Рішення

від 11.09.2020 по справі 910/6591/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.09.2020Справа № 910/6591/20

Господарський суд міста Києва у складі судді - Бондаренко-Легких Г. П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/6591/20

За позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ОЛАНВО" (вул. Барнаульська, б.2-А, м. Дніпро, 49000)

До - Комунального автотранспортного підприємства №273904 КАТП-273904 (пр. Степана Бандера, буд. 26 А, м. Київ 73, 04073)

Про стягнення 511163,10 грн

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ОЛАНВО" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального автотранспортного підприємства № 273904 (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 427 800, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки № 220419, в частині здійснення оплати за поставлений товар. У зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 427800, 00 грн.

18.05.2020 Господарський суд міста Києва залишив позовну заяву без руху, встановив позивачеві строк на усунення недоліків протягом 5 днів з дня отримання ухвали та спосіб усунення недоліків - уточнення позовних вимог шляхом надання обґрунтованого розрахунку суми позовних вимог.

16.06.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої останній додає уточнену позовну заяву, зазначеним позивач усунув недоліки позовної заяви встановлені ухвалою від 18.05.2020.

Відповідно до уточнених позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором поставки № 220419 від 22.04.2019 у розмірі 511 163, 10 грн, з яких: 400 000, 00 грн - основний борг, 89 299, 66 грн - пеня, 9 995, 64 грн - 3% річних, 11 867, 80 грн - інфляційне збільшення. Також просить стягнути з відповідача судові витрати по справі.

22.06.2020 Господарський суд міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи №910/6591/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. З врахуванням того, що позивач виклав нові позовні вимоги в позовній заяві, поданій до суду 16.06.2020 року, суд розглядає по даній справі позовні вимоги, викладені в заяві від 01.06.2020 (подана до суду 16.06.2020 року).

З метою повідомлення відповідача по справ про розгляд справи №910/6591/20 та про його право подати відзив на позовну заяву, ухвала суду від 22.06.2020 була направлена на адресу відповідача, а саме: пр. Степана Бандера, буд. 26 А, м. Київ 73, 04073, однак, поштовий конверт (поштове відправлення №0105473330772) повернулось у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

У даному випадку судом враховано, що за приписами ч. 1 ст.9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 у справі №910/8472/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень, яка опублікована та доступна до вільного перегляду з 24.06.2020.

17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон України від 18.06.2020 № 731-IX), згідно розділу І якого внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема, пункт 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України.

За змістом п. 2 розділу ІІ Закону України від 18.06.2020 № 731-IX, вбачається, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" в редакції Закону України від 30.03.2020 р. № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 р. № 731-IX, а саме 06.08.2020. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX.

Проте, протягом 20-денного строку після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 № 731-IX (06.08.2020) та станом на дату ухвалення цього рішення відповідачем заяву про продовження процесуальних строків для подання відзиву разом з відзивом з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX не подано.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Матеріалами справи підтверджено, що 22.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Оланво (надалі також - постачальник, позивач) та Комунальним автотранспортним підприємством №273904 КАТП-273904 (надалі також - покупець, відповідач) укладено Договір поставки №220419, згідно п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товар, в асортименті, кількості і за цінами, зазначеними у Специфікації (Додаток №1 до Договору, що є невід`ємною його частиною) за адресою покупця (м. Київ, вул. Охтирська, 8), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити зазначений Товар у порядку та на умовах, встановлених цим Договором.

Згідно п. 1.2. Договору загальна сума Договору (загальна вартість товару) складає - 4 000 000, 00 (чотири мільйони гривень, 00 коп.) в тому числі ПДВ 20% - 666 666 грн. 67 коп.

Згідно Специфікації, що є додатком №1 до Договору постачальник зобов`язується поставити покупцю товар наступного найменування: зубці ріжучі дорожньої фрези BSH258 W6/20Х в кількості 20 000 шт. загальна вартість яких 2 200 000, 00 грн.; зубці ріжучі дорожньої фрези BSH260 W6/20Х в кількості 10 000 шт. загальна вартість яких 1 133 333, 33 грн.

За твердженнями позивача, на виконання вимог Договору позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 620 400, 00 грн, що підтверджується долученими до позовної заяви видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до умов п. 3.2. Договору оплата за поставлений товар здійснюється згідно накладних по факту поставки товару з відстрочкою платежу до 30 (тридцяти) календарних днів.

Однак, відповідачем на виконання Договору здійснено лише часткову оплату поставленого товару, що підтверджується поданими платіжними дорученнями на загальну суму 220 400, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, доданими позивачем до матеріалів справи.

За твердженням позивача на час звернення з позовною заявою до суду обов`язок відповідача в частині сплати вартості поставленого товару у відповідності до п. 3.2. Договору настав.

З огляду на що, за переконанням позивача, станом на дату звернення з позовною заявою до суду (16.06.2020) заборгованість відповідача перед позивачем складає 511 163, 10 грн, з яких: 400 000, 00 грн - основного боргу, 89 299, 66 грн - пеня, 9 995, 64 грн - 3 % річних, 11 867, 80 грн - інфляційних нарахувань та підлягає стягненню з відповідача в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Оланво підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Також, відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити вартість товару. До відносин поставки неврегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Разом з тим, ч. 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом вище, пунктом 1.2. Договору поставки №220419 укладеного між сторонами 22.04.2019 встановлено, що загальна сума Договору (загальна вартість товару) складає - 4 000 000, 00 (чотири мільйони гривень, 00 коп.) в тому числі ПДВ 20% - 666 666 грн. 67 коп.

Згідно Специфікації, що є додатком №1 до Договору постачальник зобов`язується поставити покупцю товар наступного найменування: зубці ріжучі дорожньої фрези BSH258 W6/20Х в кількості 20 000 шт. загальна вартість яких 2 200 000, 00 грн.; зубці ріжучі дорожньої фрези BSH260 W6/20Х в кількості 10 000 шт. загальна вартість яких 1 133 333, 33 грн.

Одночасно, згідно пункту 3.2. Договору оплата за поставлений товар здійснюється згідно накладених по факту поставки товару з відстрочкою платежу до 30 (тридцяти) календарних днів.

Згідно п. 3.3. Договору ціна на товар є фіксованою і протягом дії Договору коригуванню не підлягає (крім випадків зазначених в п. 2.5. та 2.6. Договору).

З умов п. 4.2. Договору вбачається, що приймання-передача товару по кількості проводиться відповідно до товарно-супровідних документів - видаткових накладних.

Підпунктом 5.3.1. Договору встановлено, що покупець зобов`язаний оплачувати послуги постачальника в порядку, обсязі та строки, передбачені цим Договором.

Матеріалами справи, а саме: наявними в справі видатковими накладними та на отримання товару працівниками відповідача, встановлено, що позивачем на виконання зобов`язань за Договором з поставки товару здійснено поставку товару на загальну суму 620 400, 00 грн.

Разом з тим, на підставі долучених до позовної заяви платіжних доручень, судом встановлено, що відповідачем здійснено оплату поставленого товару лише на суму 220 400, 00 грн.

Оплату за поставлений товар за видатковою накладною №365 від 16.05.2019 на суму 145 200, 00 грн відповідач виконав повністю лише 06.08.2019, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Оплату за поставлений товар за видатковою накладною №446 від 20.06.2019 на суму 72 600, 00 грн відповідач виконав частково сплативши за накладною лише 72 200, 00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Оплату за поставлений товар за видатковою накладною №513 від 15.07.2020 на суму 145 200, 00 грн відповідач виконав частково сплативши за накладною лише 3 000, 00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

В матеріалах справи відсутнє підтвердження здійснення оплати за видатковими накладними: №597 від 12.08.2019 на суму 72 600, 00 грн; №643 від 28.08.2019 на суму 72 600, 00 грн; №833 від 16.10.2019 на суму 79 200, 00 грн; №890 від 05.11.2019 на суму 33 000, 00 грн, та відсутнє підтвердження сплати заборгованості за видатковою накладною №513 від 15.07.2020 на суму 142 200, 00 грн та за №446 від 20.06.2019 на суму 3 000, 00 грн.

Станом на дату звернення позивача із позовною заявою до Господарського суду міста Києва строк виконання обов`язків відповідача зі сплати суми поставленого товару за Договором поставки №220419 настав.

Таким чином, з огляду на наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази в підтвердження доводів позивача, які відповідачем не спростовані в встановленому законом порядку, Суд з огляду на баланс вірогідності доказів дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 400 000, 00 грн. Відповідачем доказів оплати поставленого товару в повному обсязі суду не надано.

Разом з тим, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем за несвоєчасну оплату товару нараховано відповідачу пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення в сукупному розмірі 89 299, 66 грн.

Так, пунктом 6.5. Договору встановлено, що за несвоєчасну оплату товару при порушенні умов даного Договору покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом на підставі поданих доказів зроблено висновок, що відповідач порушив умови Договору, а отже вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Згідно положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Однак, перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, розрахованої, виходячи із розміру подвійної облікової ставки НБУ, за загальний період прострочення зобов`язання суд дійшов висновку, що позивачем не вірно розраховані періоди прострочення оплати товару за які нараховується пеня та відповідно складено арифметично не вірний розрахунок.

Так, п. 3.2. Договору оплата за поставлений товар здійснюється згідно накладених по факту поставки товару з відстрочкою платежу до 30 (тридцяти) календарних днів.

Разом з тим, Згідно з частиною другою статті 252 ЦК України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини першої статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Виходячи зі змісту наявних між сторонами зобов`язань останнім днем добровільного виконання зобов`язань зі сплати поставленого товару є 29ий календарний день.

Аналогічна правова позиція викладена в п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 №14.

Правовий аналіз вказаних норм законодавства в поєднанні з п. 3.2. Договору свідчать про те, що відповідач повинен був виконати обов`язок зі сплати вартості товару впродовж не пізніше 29го календарного дня.

У випадку не здійснення такої оплати пеня має бути нарахована за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, одночасно день фактичної сплати товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17.

Натомість, позивачем здійснено нарахування пені з порушенням вимог чинного законодавства в частині початку та закінчення строку її нарахування.

При цьому, ч. 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Тобто, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 902/959/19 в своїй постанові від 20.08.2020.

В даному випадку, з умов укладеного між сторонами Договору не вбачається, що між ними погоджено інший строк нарахування пені, а отже, позивач повинен був здійснювати нарахування пені в строк, що не перевищує 6 місяців з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, а не до 31.05.2020 по всім видатковим накладним, оскільки визначений позивачем період перевищує встановлений законодавцем шестимісячний строк нарахування пені.

Так, за розрахунком суду борговий період за видатковою накладною №365 від 16.05.2019 - почався 15.06.2019 та закінчився 05.08.2019, а не 06.08.2019 як визначено позивачем (повне виконання зобов`язань відбулось 06.08.2019, що підтверджується платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи). Таким чином з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, частковою сплатою заборгованості 18.07.2019, 26.07.2019, що стало наслідком поступового зменшення боргу пеня за вказані періоди прострочення становить в сукупному розмірі 6 186,70 грн.

Борговий період за видатковою накладеною №446 від 20.06.2019 - почався 20.07.2019 (а не 19.07.2019 як визначено позивачем) та повинен був бути вирахуваний позивачем станом на 20.01.2020 (з урахування ч. 6 ст. 232 ГК України). Таким чином з урахуванням поступового зменшення боргу у зв`язку з частковою сплатою заборгованості 11.10.2019, 07.11.2019, 27.11.2019, 24.01.2020, 31.01.2020, 14.02.2020, 05.03.2020, 24.04.2020, 07.05.2020, 14.07.2020 та 19.05.2020, що стало наслідком поступового зменшення боргу та врахуванням законодавчого обмеження 6 місяців нарахування санкцій, подвійної облікової ставки НБУ пеня за вказані періоди прострочення становить 9 999, 56 грн.

Борговий період за видатковою накладеною №513 від 15.07.2019- почався 14.08.2019 та повинен був бути вирахуваний позивачем станом на 14.02.2020 (з урахування ч. 6 ст. 232 ГК України). Таким чином, з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ пеня за вказані періоди прострочення становить 22 143, 93 грн.

Борговий період за видатковою накладеною №597 від 12.08.2019 почався 11.09.2019 та повинен був бути вирахуваний позивачем станом на 11.03.2020 (з урахування ч. 6 ст. 232 ГК України). Таким чином, з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, пеня за вказані періоди прострочення становить 10 322, 97 грн.

Борговий період за видатковою накладеною №643 від 28.08.2019 почався 27.09.2019 (а не 11.09.2019 як визначено позивачем) та повинен був бути вирахуваний позивачем станом на 27.03.2020 (з урахування ч. 6 ст. 232 ГК України). Таким чином, з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, пеня за вказані періоди прострочення становить 9 911, 47 грн.

Борговий період за видатковою накладеною №833 від 16.10.2019 почався 15.11.2019 та повинен був бути вирахуваний позивачем станом на 15.05.2020 (з урахування ч. 6 ст. 232 ГК України). Таким чином, з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, пеня за вказані періоди прострочення становить 9 325, 21 грн.

Борговий період за видатковою накладеною №890 від 05.11.2019 почався 05.12.2019 (а не 04.12.2019 як визначено позивачем) та вирахуваний позивачем станом на 31.05.2019. Таким чином, з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, пеня за вказані періоди прострочення становить 3 555, 78 грн.

Отже, в межах заявлених позивачем вимог, перевіривши правильність розрахунків позивача щодо нарахування пені, суд встановив, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача за здійсненим судом розрахунком, становить 71 445, 62 грн, а не 89 299, 66 грн. як заявлено позивачем, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, пунктом 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність про порушення грошових зобов`язань господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Ухвалою від 18.05.2020 Господарський суд міста Києва надав позивачу можливість шляхом уточнення позовних вимог надати до суду правильний розрахунок окремо по кожній видатковій накладній, дати початку та закінчення розрахунку процентів та інфляційних нарахувань, з урахуванням оплат здійснених відповідачем, а також з врахуванням п. 3.2. Договору.

В уточненій позовній заяві позивач просить стягнути 9995, 64 грн - 3 % річних та 11 867, 80 грн - інфляційне збільшення.

Однак, з поданих позивачем розрахунків не можливо встановити як саме обчислено заявлену до стягнення суму, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що в ній відсутнє чітке арифметичне обчислення нарахованих сум, без зазначення початку періоду нарахування як було запропоновано судом в ухвалі від 18.05.2020.

Враховуючи зазначене, суд позбавлений можливості самостійно здійснити розрахунок сум 3 % річних та інфляційних нарахувань відповідно до умов договору та самостійно визначити періоди нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань, замість позивача у справі, оскільки з огляду на принципи господарського судочинства, зокрема і принцип змагальності, саме на сторону покладається обов`язку здійснити розрахунок річних та інфляційного збільшення боргу у відповідності до умов укладеного договору. Суд не може здійснити самостійно такий розрахунок, з огляду на неможливість самостійного визначення та обґрунтування позовних вимог та їх розрахунків, замість позивача, оскільки саме на позивача вимогами процесу покладено такий обов`язок.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог про стягнення 9 995, 64 грн. 3 % річних від простроченої суми та інфляційного збільшення боргу у сумі 11 867, 80 грн слід відмовити, оскільки позивачем не здійснено чіткого арифметичного розрахунку із зазначенням періоду нарахування, з огляду на який суд міг би перевірити його правильність, а отже в цій частині позовні вимоги позивачем не обгрунтовані.

Відповідно до приписів ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пункту 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені судом, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

З приводу заявлених судових витрат слід зазначити наступне.

Пунктом 2 частини 1 статті 164 ГПК України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За змістом пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви встановлюються у таких розмірах: майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем заявлено одну майнову вимогу - про стягнення сукупного розмірі заборгованості в розмірі 511 163,10 грн., за розгляд якої підлягає до сплати судовий збір у розмірі 7 667,40 грн.

Натомість позивачем на підтвердження сплати судового збору до матеріалів позовної заяви долучено платіжне доручення №816 від 08.04.2020 на суму 6 417,00 грн та платіжне доручення №860 від 04.06.2020 на суму 1 102, 00 грн. Таким чином, позивачем було сплачено судовий збір у сукупному розмірі 7 519, 00 грн.

Оскільки факт недоплати судового збору з`ясовано господарським судом на стадії вирішення спору по суті, то суд вбачає за необхідне стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору.

Зокрема, про можливість присудження до стягнення недоплаченої суми судового збору зазначав Пленум Вищого господарського суду України у п. 2.23 постанови "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013.

Таким чином, позивач зобов`язаний доплатити до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 148, 46 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ОЛАНВО" до Комунального автотранспортного підприємства №273904 КАТП-273904 про стягнення заборгованості у розмірі 511 163, 10 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального автотранспортного підприємства №273904 КАТП-273904 (0322, м. Київ, вул. Охтирська, буд. 8; ЄДРПОУ: 05433011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ОЛАНВО" (49000, м. Дніпро, вул. Барнаульська, буд. 2а, ЄДРПОУ: 41796142) 400 000 (чотириста тисяч) грн основного боргу, а також 71 445 (сімдесят одну тисяча чотириста сорок п`ять) грн. 62 коп. пені, та 7 054 (сім тисяч п`ятдесят чотири) грн судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 7854,04 грн. - пені, 9 995, 64 грн. - 3 % річних та 11 867, 80 грн -інфляційних витрат - відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ОЛАНВО" (49000, м. Дніпро, вул. Барнаульська, буд. 2а, ЄДРПОУ: 41796142) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 148 (сто сорок вісім) грн. 46 коп.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г. П. Бондаренко-Легких