Ухвала

від 08.09.2020 по справі 205/4728/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/2684/20 Справа № 205/4728/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

судді доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні контрольне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2020 року про задоволення клопотання прокурора та продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Павлоград, Дніпропетровської області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не працюючого, не одруженого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимий,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, у кримінальному провадженні № 12020040690001343,

за участю:

прокурора ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

встановила:

Згідно до обвинувального акта ОСОБА_6 обвинувачується у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із погрозою застосування насильства небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), поєднаному з проникненням у сховище.

03 червня 2020 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України у даному кримінальному провадженні.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районногосуду м.Дніпропетровська 04червня 2020року ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 31 липня 2020 року.

30 червня 2020 року ОСОБА_6 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.

30 червня 2020 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12020040690001343 щодо ОСОБА_6 скеровано до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2020 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб, а саме до 24 вересня 2020 року. Клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м`який залишено без задоволення.

Рішення суду обґрунтовано тим, що обвинувачений, в разі зміни йому запобіжного заходу на більш м`який, матиме потенційну можливість здійснення незаконного впливу на потерпілих і свідків, так як вказані особи на даний час не були допитані в ході судового розгляду даного кримінального провадження, а отже обвинувачений потенційно може здійснити незаконний вплив на вказаних осіб з метою зміни ними своїх показань у суді, що є реальним ризиком для даного кримінального провадження.

Крім того, суд погодився з доводами прокурора в частині наявності ризику ухилення обвинуваченого від суду шляхом переховування, так як ОСОБА_6 , побоюючись тяжкості покарання за інкримінований йому особливо тяжкий злочин, дійсно зможе перешкоджати розгляду даного кримінального правопорушення шляхом зміни місця проживання, ухилення від суду.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є найбільш прийнятним за вказаних умов, навіть з урахуванням виключності такого заходу забезпечення кримінального провадження.

Захисник не погодився з даним рішенням суду. В апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою його клопотання задовольнити, застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, звільнивши його з-під варти в залі суду.

Посилається на те, що положення ст. 314 КПК України взагалі не передбачають розгляд клопотань про продовження запобіжних заходів.

Вказує, що розглядаючи усне клопотання прокурора, суд має проконтролювати дотримання вимог зазначених в главі 18 КПК України, оскільки усне клопотання унеможливлює ознайомлення з викладеними в ньому обставинами та документами. Однак судом не були забезпечені засади рівності всіх учасників процесу, що призвело до дискримінації ОСОБА_6 з однією з ознак, указаних у ст. 10 КПК України.

Відсутність у матеріалах справи письмового клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з фактом вручення такого клопотання стороні захисту за три години до початку судового засідання, виключало можливість вирішення цього питання шляхом винесення оскаржуваної ухвали.

Зазначає, що ризик переховування втратив свою актуальність у зв`язку з узгодженою з обвинуваченим позицією захисту, за якою обвинувачений повністю визнає всі фактичні обставини, встановлені під час досудового розслідування, але не погоджується з кваліфікацією. Щодо ризику впливу на свідків та потерпілих, то його взагалі не існує, оскільки обвинувачений повністю визнає всі події та фактичні обставини, про які свідчать потерпілі та свідки, а тому здійснювати на них будь-який вплив не має жодного сенсу.

Під час апеляційного розгляду обвинувачений та його захисник підтримали апеляційні вимоги та просили їх задовольнити.

Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника, вважала ухвалу законною та обґрунтованою.

В судових дебатах учасники кримінального провадження підтримали такі ж позиції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали контрольного провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд першої інстанції зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Цією ж нормою на суд покладено такий самий обов`язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , повно та об`єктивно досліджено всі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.

Враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, який відповідно до вимог ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, оскільки судовий розгляд не закінчено, не допитано свідків в кримінальному провадженні, приймаючи до уваги існування обґрунтованих ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які на даний час не зменшилися, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженої ухвали за тими доводами, на які посилається в своїй апеляційній скарзі захисник.

Доводи апеляційної скарги захисника про те, що стороною обвинувачення не було доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на думку колегії суддів є необґрунтованими.

Так, однією з підстав для обрання/продовження запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а в контексті ч. 1 ст. 178 КПК України судом мають враховуватися, серед іншого, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Разом з тим, з огляду на стадію кримінального провадження, в якому ОСОБА_6 вже висунуто обвинувачення і призначено судовий розгляд у суді першої інстанції, не підлягають окремому вирішенню питання, пов`язані з оцінкою доказів з точки зору їх належності, допустимості та достатності, для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а суд повинен зважити на характер, тяжкість і наслідки кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та оцінити ризики, якщо прокурор доведе їх існування. При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Суд першої інстанції визнав такими, що не зменшилися від часу прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ризики того, що ОСОБА_6 може вчинити спроби переховуватися від суду та незаконно впливати на потерпілих і свідків, які ще не допитані в ході судового розгляду даного кримінального провадження.

В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

Колегія суддів вважає, що матеріали провадження містять дані, які доводять існування зазначених ризиків, зокрема з огляду на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти власності, життя і здоров`я особи, тому достатньо вмотивованим є висновок суду щодо необхідності тримання останнього під вартою, щоб завадити цьому.

Дослідивши належним чином матеріали провадження, дані, які характеризують особу обвинуваченого та інші, передбачені ч. 1 ст. 178 КПК України обставини, суд навів мотиви, з яких прийняв відповідне рішення. Тому підстав для застосування щодо ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з рішенням суду щодо необхідності задоволення клопотання прокурора, оскільки він довів обставини, які виправдовують подальше обмеження права ОСОБА_6 перебувати на волі. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_6 процесуальних обов`язків у даному кримінальному провадженні.

Посилання захисника на те, що в матеріалах провадження відсутнє письмове клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Як вбачається з журналу та технічного запису судового засідання від 27 липня 2020 року, прокурором було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , з усним обґрунтуванням доцільності продовження цього строку.

З приводу заявленого клопотання, захисником ОСОБА_7 було подано клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому на більш м`який у вигляді домашнього арешту.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції фактично задовольнив клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , що не суперечить рішенню Конституційного Суду України №1-р/2017 від 23.11.2017 року, на яке в обґрунтування своїх апеляційних доводів посилається захисник ОСОБА_7 .

Що стосується посилання захисника на те, що вимогами ст. 314 КПК України не передбачено розгляду клопотань про продовження запобіжних заходів, то вони є неспроможними, оскільки судом першої інстанції було розглянуто та задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 в порядку ст. 331 КПК України.

Істотні порушення процесуального закону, які б потягли безумовне скасування судового рішення, по справі не встановлено.

Таким чином, рішення суду є законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки постановлене відповідно до норм процесуального закону, таким, яке ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених достатніми даними, дослідженими та об`єктивно оціненими судом, в порядку та в межах, передбачених на даній стадії кримінального провадження, натомість доводи та твердження захисника, про які йдеться в поданій скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, у зв`язку з чим, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду, - без змін.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районногосуду м.Дніпропетровська від27липня 2020року прозадоволення клопотанняпрокурора тапродовження строкудії запобіжногозаходу увигляді триманняпід вартоющодо ОСОБА_6 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4