Постанова

від 24.11.2020 по справі 560/1113/17

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 560/1113/17 Головуючий у 1 інстанції: Оборонова І. В. Провадження № 22-ц/802/1089/20 Категорія: 16 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2020 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Бовчалюк З. А., Матвійчук Л. В.,

з участю:

секретаря судового засідання - Лимаря Р. С.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа- Берестівська сільська рада Дубровицького району Рівненської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 11 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом вона є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5621880900:01:001:0062, площею 0,1628 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку. Поряд із вказаною земельною ділянкою межує земельна ділянка, якою користуються відповідачі: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , у яких відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку. Проте, ними було здійснено самозахоплення частини належної їй земельної ділянки шляхом встановлення огорожі та знищення межових знаків, які позначали межі суміжних ділянок. Вказує, що у подальшому межові знаки між їхніми земельними ділянками було встановлено, проте відповідачі також їх знищили. Зазначає, що із питанням порушення її прав землевласника відповідачами вона неодноразово зверталася до різних компетентних органів, якими були складені відповідні акти. Цими актами підтверджено, що її земельна ділянка внаслідок захоплення суміжними землекористувачами не відповідає розмірам, зазначеним у свідоцтві про право на спадщину за заповітом, знищуються межові знаки, чим чиняться перешкоди в реалізації її права власності на землю.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила зобов`язати відповідачів звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 площею 0,1628 га, кадастровий номер 5621880900:01:001:0062, що перебуває у її власності; відновити межі земельної ділянки відповідно до земельно-кадастрової документації, не чинити їй перешкоди у встановленні твердої межі (паркану) на належній їй земельній ділянці для відмежування її земельної ділянки на підставі земельно-кадастрової документації та не чинити перешкоди їй у користуванні вказаною земельною ділянкою, а також стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 11 квітня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 11 квітня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про те, що нею не доведено свого порушеного права, оскільки не надано висновок експертизи, є неправильним, так як в матеріалах справи наявні докази самовільного зайняття її земельної ділянки, що підтверджено численними актами та схемою межового спору, складених з участю відповідних землевпорядних органів, та листами сільської ради.

Із відзив на апеляційну скаргу, поданого представником відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , вбачається, що відповідач вважає недоведеними належними та допустимими доказами позовні вимоги ОСОБА_2 щодо порушення її прав власника земельної ділянки, оскільки в матеріалах справи відсутній висновок земельно-технічної експертизи, якою би було встановлено точну конфігурацію частини земельної ділянки, яку просить позивач звільнити від самовільного захоплення відповідачами. У зв"язку з цим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення , а рішення залишити без змін.

Постановою апеляційного суду Рівненської області від 18 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 було відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову апеляційного суду Рівненської області від 18 липня 2018 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 4 ст. 31 ЦПК України дана цивільна справа передана на розгляд Волинському апеляційному суду.

Відповідно до положень ч.ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами першою - п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, враховуючи висновки суду касаційної інстанції, викладені в його постанові за результатами касаційного перегляду судового рішення, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Судом встановлено, що рішенням Берестівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області від 20 березня 2005 року № 119 вирішено внести зміни до земельно-кадастрової книги сільської ради щодо розміру земельної ділянки ОСОБА_5 (батька позивача і відповідача у даній справі та спадкодавця майна ОСОБА_2 ) в розмірі 0,245 га та передати безкоштовно у приватну власність ОСОБА_5 земельну ділянку розміром 0,245 га, розташовану по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с.19 т.1).

Як вбачається із технічної документації із землеустрою, на виконання рішення сільської ради від 20 березня 2005 року представником фірми Експерт-Рівне-Земля в присутності землевпорядника сільської ради та суміжних власників, користувачів землі, в тому числі і ОСОБА_1 , обстежено на місцевості та погоджено межі земельної ділянки, що передається у власність ОСОБА_6 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,2450 га на території Берестівської сільської ради в АДРЕСА_1 . При встановленні і погодженні меж земельної ділянки зауважень і заперечень з боку суміжних землекористувачів та власників не заявлено. Вказано, що межі земельної ділянки в натурі закріплені дерев`яними стовпами в кількості 10 шт.(а.с.29 т.1).

Відповідно до акту про передачу межових знаків від 05 квітня 2005 року ОСОБА_5 , як власнику ділянки, передано на зберігання межові знаки довгострокового зберігання, якими закріплені перенесені в натурі (на місцевості) межі земельної ділянки, що передана у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд загальною площею 0,2450 га на території Берестівської сільської ради в АДРЕСА_1 (а.с.30 т.1).

Право власності спадкодавця ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку підтверджено державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯН № 051488, виданим 27 квітня 2005 року Берестівською сільською радою.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як видно з матеріалів даної справи, 11 листопада 2013 року Дубровицьким районним судом Рівненської області було ухвалено судове рішення, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 23 грудня 2013 року, про відмову у позові ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Цими рішеннями встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_5 загальною площею 0,245 га знаходиться на АДРЕСА_1 і складається з двох окремих земельних ділянок площею 0,1628 га та 0,0822 га, які розміщені через вулицю практично навпроти одна одної, та межують з іншими землекористувачами, зокрема із ОСОБА_1 , що підтверджується ситуаційною схемою та державними актами на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 051488 та серії ЯА № 051489 від 27 квітня 2005 року.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 березня 2016 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5621880900:01:001:0062, площею 0,1628 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої -для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Отже, встановлено, що поряд із вказаною земельною ділянкою межує земельна ділянка, якою користуються відповідачі: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 які не приватизували свою ділянку.

Як слідує зі змісту зазначеного вище рішення Дубровицького районного суду від 11 листопада 2013 року, ще спадкодавцем ОСОБА_5 ставилось питання про порушення його прав землевласника відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 шляхом самовільного пересунення ними межових знаків, внаслідок чого його земельна ділянка зменшилась на 0,0128 га. Судом відмовлено в позові з тих підстав, що позивач просив усунути перешкоди в користуванні його ділянкою площею 0,0822 га, а фактично докази подав про захоплення іншої ділянки - а саме площею 0,1628 га. В рішенні констатовано, що як доказ підставності своїх вимог до обох відповідачів у справі ОСОБА_5 посилався на акт обстеження його земельної ділянки від 17 травня 2012 року, складений секретарем сільської ради та інженером-геодезистом ПП "Дубровицьке геокадастрове бюро". Проте, суд зазначив, що в цьому акті йдеться про переміщення межових знаків та про зменшення на 0,0128 га (без зазначення розмірів і конфігурації такого зменшення) зовсім іншої земельної ділянки площею 0,1628 га, що належить позивачу, на яку йому виданий інший державний акт серії ЯА № 051488 від 27 квітня 2005 року (а.с. 53-55 т.1).

Крім того, факт чинення перешкод щодо встановлення межових знаків у визначених документами межах впродовж строку, починаючи ще при житті ОСОБА_5 , підтверджений також листом сільського голови с.Берестя від 14.05.2014 року № 02-18/262 (а.с.6 т.1).

Як ствердила у своєму позові ОСОБА_2 , вказані порушення прав власника суміжної земельної ділянки продовжували відбуватися з боку відповідачів і в подальшому після смерті батька, що вона доводить у суді відповідними актами.

Так, 14 квітня 2016 року комісією з питань агропромислового комплексу, ресурсів та охорони навколишнього середовища депутатів Берестівської сільської ради в присутності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 проведено обстеження спірної земельної ділянки. За наслідками було складено акт про невідповідність цієї ділянки розмірам, зазначеним у свідоцтві про право на спадщину за заповітом, самовільне зайняття відповідачами земельної ділянки позивача, відсутність межових знаків на земельній ділянці. В подальшому межові знаки були встановлені спеціалістами Дубровицького земельно- кадастрового відділу.

27 липня 2016 року та 09 серпня 2018 року комісією з питань агропромислового комплексу, ресурсів та охорони навколишнього середовища депутатів Берестівської сільської ради, знову було складено акт обстеження меж земельних ділянок для обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд ОСОБА_2 та суміжного землекористувача ОСОБА_3 , яким встановлено, що земельна ділянка позивачки не відповідає розмірам, зазначеним у свідоцтві про право на спадщину за заповітом. Вказано, що на зауваження комісії про знищення межових знаків ОСОБА_3 не реагує.

26 жовтня 2016 року на підставі заяви позивача ПП Дубровицьке земельно-кадастрове бюро було проведено обмір ділянки та повторно встановлено межові знаки згідно із земельною документацією. Проте, 28 жовтня 2016 року під час спроби встановити паркан па лінії межових знаків, відповідачі знищили ці межові знаки шляхом їх демонтажу. Після чого ОСОБА_3 встановив огорожу на земельній ділянці позивача, самовільно захопивши її частину.

31 жовтня 2016 року комісією з питань агропромислового комплексу, ресурсів та охорони навколишнього середовища, депутатів Берестівської сільської ради було складено акт, в якому зафіксовано, що станом на 31 жовтня 2016 року частину межових знаків на земельній ділянці позивачки знищено, а на іншій частині суміжним землекористувачем ОСОБА_3 самовільно встановлено огорожу.

Листом від 13 квітня 2017 року № 08-02/42 Берестівська сільська рада повідомила позивача про те, що в акті обстеження земельної ділянки від 05 квітня 2017 встановлено, що межі її земельної ділянки не відповідають необхідним розмірам, визначеним у Державному акті на право власності, змінене місце розташування межі із суміжним землекористувачем ОСОБА_3 , яким була самовільно захоплена частина її земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналогічні положення має частина друга статті 152 ЗК України, згідно якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У відповідності до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням.

Порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновлення межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, яка відповідно до статті 193 ЗК України містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України ).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, під час розгляду даної цивільної справи судом встановлено, що позивачем були надані докази, якими підтверджено самовільне захоплення відповідачами частини земельної ділянки, належної на праві власності позивачу. Права власності або права користування спірною частиною земельної ділянки відповідачі не мають.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ судам роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України ).

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 16.05.2018 року у справі № 204/5020/14-ц та від 16 жовтня 2020 року у справі № 309/828/17.

Отже, доводи апеляційної скарги є обгрунтованими та заслуговують на увагу колегії суддів.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Статтею 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, відповідно змінює розподіл судових витрат.

Беручи до уваги понесені позивачкою судові витрати за подачу позову, апеляційної і касаційної скарг, слід стягнути в її користь понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 5120 грн з відповідачів, у рівних частках з кожного - по 2560 грн.

Враховуючи викладене, зважаючи на неправильне вирішення справи судом першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 382,384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 11 квітня 2018 року в даній справі скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа- Берестівська сільська рада Дубровицького району Рівненської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_1 :

- звільнити частину самовільно зайнятої земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1628 га, кадастровий номер 5621880900:01:001:0062, яка розташована по АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 , відновивши межі земельної ділянки, відповідно до земельно-кадастрової документації;

- не чинити ОСОБА_2 перешкоди у встановленні твердої межі (паркану) на вказаній земельній ділянці на підставі земельно-кадастрової документації;

- не чинити ОСОБА_2 перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1628 га, кадастровий номер 5621880900:01:001:0062, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Стягнути в користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 5120 (п"ять тисяч сто двадцять) грн за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних частках - з кожного по 2560 (дві тисячі п"ятсот шістдесят) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді