Рішення

від 08.09.2020 по справі 910/18099/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.09.2020Справа № 910/18099/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙТІ ХАЙ-ТЕК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ШВС"

про стягнення 1445433,52 грн

представники сторін:

від позивача: Римарчук М.В.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЙТІ ХАЙ-ТЕК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ШВС" про стягнення 1445433,52 грн, з яких 546 000,00 грн авансу, 899 433,52 грн збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором підряду № 02-07/2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.

11.01.2019 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18099/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 04.02.2020.

У підготовчому засіданні 04.02.2020 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 27.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 зупинено провадження у справі №910/18099/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду справи № 910/2051/19.

16.03.2020 постановою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/2051/19 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зорг Біогаз Україна" задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.08.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 у справі № 910/2051/19 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.05.2020 на підставі ст.230 ГПК України поновив провадження у справі № 910/18099/19 та призначив підготовче судове засідання у справі № 910/18099/19 на 18.06.2020.

18.06.2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та пояснення по справі.

Протокольною ухвалою від 18.06.2020 суд продовжив строк підготовчого засідання та відклав підготовче засідання на 07.07.2020.

Протокольною ухвалою від 07.07.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 30.07.2020.

Протокольною ухвалою від 30.07.2020 суд відклав розгляд справи по суті на 08.09.2020.

У судове засідання 08.09.2020 представник відповідача не з`явився, відзиву на позов не подав.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду про відкриття провадження у справі та ухвали, якими суд повідомляв про призначені судові засідання були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, конверти з ухвалами суду були повернуті до суду відділенням поштового зв`язку. Згідно із інформації з пошукової системи відстеження поштових відправлень АТ "Укрпошта" ухвала суду від 30.07.2020, якою суд повідомляв відповідача про розгляд справи по суті 08.09.2020 також повернута на адресу суду поштовим відділенням зв`язку.

Згідно з ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За таких обставин, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Окрім того, суд зазначає, що згідно із частиною сьомою статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У даному контексті також слід враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03, Страсбург, 03.04.2008), згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, враховуючи відсутність від відповідача жодних повідомлень щодо неможливості забезпечити явку свого представника у судове засідання, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 08.09.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЙТІ ХАЙ-ТЕК" (позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ШВС" (відповідач, підрядник) укладений договір підряду №02-07/2019 (далі - договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов`язання у відповідності до переданої замовником робочої документації діючих будівельних норм і правил, власними силами та засобами, виконати ремонтні роботи на об`єкті замовника - (надалі - роботи), перелік яких зазначений в додатку №1 та додатку №2 до цього договору (п.2.1. договору).

Згідно із п.2.2. договору, замовник зобов`язується передати підряднику проектну та робочу документацію або технічне завдання, надати фронт робіт, надати матеріали, якщо умовами цього договору передбачене надання матеріалів замовником, необхідні для виконання робіт, прийняти та оплатити виконані роботи на умовах цього договору.

У п.6.2.1. договору сторонами погоджено, що замовник зобов`язаний надати підряднику проектну документацію. Прийом-передача проектної документації відбувається в момент підписання цього договору, фактом підписання цього договору сторони одномоментно засвідчують факт прийняття документації підрядником та достатність обсягу документації для виконання робіт за цим договором.

Вимоги до робіт, обсяг, вартість та склад робіт, що доручаються до виконання підряднику умовами цього договору, зазначені у додатках №1 та №2 до цього договору Кошторис на виконання ремонтних робіт (п. 2.3. договору).

Відповідно до п.3.1. договору, загальна вартість робіт за цим договором складає 518562,69 грн, крім того ПДВ 20%, що складає 103 712,54 грн. Разом загальна вартість робіт складає 622275,23 грн та складається з вартості робіт, обсяг та ціни яких зазначені в додатку №1 та додатку №2 до договору (Кошториси робіт).

Відповідно до п.3.2. договору, загальна вартість робіт, що доручаються підряднику умовами цього договору, є остаточною твердою ціною та не підлягає зміні, крім випадків, зазначених в п.3.3. цього договору, і включає в себе вартість всіх ресурсів та витрат, необхідних для виконання договору, в тому числі матеріалів, вартість інструменту, заробітної плати, витрат на відрядження, вартість транспортних витрат, вартість витрат підрядника на виконання робіт в літній та/або зимовий період, інші витрати, необхідні для виконання даного договору, а також обов`язкові платежі, податки та відрахування.

Згідно із п.4.1.1.2. договору, розрахунки за виконані роботи на об`єкті здійснюються замовником за фактично виконані обсяги робіт, підтверджених згідно до підписаних сторонами Актів приймання виконаних підрядних робіт та довідок про вартість виконаних підрядних робіт, проводяться на підставі рахунків-фактур підрядника протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту фактичного затвердження сторонами Актів приймання виконаних підрядних робіт та довідок про вартість виконаних підрядних робіт.

Розрахунки за виконані роботи проводяться з утриманням поточного місячного авансування на придбання матеріально - технічних ресурсів.

Пунктом 4.1.1.4. договору передбачено, що підрядник не пізніше 01-го числа місяця, наступного за звітним, передає замовнику на затвердження Акти виконаних підрядних робіт та довідки про вартість виконаних підрядних робіт, які замовник протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання їх замовником або погоджує шляхом підписання (в порядку, передбаченому п.4.1.1.5 договору), або письмовими зауваженнями, повертає їх підряднику. Обсяги робіт, що включаються підрядником до актів приймання виконаних підрядних робіт та довідок про вартість виконаних робіт, повинні бути підтверджені підписом представника технічного нагляду.

Відповідно до п.4.1.1.5. договору, акти приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних підрядних робіт підписуються між замовником та підрядником. Разом з Актами виконаних підрядних робіт та довідками про вартість виконаних підрядних робіт, підрядник передає замовнику всю виконавчу документацію на роботи.

У пункті 5.1. договору сторони погодили, що строк виконання робіт, передбачених цим договором складає 20 календарних днів.

За змістом п.5.4. договору підрядник зобов`язаний зробити все, що від нього залежить, для усунення перешкод, що зумовлюють затримку робіт і як тільки такі перешкоди зникнуть, приступити до виконання своїх зобов`язань, попередивши про це замовника.

У відповідності до п.15.4 договору, замовник може припинити дію цього договору в односторонньому порядку (ініціювати призупинення чи продовження) у разі відставання з вини підрядника у виконанні графіків виконаних робіт більш ніж на 15 календарних днів.

Позивач зазначає, що на прохання відповідача, позивач згідно із платіжним дорученням № 306 від 25.07.2019 перерахував відповідачу аванс у розмірі 546000,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідач взяті на себе зобов`язання з виконання передбачених договором робіт не виконав.

25.11.2019 позивач, посилаючись на п.5.1., п.15.4 договору та ч.2 ст.849 ЦК України, направив відповідачу претензію-вимогу вих. № 22112019-01 від 22.11.2019 про розірвання договору підряду №02-07/2019 від 02.07.2019, повернення коштів у сумі 546000,00 грн та сплату збитків.

Оскільки відповідач на вимогу позивача суму авансу не повернув, позивач звернувся до суду із позовною вимогою про стягнення з відповідача авансу у сумі 546000,00 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача збитків (втрачена вигода) у сумі 899433,52 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення збитків у розмірі 899433,52 грн, що становить суму неодержавного прибутку (втраченої вигоди) позивач зазначає, що у звязку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором позивач позбавлений можливості завершити комплекс робіт та передати приміщення Блоку 1 в суборенду з запланованої дати, а саме з 01 листопада 2019 року.

Так, позивач зазначає, що 31.07.2019 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сонус" було укладено Попередній договір, відповідно до умов якого, сторони зобов`язалися в майбутньому, але в будь-якому разі не пізніше 01 листопада 2019 року (дата початку суборенди), укласти договір суборенди нежитлового приміщення (надалі - Основний договір): Блок А (Блок 1) дворівневе приміщення загальною площею 1323, 5 квадратних метрів (надалі - об`єкт), за адресою: и Київ, вул. Костянтинівська, 68А.

Також у відповідності до п.1. попереднього договору позивач до дати суборенди зобов`язався виконати ремонт вказаного Об`єкту та зробити його придатним для використання його за цільовим - для розміщення офісу.

У пункті 3 попереднього договору сторони погодили, що основний договір повинен містити такі, але не виключно, умови:

Розмір щомісячної суборендної плати за приміщення площею 1323,5 квадратних метрів становить 663 867,60 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 110 644,60 грн, що є еквівалентом 26470 доларів США, згідно з погодженим курсом на дату підписання додаткової угоди 1 долар зрівнює 25,08 грн.

За таких обставин, позивач зазначає, що у разі укладення договору суборенди, позивач міг отримати вигоду у вигляді суборендної плати у розмірі 663867,60 грн в місяць, а тому станом на 11.12.2019 загальна сума неодержаного прибутку складає:

з 01 листопада 2019 року по 30 листопада 2019 року - 663 867,60 грн;

з 01 грудня 2019 року по 11 грудня 2019 року - 214 150,84 грн.

Отже, за доводами позивача завдана йому сума збитків у формі неодержаного прибутку (втраченої вигоди) становить у загальній сумі 899 433,52 грн.

Позивач вважає, що наявні усі вказані елементи цивільного правопорушення, а саме:

протиправна поведінка відповідача полягає у неповерненні останнім коштів в сумі 546000,00 грн, що становлять 87,74 % від загальної суми договору, після односторонньої відмови від договору позивачем та повідомлення про це відповідача;

шкода, завдана позивачу виражена у грошовій сумі, яку міг би отримати позивач від передачі приміщення площею 1323,5 кв.м. в суборенду у випадку належного та вчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, у підтвердження чого позивач надає попередній договір від 31.07.2019, укладений з ТОВ "Сонус", від якого ТОВ "Сонус" відмовився у зв`язку з неготовністю приміщення для розміщення офісу і копію листа ТОВ "Сонус" від 26.10.2019 про відмову від укладення договору суборенди;

причинний зв`язок: протиправні дії відповідача, що виражені у порушенні умов договору підряду №02-07/2019 від 02.07.2019 спричинили неможливість завершення робіт у приміщенні площею 1323, 5 м.кв. та передачі такого приміщення у суборенду;

вина відповідача полягає у невиконанні своїх зобов`язань за договором підряду №02-07/2019 від 02.07.2019.

з урахуванням вище наведеного, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ШВС" 1445433,52 грн, з яких: 546000,00 грн - аванс, 899433,52 грн -збитки.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, права та обов`язки сторін у даній справи виникли на підставі договору підряду №02-07/2019 від 02.07.2019.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 1 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Частиною першою статті 854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Судом встановлено, що у відповідності до договору підряду №02-07/2019 від 02.07.2019 сторонами погоджено, що розрахунки за виконані роботи на об`єкті здійснюються позивачем за фактично виконані обсяги робіт, підтверджених згідно до підписаних сторонами Актів приймання виконаних підрядних робіт та довідок про вартість виконаних підрядних робіт, проводяться на підставі рахунків-фактур відповідача протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту фактичного затвердження сторонами Актів приймання виконаних підрядних робіт та довідок про вартість виконаних підрядних робіт.

За доводами позивача, останній на прохання відповідача перерахував відповідачу аванс у сумі 546000,00 грн. Зазначені обставини відповідачем не спростовані.

Сплата позивачем відповідачу авансу у розмірі 546000,00 грн підтверджується платіжним дорученням № 306 від 25.07.2019.

Стаття 846 Цивільного кодексу України визначає, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 5.1. договору сторони погодили, що строк виконання робіт, передбачених цим договором складає 20 календарних днів.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки виконання зобов`язання, проведене належним чином, є однією із підстав його припинення (ст. 599 ЦК), то виконання боржником, у даному випадку відповідачем як підрядником за договором (зобов`язаною стороною за договором в частині виконання робіт), повинно бути підтверджено відповідачем належним чином.

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку за договором, а так само обставин, які перешкоджали виконанню цього обов`язку, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

У відповідності до договору підряду сторонами погоджено, що приймання виконаних відповідачем робіт оформляється та підтверджується актом приймання виконаних робіт.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

У відповідності до ч.3 ст. 13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належних і допустимих доказів виконання підрядником робіт за договором підряду №02-07/2019 від 02.07.2019 та у передбачений строк матеріали справи не містять і відповідач таких доказів суду не надав.

Оскільки, відповідач не приступив до виконання робіт та не виконав роботи у строк, визначений умовами договору, 25.11.2019 позивач, посилаючись на п.5.1., п.15.4 договору та ч.2 ст.849 ЦК України, направив відповідачу претензію-вимогу вих. № 22112019-01 від 22.11.2019 про розірвання договору підряду №02-07/2019 від 02.07.2019 та повернення коштів у сумі 546000,00 грн. Вказаний лист відповідач залишив без відповіді та задоволення.

При цьому, суд зазначає, що норми законодавства передбачають право замовника на відмову від договору підряду на підставі частини 2 статті 849 ЦК України у разі порушення умов договору підряду та не встановлюють обов`язку позивача вручати заяву про відмову від договору безпосередньо підряднику чи перевіряти факт такого отримання.

Відповідно до ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.3 ст.651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним або зміненим.

Згідно із ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки; відшкодування збитків.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Згідно із ч.2 ст.598 ЦК України припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Частиною 2 статті 849 Цивільного кодексу України визначено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Суд враховує правову позицію, викладену об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 16.03.2020 у справі №910/2051/19, в якій зазначено, що статті 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: - підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2); - очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3); - відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).

Суд зазначає, що відмовитись від договору підряду і вимагати відшкодувати збитки відповідно до положень частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України є правом замовника в силу закону, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим.

Отже, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України тягне припинення зобов`язань його сторін.

Враховуючи вище викладене, оскільки як встановлено судом вище відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором підряду у частині виконання робіт та у строки передбачені договором, суд дійшов висновку, що на підставі частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України, у позивача виникло право відмовитись від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Згідно з частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначена норма кореспондує положенням статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною , втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Тобто, положеннями частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України законодавцем визначено більш широке поняття збитків при їх відшкодуванні за наслідками порушення умов договору підряду, де відшкодуванню підлягають і витрати зроблені замовником на виконання договірних зобов`язань.

Як встановлено судом вище, договірні зобов`язання між сторонами за договором підряду №02-07/2019 від 02.07.2019 припинились на підставі претензії-вимоги позивача вих. № 22112019-01 від 22.11.2019.

Водночас нормами глави 83 Цивільного кодексу України урегульовано питання повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні, навіть тоді коли правова підстава, на якій набуте майно, згодом відпала.

Так, частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава , на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною другою статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні ; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України, предметом регулювання якої є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій набуто майно, згодом відпала.

Ураховуючи відсутність доказів належного виконання відповідачем договірних зобов`язань із виконання робіт за договором, припиненого згідно зі статтею 849 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми 546000,00 грн відповідно до статей 849 і 1212 ЦК України у їх сукупності.

З огляду на те, що договірні зобов`язання між сторонами припинились, суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що з відповідача на користь позивача має бути стягнута сума у розмірі 546000,00 грн, сплачена позивачем за договором підряду №№02-07/2019 від 02.07.2019.

Ураховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача у частині стягнення авансу у сумі 546000,00 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди) у сумі 899433,52 грн, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода) , на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювана та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому, важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Верховний суд України у своїй постанові від 09.12.2014 у справі №3-188гс14 зазначив, що пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов`язання за договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.08.2020 у справі №910/15883/14.

Відповідно до ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (ст. 614 Цивільного кодексу України).

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані (за вирахуванням затрат).

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц.

Обґрунтування і доказування розміру збитків здійснюється позивачем. Отже, звертаючись із позовом про стягнення збитків у формі упущеної вигоди, позивач повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які б безспірно підтверджували їх розмір. Дослідження і перевірка розміру та складу заявленої до стягнення суми неодержаних доходів (упущеної вигоди) з огляду на реальність їх характеру має суттєве значення для правильного вирішення спору, виходячи із предмета і підстав цього позову.

У той же час, судом враховано, що у відповідності до приписів ст.142 ГК України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

За таких обставин, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.

Натомість вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку у разі передання приміщення, у якому відповідач мав здійснити ремонті роботи, з урахуванням щомісячної ставки оренди за метр квадратний.

За висновками суду такі розрахунки є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, іншими належними і допустимими доказами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач, якщо б відповідачі не здійснювали протиправних дій.

Надані позивачем у матеріали справи договори суборенди №24042020-01 від 24.04.2020, №30042020 від 30.04.2020 з іншими суборендарями підтверджують лише погоджену сторонами зазначених договорів вартість оренди та жодним чином не вливають на суму прибутку, яку позивач міг імовірно отримати за результатом виконання договору суборенди, що мав бути укладений з ТОВ "Сонус".

Окрім того, позивачем не надано жодних доказів в підтвердження вжиття ним заходів щодо одержання доходу від надання у користування приміщення, ремонтні роботи щодо якого мав здійснити позивач. Видаткова накладна №ПБ000000023 від 27.03.2020 надана позивачем у матеріали справи на підтвердження придбання матеріалів для виконання ремонтних робіт у приміщенні не підтверджує вжиття позивачем заходів щодо одержання доходу саме у спірний період (видаткова накладна датована 27.03.2020, у той час як спірний період за який позивач нараховує упущену вигоду листопад-грудень 2019 року). Більш того, з вказаної видаткової накладної не вбачається, що зазначений у ній перелік товару придбаний саме для виконання ремонтних робіт у приміщенні, яке позивач мав намір надати у суборенду, а відповідач - виконати роботи у такому приміщенні.

Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди) у сумі 899433,52 грн.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙТІ ХАЙ-ТЕК".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ШВС" (02660, місто Київ, ВУЛИЦЯ МАРИНИ РАСКОВОЇ, будинок 4-А, ідентифікаційний код 36135705) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙТІ ХАЙ-ТЕК" (04080, місто Київ, ВУЛИЦЯ КОСТЯНТИНІВСЬКА, будинок 68А, ідентифікаційний код 40398508) суму авансу у розмірі 546000,00 грн та судовий збір у розмірі 8190,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 15.09.2020.

Суддя С. О. Турчин