Постанова

від 09.09.2020 по справі 560/1113/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 560/1113/17

провадження № 61-42660св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Берестівська сільська рада Дубровицького району Рівненської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 11 квітня 2018 року у складі судді Оборонової І. В. та постанову апеляційного суду Рівненської області від 18 липня 2018 року ускладі колегії суддів: Боймиструка С. В. Гордійчук С. О.,

Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Берестівська сільська рада Дубровицького району Рівненської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5621880900:01:001:0062, площею 0,1628 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої: для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Вказана земельна ділянка належала спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії

ЯН № 051488, виданого 27 квітня 2005 року Берестівською сільською радою.

Поряд із вказаною земельною ділянкою, межує земельна ділянка, якою користуються відповідачі: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у яких відсутні будь-які правовстановлюючі документи на земельну ділянку та ними було здійснено самозахоплення частини земельної ділянки позивача, шляхом встановлення огорожі та знищення межових знаків, які позначали межі суміжних ділянок. В подальшому межові знаки між їхніми земельними ділянками було встановлено, проте вони також були знищені відповідачами.

14 квітня 2016 року комісією з питань агропромислового комплексу, ресурсів та охорони навколишнього середовища депутатів Берестівської сільської ради в присутності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 проведено обстеження спірної земельної ділянки. За наслідками якого було складено акт про самовільне зайняття ОСОБА_2 земельної ділянки позивача, а межові знаки на земельній ділянці відсутні. В подальшому межові знаки були встановлені спеціалістами Дубровицького земельно- кадастрового відділу.

27 липня 2016 року комісією з питань агропромислового комплексу, ресурсів та охорони навколишнього середовища депутатів Берестівської сільської ради, знову було складено акт обстеження меж земельних ділянок для обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд

ОСОБА_1 та суміжного землекористувача ОСОБА_2 , яким встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 не відповідає розмірам, зазначеним у свідоцтві про право на спадщину за заповітом.

09 серпня 2018 року комісією з питань агропромислового комплексу ресурсів та охорони навколишнього середовища депутатів Берестівської сільської ради було складено акт обстеження меж земельних ділянок для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_1 на суміжного землекористувача ОСОБА_2 ,. в якому встановлено, що ОСОБА_2 на рекомендації комісії щодо припинення порушення земельного законодавства не відреагував.

26 жовтня 2016 року на підставі заяви позивача ПП Дубровицьке земельно-кадастрове бюро було проведено обмір та встановлено межові знаків. Прете, 28 жовтня 2016 року під час спроби встановити паркан па лінії межових знаків, зять відповідачів - ОСОБА_6 знищив ці межові знаки, шляхом їх демонтажу. Після чого ОСОБА_2 встановив огорожу на земельній ділянці позивача, самовільно захопивши її частину.

31 жовтня 2016 року комісією з питань агропромислового комплексу, ресурсів та охорони навколишнього середовища, депутатів Берестівської сільської ради було складено акт, в якому зафіксовано, що станом на 31 жовтня 2016 року частину межових знаків на земельній ділянці гр. ОСОБА_1 знищено, а на іншій частині суміжним землекористувачем ОСОБА_2 самовільно встановлено огорожу.

Листом від 13 квітня 2017 року № 08-02/42 Берестівська сільська рада повідомила позивача про те, що в акті обстеження земельної ділянки

від 05 квітня 2017 встановлено, що межі земельної ділянки ОСОБА_1 не відповідають необхідним розмірам, визначеним в Державному акті на право власності, змінене місце розташування межі із суміжним землекористувачем ОСОБА_2 , яким була самовільно захоплена частина земельної ділянки

гр. ОСОБА_1 .

Позивач вказує, що відповідачі протягом багатьох років знищують межові знаки між їхніми суміжними земельними ділянками та самовільно захопили частину земельної ділянки позивача, право власності на яку посвідчене свідоцтвом про право на спадщину, а тому такі їх дії порушують вимоги земельного законодавства, оскільки перешкоджають реалізації позивачем права власності на землю.

ОСОБА_1 просила зобов`язати відповідачів звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1628 га, кадастровий номер 5621880900:01:001:0062, що перебуває у її власності; відновити межі земельної ділянки, відповідно до земельно-кадастрової документації, не чинити їй перешкоди у встановленні твердої межі (паркану) на належній їй земельній ділянці та не чинити перешкоди їй у користуванні земельною ділянкою, а також стягнути з відповідачів судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 11 квітня

2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_7 не визнав факт зайняття земельної ділянки позивача, у зв`язку з чим, судом роз`яснювалося право позивачу на подання клопотання про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи, проте, таким позивачка не скористалась. Також суд зазначив, що маючи беззаперечне право власності на земельну ділянку, позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження порушеного її права користування вказаною земельною ділянкою, в яких межах та в якій частині земельної ділянки вказане право обмежене, тому прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Постановою апеляційного суду Рівненської області від 18 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 11 квітня

2018 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. При цьому дійшов висновку, що позивачем були надані докази, якими встановлено самовільне захоплення відповідачами частини земельної ділянки належної на праві власності позивачу, однак точна її площа та розміри не встановлені, оскільки для цього необхідні спеціальні знання експерта та відповідно проведення земельно-технічної експертизи, а тому право, яке позивачка вважає порушеним, в обраний нею спосіб не може бути захищене.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

17 серпня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 11 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 18 липня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів про те, що позивачкою не доведено свого порушеного права, оскільки не надано висновок експертизи є неправильним, так як в матеріалах справи наявні докази самовільного зайняття її земельної ділянки, що підтверджено численними актами та листами сільської ради.

Доводи інших учасників справи

10 жовтня 2018 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 11 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 18 липня 2018 року залишити без змін.

Рух касаційних скарг та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дубровицького районного суду Рівненської області.

У жовтні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 11 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 18 липня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого

2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи

Рішенням Берестівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області від 20 березня 2005 року № 119, вирішено внести зміни до земельно-кадастрової книги сільської ради щодо розміру земельної ділянки ОСОБА_4 в розмірі 0,245 га та передати безкоштовно у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку розміром 0,245 га, розташовану в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0,245 га, для ведення особистого селянського господарства.

На виконання вказаного рішення представником фірми Експерт-Рівне-Земля в присутності землевпорядника сільської ради та суміжних власників, користувачів землі ОСОБА_8 , ОСОБА_3 ОСОБА_9 , ОСОБА_10

ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 обстежено на місцевості та погоджено межі земельної ділянки, що передається у власність ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,2450 га на території Берестівської сільської ради в АДРЕСА_1 . При встановленні і погодженні меж земельної ділянки зауважень і заперечень з боку суміжних землекористувачів, власників не заявлено. Межі земельної ділянки в натурі закріплені дерев`яними стовпами в кількості 10 шт.

Відповідно до акту про передачу межових знаків від 05 квітня 2005 року

ОСОБА_4 передано на зберігання межові знаки довгострокового зберігання, якими закріплені перенесені в натурі (на місцевості) межі земельної ділянки, що передана у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд загальною площею 0,2450 га на території Берестівської сільської ради в АДРЕСА_1 .

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НАІ 096454

від 18 березня 2016 року позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 5621880900:01:001:0062, площею 0,1628 за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення якої: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, котра належить спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 051488, виданого 27 квітня 2005 року Берестівською сільською радою Дубровицького району Рівненської області.

Відповідно до опису меж земельної ділянки № 1 площею 0,1628 га, яка належить ОСОБА_1 , яка розташована в АДРЕСА_1 , щодо складання Державного акту на право власності на земельну ділянку для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_13 на території Берестівської сільської ради в АДРЕСА_1 , складеного фірмою Експерт-Рівне-Земля на земельній ділянці від точки А до точки Б - знаходяться землі ОСОБА_8 ; від точки Б до точки В - знаходяться землі загального користування (вулиця Партизанська); від точки В до точки Г - знаходяться землі ОСОБА_3 ; від точки Г до точки Д - знаходяться землі ОСОБА_9 ; від точки Д до точки А - знаходяться землі ОСОБА_10 , тобто земельна ділянка позивача межує із ділянкою, якою користуються відповідачі: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Згідно листа сільського голови Берестівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області Дашука М. П. від 14 травня 2014 року за № 02-18/262, із заявою про повторне встановлення межових знаків до Берестівської сільської ради звернувся ОСОБА_4 , однак, встановити межові знаки між земельними ділянками по вулиці Партизанській працівникам ПП Дубровицьке земельно-кадастрове бюро , ОСОБА_2 не дозволив.

Відповідно до акту встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Берестівської сільської ради в селі Берестя Дубровицького району Рівненської області від 20 травня 2014 року, в присутності голови комісії по земельних питаннях та депутатів сільської ради було встановлено на місцевості та закріплено межовими знаками в кількості

2 шт. № 061АО13987 та № 061АО13989, межі земельної ділянки ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Берестівської сільської ради в селі Берестя Дубровицького району Рівненської області. ОСОБА_2 при встановленні межових знаків був присутній, але від підпису відмовився.

Відповідно до акту обстеження меж земельних ділянок для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд гр. ОСОБА_1 та суміжного землекористувача ОСОБА_2 від 14 квітня 2016 року комісією з питань агропромислового комплексу, ресурсів та охорони навколишнього середовища депутатів Берестівської сільської ради в присутності ОСОБА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_5 проведено обстеження земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 та встановлено, що станом на 14 квітня

2016 року на земельній ділянці для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_1 , ОСОБА_2 здійснила самовільне зайняття земельної ділянки позивача, а межові знаки на земельній ділянці відсутні. Крім того, встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 не відповідає розмірам, зазначеним у свідоцтві про право на спадщину за заповітом (а. с. 8).

Актами обстеження меж земельних ділянок для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд гр. ОСОБА_1 та суміжного землекористувача ОСОБА_2 від 27 липня 2016 року та від 09 серпня 2016 року встановлено, що документи, які посвідчують право власності на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 відсутні, а земельна ділянка ОСОБА_1 не відповідає розмірам зазначеним у свідоцтві про право на спадщину за заповітом (а. с. 9, 11).

Відповідно до акту обстеження меж земельних ділянок для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд гр. ОСОБА_1 та суміжного землекористувача ОСОБА_2 від 26 жовтня 2016 року на земельній ділянці з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування господарських будівель і споруд ОСОБА_1 , право власності на яку посвідчено свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, представником ПП Дубровицьке земельно-кадастрове бюро було проведено обмір та встановлено межові знаки, відповідно до існуючої документації.

Відповідно до акту встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Берестівської сільської ради в селі Берестя Дубровицького району Рівненської області від 31 жовтня 2016 року, представником ПП Дубровицьке земельно-кадастрове бюро , комісією сільської ради по земельних відносинах, дільничного інспектора Котяша С. В. було проведено обмір та встановлення межових знаків земельної ділянки

ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Вказаним актом також встановлено, що частина межових знаків на земельній ділянці ОСОБА_1 знищені, а на іншій частині суміжними землекористувачами ОСОБА_2 самовільно встановлено огорожу (а. с. 13).

Листом від 13 квітня 2017 № 08-02/42 Берестівська сільська рада повідомила позивача про те, що в акті обстеження земельної ділянки від 05 квітня

2017 встановлено, що межі земельної ділянки ОСОБА_1 не відповідають необхідним розмірам, визначеним в Державному акті на право власності, змінене місце розташування межі із суміжним землекористувачем ОСОБА_2 , яким була самовільно захоплена частина земельної ділянки

гр. ОСОБА_1 (а. с. 14).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_7 не визнав факт зайняття земельної ділянки позивача, у зв`язку з чим, судом роз`яснювалося право позивачу право на подання клопотання про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи, проте, таким позивачка не скористалась. Також суд зазначив, що маючи беззаперечне право власності на земельну ділянку, позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження порушеного її права користування вказаною земельною ділянкою, в яких межах та в якій частині земельної ділянки вказане право обмежене.

При цьому, під час апеляційного перегляду справи, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем були надані докази, якими встановлено самовільне захоплення відповідачами частини земельної ділянки належної на праві власності позивачу, однак точна її площа та розміри не встановлені, оскільки для цього необхідні спеціальні знання експерта та відповідно проведення земельно-технічної експертизи, а тому право, яке позивачка вважає порушеним, в обраний нею спосіб не може бути захищене.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналогічні положення має частина друга статті 152 ЗК України, згідно якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У відповідності до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Установивши, що позивачем були надані докази, якими встановлено самовільне захоплення відповідачами частини земельної ділянки належної на праві власності позивачу, апеляційний суд зробив не правильний висновок про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з тих підстав, що порушене право позивачки в обраний нею спосіб не може бути захищене.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Рівненської області від 18 липня 2018 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун