Рішення

від 03.09.2020 по справі 910/2832/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.09.2020Справа № 910/2832/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут професійної сертифікації менеджерів";

до Фізичної особи-підприємця Тимковича Василя Васильовича;

про стягнення 50 000,00 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивача: Бардаш О. В., адвокат, довіреність № 190 від 14.02.2020;

Від відповідача: Суховерська, О. В., адвокат, ордер серії ЗП № 55659 від 14.08.2020;

Тимкович В. В., фізична особа-підприємець.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут професійної сертифікації менеджерів" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Тимковича Василя Васильовича про стягнення грошових коштів у розмірі 50 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем свого зобов`язання в частині надання оплачених позивачем послуг з розробки системи автоматизації бізнес-процесів підприємства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 року відкрито провадження у справі № 910/2832/20 та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2020 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 25.08.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2020 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 910/2832/20 до судового розгляду по суті, призначено судове засіданні по суті на 03.09.2020 р.

Представник позивача в судовому засіданні 03.09.2020 р. позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 03.09.2020 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у своїх письмових запереченнях на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

Як стверджує позивач у позовній заяві, між ТОВ "Інститут професійної сертифікації менеджерів" та Фізичною особою-підприємцем Тимковичем Василем Васильовичем велися переговори щодо виконання робіт зі створення веб-сайту для позивача.

Відповідачем було виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000035 від 13.09.2019 року на суму 50 000,00 грн. за послуги з розробки системи автоматизації бізнес-процесів підприємства, копія якого міститься у матеріалах справи.

Позивач 03.07.2019 року здійснив оплату на користь відповідача в розмірі 50 000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 113 від 17.09.2019 року, призначення платежу: за послуги по розробці системи автоматизації бізнес-процесів підприємства, рах-фактура № СФ-0000035 від 13.09.2019 р.

Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження надання відповідачем обумовлених в рахунку № СФ-0000035 від 13.09.2019 р. послуг.

17 січня 2020 року позивач направив відповідачу досудове попередження, в якому вимагав повернути сплачені ним грошові кошти в розмірі 50 000, 00 грн. за не наданні послуги.

Проте, вказана претензія позивача відповідачем була залишена без задоволення.

Оскільки послуги з розробки системи автоматизації бізнес-процесів підприємства відповідачем виконані не були, сплачені грошові кошти позивачу не повернуті, у зв`язку з чим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Разом з тим, згідно із пунктами 1, 2 частини 1 статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1, 2 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у письмовій формі. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також прийняттям до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір у спрощений спосіб, що не суперечить вимогам статті 181 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі статтею 177 Цивільного кодексу України послуга є самостійним об`єктом цивільних прав.

Визнання послуги об`єктом цивільних прав (цивільних правовідносин) зумовлює наявність договірних зобов`язань, предметом виконання яких є здійснення виконавцем певної дії, обумовленої договором, нематеріальний результат якої споживається замовником у процесі її надання.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 13 вересня 2019 року відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000035 від 13.09.2019 на оплату послуг з розробки системи автоматизації бізнес-процесів підприємства на суму 50 000,00 грн., який оплачено позивачем згідно з платіжним дорученням № 113 від 17.09.2019.

Разом з тим, жодні належні докази в підтвердження факту надання позивачу послуг за спірним договором в матеріалах справи відсутні.

За приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач направив відповідачу досудове попередження, в якому просив у п`ятиденний строк з моменту отримання цього попередження повернути позивачеві сплачені грошові кошти в сумі 50 000, 00 грн.

Факт направлення вищевказаної претензії підтверджується накладною з трек-номером 0103271600627, службовим чеком та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в ГК України. Так, відповідно до частини 1 статті 193 названого Кодексу суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами частини 1 статті 173 ГК України встановлено, що в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог вказував, що 13.09.2019р. останнім було складено в двох примірниках акт № УО-0000019 здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) з розробки системи автоматизації бізнес- процесів підприємства на суму 50000,00 грн., який було направлено позивачу поштовим відправленням. Доказів на підтвердження направлення вказаного вище акту матеріали справи не містять.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 17 січня 2020 року відповідачем на адресу позивача направлено акт № УО-0000019 здачі-прийняття виконаних робіт від 13.09.2020р. (наданих послуг) та лист вих.№2 від 17.01.2020р. з проханням підписати акти та один його примірник повернути на адресу відповідача, що підтверджується цінним листом з описом вкладення (поштове відправлення № 0407034337597), службовим та фіскальним чеком.

Позивач вказаний вище акт № УО-0000019 здачі-прийняття виконаних робіт від 13.09.2020 р. не підписав та відповідачеві не повернув, натомість, як вже зазначалося вище, останній звернувся до відповідача з досудовим попередженням, в якому просив у п`ятиденний строк з моменту отримання цього попередження повернути позивачеві сплачені грошові кошти в сумі 50 000, 00 грн. за ненадані послуги.

Відповідачем на підтвердження своїх заперечень на позов було долучено до матеріалів справи в якості електронного доказу диск, на якому міститься файл з назвою "ТОВ Інститут професійної сертифікації менеджерів".

Відповідно до ч. 1 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Згідно з ч. 2 ст. 96 ГПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

З врахуванням вищевикладеного суд зауважує, що електронні докази, подані в електронній копії, повинні мати електронний цифровий підпис.

З приводу наведеного суд зазначає, що наданий позивачем диск з файлом під назвою ТОВ Інститут професійної сертифікації менеджерів не може вважатися електронним доказом, оскільки не містить будь-яких електронних даних, які слід було б вважати електронним цифровим підписом в розумінні вищенаведених приписів законодавства.

Як встановлено ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, у розумінні ст.ст. 73,74 ГПК України, на підтвердження того, що відповідачем були надані оплачені позивачем послуги з розробки системи автоматизації бізнес-процесів підприємства.

Так, частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки судом встановлено, що відповідач не надав послуги на заявлену до стягнення суму передоплати, у позивача існує право вимагати повернення передоплати.

Відповідно до приписів статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно статті 13 цього Кодексу цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч. 1). При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3). При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч. 4). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч. 6).

Оскільки Главою 63 вказаного кодексу не врегульовано особливостей повернення виконавцем замовнику попередньої оплати в разі невиконання виконавцем своїх зобов`язань за договором про надання послуг та правового механізму її повернення, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про можливість застосування частини 2 статті 693 ЦК України за аналогією закону до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем.

За приписами частини 1 статті 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

З огляду на викладене, позивач правомірно скористався своїм правом на повернення передоплати за ненадану відповідачем послугу, оскільки таке право у позивача, як замовника за договором, існує паралельно з правом вимагати надання оплаченої послуги, однак такі права замовника є альтернативними, тобто взаємовиключними.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем своїх вимог в частині стягнення з відповідача 50 000, 00 грн. попередньої плати.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження надання послуг з розробки системи автоматизації бізнес-процесів підприємства або повернення сплаченої позивачем попередньої оплати, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Cтягнути з Фізичної особи-підприємця Тимковича Василя Васильовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут професійної сертифікації менеджерів" (02089, м. Київ, вул. Радистів, буд. 34-, кв. 24, ідентифікаційний код юридичної особи 41057404) 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. попередньої плати та судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09.09.2020

Суддя О.В. Мандриченко