Рішення

від 14.09.2020 по справі 140/7033/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2020 року 10:39 ЛуцькСправа №140/7033/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Литвиненко І.П.,

представника позивача - Іваницького Я.О.,

представника Головного управління ДПС у Волинській області - Виш А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, суб`єкт господарювання) звернувся із позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач 1), Державної податкової служби України (далі - ДПС, відповідач 2) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 24 лютого 2020 року №3959-5233-0306, №3960-5233-0306, №3961-5233-0306, №3955-5233-0306, №3954-5233-0306, №3958-5233-0306, №3957-5233-0306; від 25 лютого 2020 року №0004027-2017-5233-0317, №0004027-2018-5233-0317, №0004027-5233-0317; визнання протиправним та скасування рішення ДПС України про результати розгляду скарги від 06 травня 2020 року №15355/6/99-00-08-05-04-06.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно податкових повідомлень - рішень від 24 лютого 2020 року №3959-5233-0306, №3960-5233-0306, №3961-5233-0306, №3955-5233-0306, №3954-5233-0306, №3958-5233-0306, №3957-5233-0306 позивачу нараховані грошові зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб, за належні йому земельні ділянки: №0710400000:13:004:0083 площею 3,1323 га., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; №0710400000:01:011:0085, площею 0,0267 га. та №0710400000:01:011:0087 площею 0,3102 га., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , та згідно податкових повідомлень - рішень від 25 лютого 2020 року №0004027-2017-5233-0317, №0004027-2018-5233-0317, №0004027-5233-0317 - за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за цех напівфабрикатів площею 3388,5 кв. м.

ОСОБА_1 зазначає, що свою господарську діяльність здійснює за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , відповідно і земельні ділянки №0710400000:13:004:0083 площею 3,1323 га., №0710400000:01:011:0087 площею 0,3102 га. та №0710400000:01:011.0085 площею 0,0267 га. використовує для провадження власної господарської діяльності.

Вказує, що здає в оренду офісно-торгові приміщення, за адресою: АДРЕСА_2 , що розташовані на земельних ділянках з кадастровими №0710400000:01:011:0087 площею 0,3102 га. та №0710400000:01:011:0085 площею 0,0267 га. та частину земельної ділянки з кадастровим №0710400000:13:004:0083 площею 3,1323 га.

На думку ОСОБА_1 , він як платник єдиного податку третьої групи, звільнений від сплати земельного податку за земельні ділянки, що використовуються в його господарській діяльності на підставі підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Крім того, позивач уважає, що належний йому цех напівфабрикатів площею 3388,5 кв.м., який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим №0710400000:13:004:0083 площею 3,1323 га. по АДРЕСА_1 не є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки ця будівля задіяна в господарській діяльності, яка пов`язана з виготовленням харчових напівфабрикатів - м`ясних продуктів та борошняних виробів.

Також звертає увагу, що податок на нерухоме майно на суму 16264,80 грн. (шістнадцять тисяч двісті шістдесят чотири гривні вісімдесят копійок) за 2017 рік, нарахований податковим повідомленням - рішенням від 25 лютого 2020 року №0004027-2017-5233-0317 сплачено ще у 2018 році, що підтверджується квитанціями від 31 липня 2018 року, від 07 серпня 2018 року та від 13 серпня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення ДПС про результати розгляду скарги від 06 травня 2020 року №15355/6/99-00-08-05-04-06 зазначає, що 10 березня 2020 року подав скаргу на податкові повідомлення - рішення до ДПС України та 12 травня 2020 року отримав рішення про результати розгляду даної скарги, яким відмовлено у її задоволенні повністю та із якого убачається, що рішенням ДПС України від 26 березня 2020 року №11016/6/99-00-08-05-04-06 строк розгляду скарги від 06 травня 2020 року було продовжено по 11 травня 2020 року (включно). Проте позивач не отримував вказаного рішення про продовження строку розгляду скарги а, відтак, внаслідок відсутності доказів його направлення скаржнику до спливу двадцятиденного строку для розгляду скарги, відповідно до пункту 56.9 статті 56 ПК України, скарга від 10 березня 2020 року є повністю задоволеною.

Враховуючи вищевказане, просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву від 16 червня 2020 року, який подано до суду 16 червня 2020 року представник відповідача 1 заявлених позовних вимог не визнав та зазначав, що відповідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, позивач є власником земельних ділянок №0710400000:01:011:0087 площею 0,3102 га, №0710400000:01:011:0085 площею 0,0267 га, №0710400000:13:004:0083 площею 3,1323 га, та цеху напівфабрикатів площею 3388,5 кв.м., у зв`язку із чим оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями було визначеного грошове зобов`язання по земельному податку з фізичних осіб та з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості

Зауважує, що оскільки, відповідно до витягу з Реєстру платників єдиного податку фізичною особою - підприємцем - платником єдиного податку визначено місце здійснення господарської діяльності: ринки України, тому використання ним у підприємницькій діяльності земельних ділянок та нерухомого майна не встановлено. При цьому, при передачі в оренду земельної ділянки, площею 3,1323 га, та частини цеху напівфабрикатів за адресою АДРЕСА_1 , перебуваючи на спрощеній системі оподаткування порушуються вимоги підпункту 291.5.3 пункту 291.5 статті 291 ПК України.

Стосовно заявлених позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення ДПС про результати розгляду скарги від 06 травня 2020 року №15355/6/99-00-08-05-04-06 вказує, що рішення про продовження строку розгляду скарги від 26 березня 2020 року №11016/6/99-00-08-05-04-06 було надіслане на адресу позивачу 26 березня 2020 року однак, вказане поштове відправлення було повернуто за закінченням встановленого строку зберігання.

З огляду на вищезазначене, представник ГУ ДПС у Волинській області просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю (арк. спр.132-134 том 1).

Представник відповідача 2 у відзиві на позовну заяву від 18 червня 2020 року (арк. спр. 146-148 том 1) просить в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю з підстав, які є аналогічними доводам, на які посилається відповідач 1 (арк. спр. 146 -148 том 1)

Клопотанням від 16 липня 2020 року представник відповідача 1 долучив до матеріалів справи копію рішення ДПС України про продовження строку розгляду скарги від 26 березня 2020 року №11016/6/99-00-08-05-04-06, відомості про суми виплачених ОСОБА_1 доходів за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року та інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (арк. спр. 174-189 том 1) та разом із клопотанням від 21 липня 2020 року надав суду лист від 07 липня 2020 року про відкликання податкового повідомлення - рішення від 25 лютого 2020 року №0004027-2017-5233-0317 (арк. спр. 191-192 том 1).

На адресу суду 27 липня 2020 року надійшло клопотання відповідача 2, до якого було долучено наказ ДПС від 02 березня 2020 року 3172-о про покладення на Демчишака Романа Юрійовича виконання обов`язків директора Департаменту правового забезпечення ДПС та наказ ДПС від 06 березня 2020 року №120 про надання повноважень Демчишаку Роману Юрійовичу на право прийняття та підписання рішень про продовження строку розгляду скарг платників податків (арк. спр. 202-206, 225-229 том 1).

Позивачем 19 серпня 2020 року подано до суду додаткові пояснення та документи на підтвердження використання належних йому об`єктів нерухомості в господарській діяльності (арк. спр. 1 - 232 том 2).

На адресу суду 01 вересня 2020 року подано додаткові пояснення ОСОБА_1 щодо відображення доходів у формі 1ДФ та сплати ЄСВ за працівників (арк. спр 1 - 257 том 3).

Представником позивача 02 вересня 2020 року подано заяву про стягнення витрат на професійну правничу (правову допомогу), в якій останній просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь ОСОБА_1 15000,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу (правову допомогу) (арк. спр. 1-4 том 4).

Представник відповідача 1 листом від 02 вересня 2020 року надала суду розрахунки грошових зобов`язань по оскаржуваних податкових повідомленнях - рішеннях, таблицю 6 Відомості про нарахування заробітної плати застрахованим особам до Звіту про нарахуванням єдиного соціального внеску ОСОБА_1 за 2018-2020 роки, інтегровану картку позивача за платежем нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та відомості по даних звіту 1ДФ ОСОБА_3 за 2017-2020 роки (арк. спр. 19 - 68 том 4).

Додатково 04 вересня 2020 року позивач подав письмові пояснення, разом із копіями документів, що підтверджують придбання сировини для виробництва ОСОБА_1 напівфабрикатів (арк. спр. 81 - 127 том 4) та лист представника відповідача 1 разом із витягом ідентифікаційних даних з ІС Податковий блок по ОСОБА_1 (арк. спр. 129-135 том 4).

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження (арк. спр. 126 том 1).

Ухвалами Волинського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року закрито підготовче провадження у даній справі, призначено її до судового розгляду по суті на 15:20 год. 28 липня 2020 року (арк. спр. 194, 199) та ухвалено витребувати у відповідача 2 інформацію про уповноважених осіб на підписання рішення ДПС від 26 березня 2020 року №11016/6/99-00-08-05-04-06 про продовження строку розгляду скарги; наказ про призначення Демчишака Р. виконуючим обов`язки директора Департаменту правового забезпечення (станом на 26 березня 2020 року); наказ ДПС від 03 вересня 2019 року №56, який стосується повноважень в.о. директора Департаменту правового забезпечення (арк. спр. 195 том 1) .

Судовий розгляд справи, призначений на 28 липня 2020 року було відкладено на 10:00 год. 07 серпня 2020 року за клопотанням представника позивача у зв`язку з перебуванням у іншому судовому засіданні (арк. спр. 212 том 1), у судових засіданнях 07 серпня 2020 року, 26 серпня 2020 року, 02 вересня 2020 року оголошено перерву для надання додаткових доказів представниками сторін (арк. спр. 223 том 1, арк. спр. 240 том 2, арк. спр. 70 том 4).

При вирішенні справи по суті 04 вересня 2020 року представник позивача позов підтримує та просить позовні вимоги задовольнити повністю з підстав, викладених у ньому.

Представник відповідача 1 у задоволенні позовних вимог просить відмовити з наведених у відзиві та додаткових письмових поясненнях підстав.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача 1, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем та взятий на облік в контролюючих органах як платник податків та платник єдиного внеску, що підтверджується випискою із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (арк. спр. 25 том 1).

Згідно витягу з Реєстру платників єдиного платником позивач є платником єдиного податку 3 групи та здійснює види діяльності за КВЕД: 10.13. - виробництво м`ясних продуктів, 10.73.- виробництво макаронних виробів та подібних борошняних виробів, 46.39 - неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування (без алкогольних напоїв та тютюнових виробів), 47.11 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, (без алкогольні їх напоїв та тютюнових виробів), 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 77.12. - надання в оренду вантажних автомобілів (арк. спр. 26 том 1).

Як убачається із матеріалів справи ГУ ДПС у Волинській області винесено податкові повідомлення - рішення від 24 лютого 2020 року: №3959-5233-0306, №3960-5233-0306, №3961-5233-0306, якими визначено суму податкового зобов`язання по земельному податку з фізичних осіб за 2018-2020 роки в розмірі 286029,73 грн. (двісті вісімдесят шість тисяч двадцять дев`ять гривень сімдесят три копійки) за кожен рік; №3955-5233-0306 - в розмірі 41703,91 грн. (сорок одна тисяча сімсот три гривні дев`яносто одна копійка) за 2020 рік; №3954-5233-0306 - в розмірі 37591,54 грн. (тридцять сім тисяч п`ятсот дев`яносто одна гривня п`ятдесят чотири копійки) за 2019 рік; №3957- 5233-0306 - в розмірі 3234,07 грн. (три тисячі двісті тридцять чотири гривні сім копійок) за 2020 рік; №3958-5233-0306 - в розмірі 3589,60 грн. (три тисячі п`ятсот вісімдесят дев`ять гривень шістдесят копійок за 2020 рік (арк. спр. 11-17 том 1).

За платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, ГУ ДПС у Волинській області винесено податкові повідомлення - рішення від 25 лютого 2020 року №0004027-2017-5233-0317, який визначено суму податкового зобов`язання за 2017 рік в розмірі 16264,80 грн. (шістнадцять тисяч двісті шістдесят чотири гривні вісімдесят копійок); №0004027-2018-5233-0317 - за 2018 рік в розмірі 37846,15 грн. (тридцять сім тисяч вісімсот сорок шість гривень п`ятнадцять копійок) та №0004027-5233-0317 - за 2019 рік в розмірі 70701,05 грн. (сімдесят тисяч сімсот одна гривня п`ять копійок) (арк. спр. 18-20 том 1).

Не погоджуючись із вищезазначеними податковими повідомленнями - рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку шляхом подання до ДПС України скарги від 10 березня 2020 року (арк. спр. 110-112 том 1).

Рішенням ДПС про результати розгляду скарги від 06 травня 2020 року №15355/6/99-00-08-05-04-06, податкові повідомлення - рішення від 24 лютого 2020 року №3959-5233-0306, №3960-5233-0306, №3961-5233-0306, №3955-5233-0306, №3954-5233-0306, №3958-5233-0306, №3957-5233-0306; від 25 лютого 2020 року №0004027-2017-5233-0317, №0004027-2018-5233-0317, №0004027-5233-0317 залишено без змін, а скаргу адвоката ОСОБА_1 Іваницького Я.О. - без задоволення (арк. спр. 114-116 том 1).

ОСОБА_1 , не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями, а також рішенням ДПС України, за результатами їх перегляду в адміністративному порядку, звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України.

Згідно із статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, передбачено, що об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Як убачається із матеріалів справи та не заперечувалося учасниками судового процесу, ОСОБА_1 на праві власності належать цех напівфабрикатів площею 3388,5 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом на право власності на нерухоме майно від 12 грудня 2011 року (арк. спр. 27 том 1), у зв`язку із чим згідно податкових повідомлень - рішень від 24 лютого 2020 року №3959-5233-0306, №3960-5233-0306, №3961-5233-0306, №3955-5233-0306, №3954-5233-0306, №3958-5233-0306, №3957-5233-0306; від 25 лютого 2020 року №0004027-2017-5233-0317, №0004027-2018-5233-0317, №0004027-5233-0317 контролюючий орган визначив йому суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Отже, спірним питанням у межах даних правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки, у зв`язку з цим, суд уважає за необхідне зазначає наступне.

Відповідно до підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Аналізуючи вищезазначені норми, суд зазначає, що прислівник зокрема вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета будівлі промисловості , оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

Разом з тим, сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття промисловість , у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки будівлі промислові , які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт ґ підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівель промисловості , зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій будівлі промислові , законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 ПК України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 ПК України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

З урахуванням зазначеного, функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Суд також враховує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові 17 лютого 2020 року по справі №820/3556/17 частково відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 травня 2018 по справі №806/2676/17, що застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформував новий правовий висновок, відповідно до якого застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як уже встановлено судом, у власності ОСОБА_1 перебуває цех напівфабрикатів площею 3388,5 кв.м. та серед видів діяльності наявний КВЕД 10.13- виробництво м`ясних продуктів.

На підтвердження фактичного виготовлення промислової продукції та використання вказаного цеху за функціональним призначенням, позивач надав суду договори на виготовлення харчових напівфабрикатів №Н-1-2018 від 10 січня 2018 року, №Н-1-2019 від 05 січня 2019 року, №Н-1-2020 від 03 січня 2020 року, умовами яких передбачено, що виробник (ФОП ОСОБА_5 ) на основі замовлень замовника (ФОП ОСОБА_3 ) виготовляє на апараті харчові напівфабрикати з сировини замовника та приймає і оплачує продукцію в асортименті, згідно наданих накладних (арк. спр. 30-32 том 1), документи , на підтвердження придбання сировини для виробництва ОСОБА_1 напівфабрикатів (арк. спр. 81 - 127 том 4), акти здачі - прийняття робіт по виготовленню напівфабрикатів на пельменному апараті від 22 березня 2018 року, від 25 червня 2018 року, від 25 вересня 2018 року від 21 грудня 2018 року від 22 березня 2019 року, від 27 травня 2019 року, від 23 вересня 2019 року, від 26 грудня 2019 року , від 20 березня 2020 року від 30 червня 2020 року (акр. спр. 4-13 том 2), рахунки - фактури, прибутково касові ордери, акти звірки взаєморозрахунків (арк. спр. 14 - 57 том 2).

Також на підтвердження фактичного використання вказаного цеху напівфабрикатів позивач надав суду документи, що свідчать про оплату ним коштів за послуги зв`язку та використану електроенергію по вказаному об`єкті (арк. спр. 33-80 том 1).

Подальша реалізація виготовлених, ФОП ОСОБА_1 напівфабрикатів підтверджується наданими суду видатковими накладними (арк. спр. 29, 31, 33, 35, 37, 39-40, 42, 44, 46, 48, 50, 52-53, 55, 57 том 2).

Наявність у позивача достатніх трудових ресурсів для виготовляє харчових напівфабрикатів на апараті підтверджується трудовими договорами від 08 червня 2015 року №1, від 19 січня 2017 року 31, від 07 лютого 2017 року №1, від 07 лютого 2017 року №2, від 17 листопада 2017 року №4, від 04 травня 2018 року №1, від 01 квітня 2019 року №1, від 12 березня 2020 року №1 (арк. спр. 58-65 том 2), розрахунково-платіжними відомостями щодо нарахування працівника зарплати та квитанціями про сплату із доходів ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковим агентом (арк. спр. 66 -87 том 2

На підтвердження вказаних обставин позивач також надав суду звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхуванням, таблицю 6 Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам та таблицю 5 Відомості про трудові відносини осіб (арк. спр. 6 - 257 том 3).

Зокрема, як убачається із пункту 2 трудових договорів від 01 квітня 2019 року №1 та від 12 березня 2020 року № 1, до обов`язків працівника ОСОБА_6 належить виготовлення харчових напівфабрикатів, що спростовує твердження представника відповідача 1 про те, що вказану продукцію в орендованому у позивача приміщені цеху напівфабрикатів могла виробляти сама ОСОБА_3 .

Відтак, на думку суду, є достатні підстави стверджувати, що цех напівфабрикатів площею 3388,5 кв.м. використовується ОСОБА_1 за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Враховуючи встановленні обставини справи та норми чинного законодавства, суд уважає, що відсутні правові підстави для нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018-2019 роки за цех напівфабрикатів площею 3388,5 кв.м., який використовується підприємцем для виготовлення промислової продукції. а, відтак, податкові повідомлення - рішення, на переконання суду, від 25 лютого 2020 року №0004027-2018-5233-0317, №0004027-5233-0317 є протиправними та підлягають скасуванню.

Стосовно правомірності податкового повідомлення - рішення від 24 лютого 2020 року №3959-5233-0306, яким визначено суму податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, суд зазначає наступне.

Як вбачається із виписок з карткового рахунку від 31 липня 2018 року, від 13 серпня 2018 року та квитанції від 07 серпня 2018 року податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в розмірі 16264,80 грн. (шістнадцять тисяч двісті шістдесят чотири гривні вісімдесят копійок) був сплачений позивачем (арк. спр. 107-108 том 1). Вказана обставина відповідачами не заперечується.

Натомість, відповідач 1 надав суду лист від 07 липня 2020 року, яким повідомляє суб`єкта господарювання про те, що ГУ ДПС у Волинській області проведеною звіркою даних щодо нарахованих сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відкликає (скасовує) податкове повідомлення - рішення від 25 лютого 2020 року №0004027-2017-5233-0317 на суму 16264,80 грн. яке помилково нараховано за 2017 рік по об`єкту нерухомості: цеху напівфабрикатів площею 3385,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (арк. спр. 192 том 1)

Поряд з цим, суд зауважує, що податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в розмірі 16264,80 грн. (шістнадцять тисяч двісті шістдесят чотири гривні вісімдесят копійок) був сплачений позивачем ще у 2018 році, про що останній зазначав у скарзі від 10 березня 2020 року на податкові повідомлення рішення, поданій до ДПС (арк. спр. 110-111 том 1), однак вказана обставина було проігнорована відповідачами, і лише після звернення ОСОБА_1 до суду відповідач 1 провів відповідну звірку даних, а тому з метою належного захисту прав позивача, суд приходить до висновку про необхідність скасування податкового повідомлення - рішення від 25 лютого 2020 року №0004027-2017-5233-0317.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 24 лютого 2020 року №3959-5233-0306, №3960-5233-0306, №3961-5233-0306 суд керується таким.

У відповідності до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Відповідно до підпункту 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

За приписами підпункту 270.1.1 пункту статті 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Як убачається із матеріалів справи, позивачу на праві власності належать земельні ділянки №0710400000:13:004:0083 площею 3,1323 га., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , №0710400000:01:011:0085 площею 0,0267 га., та №0710400000:01:011:0087 площею 0,3102 га., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (арк. спр. 130-135 том 4).

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Пунктом 291.2 статті 291 ПК України передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пункту 297.1 статті 297 ПК України, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно з підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Суд враховує, що на земельній ділянці №0710400000:13:004:0083 площею 3,1323 га., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташований цех напівфабрикатів площею 3388,5 кв.м., який як уже встановлено судом, використовується позивачем для провадження господарської діяльності.

З урахуванням зазначеного, податкові повідомлення - рішення від 24 лютого 2020 року №3959-5233-0306, №3960-5233-0306, №3961-5233-0306, якими визначене грошове зобов`язання по земельному податку за вказану земельну ділянку у 2018-2020 роках є протиправними та підлягають скасуванню.

Судом також установлено, що позивач здає в оренду належні йому на праві власності торгові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , що розташовані на земельних ділянках з кадастровими №0710400000:01:011:0087 площею 0,3102 га. та №0710400000:01:011:0085 площею 0,0267 га., що підтверджується договором оренди від 20 жовтня 2017 року №20/10/17-2 та актом приймання - передачі об`єкта оренди (акр. спр. 28, 93-96 том 1).

Однак, дані обставини, на думку суду не можуть слугувати підставою для звільнення ОСОБА_1 як власника земельних ділянок від сплати земельного податку, оскільки умовою несплати земельного податку за спрощеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Водночас, можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Поряд з цим, правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21 травня 2020 року по справі 3826/10983/18, від 14 травня 2020 року по справі №826/13115/16, від 24 березня 2020 року по справі №812/583/15.

З урахуванням зазначеного, суд уважає, що контролюючий орган правомірно визначив суму грошового зобов`язання по земельному податку у податкових повідомленнях - рішеннях від 24 лютого 2020 року №3955-5233-0306, №3954-5233-0306, №3958-5233-0306, №3957-5233-0306, та позовні вимоги в цій частині є необгрунтованими.

Позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення ДПС України про результати розгляду скарги від 06 травня 2020 року №15355/6/99-00-08-05-04-06 не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами позивач скористався процедурою адміністративного оскарження та подав на податкові повідомлення - рішення від 24 лютого 2020 року №3959-5233-0306, №3960-5233-0306, №3961-5233-0306, №3955-5233-0306, №3954-5233-0306, №3958-5233-0306, №3957-5233-0306 до ДПС України скаргу від 10 березня 2020 року, строк розгляду якої, рішенням ДПС України про продовження строку розгляду скарги від 26 березня 2020 року №111016/6/99-000-08-05-04-06 продовжено до 11 травня 2020 року (включно) про що було повідомлено позивача письмово (арк. спр. 110-112, 175 том 1).

Суд зауважує, що твердження ОСОБА_1 про те, що він не отримував вказаного рішення про продовження строку розгляду його скарги спростовується наявною в матеріалах справи копією конверта, із якого вбачається, що зазначене рішення ДПС України надіслане ОСОБА_1 26 березня 2020 року, однак повернуте відділенням поштового зв`язку із довідкою за закінченням встановленого строку зберігання (арк. спр. 138-140 том 1).

Повноваження виконуючого обов`язки директора департаменту правового забезпечення Романа Демчишака на підписання рішення ДПС України про продовження строку розгляду скарги від 26 березня 2020 року №111016/6/99-000-08-05-04-06 підтверджуються наказом ДПС від 02 березня 2020 року 3172-о про покладення на Демчишака Романа Юрійовича виконання обов`язків директора Департаменту правового забезпечення ДПС та наказом ДПС від 06 березня 2020 року №120, яким останньому надано право на прийняття та підписання рішень про продовження строку розгляду скарг платників податків (арк. спр. 202-206, 225 - 229 том 1).

Суд також зауважує, що за своєю правовою природою, повноваження ДПС щодо прийняття рішень за результатами розгляду скарг платника податків є дискреційними повноваженнями та визначаються виключною компетенцією органу, внаслідок чого суд не наділений правом оцінювати повноту дослідження контролюючим органом обставин, викладених платником податків у скарзі на податкові повідомлення -рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискреційні повноваження (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Суд визнає, що запроваджені ПК України способи оскарження рішень податкових органів - адміністративний та судовий - повною мірою дають можливість платнику податків захистити порушене права, при цьому за механізмом їх реалізації вони не є тотожними, доводи позивача, викладені у скарзі оцінені судом під час розгляду справи, а не шляхом оцінки рішення прийнятого вищестоящими податковими органами за результатами адміністративного оскарження. Само по собі рішення, прийняте адміністративного оскарження податкових повідомлень - рішень, не створює, не змінює та не припиняє будь-яких прав та обов`язків позивача.

Аналогічна позиція, викладена в постанові Верховного Суду 06 лютого 2020 року по справі №810/101/16, від 06 лютого 2020 року по справі №620/228/19, від 26 березня 2019 року у справі № 810/1710/16, від 11 червня 2019 року по справі №826/24656/15.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених вище обставин справи та положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 24 лютого 2020 року №3959-5233-0306, №3960-5233-0306, №3961-5233-0306 та від 25 лютого 2020 року №0004027-2017-5233-0317, №0004027-2018-5233-0317, №0004027-5233-0317. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд враховує, що за подання адміністративного позову у даній справі позивач згідно квитанції №185 від 19 травня 2020 року сплатив судовий збір у сумі 11350,80 грн. (одинадцять тисяч триста п`ятдесят гривень вісімдесят копійок) (арк. спр. 10 том 1).

Оскільки суд задовольняє позов частково, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 судовий збір в сумі 10332,00 грн. (десять тисяч триста тридцять дві гривень 00 копійок) у відповідності до задоволених вимог.

Щодо відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок) суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Частинами першою, другою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: договір про надання правової допомоги від 06 березня 2020 року (арк. спр. 5-8 том 4), детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) від 01 вересня 2020 року (арк. спр. 9 том 4), акт виконаних робіт (наданих послуг) від 01 вересня 2020 року №1 (акр. спр. 10 том 4), рахунок - фактура №СФ-0000108 від 01 вересня 2020 року (арк. спр. 11 том 40).

Як убачається із детального опису виконаних робіт (наданих послуг) від 01 вересня 2020 року та акту виконаних робіт (наданих послуг) від 01 вересня 2020 року №1 (акр. спр. 9- 10 том 4), позивачу були надані наступні послуги на загальну суму 15000,00 грн.: підготовка позовної заяви про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 20 травня 2020 року - 3500,00 грн. (з розрахунку 1000,00 грн. за годину та 3,5 витрачених годин); підготовка додаткових пояснень до позовної заяви від 18 серпня 2020 року - 1500,00 грн. (з розрахунку 1000,00 грн. за годину та 1,5 витрачених годин); підготовка письмових пояснень щодо відображення доходів ОСОБА_1 у формі 1ДФ та сплати ЄСВ за працівників від 31 серпня 2020 року - 1000,00 грн. (за 1 годину затраченого часу); підготовка двох клопотань про відкладення розгляду справи від 23 червня 2020 року та від 27 липня 2020 року - 500,00 грн. (за 0,5 години затраченого часу); підготовка заяви про стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу від 01 вересня 2020 року - 1000,00 грн. (за 1 годину затраченого часу); участь адвоката у судових засіданнях 16 липня 2020 року, 21 липня 2020 року, 07 серпня 2020 року, 26 серпня 2020 року, 02 вересня 2020 року у Волинському окружному адміністративному суду - 7500,00 грн. (з розрахунку 1500,00 грн. за одне засідання).

Отримані послуги підприємець оплатив 01 вересня 2020 року, що стверджується дублікатом квитанції №0.0.1821637741.1 (арк. спр. 77 том 4).

Присутня у судових засіданнях представник відповідача 1 проти стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в заявленому розмірі 15000,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок) заперечила в повному обсязі з підстав їх неспіврозмірності із заявленими позовними вимогами та просила суд у стягненні таких витрат відмовити.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги адвоката, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд уважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 15000,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок) є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.

Так, надання послуг по підготовці додаткових пояснень до позовної заяви від 18 серпня 2020 року та письмових пояснень щодо відображення доходів ОСОБА_1 у формі 1ДФ та сплати ЄСВ за працівників від 31 серпня 2020 року були зумовлені необхідністю додаткового обґрунтування позовних вимог, у зв`язку із їх неповним викладенням у поданій позовній заяві.

Крім того, така послуга як підготовка двох клопотань про відкладення розгляду справи від 23 червня 2020 року та від 27 липня 2020 року не відповідає критеріям необхідності та не мала впливу на хід розгляду справи.

Також стосовно заявлених витрат на правову допомогу за участь адвоката Іваницького Я.О. у судових засіданнях, суд зазначає, що перерва в судових засіданнях 07 серпня 2020 року та 02 вересня 2020 року оголошувалася за клопотанням представника позивача та для надання представником позивача додаткових доказів на вимогу суду для встановлення фактичних обставин справи і прийняття судом неупередженого об`єктивного та обгрунтованого рішення по справі (арк. спр. 223 том 1, арк. спр. 70 том 4).

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia, заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумний розмір.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, з урахуванням заперечень відповідача щодо обґрунтованості та співмірності розміру витрат на правничу допомогу та часткового задоволення позовних вимог, справедливим розміром відшкодування позивачу фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу у цій справі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 є сума 8000,00 грн. (вісім тисяч гривень 00 копійок) решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.

Керуючись статтями 243-246, 255, 257, 262, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 43143484), Державної податкової служби України (04053, місто Київ, площа Львівська, 8, ідентифікаційний код юридичної особи 43005393) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Волинській області від 24 лютого 2020 року №3959-5233-0306, №3960-5233-0306, №3961-5233-0306, №3955-5233-0306, №3954-5233-0306, №3958-5233-0306, №3957-5233-0306; від 25 лютого 2020 року №0004027-2017-5233-0317, №0004027-2018-5233-0317, №0004027-5233-0317 та скасування рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 06 травня 2020 року №15355/6/99-00-08-05-04-06 задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові - повідомлення рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 24 лютого 2020 року №3959-5233-0306, №3960-5233-0306, №3961-5233-0306 та від 25 лютого 2020 року №0004027-2017-5233-0317, №0004027-2018-5233-0317, №0004027-5233-0317.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 10332,00 грн. (десять тисяч триста тридцять дві гривень 00 копійок) та 8000,00 грн. (вісім тисяч гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя В.І. Смокович

Рішення суду у повному обсязі складено 14 вересня 2020 року.