін", прийнятій на 17-ій Міжнародній конференції статистиків праці (2003) та спільному документі МОП, МВФ, ОЕСР, Євростату, ООН та Світового банку "Керівництво щодо індексу споживчих цін. Теорія та практика" (2004).

У відповідності до зазначених нормативно-правових актів розрахунок індексу споживчих цін за квартал, за період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів.

При цьому, виключення з цього ланцюга одного чи декількох індексів з тих підстав, що вони свідчать про дефляцію (тобто зменшення вартості грошей, що мале місце протягом одного чи декількох періодів) протягом певного періоду (періодів), не передбачається, оскільки штучне втручання в процес формування рівня інфляції призведе до того, що на певний момент часу цей рівень не буде відповідати дійсному.

Отже, процес зміни вартості грошей, який характеризується рівнем інфляції, є безперервним процесом, і інфляційні процеси не залежать від волевиявлення будь-якої особи, - будь-то позивач, відповідач чи суд, тому інфляційні мають розраховуватись з урахуванням як індексів інфляції, так і індексів дефляції.

Суд, здійснивши власний розрахунок інфляційних нарахованих за період з жовтня 2017 по березень 2020 на суму заборгованості 65955,72 грн. судом встановлено, що збитки від інфляції за цей період дорівнюють сумі 12285,99 грн.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 12285,99 грн. інфляційних збитків, в іншій частині слід відмовити.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 42419,47 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За приписами ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, підставами для застосування до правовідносин сторін положень ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Судом встановлено, що договором поставки № 58 від 09.08.2017 розмір процентів за користування грошовими коштами встановлено у пункті 8.5. договору, а саме узгоджено, що у разі прострочення покупцем оплати товару більше ніж на 60 календарних днів, постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 25% (двадцять п`ять) річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно вимог статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Так, зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалась шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

За приписами статей 627, 628 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Також згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи, що свобода договору є одним з вихідних принципів цивільного права України та приймаючи до уваги, що сторонами в п. 8.5. договору узгоджено порядок нарахування процентів за користування грошовими коштами, заявлена позивачем до стягнення сума процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованими на підставі ст. 536 ЦК України та пункту 8.5. Договору поставки № 58, не суперечить вимогам чинного законодавства.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами (а.с. 45) за період з 10 жовтня 2017 року по 08 травня 2020 року у розмірі 42419,47 грн.), суд зазначає, що такі нарахування є такими, що не протирічать чинному законодавству, а отже позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Трейд" є такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 ч. 1, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у повному обсязі, а саме у розмірі 2102,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача витрат на відправлення документів, пов`язаних зі справою, на адресу відповідача та суду у сумі 200 грн. 00 коп., то в порушення приписів ст. 74 ГПК України, позивачем не доведено належними доказами здійснення витрат саме у зазначеному розмірі, а відтак ця вимога не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252, господарський суду Харківської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерго" (61001, Харківська обл., місто Харків, пр. Гагаріна, будинок 1, офіс 516; ідент. код 38384627) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Трейд" (36014, м. Полтава, вул. Соборності, 54; офіс. 302А; ідент. код 41249575) 65955,72 грн. основного боргу, 9681,94 грн. пені, 12285,99 грн. інфляційних збитків, 5078,46 грн. 3% річних, 42419,47 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 2102,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 905,15 грн. інфляційних збитків відмовити у задоволенні позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено "11" вересня 2020 р.

Суддя М.І. Шатерніков