Постанова

від 14.09.2020 по справі 922/1832/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2020 р. Справа № 922/1832/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Ільїн О.В. , суддя Россолов В.В.

за участю секретаря судового засідання Беккер Т.М.

та представників учасників справи:

прокурора - Ногіна О.М. (посвідчення №054876 від 15.01.2020);

першого відповідача - Надьон О.В. (ордер ХВ №000099 від 20.07.2020, посвідчення №1957 від 28.10.2015);

другого відповідача - не з`явився;

третього відповідача - Надьон О.В. (ордер ХВ №000096 від 21.07.2020, посвідчення №1702 від 13.03.2009);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області (вх.№1689Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 03.06.2020 (суддя А.М. Буракова, повний текст рішення складено 11.06.2020) у справі №922/1832/19,

за позовом Заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі, Харківська область

до 1-го відповідача ОСОБА_1 , м. Харків

2-го відповідача Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків

3-го відповідача Сільськогосподарського фермерського господарства "Вертіївка", с. Вікторівка, Богодухівський район, Харківська область

про визнання наказу незаконним, договору оренди землі недійсним, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок, -

ВСТАНОВИЛА:

Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 (перший відповідач), Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (другий відповідач) та Сільськогосподарського фермерського господарства "Вертіївка" (третій відповідач), в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1432-СТ від 01.03.2016 "Про надання в оренду земельних ділянок" ОСОБА_1 ;

- визнати недійсними договір оренди землі від 27.04.2016 укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки площею 75,1487 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0759;

- визнати недійсним договір суборенди землі від 23.03.2017 укладений між ОСОБА_1 та ФГ "Вертіївка" щодо суборенди земельної ділянки площею 75,1487 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0759;

- скасувати рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 № 29599155, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 14504941 від 14.05.2016 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0759) за ОСОБА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію від 23.03.2017 №34506153, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди №19692776 від 23.03.2017 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0759) за ФГ "Вертіївка";

- зобов`язати ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ) повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 75,1487 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0759.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.06.2020 у справі №922/1832/19 в задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з прокуратури Харківської області (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, ідентифікаційний код 02910108) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16800,00 грн. Видано наказ після набрання рішенням законної сили. Стягнуто з прокуратури Харківської області (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, ідентифікаційний код 02910108) на користь Сільськогосподарського фермерського господарства "Вертіївка" (62161, Харківська область, Богодухівський район, с. Вікторівка, вул. Ветеранів праці, 17, ідентифікаційний код 40776979) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20032,00 грн. Видано наказ після набрання рішенням законної сили.

Заступник прокурора Харківської області з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.06.2020 у справі №922/1832/19 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог прокурора. Справу просить розглянути за участі представника прокуратури Харківської області, про дату, час та місце повідомити сторони, місцеву прокуратуру та прокуратуру Харківської області. Судові витрати за подання позову та апеляційної скарги відшкодувати на корить прокуратори Харківської області за рахунок відповідачів.

Скарга обґрунтована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень вимог чинного земельного законодавства України ГУ Держгеокадастру у Харківській області при видачі оспорюваного наказу та наданні у користування ОСОБА_1 земельної ділянки. Однак, на думку скаржника, з такими доводами суду першої інстанції неможливо погодитись, оскільки в оскаржуваному рішенні суд застосував норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №6-248цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі 525/1225/15-цс. Подаючи до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області заяви про виділення земельної ділянки ОСОБА_1 свідомо не зазначила про отримання нею для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства земельних ділянок державної власності, що підтверджується наявними у справі договорами оренди від 11.10.2012, укладеними між ФОП ОСОБА_1 та заступником голови Богодухівської районної державної адміністрації, строком на 25 років, загальною площею 78,7 га з кадастровими номерами №№6320888100:02:001:0242, 6320888100:02:001:0243, 6320888100:02:001:0178, 6320888100:02:001:0278, 6320888100:02:001:0175, 6320888100:02:001:0176. Відповідачами суттєво порушено норми діючого законодавства щодо відведення земель поза встановленою процедурою земельних торгів (аукціону), що призводить до ненадходження значних коштів у вигляді орендної плати до бюджету.

Як зазначає прокурор, у даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу) відбулося внаслідок ігнорування сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів та у нестворенні фермерського господарства для роботи якого виділялась земельна ділянка.

Одночасно з апеляційною скаргою апелянт подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження на рішення господарського суду Харківської області від 03.06.2020 у справі №922/1832/19, посилаючись на те, що прокуратура Харківської області отримала повний текст рішення 16.06.2020, про що свідчить відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.65, том 3).

13.07.2020 системою автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду справи №922/1832/19 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Тихий П.В., суддя Россолов В.В., суддя Ільїн О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 у справі №922/1832/19 клопотання заступника прокурора Харківської області про поновлення строку на подання апеляційної скарги задоволено, строк на подання апеляційної скарги поновлено. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Харківської області на рішення господарського суду Харківської області від 03.06.2020 у справі №922/1832/19. Призначено справу до розгляду на 11.08.2020 на 12 год. 30 хв.

Зважаючи на знаходження судді-доповідача у відпустці станом на призначену дату судового засідання, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 перенесено дату та час судового засідання на 01.09.2020.

30.07.2020 до суду від представника ОСОБА_1 надійшов відзив (вх.№7136), в якому перший відповідач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області, посилаючись на безпідставність доводів прокурора, а рішення без змін. Також просить стягнути з прокуратури Харківської області судові витрати у розмірі 51800,00 грн, які ОСОБА_1 понесла у зв`язку з розглядом даної справи.

30.07.2020 до суду від представника фермерського господарства "Вертіївка" надійшли пояснення (вх.№7137), в яких третій відповідач просить відхилити апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області, посилаючись на те, що ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку для створення фермерського господарства згідно з ч.2 ст.134 Земельного кодексу без порушення чинного законодавства, яке діяло в часі. Також просить стягнути з прокуратури Харківської області судові витрати у розмірі 56952,00 грн, які понесло підприємство у зв`язку з розглядом даної справи.

11.08.2020 від представників ОСОБА_2 та ФГ "Вертіївка" надійшли пояснення у судових дебатах (вх.№7498 та вх.№7499).

Протокольною ухвалою в судовому засіданні 01.09.2020 оголошено перерву до 14.09.2020 до 12:45 год.

Прокурор у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представники ОСОБА_1 та ФГ "Вертіївка" у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області у судове засідання не з`явилось, про дату, час та місце слухання справи було повідомлено належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштової кореспонденції, яке міститься в матеріалах справи.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши присутніх в судовому засіданні прокурора та представників першого та третього відповідачів, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 березня 2016 року Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було видано наказ № 1432-СТ "Про затвердження документації із землеустрою та надання в оренду земельних ділянок", відповідно до якого (п.2. наказу) надано ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 20 років, земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану за межами населених пунктів на території Сазоно-Баланівської сільської ради Богодухівської о району Харківської області, загальною площею 75,1487 га, у тому числі ріллі 75,1487 га (кадастровий номер 6320887500:02:001:0759) зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.05.2016 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 921522763208).

27 квітня 2016 року між ОСОБА_1 (орендар) та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області (орендодавець), на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1432-СГ від 01.03.2016, був укладений договір оренди землі, відповідно до умов пункту 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Сазоно-Баланівської сільської ради Богодухівського району Харківської області.

Згідно з пунктом 2 договору оренди землі в оренду передається земельна ділянка з кадастровим номером 6320887500:02:001:0759, площею 75,1487 га, землі сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (ріллі).

Пунктом 8 договору оренди землі було встановлено, що договір укладено на 20 років. Після закінчення строку договору орендар має право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до пункту 14 договору оренди землі земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 14.05.2016 зареєстроване право оренди спірної земельної ділянки за ОСОБА_1 .

26 серпня 2016 року було зареєстровано Фермерське господарство "Вертіївка".

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 23.03.2017 за ФГ "Вертіївка" зареєстроване право суборенди спірної земельної ділянки на підставі договору суборенди земельної ділянки від 23.03.2017.

Згідно позову прокурор вказує, що для здійснення підприємницької діяльності та введення фермерського господарства на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації у користування ОСОБА_1 вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується договорами оренди від 11.10.2012 укладеними між ОСОБА_1 та заступником голови Богодухівської районної державної адміністрації, укладено договори оренди землі строком на 25 років, згідно яких ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення:

- загальною площею 2,2 га, розташована за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер 6320888100:02:001:0242,

- загальною площею 1,4 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:02:001:0243,

- загальною площею 17,5 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:02:001:0178,

- загальною площею 28,7060 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:01:001:0278,

- загальною площею 17,1 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:01:001:0175,

- загальною площею 11,8 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:01:001:0176.

Також, прокурор зазначає, що ОСОБА_1 фактично отримала від Управління землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявної юридичної особи, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки вона є суб`єктом підприємницької діяльності, а земельні ділянки отримала на поза конкурсній основі, в абсолютно необґрунтованих розмірах. Дана обставина додатково вказує на те, що земельні ділянки від держави ОСОБА_1 отримала для здійснення сільськогосподарського виробництва вже існуючого підприємства. За таких обставин прокурор вказує, що вищевказаний наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області виданий з порушенням Конституції, законів України, без врахування обставин, які мали значення для прийняття наказів, а тому є недійсними з моменту їх прийняття разом з відповідними договорами. Враховуючи, що наказ Головного управління Держгеокадастру визнається незаконним, тому договір оренди землі від 27.04.2016, укладений на підставі наказу також має бути визнаний недійсним. Визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області про передачу ОСОБА_1 у користування (оренду) державної землі, визнання недійсними договорів оренди між ними на об`єкт нерухомого майна припиняє правомочності ФГ "Вертіївка" щодо користування земельними ділянками на підставі договорів суборенди, дає підстави для скасування державної реєстрації договорів суборенди між ФГ "Вертіївка" та ОСОБА_1 .

Наведене стало підставою для звернення прокурора з відповідним позовом до господарського суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень вимог чинного земельного законодавства України ГУ Держгеокадастру у Харківській області при видачі оспорюваного наказу та наданні у строкове користування ОСОБА_1 земельної ділянки. Стосовно визнання недійсним договору оренди землі від 27.04.2016, укладеного ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , визнання недійсним договору суборенди землі від 23.03.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "Вертіївка", суд першої інстанції зазначив, що підставою визнання недійсними вищезазначених договорів прокурор обґрунтовує незаконністю наказу Головного управління Держгеокадастру Харківській області на підставі якого вони укладені. При цьому, доводи прокурора про те, що ОСОБА_1 фактично отримала від Управління землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявної юридичної особи, оскільки вона є суб`єктом підприємницької діяльності, та відповідні земельні ділянки отримала поза конкурсної основи, визнано судом безпідставними, необґрунтованими та документально не доведеними. Враховуючи чинність наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про надання ОСОБА_1 в оренду земель сільськогосподарського призначення та недоведеність прокурором підстав для визнання недійсними спірних договорів оренди, вимоги позивача про визнання недійсними договорів оренди та суборенди землі не задоволено.

Щодо вимог прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 №29599155 права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0759) за ОСОБА_1 та скасування рішення про державну реєстрацію від 23.03.2017 №34506153 реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0759) за ФГ "Вертіївка" суд зазначив, що вони є похідними від вимог про визнання недійсними відповідних договорів оренди та суборенди щодо яких суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Також, суд не задовольнив позовну вимогу про зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 75,1487 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0759, оскільки дана вимога є похідною від решти позовних вимог, які були визнані необґрунтованими судом при розгляді даної справи.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.

Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з вимогами ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" (від 14.10.2014 №1697-У1І в редакції Закону від 02.07.2015 №578-VIII, далі - Закон), прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч.ч.3, 4, 5 ст.56 ГПК України прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3- рп/9 (п.2, 3 Резолютивної частини):

- під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади;

- під представництвом прокуратурою України інтересів держави в господарському суді за змістом ст.131-1 Конституції України та ст.45 ЦПК України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючі визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.

Ці дії включають подання прокурором до суду загальної юрисдикції позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Статтею 1 Закону України "Про основи національної безпеки України" до національних інтересів відносяться життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Суб`єктами забезпечення національної безпеки є також органи прокуратури України.

За приписами ст.ст.13, 14 Конституції України та ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Отже, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Поряд із цим, інтерес держави (національний, суспільний інтерес) у вказаній сфері суспільних відносин полягає у дотриманні розпорядником та суб`єктом господарювання відповідно конституційних обов`язків здійснювати повноваження щодо реалізації прав на землю Українського народу та користуватися природними об`єктами права власності народу виключно відповідно до вимог Закону.

Як зазначає прокурор, у даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу), відбулося внаслідок ігнорування сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів та у нестворенні фермерського господарства для роботи якого виділялась земельна ділянка.

Відповідно до ст.14 Конституції України право власності на землю реалізується виключно відповідно до закону.

Аналогічні права на землі та порядок розпорядження ними закріплені в ст.324 ЦК України.

Оспорюваний наказ видано Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області.

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 10.09.2014 №442 утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України, шляхом перетворення.

Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 №21.

Згідно з п.п.13 п.4 Положення, вказане управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Харківської області.

Як правонаступник Головного управління Держземагенства у Харківській області, відповідачем у справі є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

Таким чином, враховуючи факт, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області є відповідачем у справі, а одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем і відповідачем за цим же позовом, оскільки це суперечить нормам господарського судочинства, у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції (згідно зі ст.122 Земельного кодексу України орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, тобто відповідач), у зв`язку з чим, звертаючись із даним позовом прокурор набуває статусу позивача.

Крім того, колегія суддів зазначає, що предметом позову у цій справі є визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області та визнання недійсними договору оренди та суборенди земельної ділянки. Нормами Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та Положенням "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру" не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до суду з позовом про визнання незаконними (недійсними) рішення органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо передачі у користування земельних ділянок державної власності, скасування їх державної реєстрації. Головне управління Держгеокадастру у Харківській області виконує функції контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням і охороною земель усіх категорій та форм власності, проте, має обмежене право на звернення до суду згідно з Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Тобто, у Головного управління Держгеокадастру у Харківській області відсутні повноваження чи обов`язок вирішувати у позасудовому порядку чи самостійно звертатись до суду з питань, що стосуються предмету спору. Вказані обставини унеможливлюють захист інтересів держави у спірних правовідносинах Управлінням Держгеокадастру у Харківській області, а тому позов пред`явлено прокурором як позивачем, який володіє спеціальною процесуальною правосуб`єктністю.

Відсутність органу державної влади, уповноваженого реагувати на порушення закону у сфері розпорядження земельними ділянками державної форми власності, у відповідності до вимог ст.131-1 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов`язок представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, шляхом пред`явлення та підтримання у суді відповідного позову.

За таких обставин, висновок місцевого господарського суду щодо правомірного звернення прокуратури до суду для представництва інтересів держави в даній справі є обґрунтованим.

Щодо суті позовних вимог, судова колегія зазначає про таке.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (стаття 22 Земельного кодексу України).

Статтею 31 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу) передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин другої, третьої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, статтею 123 Земельного кодексу України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлені загальні підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім положень Земельного кодексу України, положеннями Закону України "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 973-IV) та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону № 973-IV).

Таким чином, спеціальний Закон №973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі №6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі №6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі №6-248цс16, постановах Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №665/2508/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц.

Також з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц та у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі №927/83/19 та від 25.03.2020 у справі №357/2418/15-ц.

З матеріалів справи вбачається, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання їй в оренду вищезазначеної земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів.

При цьому, ОСОБА_1 не мала правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, адже останній вже надавались в оренду (поза конкурсом) земельні ділянки саме для ведення фермерського господарства.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що земельна ділянка передана ОСОБА_1 із порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", що є підставою для визнання оспорюваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області незаконним та його скасування та, відповідно, визнання спірних договорів оренди та суборенди недійсними з подальшим скасуванням всіх реєстраційних дій стосовно земельної ділянки, яка є предметом оренди та суборенди, та її повернення у державну власність.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд у складі судді Касаційного господарського суду в постанові від 27.08.2020 у справі №922/1948/19.

Разом з тим, в матеріалах справи наявне клопотання про представника першого відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності (т.3 а.с.10-15).

Розглянувши зазначене клопотання, судова колегія зазначає про таке.

Так, Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.06.2018 у справі №359/2421/15-ц, від 30.05.2018 у справі №367/2271/15-ц, від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 та від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц.

У застосуванні зазначених положень слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17.

Слід також зазначити, що оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11.05.2016 у справі №910/3723/14 та Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі №914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17 та від 19.11.2019 у справі №910/16827/17.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися ст. 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Закон України "Про прокуратуру" в новій редакції (за певними виключеннями) набрав чинності 15.07.2015 (п. 1 прикінцевих положень).

З огляду на зазначене, колегія суддів зауважує, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності.

Відтак, в органів прокуратури, починаючи з 01.03.2016 були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин не було зроблено.

До того ж, Держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу 01.03.2016 відповідно, проте з відповідним позовом до суду в межах даної справи прокурор звернувся лише 10.06.2019, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає безпідставними посилання у позовній заяві прокурора на те, що про спірні обставини він дізнався лише 25.09.2018, отримавши відповідь від Богодухівського відділу ГУ Держгеокадастру у Харківській області на власний запит 25.09.2018.

Як свідчать матеріали справи, оскаржуваний наказ Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області №1432-СГ, який прокурор у позовній заяві просить визнати незаконним та скасувати, було видано 01.03.2016, поряд із тим як інші позовні вимоги є похідними від вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу №1432-СГ від 01.03.2016.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, судова колегія зазначає, що в задоволенні позовну прокурора слід відмовити з огляду на сплив строку позовної давності, про що відповідачем-1 зроблено відповідну заяву.

За таких обставин, апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а мотивувальну частину рішення господарського суду від 03.06.2020 у справі №922/1832/19 змінити в частині обґрунтування відмови у задоволенні позову, виклавши її в редакції мотивувальної частини цієї постанови, як зазначено вище. В решті рішення слід залишити без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені прокурором, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, п.2, ч.1 ст.275, ч.4 статті 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 03.06.2020 у справі №922/1832/19 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, через Східний апеляційний господарський суд або безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 15.09.2020.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя О.В. Ільїн

Суддя В.В. Россолов