Постанова

від 15.09.2020 по справі 925/1567/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2020 р. Справа№ 925/1567/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

Розглянувши у письмовому проваджені без виклику сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2020 у справі № 925/1567/19 (суддя Кучеренко О.І., м. Черкаси, повний текст рішення складено та підписано 16.03.2020)

за позовом Першого заступника керівника Уманської місцевої прокуратури, м. Умань, Черкаська обл.

в інтересах держави в особі Іваньківської сільської ради, с. Іваньки, Маньківський р-н, Черкаська обл.

до ОСОБА_1 , с. Іваньки, Маньківський р-н, Черкаська обл.

про стягнення 26 234,51 грн,

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Уманської місцевої прокуратури (далі-прокурор) звернувся до Господарського суду Черкаської області в інтересах держави в особі Іваньківської сільської ради Маньківського району Черкаської області (далі - позивач/Іваньківська с/р) з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач/ ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою (кадастровий номер 7123182500:01:001:0115 площею 7,3295 га, яка знаходиться в адміністративних межах Іваньківської сільської ради Маньківського району Черкаської області у межах населеного пункту згідно договору оренди водоймища від 26.06.2006) у розмірі 26 234,51 грн.

Звертаючись до суду із указаною позовною заявою прокурор зазначає, що 26.06.2006 між позивачем, як орендодавцем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , як орендарем було укладено договір оренди водоймища. У подальшому відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05.03.2018 державним реєстратором Маньківської райдержадміністрації внесено відомості про припинення права оренди ОСОБА_1 земельної ділянки водного фонду площею 7,3295 га. Разом з тим, узяті на себе зобов`язання щодо повноти та своєчасності внесення орендної плати за договором, на період дії договору оренди водоймища, відповідач у повній мірі не виконував, з травня 2017 року до березня 2018 року орендну плату вносив частково у розмірі 1 210,00 грн щомісячно, а саме без урахування рішення суду яким внесено зміни до договору (рішення Господарського суду Черкаської області від 06.12.2016 у справі № 925/1218/16). За розрахунками позивача у відповідача виникла заборгованість з орендної плати на загальну суму 26 234,51 грн за період з травня 2017 року по грудень 2017 року та з січня 2018 року по березень 2018 року.

В обґрунтування підстав для звернення з цим позовом прокурор зазначає, що недоотримання плати за користування відповідачем землею суттєво ослаблює дохідну частину місцевого бюджету сільської ради та може призвести до неможливості покриття щомісячних (постійних) видатків місцевого бюджету і, як наслідок, до необхідності державного забезпечення його збалансування. Місцеві інтереси знаходяться у тісному зв`язку із загальнодержавними, а місцеве самоврядування і державне буття суспільства характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням. Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому. Недоотриманням орендної плати місцевим бюджетом за користування відповідачем спірною земельною ділянкою порушуються визначальні матеріальні потреби суспільства, територіальної громади села Іваньки Маньківського району, як носія єдиного джерела влади в Україні, тобто порушуються інтереси держави у цілому, оскільки ослаблюються економічні основи місцевого самоврядування, що призводить до неможливості забезпечення виконання відповідних програм.

Прокурором зазначається, що протягом значного часу Іваньківська с/р не звернулася з позовом про стягнення заборгованості з відповідача, інших дієвих заходів не вживала. Тому, Іваньківська с/р належним чином не відреагувала на порушення законодавства щодо вжиття заходів для стягнення заборгованості з орендної плати за користування ОСОБА_1 земельною ділянкою водного середовища, що свідчить про її бездіяльність та надає право прокурору звернутися до суду із даним позовом.

Нормативно-правовим обґрунтуванням поданої позовної заяви прокурором визначено приписи ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст.ст. 4, 11, 525, 526, 629, 530, 610 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 3, 83, 96, 206 Земельного кодексу України, ст.ст. 2, 13,15, 21, 24 Закону України Про оренду землі , ст.ст. 13, 14, 131-1, 142 Конституції України, статті 188 Господарського кодексу України, ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування , ст.ст. 20, 53 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст заперечень відповідача викладених у відзиві на позовну заяву

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що ним були здійснені кроки, спрямовані на досудове врегулювання спору, а саме виготовлено нормативну грошову оцінку земельної ділянки та надана згода на підписання додаткової угоди. Натомість рішенням Господарського суду Черкаської області від 06.12.2016 у справі № 925/1218/16 позов прокурора задоволено повністю та внесено зміни до спірного договору. ОСОБА_1 твердить, що будь-яких інших правочинів крім договору оренди водоймища від 26.06.2006 він не підписував. А, отже, на думку відповідача, жодних боргових зобов`язань ні перед сільською радою, ні перед державою, ні перед громадою, ні перед прокуратурою відповідач не має, а отже інтереси держави не порушено. Борг є у Іваньківської сільської ради перед ним, оскільки він сплачував авансові платежі, сподіваючись на цивілізоване врегулювання умов договору та на продовження власної підприємницької діяльності.

Крім того, ОСОБА_1 просить закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору та тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Відповідач вважає, що оскільки 19.12.2017 він як фізична особа-підприємець припинив підприємницьку діяльність до звернення позивача з позовом до суду, і зобов`язання фізичної особи - підприємця після його припинення не припиняються, а залишаються за ним, як за фізичною особою, а тому позовні вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.03.2020 у справі № 925/1567/19 позов задоволено повністю. За рішенням суду стягнуто з відповідача через Іваньківську сільську раду Маньківського району Черкаської області у дохід місцевого бюджету Іваньківської сільської ради Маньківського району Черкаської області 26 234,51 грн заборгованості зі сплати орендної плати. Вирішено питання судових витрат.

Вказане рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем доведено наявність у відповідача заборгованості в сумі 26 234,51 з орендної плати за період з травня 2017 року по грудень 2017 року та з січня 2018 року по березень 2018 року.

Щодо посилання відповідача на наявність підстав для закриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що 19.12.2017 він як фізична особа-підприємець припинив підприємницьку діяльність, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки спірні правовідносини виникли щодо виконання фізичною особою-підприємцем умов господарського договору, зобов`язання за яким, з втратою статусу підприємця, у відповідача не припинилися, а залишаються за ним як фізичною особою, оскільки останній не перестає існувати; фізична особа відповідає за зобов`язаннями, які пов`язані з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про належність спору до юрисдикції господарського суду, і, відповідно, відсутністю підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 (надалі - скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та закрити провадження у даній справі.

Скаржником було заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2020 у справі № 925/1567/19.

Узагальнені доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що:

- судом першої інстанції було невірно зазначено у тексті судового рішення про явку представників сторін у судове засідання;

- місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку про підвідомчість даного спору господарським судам, оскільки між відповідачем та Іваньківською с/р відсутні господарські відносини, орган місцевого самоврядування не є суб`єктом владних повноважень, а відповідач не є учасником будь яких відносин у сфері господарювання, відносини у справі є публічно - правовими, а тому, на думку заявника апеляційної скарги, даний спір може належати як до цивільного так і до адміністративного судочинства;

- місцевим господарським судом залишено поза увагою той факт, що положення ст. 53 Господарського процесуального кодексу України регламентує порядок звернення прокурора в інтересах держави. В той час, як у даній справі прокурор звертається до суду в інтересах органу місцевого самоврядування;

- судом першої інстанції не було враховану ту обставину, що відповідач намагався вирішити спірне питання у досудовому порядку, зокрема, звертався із заявами про розроблення нормативно - грошової оцінки, заявою щодо затвердження нормативно - грошової оцінки, скарга ОСОБА_1 до Іваньківської с/р з вимогою про створення тимчасової комісії для вирішення спору тощо;

- лист (вимога) Іваньківської с/р від 04.04.2018 до відповідача не надходив, у матеріалах справи відсутні докази направлення такого листа (вимоги) позивачем. Відтак, даний лист (вимога) не може вважатися належним та допустимим доказом досудового врегулювання спору. Зазначене місцевим господарським судом не було враховано;

- поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що розірвання договору оренди водоймища від 26.06.2006 відбулось на згодою сторін у відповідності до положень п. 5.1. зазначеного договору, що автоматично виключає можливість претензії з боку суб`єкта владних повноважень;

- відсутність боргу перед Іваньківською с/р підтверджується податковими деклараціями. Водночас саме у Іваньківської с/р існує борг перед відповідачем, оскільки останній сплачував авансові платежі, сподіваючись на цивілізоване врегулювання умов договору та на продовження власної підприємницької діяльності;

- місцевим господарським судом було порушено норми процесуального права, а саме - ч. 1 ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. 1 ч. 1 ст. 20, п. п. 2, 3 ч. 2 ст. 43 ст. 53, ч. 4 ст. 56, ч. 3 ст. 59 Господарського процесуального кодексу України та норми матеріального права, зокрема, ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2, ч. 4 ст. 3, ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 8, ст.ст. 23, 173, 174, 179 Господарського кодексу України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст. 42 Конституції України.

30.06.2020 від відповідача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшло доповнення до апеляційної скарги на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2020 у справі № 925/1567/19.

У поданому доповненні до апеляційної скарги ОСОБА_1 просить при розгляді апеляційного провадження застосувати положення ст. 267 Господарського процесуального кодексу України.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Прокурор та позивач не скористалися своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України та не надали суду письмових відзивів на апеляційну скаргу, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі № 925/1567/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2020 у справі № 925/1567/19 відхилено клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2020 у справі № 925/1567/19; апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2020 у справі № 925/1567/19 залишено без руху.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 925/1567/19 повернуто апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2020 у справі № 925/1567/19 та додані до неї документи без розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 925/1567/19 заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову із доданими до неї документами повернуто заявнику без розгляду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді - доповідачу) (складу суду) від 22.04.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі № 925/1567/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.03.2020 у справі № 925/1567/19 ОСОБА_1 28.05.2020 повторно звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та закрити провадження у даній справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 у справі № 925/1567/19 задоволено клопотання ОСОБА_1 та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2020 у справі № 925/1567/19; відкрито апеляційне провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2020 у справі № 925/1567/19 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; зупинено дію рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2020 у справі № 925/1567/19 до закінчення її перегляду в апеляційному порядку.

Крім того, разом з апеляційною скаргою скаржником було подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, відповідно якої заявник просить зупинити всі стягнення у виконавчих провадженнях № 61858754, № 61917485 на підставі наказу № 925/1567/19 від 10.04.2020 до часу вирішення спору в даній справі та клопотання про залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- начальника Маньківського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мельника В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 у справі № 925/1567/19 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову.

Розгляд апеляційним судом клопотань ОСОБА_1 .

Щодо клопотання ОСОБА_1 про залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - начальника Маньківського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мельника В.В. суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Подане клопотання мотивоване тим, що начальником Маньківського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мельником В.В. було неправомірно відкрито виконавче провадження № 61858754 з виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 10.04.2020 виданого на підставі рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2020 у справі № 925/1567/19, оскільки відповідачем було подано апеляційну скаргу на рішення у дані справі, а тому державний виконавець у відповідності до положень ч. 1 ст. 35 Закону України Про виконавче провадження повинен був відкласти проведення виконавчих дій до перегляду судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення місцевого господарського суду. Відповідач стверджує, що рішення у даній справі вплине на права та обов`язки начальника Маньківсько районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мельником В.В.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залучення в якості третьої особи начальника Маньківського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мельника В.В., як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, оскільки відповідачем не обґрунтовано як рішення у даній справі може вплинути на права або обов`язки начальника Маньківського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мельника В.В., оскільки він не є учасником спірних правовідносин з приводу неналежного виконання договору оренди водоймища від 26.06.2006, а саме стягнення орендних платежів, що є предметом позову у даній справі.

Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що подане клопотання про залученням третьої особи є по суті скаргою на дії начальника Маньківського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мельника В.В., що не є предметом даного апеляційного провадження.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як установлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 26.06.2006 між Іваньківсько сільською радою, як орендовдацем в особі сільського голови Кондратюка В.М. , та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як орендарем було укладено договір оренди водоймища.

Відповідно до п. 1.1. договору оренди водоймища орендодавець надав в оренду орендарю водоймище, розташоване на земельній ділянці площею 7,3295 га із земель державної власності в адміністративних межах Іваньківської сільської ради терміном на 20 років.

У п. 2.1 договору оренди водоймища сторони погодили, що розмір орендної плати складає 200 грн за 1 га водоймища в рік, з виплатою помісячно рівними частинами.

Пунктом 2.3 договору визначено підстави перегляду розміру орендної плати - оренда може бути переглянута і відповідно збільшена у випадку підвищення цін, тарифів, інфляції, збільшення розмірів ставок земельного податку та в інших випадках, передбачений законодавчими актами України (п. 2.3. договору).

Судом першої інстанції також встановлено, що договір зареєстровано у районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України" 29.06.2006 за № 865 та нормативна грошова оцінка в договорі не визначена.

Згідно із витягом відділу Держгеокадастру у Маньківському районі Черкаської області від 31.08.2016 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 7,3295 га, яка розташована в адміністративних межах Іваньківської сільської ради Маньківського району та перебуває в оренді фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 становить 1 628 001,35 грн (а.с. 34).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 06.12.2016 у справі № 925/1218/16 за позовом керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Іваньківської сільської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Відділ Держгеокадастру у Маньківському районі Черкаської області, про внесення змін до договору, позовні вимоги задоволено повністю.

За рішенням суду до договору оренди водоймища, який укладений між Іваньківською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, який зареєстрований 29.06.2006 у відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України" за № 865 внесено такі зміни:

- доповнено договір підпунктом 2.7: "Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 31.08.2016 № 150/86-16 становить 1 628 001,35 грн.";

- пункт 2.1 договору викладено у наступній редакції: "річна орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки, що становить 48 840,04 грн." (а.с. 18-22).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 рішення господарського суду Черкаської області від 06.12.2016 у справі № 925/1218/16 залишено без змін.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05.03.2018 державним реєстратором Маньківської райдержадміністрації внесено відомості про припинення права оренди ОСОБА_1 земельної ділянки водного фонду площею 7,3295 га на підставі угоди від 19.02.2018 про дострокове розірвання договору оренди (індексний номер рішення 40057839) (а.с. 47-50).

19.12.2017 припинено державну реєстрацію підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за його рішенням, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 35-38).

Взяті на себе зобов`язання щодо повноти та своєчасності внесення орендної плати за договором, на період його дії, відповідач у повній мірі не виконував, з травня 2017 року до березня 2018 року орендну плату вносив частково у розмірі 1 210,00 грн щомісячно.

У зв`язку з чим на момент звернення прокурора з позовом до суду у відповідача виникла заборгованість з орендної плати на загальну суму 26 234,51 грн згідно з розрахунком сільської ради, що здійснений з урахуванням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, яка визначена у договорі (згідно з внесеними за рішенням суду змінами) (а.с. 32).

04.04.2018 Іваньківська сільська рада направила відповідачу листа № 401/02-42 з вимогою сплатити заборгованість з орендної плати у сумі 26234,51 грн (а.с. 33).

Вимога позивача залишилась без відповіді та задоволення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимога про стягнення із землекористувача плати за користування земельною ділянкою державної форми власності.

Відносини, які виникли між сторонами є відносинами з оренди земельної ділянки, які врегульовано положеннями Глави 58 Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Податкового кодексу України в частині внесення орендної плати за землю, Законом України "Про оренду землі".

Положеннями ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) визначено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності ( ч. 1 ст. 93 ЗК України).

Положення ст. 206 ЗК України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з приписами ст. 96 ЗК України землекористувачі, серед іншого, зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

У статті 14 Податкового кодексу України визначено такі поняття: землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (14.1.73); плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (14.1.147).

Так, ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Істотною умовою договору оренди землі є, серед інших, зазначених у статті 15 Закону "Про оренду землі", орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків та порядку її внесення, підстав перегляду її розміру та відповідальності за несплату. При цьому чинне законодавство України не забороняє визначати розмір орендної плати шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки - це відповідає, зокрема, приписам ч. 1 ст. 15, ст. 21 Закону "Про оренду землі".

Щодо нормативної грошової оцінки землі, то за приписами ч. 5 ст. 5 Закону "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також при розробленні показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання й охорони земель.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 247 Податкового кодексу України).

Положеннями ст. 30 Закону України Про оренду землі передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується у судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що порядок зміни та розірвання господарських договорів, визначений у ст. 188 Господарського суду України.

Так, згідно з вказаною нормою, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Матеріали справи свідчать, що з метою приведення у відповідність до чинного законодавства умов договору оренди водоймища, керівником Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Іваньківської сільської ради подано позов до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про внесення змін до договору оренди. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06.12.2016 у справі № 925/1218/16 позов задоволено повністю, до договору внесено зміни в частині визначення розміру орендної плати, виходячи з 3% від розміру нормативної-грошової оцінки земельної ділянки.

В силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Розмір орендної плати, яку був зобов`язаний сплачувати відповідач, змінювався протягом дії договору у зв`язку із індексацією грошової оціни землі та змінами в частині визначення відсоткової ставки нормативної грошової оцінки землі при визначенні розміру орендної плати (рішення Господарського суду Черкаської області від 06.12.2016 у справі № 925/1218/16), проте відповідач в порушення своїх зобов`язань сплачував орендні платежі не у повному розмірі.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача виникло зобов`язання щодо оплати орендної плати за оренду земельної ділянки на умовах договору.

Так, у договорі оренди водоймища сторони встановили, що орендна плата сплачується орендарем щомісячно рівними частинами до 30 числа місяця, наступного за звітним на розрахунковий рахунок Іваньківської сільської ради.

За період користування земельною ділянкою з травня 2017 року до березня 2018 року відповідач у визначені у договорі строки плату вносив не повністю, його заборгованість за цей період становить 26 234,51 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України)

Як зазначалось вище, доказів оплати заборгованості з орендних платежів у повному обсязі відповідачем не надано.

Отже, в порушення зазначених вимог процесуального закону, відповідачем не доведено обставин належного виконання ним умов договору оренди водоймища у період його дії.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 26 234,51 грн, у зв`язку з його доведеністю та обґрунтованістю.

Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених відповідачем в апеляційній скарзі

Стосовно доводів скаржника щодо участі прокурора у судовому процесі суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , який набрав чинності 30.06.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст. 131-1, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII Про прокуратуру , який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч. 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч. 7).

Тобто, за приписами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Звертаючись до суду із указаним позовом прокурор посилався на те, що протягом значного часу Іваньківська с/р з позовом про стягнення заборгованості з відповідача не звернулася, інших дієвих заходів не вживала. Тому, Іваньківська с/р належним чином не відреагувала на порушення законодавства щодо вжиття заходів для стягнення заборгованості з орендної плати за користування ОСОБА_1 земельною ділянкою водного середовища, що свідчить про її бездіяльність та надає право прокурору звернутися до суду із даним позовом.

Враховуючи, що Іваньківською с/р станом на момент подачі позовної заяви захист інтересів держави не здійснювався (не подано позовну заяву), Перший заступник керівника Уманської місцевої прокуратури згідно зі ст. 23 Закону України Про прокуратуру звернувся з позовною заявою до суду в інтересах держави про стягнення 26 234,51 грн,

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що звертаючись до суду із позовом у цій справі, Перший заступник керівника Уманської місцевої прокуратури дотримався вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави.

Посилання заявника апеляційної скарги про те, що даний спір не підвідомчий господарським судам та підлягає вирішенню як у порядку цивільного судочинства так і у порядку адміністративного судочинства, та, відповідно, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані, з огляду на наступне.

Приписами ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, зокрема, фізичні особи, які не є підприємцями. Винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, визначені у статті 20 цього кодексу ( ч. 1 ст. 45 ГПК України).

Частиною 1 ст. 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно з ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього кодексу.

За ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Місцевим господарським судом встановлено, що надане відповідачу як фізичній особі - підприємцю водоймище, розташоване на земельній ділянці державної власності у адміністративних межах Іваньківської сільської ради, а договір оренди спрямований на здійснення відповідачем підприємницької діяльності.

19.12.2017 припинено державну реєстрацію підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за його рішенням (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

Відповідно до положень ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (ст. 52 Цивільного кодексу України).

За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 20-208 Господарського кодексу України, ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже, прокурор, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

Крім того, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.

З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи - підприємця, яка є однією зі сторін у справі.

Відтак з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Таким чином, є вірним висновок місцевого господарського суду про підвідомчість даного спору господарським судам, та, відповідно, відсутність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні невірно зазначено явку представників сторін у судове засідання не є підставою для скасування обґрунтованого судового акту.

Крім того, даний недолік судом може бути виправлено на підставі ст. 243 ГПК України.

Твердження скаржника про те, що місцевим господарським судом не було надано оцінку доказам, які підтверджують відсутність у відповідача заборгованості за договором оренди водоймища, а саме - копіям податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2016 та 2017 роки, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки:

- по-перше, подана податкова декларація з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2016 рік, відображає відомості за 2016 рік, натомість періодом за який стягується заборгованість з орендної плати є період з травня 2017 року до березня 2018 року;

- по-друге, надана відповідачем податкова декларація з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2017 рік також не може вважатися належним та допустимим доказом, так як нарахування згідно даної декларація було здійснено без урахування рішення Господарського суду Черкаської області від 06.12.2016 у справі № 925/1218/16, яким було внесено зміни в договір оренди водоймища, зокрема, в частині розміру орендної плати;

- по-третє, відповідачем не надано доказів (платіжних доручень, квитанцій, банківських виписок тощо), які б свідчили про відсутність у нього заборгованості за договором оренди водоймища з травня 2017 року до березня 2018 року.

Відповідно до абз. 11 ст. 1 і ч.ч.1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Таким чином, у податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг та доходи від реалізації товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення.

До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.

Однак, фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, які відповідачем надані суду не були, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.

У ч. 3 ст. 2 ГПК України визначено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Система доказування у господарському процесі, засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту, чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини відповідними належними та допустимими доказами. При чому, ключовим фактором у тому, як сторона користується стандартами доказування виступає, її зацікавленість у вирішенні господарського спору на свою користь.

Якщо існує певний юридичний факт, який входить до предмету доказування по справі, то мають бути наявні відповідні докази на підтвердження цього факту або об`єктивні причини та розумне пояснення їх відсутності. Однак, якщо сторона з тих чи інших причин не доводить певну важливу для розгляду справи обставину, то суд, оцінюючи докази за внутрішнім переконанням вирішує, чи мав місце певний факт, що підлягаю доказуванню, чи він є просто надуманим.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, у зв`язку з їх доведеністю та обґрунтованістю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2020 у справі № 925/1567/19, та відповідно, апеляційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2020 у справі № 925/1567/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до Господарського суду Черкаської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова