Постанова

від 14.09.2020 по справі 915/1690/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1690/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від Фермерського господарства Альбатрос , с. Солончаки, Очаківського району Миколаївської області - не з`явився;

від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, м. Миколаїв - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2019 року, м. Миколаїв, суддя Олейняш Е.М., повний текст рішення складено 01.11.2019 року

у справі № 915/1690/19

за позовом Фермерського господарства Альбатрос , с. Солончаки, Очаківського району Миколаївської області

до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, м.Миколаїв

про оскарження наказу про припинення права користування земельною ділянкою та визнання права постійного користування земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В липні 2019 року Фермерське господарство Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, м.Миколаїв, в якій просило суд визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.10.2018 року № 7239/0/14-18-СГ про припинення права постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, наданої громадянину України ОСОБА_1 , посвідченого Державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 194, розташовану в межах території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та віднесення вказаної земельної ділянки до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Кам`янскої сільської ради Очаківського району Миколаївської області; визнати за Фермерським господарством "Альбатрос" право постійного користування на земельну ділянку площею 50,00 га, розташовану в межах на території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 , відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, на підставі рішення виконкому Кам`янської сільської ради народних депутатів Очаківського району Миколаївської області від 18.05.05.1993 року № 18; вирішити питання про розподіл усіх понесених позивачем судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, виданого на підставі рішення Виконкому Кам`янської сільської ради народних депутатів Очаківського району Миколаївської області від 18.05.1993 року № 3, було надано земельну ділянку площею 50 га у постійне користування, після чого ОСОБА_1 було створено Фермерське Господарство Альбатрос . У зв`язку зі смертю ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою не припинилось, а перейшло до вищезазначеного фермерського господарства. Проте, в порушення вимог законодавства відповідачем оскаржуваним у справі наказом було припинено право постійного користування земельною ділянкою, чим порушено права позивача, у зв`язку із чим останній звернувся до суду із позовом.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2019 року у справі №915/1690/19 (суддя Олейняш Е.М.) у задоволенні позову Фермерського господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що після створення фізичною особою, якій на підставі Державного акту надано в постійне користування земельну ділянку, фермерського господарство, такому фермерському господарству переходили лише обов`язки землекористувача земельної ділянки, а не його права, тобто, позивач вправі був здійснювати лише право користування земельною ділянкою, яка була надана його засновнику гр. ОСОБА_1 з метою ведення селянського (фермерського) господарства, але право постійного користування до позивача від засновника, голови господарства гр. ОСОБА_1 не перейшло. При цьому, оскільки спірна земельна ділянка загальною площею 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства належала гр. ОСОБА_1 на праві постійного користування на підставі Державного акту на право постійного користування, таке право користування припинилось зі смертю особи, якій належало це право - ОСОБА_1 , з огляду на що, помилковим є висновок позивача про те, що оскаржуваним наказом відповідача припинено право постійного користування позивача (фермерського господарства як юридичної особи), оскільки: по-перше, право постійного користування припинилось у зв`язку зі смертю особи; по-друге, право постійного користування не переходило до позивача (юридичної особи).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Фермерське господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області з рішенням суду не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2019 року у справі №915/1690/19 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги Фермерського господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що правова позиція суду першої інстанції ґрунтується на сучасних нормах права, однак, відповідно до вимог ст. 58 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року по справі № 1-7/99, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до законодавства, яке діяло на час створення позивача, необхідною умовою набуття останнім статусу юридичної особи було отримання у користування земельної ділянки, голова фермерського господарства з метою набуття та реалізацією фермерським господарством своїх прав, в тому числі, прав на користування земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності відповідно до законодавства, здійснив дії щодо отримання у користування фермерським господарством земельної ділянки та оформлення прав на неї. Тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна землекористувача і обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах мають бути юридичні особи. Саме таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 13.03.2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження №14-5цс18).

При цьому, у зв`язку зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею, таке право, на думку скаржника, не є таким що припинилось. Зазначене випливає з того, що з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування в силу наведених вище вимог Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" зайняло створене фермерське господарство, як землекористувач. При цьому засновник юридичної особи та сама юридична особа, тісно пов`язані між собою тим, що є зв`язок між правосуб`єктністю, як фізичної особи та її, як засновника юридичної особи (наприклад, рішення у справах "Фурман проти Росії").

Також скаржник зазначає, згідно приписів ст. 92, ст. 125 Земельного кодексу України 2001 року, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.

Отже, як вбачається із вищезазначеного, на сьогоднішній день законодавством встановлено вичерпний перелік суб`єктів, які можуть набувати у постійне користування земельні ділянки.

