Постанова

від 10.09.2020 по справі 904/501/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2020 року м. Дніпро Справа № 904/501/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Білецької Л.М., Коваль Л.А.

при секретарі судового засідання: Мудрак О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Первушин Ю.Ю.) від 02.06.2020р. (дата складання повного тексту рішення - 09.06.2020р.) у справі № 904/501/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланорін", м. Дніпро

до Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості з виплати дивідендів в розмірі 186 660 346,19 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2020р. у справі № 904/501/19:

- позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланорін" (49038, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Княгині Ольги, будинок 22, кімната 158; код ЄДРПОУ 39459732) до Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (50026, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг; код ЄДРПОУ 00191000) про стягнення заборгованості з виплати дивідендів в розмірі 186 660 346,19 грн., 3% в розмірі 6 548 831,33 грн.; інфляційних втрат в розмірі 7 955 150,03 грн. - задоволено;

- стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (50026, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг; код ЄДРПОУ 00191000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланорін" (49038, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Княгині Ольги, будинок 22, кімната 158; код ЄДРПОУ 39459732) 186 660 346,19 грн. (сто вісімдесят шість мільйонів шістсот шістдесят тисяч триста сорок шість грн. 19 коп.) заборгованості з виплати дивідендів; 6 548 831,33 грн. (шість мільйонів п`ятсот сорок вісім тисяч вісімсот тридцять одну грн. 33 коп.) заборгованості зі сплати 3 % річних; 7 955 150,03 грн. (сім мільйонів дев`ятсот п`ятдесят п`ять тисяч сто п`ятдесят грн. 03 коп.) інфляційних втрат, 735 700,00 грн. (сімсот тридцять п`ять тисяч сімсот грн. 00 коп.) - судового збору.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2020р. у справі № 904/501/19 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

Так, в обгрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема вказує наступне:

- судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховані норми Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення щодо необхідності моніторнінгу фінансової операції з виплати дивідендів позивачу, яким не було надано відповідачу необхідних документів для такого моніторингу та здійснення виплати дивідендів, тобто має місце прострочення кредитора;

- судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ланорін" належить до групи "Приват", активи Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланорін" перебувають під арештом, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Ланорін" відноситься до тих осіб, щодо яких 19.12.2017 Високий Суд Англії, під час розгляду справи, яка розпочата АТ КБ "Приватбанк" проти своїх колишніх власників, видав наказ про всесвітній арешт активів;

- судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин, які є організаційно-господарськими, а не договірними та грошовими, ч. 2 ст. 625 ЦК України та стягнуто з відповідача, нараховані позивачем на суму заборгованості 3% річних та інфляційні втрати;

- судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду інших справ, пов`язаних з розглядом даного спору, результат розгляду яких має суттєве значення для його правильного вирішення.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2020р. у справі № 904/501/19; повідомлено учасників справи, що у зв`язку із встановленням на період дії карантинних заходів в Україні тимчасово особливого режиму роботи Центрального апеляційного господарського суду на виконання постанови Кабінету міністрів України №211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами), враховуючи Рекомендації Ради суддів України, викладені у листі № 9рс-186/20 від 16 березня 2020 року, відтерміновано розгляд судових справ на період дії карантину, про дату та час судового засідання з розгляду справи учасників буде повідомлено ухвалою суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020р. розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2020р. у справі № 904/501/19 призначено в судове засідання на 10.09.2020р.

10.09.2020р. апелянтом подано до апеляційного суду заяву про закриття провадження у справі через відсутність предмету спору, яка обгрунтована тим, що після ухвалення оскаржуваного рішення ним в повному обсягу були сплачені, стягнуті за цим рішенням грошові кошти.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи заяви про закриття провадження у справі та просив її задовольнити.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до фактичних обставин справи та з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу апелянта безпідставною, посилаючись при цьому на наявність у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем по виплаті дивідендів, яке не було виконано на час ухвалення оскаржуваного рішення, та відсутність будь-яких підстав, які-б звільняли відповідача від виконання цього зобов`язання.

Щодо закриття провадження у справі, представник позивача залишив вирішення цього питання на розсуд суду.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, судова колегія апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 21.06.2018р. відбулись загальні збори акціонерів Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", на яких прийнято рішення:

- здійснити виплату дивідендів акціонерам Товариства за 2013 та 2017 роки, із розрахунку 6,253381грн. на одну простую акцію;

- визначити, що дату складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок та строк їх виплати встановлює Наглядова рада Товариства;

- встановити, що виплата дивідендів щодо всього випуску акцій Товариства повинна здійснюватись безпосередньо акціонерам Товариства.

Рішення позачергових загальних зборів акціонерів від 21.06.2018 оформлені протоколом б/н від 21.06.2018.

Рішенням Наглядової ради визначена дата складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок та строки виплати дивідендів акціонерам товариства, а саме:

- дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів - 7 липня 2018 року;

- строк виплати дивідендів - датою початку строку виплати дивідендів є 11 липня 2018 року, а виплата дивідендів повинна бути здійснена у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами акціонерів ПАТ "ПівдГЗК" рішення про виплату дивідендів;

- спосіб виплати - безпосередньо акціонерам;

- порядок виплати дивідендів - виплата дивідендів здійснюється у грошовій формі шляхом направлення дивідендів у повному обсязі безпосередньо акціонерам, згідно переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, складеним станом на 7 липня 2018 року, відповідно до кількості належних їм акцій на дату складення переліку.

Повідомлення про Рішення Наглядової ради було розміщено 22.06.2018 на офіційному сайті Агентства розвитку інфраструктури фондового ринку України "SMIDA" (https//smida.gov.ua/) (том-1, арк.с. 22).

Повідомлення підписано генеральним директором товариства Федіним Костянтином Анатолійовичем , який підтверджує достовірність інформації, що міститься у повідомленні, та визнає, що несе відповідальність згідно із законодавством.

Як встановлено судом першої інстанції та не оспорюється сторонами, станом на дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів від ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" за рішенням Загальними зборами акціонерів від 21.06.2018, ТОВ "Ланорін" було акціонером ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", що підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах на 06.07.2018, випискою про стан рахунку в цінних паперах на 09.07.2018 та випискою про операції з цінними паперами за період з 06.07.2018 по 09.07.2018 (том-1, арк.с 43-45).

Розмір дивідендів, що підлягають виплаті акціонерам складає 9 947 478 528,55грн., що становить 6,253381грн. із розрахунку на одну просту акцію.

23.07.2018р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ланорін" направило на адресу відповідача повідомлення про реквізити (для виплати дивідендів акціонеру), в якому просило перерахувати нараховані дивіденди. В заяві були вказані відомості про Товариство з обмеженою відповідальністю "Ланорін" (адреса, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ) та реквізити банківського рахунку для перерахування дивідендів.

До повідомлення були додані документи засвідчені підписом директора та печаткою підприємства: засвідчена підприємством копія статуту ТОВ "Ланорін"; засвідчена підприємством копія довідки банку з реквізитами рахунку; засвідчені підприємством копії протоколу загальних зборів учасників та наказу про призначення директора ТОВ "Ланорін"; засвідчена підприємством копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Ланорін"; оригінал виписки з рахунку в цінних паперах станом на 06.07.2018; оригінал виписки з рахунку в цінних паперах станом на 09.07.2018; оригінал виписки про операції з цінними паперами на період з 06.07.2018 року по 09.07.2018.

Факт направлення Позивачем вищевказаного повідомлення та доданих до нього документів підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (том-1, арк.с. 24).

Відповіді на заяву про перерахування нарахованих дивідендів на рахунок позивача матеріали справи не містять.

Відповідач в установлений рішенням загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "ПівдГЗК" від 21.06.2018 строк дивіденди Товариству з обмеженою відповідальністю "Ланорін" не виплатив, що і є причиною виникнення даного спору.

Предметом спору у даній справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланорін" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "ПівдГЗК" заборгованості з виплати дивідендів (з урахуванням останньої редакції заяви про збільшення розміру позовних вимог за вх. № 9968/20 від 26.02.2020) у розмірі 186 660 346,19 грн.; три відсотки річних за період з 22.12.2018 по 21.02.2020 включно у розмірі 6 548 831,33 грн.; інфляційні втрати за період з січня 2019 по січень 2020 року включно в розмірі 7 955 150,03 грн.

Задовольняючи позовні вимоги позивача місцевий господарський виходив з того, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості з виплати дивідендів у розмірі 186 660 346,19 грн., а також нарахованих на суму заборгованості 3% річних у сумі 6 548 831,33 грн. та інфляційних втрат у сумі 7 955 150,03 грн., є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Так, статтею 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено, що акція це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 88 ГК України, п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦК України, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Згідно з ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства", дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.

Отже, у разі прийняття загальними зборами товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обов`язок сплатити учаснику товариства відповідну суму коштів у строк, визначений статутом чи загальними зборами.

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; інши юридичні факти.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтєю 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що згідно з принципами, які закріплені у його практиці (див., між іншим, "Пудас проти Швеції", рішення від 27.10.1987), спір щодо "права", про яке можна стверджувати - принаймні на підставах, котрі можна довести, - що воно визнається в національному праві, а також є реальним і важливим. Спір може стосуватись як фактичного існування права, так і обсягів та способу його реалізації. Зрештою, результат провадження повинен безпосередньо впливати на можливість реалізації права, про яке йдеться у справі. Крім того, чи буде право розглядатись як право цивільного характеру в світлі відповідних положень Конвенції має визначатися не тільки за юридичною галузевою кваліфікацією, а й за його матеріально-правовим змістом та наслідками реалізації цього права у межах національної правової системи (див. "Кьоніг проти Німеччини", рішення від 28.06.1978).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, як вірно вказано судом першої інстанції, сплата учаснику дивідендів, щодо виплати яких було прийнято рішення загальними зборами відповідача, надає такому учаснику, на користь якого таке рішення прийняте, "законне очікування", що йому будуть такі дивіденди виплачені. Невиплата товариством таких дивідендів учаснику прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).

Станом на день прийняття оскаржуваного рішення відповідачем доказів виплати позивачу дивідендів не надано.

Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що нормами чинного законодавства, а саме статтею 117 Цивільного кодексу України, статтею 11 Закону України "Про господарські товариства" та статтею 29 Закону України "Про акціонерні товариства" не закріплено такого обов`язку акціонера як висувати до емітента письмову вимогу в разі наявності бажання отримати нараховані дивіденди. Крім того, з моменту прийняття рішення загальними зборами, виплата дивідендів акціонеру стає обов`язком цього товариства, належне виконання якого покладається саме на це товариство і не залежить від будь-яких дій акціонера.

ПАТ "ПівдГЗК" також не є суб`єктом фінансового моніторингу у відповідності до Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення , а рішення про виплату дивідендів прийнято загальними зборами ПАТ "ПівдГЗК" у відповідності до вимог Закону України "Про акціонерні товариства", тобто відповідна фінансова операція не має ознак підозрілої в розумінні вищенаведеного Закону, а відповідач не наділений правом витребувати від позивача зазначені ним документи.

Відповідно до частини 2 статті 14 ЦК України особа (акціонер) не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Безпідставними є і доводи ПАТ "ПівдГЗК", що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ланорін" належить до групи "Приват", активи Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланорін" перебувають під арештом, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Ланорін" відноситься до тих осіб, щодо яких 19.12.2017 Високий Суд Англії, під час розгляду справи, яка розпочата АТ КБ "Приватбанк" проти своїх колишніх власників, видав наказ про всесвітній арешт активів, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Обгрунтованим є оскаржуване рішення і в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних за період з 22.12.2018 по 21.02.2020 включно у розмірі 6 548 831,33 грн. та інфляційних втрат за період з січня 2019 по січень 2020 року включно в розмірі 7 955 150,03 грн.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, зобов`язання відповідача перед позивачем є грошовим в розумінні ст.ст. 524, 533 ЦК України та ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства", а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання й поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Відповідно ж до ст.ст. 11, 509 ЦК України, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, й факту прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Щодо наявності між сторонами організаційно-господарських відносин суд зазначає, що стаття 176 Господарського кодексу України розкриває зміст організаційно-господарських відносин і визначає їх, як господарські зобов`язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб`єктом господарювання та суб`єктом організаційно-господарських повноважень. Цим відносинам характерна управлінсько-господарська (організаційна) дія і такі відносини не повинні мати майнового характеру, однак відносини, які виникли між сторонами щодо виплати товариством позивачу дивідендів мають майновий характер і є грошовими.

Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.01.2018 у справі № 910/11316/17.

Виходячи з предмету та підстав позову не вбачає апеляційний суд і порушення місцевим господарським судом норм процесуального права внаслідок відхилення клопотань відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки матеріалами справи спростовується об`єктивна неможливість її розгляду до вирішення наведених відповідачем судових справ, а встановлення обставин, що входять до предмета доказування у справі має здійснюватися під час її розгляду.

Відсутні в апеляційного суду і правові підстави для закриття провадження у справі внаслідок виконання відповідачем оскаржуваного рішення після його ухвалення судом першої інстанції.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 231 ГПК України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо:

1) спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства;

2) відсутній предмет спору;

3) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу;

4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;

5) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана;

6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Предметом спору у даній справі є стягнення з Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", на підставі рішення про виплату дивідендів акціонерам товариства за 2013 та 2017 роки, на користь позивача відповідної суми дивідендів.

Між тим, виникнення на стадії апеляційного провадження нових обставин (виплата дивідендів повністю/частково) не може бути підставою для скасування на підставі ч. 2 ст. 231 ГПК України законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, оскільки зазначене суперечить закріпленим в статті 269 ГПК України нормам щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції. Допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково і закрити провадження у справі, у передбачених цим Кодексом випадках

Такий випадок передбачений лише ч. 2 ст. 274 ГПК та пов`язаний виключно з відмовою позивача від позову або укладенням сторонами мирової угоди.

Події, на які посилається заявник у клопотанні про закриття провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України мали місце вже після ухвалення оскаржуваного рішення місцевим господарським судом, а у поданій заяві відповідач не просить визнати нечинним оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а просить лише закрити провадження у справі, що є процесуально неможливим без скасування ухваленого по суті спору рішення, для чого, у даному випадку, відсутні підстави, встановлені ст. 277 ГПК України.

Щодо посилань відповідача на постанову Верховного Суду від 25.07.2019 по справі № 916/144/18, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що у зазначеній апелянтом постанові касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині визнання недійсним договору оренди від 31.12.2018, оскільки зазначений договір постановою Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №916/23/18 вже було визнано недійсним, тоді як у справі №904/529/19 мове йде про законність судового рішення, на виконання якого на стадії його перегляду в апеляційному порядку відповідачем були вчинені дії, направлені на його виконання та сплата відповідачем заявленого позивачем до стягнення боргу.

При цьому, здійснивши оплату заявленої позивачем до стягнення суми боргу, відповідач фактично визнав правомірність ухваленого судом першої інстанції рішення, що також встановлено і судом апеляційної інстанції при перегляді оскаржуваного рішення у даній справі.

З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області у даній справі від 02.06.2020р. відсутні.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1 104 990,75грн. слід покласти на останнього.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 271, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2020р. у справі № 904/501/19 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2020р. у справі № 904/501/19 - залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 14.09.2020 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.М. Білецька

Суддя Л.А. Коваль