Постанова

від 14.12.2020 по справі 910/2832/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2020 р. Справа№ 910/2832/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Євсікова О.О.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Тимковича Василя Васильовича

на рішення Господарського суду міста Києва

від 03.09.2020 (повний текст складено - 09.09.2020)

у справі №910/2832/20 (суддя - Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Інститут професійної сертифікації менеджерів"

до Фізичної особи-підприємця Тимковича Василя Васильовича

про стягнення 50 000, 00 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут професійної сертифікації менеджерів" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Тимковича Василя Васильовича (надалі - відповідач, ФОП Тимкович В.В.) про стягнення грошових коштів у розмірі 50 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем свого зобов`язання в частині надання оплачених позивачем послуг з розробки системи автоматизації бізнес-процесів підприємства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі №910/2832/20 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 50 000, 00 грн та судовий збір у розмірі 2102,00 грн.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що позивач правомірно скористався своїм правом на повернення передоплати за ненадану відповідачем послугу, оскільки таке право у останнього, як замовника за договором, існує паралельно з правом вимагати надання оплаченої послуги.

Відтак, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем своїх вимог в частині стягнення з відповідача 50 000, 00 грн попередньої плати.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі №910/2832/20 повністю та винести нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судове рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі, ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що жодних переговорів між позивачем та відповідачем щодо виконання останнім робіт з розробки веб-сайту позивачу не велося, доказів на підтвердження доводів позивача матеріали справи не містять, а тому на думку скаржника, твердження позивача про те, що сторони домовились про розробку веб-сайту безпідставні та необґрунтовані.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2020, апеляційну скаргу ФОП Тимковича В.В. передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючої судді - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), суддів: Мартюк А.І., Алданової С.О.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2020, у зв`язку із перебуванням судді Алданової С.О., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, для вирішення питання щодо руху апеляційної скарги ФОП Тимковича В.В. у справі №910/2832/20/, визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/2832/20 за апеляційною скаргою ФОП Тимковича В.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.

З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги ФОП Тимковича В.В. вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Також роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Позивач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України своїм правом не скористався, відзив на апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду не подав.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, між ТОВ "Інститут професійної сертифікації менеджерів" та Фізичною особою-підприємцем Тимковичем Василем Васильовичем велися переговори щодо виконання робіт зі створення веб-сайту для позивача.

Відповідачем виставлено рахунок-фактуру №СФ-0000035 від 13.09.2019 на суму 50 000, 00 грн за послуги з розробки системи автоматизації бізнес-процесів підприємства.

03.07.2019 позивачем здійснено оплату на користь відповідача в розмірі 50 000,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення №113 від 17.09.2019, призначення платежу: за послуги по розробці системи автоматизації бізнес-процесів підприємства, рах-фактура №СФ-0000035 від 13.09.2019.

Як зазначає позивач, відповідачем обумовлених в рахунку №СФ-0000035 від 13.09.2019 послуг не надано.

17.01.2020 позивач направив відповідачу досудове попередження, в якому вимагав повернути сплачені ним грошові кошти в розмірі 50 000, 00 грн за не виконання згаданих послуг.

Проте, вказана претензія позивача відповідачем була залишена без задоволення.

З огляду на те, що в досудовому порядку сторонами даний спір врегульовано не було, послуги з розробки системи автоматизації бізнес-процесів підприємства відповідачем виконані не були, сплачені грошові кошти позивачу не повернуті, позивач звернувся до місцевого господарського суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Пунктом 1 частини 1 статті 208 ЦК України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Разом з тим, згідно із пунктами 1, 2 частини 1 статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у письмовій формі. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також прийняттям до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що між сторонами укладено договір у спрощений спосіб, що не суперечить вимогам статті 181 Господарського кодексу України.

Згідно з ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 177 ЦК України послуга є самостійним об`єктом цивільних прав.

Визнання послуги об`єктом цивільних прав (цивільних правовідносин) зумовлює наявність договірних зобов`язань, предметом виконання яких є здійснення виконавцем певної дії, обумовленої договором, нематеріальний результат якої споживається замовником у процесі її надання.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.09.2019 відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру №СФ-0000035 від 13.09.2019 на оплату послуг з розробки системи автоматизації бізнес-процесів підприємства на суму 50 000, 00 грн, який оплачено позивачем згідно з платіжним дорученням №113 від 17.09.2019.

Разом з тим, відповідачем у розумінні ст.ст. 74-76 Господарського процесуального кодексу України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання позивачу послуг.

За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач направив відповідачу досудове попередження, в якому просив у п`ятиденний строк з моменту отримання цього попередження повернути позивачеві сплачені грошові кошти в сумі 50 000, 00 грн.

Факт направлення вищевказаної претензії підтверджується накладною з трек-номером 0103271600627, службовим чеком та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 193 Господарського Кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського Кодексу України встановлено, що в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог вказує, що 13.09.2019 останнім було складено в двох примірниках акт №УО-0000019 здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) з розробки системи автоматизації бізнес- процесів підприємства на суму 50 000, 00 грн, який було направлено позивачу поштовим відправленням.

Однак, доказів на підтвердження направлення вказаного вище акту матеріали справи не містять.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що 17.01.2020 відповідачем на адресу позивача направлено акт №УО-0000019 здачі-прийняття виконаних робіт від 13.09.2020 (наданих послуг) та лист вих. №2 від 17.01.2020 з проханням підписати акти та один його примірник повернути на адресу відповідача, що підтверджується цінним листом з описом вкладення (поштове відправлення № 0407034337597), службовим та фіскальним чеком.

Позивач вказаний вище акт №УО-0000019 здачі-прийняття виконаних робіт від 13.09.2020 не підписав та відповідачеві не повернув, натомість, як вже зазначалося вище, 17.01.2020 останній звернувся до відповідача з досудовим попередженням, в якому просив у п`ятиденний строк з моменту отримання цього попередження повернути позивачеві сплачені грошові кошти в сумі 50 000, 00 грн за ненадані послуги.

Відповідачем на підтвердження своїх заперечень на позов долучено до матеріалів справи в якості електронного доказу диск, на якому міститься файл з назвою "ТОВ Інститут професійної сертифікації менеджерів".

Водночас, господарський суд першої інстанції обґрунтованого дійшов висновку, що електронні докази, подані в електронній копії, повинні мати електронний цифровий підпис, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Згідно з ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Відтак, наданий відповідачем диск з файлом під назвою "ТОВ Інститут професійної сертифікації менеджерів" не може вважатися електронним доказом, оскільки не містить будь-яких електронних даних, які слід було б вважати електронним цифровим підписом в розумінні вищенаведених приписів законодавства.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та необґрунтованими посилання відповідача на електронний доказ - диск з файлом під назвою "ТОВ Інститут професійної сертифікації менеджерів", як підтвердження того, що останнім були надані оплачені позивачем послуги з розробки системи автоматизації бізнес-процесів підприємства.

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відтак, господарський суд першої інстанції правомірного дійшов висновку, що відповідач не надав послуги на заявлену до стягнення суму передоплати, у зв`язку з чим у позивача існує право вимагати повернення передоплати.

Відповідно до приписів статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно статті 13 цього Кодексу цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч. 1). При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3). При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч. 4). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч. 6).

Оскільки Главою 63 вказаного кодексу не врегульовано особливостей повернення виконавцем замовнику попередньої оплати в разі невиконання виконавцем своїх зобов`язань за договором про надання послуг та правового механізму її повернення, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про можливість застосування частини 2 статті 693 ЦК України за аналогією закону до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем.

За приписами частини 1 статті 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

З огляду на викладене, позивач правомірно скористався своїм правом на повернення передоплати за ненадану відповідачем послугу, оскільки таке право у позивача, як замовника за договором, існує паралельно з правом вимагати надання оплаченої послуги, однак такі права замовника є альтернативними, тобто взаємовиключними.

Враховуючи все викладене вище, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем своїх вимог в частині стягнення з відповідача 50 000, 00 грн попередньої плати.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору, первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи №910/4994/18).

Апеляційний господарський суд звертає також увагу на те, що об`єктивність, повнота та всебічність дослідження доказів судом не визначається стороною судового спору та не є предметом суб`єктивних поглядів такої сторони. У разі наявності сумнівів сторони спору у належному дослідженні судом доказів ця сторона спору має навести об`єктивні аргументи цього. Сама по собі незгода сторони спору з оцінкою судом обставин справи та доказів не є таким аргументом.

Відтак, доводи апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі №910/2832/20 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ФОП Тимковича В.В. - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Тимковича Василя Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі №910/2832/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі №910/2832/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Фізичною особою-підприємцем Тимковичем Василем Васильовичем.

4. Матеріали справи №910/2832/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та право касаційного оскарження до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 21.12.2020.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

О.О. Євсіков