Статтею 141 Земельного кодексу України, чинного на сьогоднішній день, закріплено підстави припинення права користування земельною ділянкою, однак в даній статті не передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою припиняється у зв`язку зі смертю особи - землекористувача.

Враховуючи зазначене, на думку скаржника, право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку до 1 січня 2002 року, після набрання чинності ст. 92 цього кодексу не скасовується та не обмежується.

Також, скаржник зауважує, що факт перебування спірної земельної ділянки саме у користуванні Селянського (фермерського) господарства "Альбатрос" підтверджується, зокрема, відповідними квитанціями про сплату податку з сільськогосподарського виробника.

Позивач зазначає, що право землекористувача (позивача у справі) використовувати землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтується на підставі акту на постійне користування землею, становило "майно", яке підпадає під захист ст. 1 Першого протоколу (рішення від 24 червня 2003 року у справі "Стреч проти Сполученого Королівства".

Окрім цього, позивача не було позбавлено належного йому Державного акта на право користування землею, а отже невизнання факту належності йому спірної земельної ділянки є фактично "позбавленням", його власності у розумінні ст. 1 Першого протоколу та ця дія, фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, становить втручання в зазначене право. У будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання "позбавлення власності", чи ні. Зокрема, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами землекористувача (рішення у справі "Стреч проти Сполученого Королівства".

Щодо позовних вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.10.2018 року вих. № 7239/0/14-18-СГ про припинення права постійного користування на земельну ділянку, скаржник зазначає, що відповідно до п. 25-5 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою КМУ від 14.01.2015 року № 15, органи Держгеокадастру мають право вносити у встановленому порядку до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування клопотання щодо припинення права користування земельною ділянкою. Враховуючи зміст зазначених норм матеріального права, відповідач вийшов за межі своїх повноважень, приймаючи рішення про примусове припинення права користування земельною ділянкою.

Приписи норм права, які визначають зміст права постійного користування, обумовили законні очікування позивача на те, що земельна ділянка, яка була надана у постійне користування з метою створення СФГ та здійснення ним господарської діяльності, буде використовуватися саме для цієї мети увесь час існування СФГ. Право позивача на безстрокове використання земельної ділянки, яка була надана для створення і здійснення господарської діяльності СФГ "Альбатрос", є законними очікуваннями, і в якості таких вони підлягають захисту як майно в розумінні ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції.

За таких умов спірний наказ, яким проти волі позивача припинено користування останнім земельною ділянкою і яким припинена господарська діяльність позивача в цілому, порушує приписи ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції, внаслідок чого підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2019 року у справі № 915/1690/19, справу призначено до судового розгляду.

Разом з апеляційною скаргою Фермерське господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із заявою про забезпечення позову у справі № 915/1690/19 (від 26.11.2019 року вх. № 4547/19), в якій просило суд накласти арешт на земельну ділянку площею 50,00 га, розташовану в межах території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, кадастровий номер 4825181200:01:000:1124.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 року в задоволенні заяви від 26.11.2019 року вх. № 4547/19 Фермерського господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області про забезпечення позову у справі № 915/1690/19 відмовлено.

12.12.2019 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області надійшла заява, в якій скаржник зазначив, що апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі та просив суд розглядати справу за відсутності представника скаржника. Судовою колегією заяву було розглянуто та задоволено.

13.12.2019 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, м. Миколаїв надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив суд апеляційну скаргу Фермерського господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2019 року у справі № 915/1690/19 - без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.

Відзив обґрунтовано тим, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, м. Миколаїв вважає доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - таким, що ґрунтується на засадах верховенства права, ухвалене відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, відповідає завданню господарського судочинства та прийняте із застосуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 року було зупинено апеляційне провадження у справі № 915/1690/19 за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Альбатрос", с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2019 року до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/989/18.

24.12.2019 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області надійшла заява про забезпечення позову (вх. №4957/19 від 24.12.2019 року), в якій скаржник просив суд поновити провадження у справі та постановити ухвалу про заборону Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській області, м. Миколаїв, до закінчення розгляду справи Південно-західним апеляційним господарським судом, передавати в оренду або будь-яке інше користування, відчужувати, в тому числі шляхом проведення аукціонів, земельну ділянку площею 50 га, розташовану в межах території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, з кадастровим номером 4825181000:01:000:1124.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2019 року задоволено клопотання Фермерського господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області про поновлення провадження у справі №915/1690/19, провадження у справі № 915/1690/19 поновлено з метою розгляду заяви Фермерського господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області про забезпечення позову (вх. № 4957/19 від 24.12.2019 року).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2019 року частково задоволено заяву Фермерського господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області про забезпечення позову (вх. № 4957/19 від 24.12.2019 року); заборонено Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській області, м. Миколаїв вчиняти певні дії щодо земельної ділянки площею 50 га, розташованої в межах території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, з кадастровим номером 4825181000:01:000:1124, зокрема, проводити аукціони, до закінчення перегляду справи № 915/1690/19 Південно-західним апеляційним господарським судом.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2019 року апеляційне провадження у справі № 915/1690/19 за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Альбатрос", с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2019 року було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №922/989/18.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2020 року провадження у справі № 915/1690/19 поновлено у зв`язку з оприлюдненням 20.07.2020 року повного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі №922/989/18, справу призначено до судового розгляду.

03.09.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області надійшла заява, в якій позивач просив суд проводити розгляд справи за відсутності його представника, яка судовою колегією була розглянута та задоволена.

В судове засідання представники учасників справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про поновлення провадження у с праві. Представник Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, м. Миколаїв суду будь-яких клопотань чи заяв не надав.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, строк розгляду апеляційної скарги закінчився, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, яка з`явилася до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи .

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фермерського господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2019 року у справі № 915/1690/19 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення по справі про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

18.05.1993 року на підставі рішення виконкому Кам`янської сільської ради народних депутатів Очаківського району Миколаївської області від 18.05.1993 року гр. ОСОБА_1 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,0 гектарів на території Кам`янської сільської ради біля с. Баланова, для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 18.05.1993 року серії МК (а.с. 23). Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 194.

15.03.1994 року створено та зареєстровано Селянське (фермерське) господарство Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області (а.с. 25-26), засновником та керівником якого згідно зі статуту та довідки № 246 з ЄДРПОУ був ОСОБА_1 (а.с. 15-19).

Відповідно до п. 1 розділу VI Статуту (в редакції станом на 2003 рік) у власності членів господарства можуть знаходитись земля, жилі споруди, квартири, предмети особистого вжитку, предмети домашнього господарства, продуктивна та робоча худоба, насадження на земельній ділянці, кошти виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, гроші, паї, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого та виробничого призначення.

Згідно з п. 2 розділу VI Статуту (в редакції станом на 2003 рік) майно членів господарства належить їм на правах сумісної власності, якщо інше не передбачено договором між ними.

Відповідно до п. 3 розділу VI Статуту (в редакції станом на 2003 рік) майно господарства створюється за рахунок:

- вкладів засновників та членів господарства;

- доходів від реалізації продукції, робіт, послуг;

- доходів від аукціонів;

- безкоштовних або благодійних внесків, пожертвувань українських та іноземних підприємств, організацій, громадян.

Земельна ділянка, надана гр. ОСОБА_1 у постійне користування згідно Державного акту на право постійного користування землею від 18.05.1993 року серії МК до статутного фонду Селянського (фермерського) господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області не передавалась (Розділ VIІ Статуту).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджено свідоцтвом про смерть від 03.07.2016 року, про що 06.07.2016 року виконавчим комітетом Кам`янської сільської ради зроблено відповідний актовий запис за № 17 (а.с. 21).

19.10.2018 року наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 7239/0/14-18-СГ Про припинення права постійного користування земельною ділянкою , враховуючи клопотання Відділу у Очаківському районі головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 03.10.2018 року № 1024/403-18, вирішено:

1. Вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, наданого громадянину України ОСОБА_1 , посвідченого державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 194, розташовану в межах території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

2. Віднесено земельну ділянку загальною площею 50,00 га до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (а.с. 38).

14.03.2019 року рішенням загальних зборів фонду Селянського (фермерського) господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області, оформленого протоколом № 2, затверджено нову редакцію Статуту.

18.03.2019 року проведено державну реєстрацію змін до установчих документів, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до п. 5.1 Статуту майно СФГ належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до статутного капіталу СФГ, передаються йому до моменту припинення його діяльності. У власності СФГ може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва, яке необхідне виробництва сільськогосподарської продукції, а також її переробки, зберігання, транспортування та реалізації, насадження, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар, інше майно, придбане фермерським господарством, а також майнові права або інші відчужувані права, що мають грошову оцінку і набуття якого у власність не заборонено законом. До складу майна СФГ входить 50,0 га в тому: числі - 47,1 га ріллі та 2,9 га - кормових угідь, в межах території Кам`янської сільської ради біля с. Баланово, на підставі Рішення виконкому Кам`янської сільської ради народних депутатів Очаківського району Миколаївської області від 18.05.1993 року за № 18.

Відповідно до п. 7.1 Статуту землі СФГ можуть складатись із:

- земельних ділянок, що належать на праві власності СФГ як юридичній особі;

- земельних ділянок, що належать громадянам - членам СФГ на праві приватної власності;

- земельних ділянок, що знаходяться в користуванні СФГ, в тому числі і на умовах оренди.

Відповідно до п. 7.2 Статуту право володіння та постійного користування земельними ділянками, які видані на ім`я голови, членів СФГ, або надані членам для створення СФГ (а.с. 30-37).

Позивач Фермерське господарство Альбатрос , с. Солончаки, Очаківського району Миколаївської області вважає незаконним наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.10.2018 року № 7239/0/14-18-СГ, яким, як вказує позивач, незаконно припинено його право постійного користування. Позивач користується земельною ділянкою, сплачує податок, що підтверджується квитанціями про сплату земельного податку від 30.08.2018 року на суму 3 715 грн., від 22.12.2017 року на суму 9 700 грн., від 31.10.2018 року на суму 4 800 грн., від 30.01.2019 року на суму 2 700 грн. (а.с. 24). Вищевикладені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про визнання недійсним наказу та визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Так, в даному випадку оскаржується наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.10.2018 року вих. № 7239/0/14-18-СГ про припинення права постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, наданої громадянину України ОСОБА_1 , посвідченого Державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 194, розташовану в межах території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та віднесення вказаної земельної ділянки до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Кам`янскої сільської ради Очаківського району Миколаївської області . При цьому підставою для визнання вказаного наказу недійсним є твердження позивач про те, що після смерті засновника фермерського господарства останнє не втрачає права на постійне користування земельною ділянкою, яка надавалась такій фізичній особі.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993 року, на момент створення Селянського (фермерського) господарства Альбатрос ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень ст. 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993 року, на момент створення Селянського (фермерського) господарства Альбатрос ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993 року, на момент створення Селянського (фермерського) господарства Альбатрос ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Аналогічну правову позицію викладено у п . 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення Селянського (фермерського) господарства Альбатрос ; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законодавством, чинним на час створення Селянського (фермерського) господарства Альбатрос , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином Державного акту, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

З 01.08.2003 року набрав чинності Закон України від 19.06.2003 року № 973-ІV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

Відповідно до ст. 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно із ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст. 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні ст. 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за ст. 55 Господарського кодексу України.

Отже, з аналізу приписів ст. 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (п. 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 року у справі № 628/776/18, від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення виконкому Кам`янської сільської ради народних депутатів Очаківського району Миколаївської області від 18.05.1993 року гр. ОСОБА_1 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,0 гектарів на території Кам`янської сільської ради біля с. Баланова, для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 18.05.1993 року серії МК, яким посвідчено його безстрокове, безоплатне та успадковуване право користування земельною ділянкою, площею 50,0 га.

Згідно із ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній з 25.10.2001 року) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (ч. 2 ст. 92 цього Кодексу).

Отже на момент смерті засновника Селянського (фермерського) господарства Альбатрос гр. ОСОБА_1 (03.07.2016 року) право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

У п. 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18 зазначено, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Велика Палати Верховного Суду у п. 7.27 постанови від 05.11.2019 року у справі №906/392/18 зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у ст. 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, ст. 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час смерті засновника Селянського (фермерського) господарства Альбатрос гр. ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За змістом ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993 року, на момент створення Селянського (фермерського) господарства Альбатрос ) право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5)нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

У п. 66-69 постанови від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18 Велика Палати Верховного Суду зазначила, що зазначені положення законодавства свідчать, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

У земельному законодавстві (як чинному на момент створення Селянського (фермерського) господарства Альбатрос так і з 01.01.2002 року, так і на теперішній час) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника фермерського господарства - відсутня.

Адже правове становище СФГ, як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації такого господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного селянського (фермерського) господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновникові саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Велика Палата Верховного Суду (постанова від 23.06.2020 року у справі №922/989/18) зазначила про необхідність відступити від правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 922/2103/17 та у постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 року у справі № 657/731/14-ц, від 23.11.2016 року у справі № 6-3113цс15 та від 05.10.2016 року у справі № 6-2329цс16 стосовно того, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі Державного акта, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Як вже зазначалось раніше, 18.05.1993 року на підставі рішення виконкому Кам`янської сільської ради народних депутатів Очаківського району Миколаївської області від 18.05.1993 року гр. ОСОБА_1 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,0 гектарів на території Кам`янської сільської ради біля с. Баланова, для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 18.05.1993 року серії МК.

Після отримання громадянином - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім 15.03.1994 року засновано Селянське (фермерське) господарство Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області, яке зареєстроване як юридична особа.

Тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації фермерського господарства воно набуло права та обов`язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 13.06.2018 року у справі № 474/100/16-ц, від 12.12.2018 року у справі № 704/26/17-ц, від 13.02.2019 року у справі № 666/1188/16-ц.

Підсумовуючи вищевикладене, з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у поставної від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18, судова колегія зазначає, що зі смертю засновника фермерського господарства, якому земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось, з огляду на що, позовні вимоги про визнання за Фермерським господарством "Альбатрос" права постійного користування на земельну ділянку площею 50,00 га, розташовану в межах на території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 , відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, на підставі рішення виконкому Кам`янської сільської ради народних депутатів Очаківського району Миколаївської області від 18.05.05.1993 року № 18 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.10.2018 року виз. № 7239/0/14-18-СГ про припинення права постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, наданої громадянину України ОСОБА_1 , посвідченого Державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 194, розташовану в межах території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та віднесення вказаної земельної ділянки до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, судова колегія зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року № 5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області є територіальним органом Держгеокадастру.

Як зазначено судом першої інстанції, відповідно до пункту 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17 листопада 2016 року № 308, у редакції наказу від 20.02.2020 року, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Миколаївської області.

Згідно з пп. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Миколаївської області.

Звідси ГУ Держгеокадастру наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Миколаївської області.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент прийняття оспорюваного наказу), перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Як вже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (ст. 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (ч. 3 ст. 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття майно в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) ст. 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), п. 45).

ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, .п. 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Говорячи про закон , ст. 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст. 140-149 Земельного кодексу України (п. 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19).

З оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області вбачається, що його було видано із посиланням на ст. 15-1, 92, 122 Земельного кодексу України, які регламентують повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, визначають поняття права постійного користування земельною ділянкою та повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Тобто ці приписи земельного законодавства України не містять підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Як вже зазначалося, підстави припинення права користування земельною ділянкою закріплені ст. 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час смерті засновника Селянського (фермерського) господарства Альбатрос гр. ОСОБА_1 ), серед яких добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За таких обставин оспорюваний наказ не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки діяльність Селянського (фермерського) господарства Альбатрос на момент видачі спірного наказу не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, видаючи наказ 19.10.2018 року № 7239/0/14-18-СГ Про припинення права користування земельною ділянкою , діяло всупереч вимогам закону, а саме ст. 141 Земельного кодексу України, так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення Селянського (фермерського) господарства Альбатрос права використання земельної ділянки його засновника внаслідок припинення права постійного користування цією земельною ділянкою.

Виданням оспорюваного наказу всупереч вимогам земельного законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання його недійсним.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18.

З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги Фермерського господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що заслуговують на увагу, узгоджуються з матеріалами справи та відповідають нормам чинного законодавства, знайшли свої підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, та із порушенням приписів норм матеріального права, що призвело до прийняття судом першої інстанції невірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з огляду на що, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

За таких обставин, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Фермерського господарства "Альбатрос", с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2019 року у справі № 915/1690/19 підлягає задоволенню, рішення суду - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог Фермерського господарства "Альбатрос", с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області в повному обсязі .

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Альбатрос", с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2019 року у справі № 915/1690/19 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2019 року у справі №915/1690/19 - скасувати.

Позовні вимоги Фермерського господарства "Альбатрос", с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області - задовольнити.

Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.10.2018 року № 7239/0/14-18-СГ про припинення права постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, наданої громадянину України ОСОБА_1 , посвідченого Державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 194, розташовану в межах території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та віднесення вказаної земельної ділянки до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Кам`янскої сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Визнати за Фермерським господарством Альбатрос", с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області право постійного користування на земельну ділянку площею 50,00 га, розташовану в межах на території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 , відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, на підставі рішення виконкому Кам`янської сільської ради народних депутатів Очаківського району Миколаївської області від 18.05.05.1993 року № 18.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, м.Миколаїв (54034, м. Миколаїв, пр. Миру, 34, код ЄДРПОУ 39825404) на користь Фермерського господарства Альбатрос , с. Солончаки Очаківського району Миколаївської області (57543, Миколаївська область, Очаківський район, с. Солончаки, код ЄДРПОУ 20883958) судовий збір в розмірі 3 842 грн., судовий збір за апеляційний перегляд в розмірі 5 763 грн.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України .

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 14.09.2020 року.

Повний текст постанови складено 15 вересня 2020 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош