Постанова

від 10.09.2020 по справі 2а-0870/1457/11(сн/808/12/17)

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 2а-0870/1457/11(СН/808/12/17)

адміністративне провадження № К/9901/65073/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства Ремеко на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.05.2018 року (суддя Батрак І.В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2018 року (головуючий суддя Дадим Ю.М., судді: Божко Л.А., Уханенко С.А.) у справі №2а-0870/1457/11 за позовом Приватного підприємства Ремеко до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Ремеко (надалі - позивач, підприємство, платник податків) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.09.2010 року №0000292303/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 160 866 грн. та №0000302303/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 122 959 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю порушень пункту 1.7 статті 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі - Закон №168/97-ВР). Посилається на реальність господарських операцій позивача з його контрагентами та відсутності відповідальності за дії третіх осіб.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 року адміністративний позов було задоволено. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 16.09.2010 року №0000292303/0 та №0000302303/0.

Податковий орган, не погодившись з обґрунтованістю вказаних рішень, оскаржив їх в касаційному порядку.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.04.2017 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатом нового розгляду справи, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.05.2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2018 року, в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.05.2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2018 року і прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у неврахуванні судами, що підприємець здійснював господарську діяльність, яка підтверджується відповідними первинними документами та відсутність відповідальності за дії третіх осіб.

Відповідачем 26.11.2018 року до Верховного Суду наданий відзив на касаційну скаргу, в якому контролюючий орган просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача та залишити без змін судові рішення попередніх інстанцій.

Позивачем 13.06.2019 року до Верховного Суду надана додаткова відповідь на відзив відповідача на касаційну скаргу, в якому позивач просив задовольнити касаційну скаргу.

Відповідачем 10.04.2019 року та від 03.03.2020 року до Верховного Суду направлені клопотання про заміну сторони у справі, в якому останній просив замінити відповідача на належного відповідача, Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області.

За приписами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Верховний Суд вважає обґрунтованим клопотання відповідача про заміну відповідача на належного відповідача, Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області, оскільки податковий орган було реорганізовано шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за відповідним переліком відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про утворення територіальних органів Державної податкової служби від 19.06.2019 року №537.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведена документальна невиїзна перевірка позивача щодо перевірки дотримання вимог податкового законодавства при здійснення правових відносин з контрагентами за період з 01.08.2008 року по 30.09.2008 року, за результатами якої складений акт від 06.09.2010 року №984/23/20475357 (надалі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлені порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 3.1 статті 3 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 28.12.1994 року №334/94-ВР (надалі - Закон №334/94-ВР), внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток за 9 місяців 2008 року на 107 244,00грн.; пункту 1.7, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість у сумі 81 973,00грн., у тому числі за серпень 2008 року на загальну суму 63730,00грн., за вересень 2008 року на загальну суму 18 243,00грн., та завищено від`ємне значення з податку на додану вартість у сумі 9 189,00грн., у тому числі за серпень 2008 року на загальну суму 5 366,00грн., за вересень 2008 року на загальну суму 3 823,00грн.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.09.2010 року №0000292303/0, яким підприємству донараховано суму податкового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 160 866,00грн., у тому числі за основним платежем 107 244,00грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 53 622,00грн. та №0000302303/0, яким підприємству донараховано суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 122 959,50грн., у тому числі за основним платежем 81973,00грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 40986,50грн.

Позивач спірні податкові повідомлення-рішення оскаржив в адміністративному порядку, за результатами якого податковим органом спірні податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Вважаючи, що перелічені рішення податкового органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовується доводами касаційної скарги, що між підприємством та його контрагентом у 2008 році були укладені усні договори купівлі-продажу товарів.

Судами також встановлено, що вказані господарські операції підтверджуються податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями, картками складського обліку матеріалів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження факту здійснення позивачем господарської діяльності позивачем надано суду договір, специфікацію, накладні та відповідні довіреності на отримання цінностей.

Проте, суди попередніх інстанцій, дослідивши зміст вказаних документів та встановивши зміст спірних правовідносин, не визнали таки документи як первинні.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією ведення виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установленими пунктами 5.3, 5.7 цієї статті.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку день їх фактичної видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт послуг)

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону №168/97-ВР об`єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з: передачі права власності на об`єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об`єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

За вимогами підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону №168/97-ВР платник податку зобов`язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об`єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є: транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв`язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами; касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).

Датою виникнення податкових зобов`язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з підпунктами 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об`єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, законодавцем визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв`язку з придбаванням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 10.06.2009 року у справі №1-528/2009 про припинення провадження по справі по обвинуваченню посадових осіб контрагента позивача по частині 3 статті 28, частини 2 статті 205, частини 3 статті 28 та статті 366 Кримінального кодексу України по амністії, встановлено, що посадові особи контрагента діючи у складі організованої злочинної групи створили фіктивні підприємства, зокрема, підприємства контрагентів позивача та провели з допомогою вказаних підприємств, а також використовуючи незаконну діяльність підприємств-організаторів, операції по конвертації грошових коштів із безготівкової форми у готівку, ухилилися від сплати податків. Вказані дії зазначених осіб кваліфіковані за частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 205, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України як фіктивне підприємництво та службове підроблення документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що господарська операція по придбанню товару позивачем у контрагента мала місце в серпні-вересні 2008 року, тобто, в період охоплений постановою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 10.06.2009 року у справі №1-528/2009.

Касаційний Суд погоджується з висновками попередніх інстанцій, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена рішенням суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому відображення в податковому обліку наслідків такої господарської операції є безпідставним.

Верховний Суд не приймає посилання скаржника, викладені у додатковій відповіді позивача на відзив відповідача на касаційній скаргу на судові рішення попередніх інстанцій від 13.06.2019 року, що сам факт наявності вироків не дає підстав для висновку про нереальність господарських операцій, оскільки у даній справі постановою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 10.06.2009 року у справі №1-528/2009 встановлено, що посадові особи контрагента у складі організованої злочинної групи створили фіктивні підприємства, зокрема, підприємства контрагентів позивача та встановлено факт підроблення документів контрагентів.

Відтак, судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що в такому випадку податкові накладні та первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, наявні в матеріалах справи, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноваженими особами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення зазначених сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та формування податкових зобов`язань з податку на прибуток є безпідставними.

Статус фіктивного, нелегального підприємництва несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.12.2015 року у справі №826/15034/14 та Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі №2а-7075/12/2670.

Слід також зазначити, що аналогічна позиція відображена і в постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 року у справі 2а-7264/10/0870, в якій контрагентами виступали контрагенти позивача і взаємовідносини відбувалися у той самий період часу.

Верховний Суд також не приймає посилання позивача на постанови Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі 02/1853/16-а, від 29.03.2018 року у справі №826/3498/15 та від 26.06.2018 року у справі №826/548/17, оскільки в цих справах предметом позову були податкові повідомлення-рішення, прийняті в зв`язку з неправильним (на думку податкового органу) формуванням податкових зобов`язань, а не податкового кредиту і встановлені інші фактичні обставини та взаємовідносини у справі.

Доводи касаційних скарг позивача та відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Всупереч вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем не доведено у встановленому чинним законодавством порядку реальність здійснення господарських операцій за перевіряємий податковим органом період.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини, що підтверджуються доказами, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 52, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача у справі на належного відповідача - Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945, адреса для листування: 69107, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 166).

Касаційну скаргу Приватного підприємства Ремеко залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.05.2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі №2а-0870/1457/11 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник