Постанова

від 14.09.2020 по справі 902/255/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2020 року Справа № 902/255/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Купар І.Ю. - адвокат, представник за ордером серії ВН №113216 від 03.08.2020р.

від відповідача: Ремез К.І. - адвокат, представник за ордером серії АЕ №1020408 від 10.08.2020р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016", м.Вінниця

на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 22.06.20р. суддею Яремчуком Ю.О. о 09:59 год. у м.Вінниці, повний текст складено 30.06.20р.

у справі № 902/255/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВАННА-ТРАНС", м.Вінниця

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016", м.Вінниця

про стягнення 8648,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суд Вінницької області від 22.06.2020р. у справі №902/255/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВАННА-ТРАНС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" про стягнення 8648,38грн. задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські ФРУКТИ 2016" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іванна-Транс" борг в сумі 7500,00грн., 30% річних в сумі 1315,18грн., пеню в розмірі 1148,41грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 2102,00грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00грн..

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" звернулося до суду з апеляційною скаргою (вх.№1728/20 від 15.07.2020р.), в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвали нове, яким у позові відмовити. Також, просить судові витрати покласти на позивача.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- зазначає, що судом вірно встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли взаємні зобов`язання на підставі укладеного між ними договору транспортного експедирування №У2809 від 28.09.2018р.. Відповідно до п.4.3 договору транспортного експедирування №У2809 від 28.09.2018р. за фактом виконання перевезення сторони складають та підписують акт виконаних робіт, який підлягає оплаті протягом трьох банківських днів, якщо інші терміни оплати не вказані в заявках. В червні 2019 року позивачем були надані відповідачу транспортно-експедиційні послуги Заявки №2506 від 25.06.2019р.. Однак вказує, що акт відповідачем досі не отриманий, він навіть не направлявся позивачем. 02.12.2019р. відповідач сплатив взаємно узгоджену із відповідачем суму за неякісно надані ним послуги у розмірі 46 014,43грн. на підставі виставленої претензії вих.№14 від 14.11.2019р.. Проте суд першої інстанції не надав оцінки жодного аргументу сторони відповідача, що призвело до ухвалення неправосудного рішення;

- покликається на те, що поштовий чек або будь-який інший розрахунковий документ про направлення цінного листа з описом-вкладенням на адресу відповідача у позивача відсутній. В матеріалах справи поштовий чек або будь-який інший розрахунковий документ відсутні;

- зазначає, що представник позивача в судових дебатах 22.06.2020р. заявив, що чек наявний в матеріалах справи, проте в рішенні, що оскаржується, серед доказів, на які посилається суд, чек або інший розрахунковий документ не зазначаються. Суд погодився із позивачем, що опис-вкладення є достатнім доказом надсилання в жовтні 2019 року акту виконаних робіт, датованого червнем 2019 року;

- заявляє, що по-перше, акт ним не отримувався, про його існування відповідач дізнався лише після ознайомлення з матеріалами цієї справи. По-друге, у висновку Верховного Суду у постанові від 20.06.2018р. у справі №820/1186/17 зазначено, що належним доказом надіслання суб`єктом владних повноважень позовної заяви з додатками відповідачу та третім особам є квитанція або касовий чек, в якому зазначено найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. Вважає, що лише наявність поштового чеку може підтвердити факт направлення позивачем акту виконаних робіт або наданих послуг саме поштовим відправленням, опис-вкладення до якого додано до позову;

- також зауважує, що надана позивачем заявка на перевезення взагалі не підписана відповідачем. Стверджує, що позивач протягом тривалого часу (з червня до жовтня) намагався приховати або змінити дані термописця рефрижераторів, щоб йому не були пред`явлені претензії щодо порушення температурного режиму при перевезенні вантажу відповідача, проте це не є предметом розгляду у цій справі;

- щодо стягнення пені та 30 відсотків річних зазначає, що в цьому випадку відповідач не отримував акту виконаних робіт, строк оплати відповідно не настав, тому прострочення оплати не мало місця, відповідно підстави для нарахування пені відсутні;

- щодо стягнення 30% річних також заперечує з додаткових підстав. Вказує, що із умов договору жодним чином не випливає, що 30% річних сплачуються за кожний день прострочення. Також, відсутні будь-які ознаки, що в цьому випадку маються на увазі ті компенсаторні виплати, що передбачені ч.2 ст.625 ЦК України;

- щодо розміру витрат на правничу допомогу, зазначає, що суд першої інстанції стягнув 5000,00грн. витрат на правничу допомогу у справі, де предметом позову є стягнення боргу у розмірі 7500,00грн.. При цьому суд зазначає: "клопотання відповідача про зменшення розміру витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу адвоката, не містить чітких обґрунтувань не співмірності понесених позивачем витрат та наданих адвокатом послуг. В клопотанні відповідачем перераховано загальні положення оцінки наданих адвокатом послуг, при цьому не зазначено сума витрат на професійну правничу допомогу яка не визнається, та не підтверджена будь - яким розрахунком";

- стверджує, що змушений повторити свої аргументи для суду апеляційної інстанції, оскільки суд першої інстанції не дав відповіді на жоден аргумент відповідача. Зазначає, що представник відповідача неодноразово звертав увагу суду на те, що представник позивача надсилає процесуальні документи (відповідь на відзив, клопотання тощо) стороні відповідача в день засідання. Вважає, що таке зловживання процесуальними правами неможливо вважати сумлінним виконанням представником позивача функцій особи, що надає правничу допомогу, та порушує права відповідача щодо належної підготовки свого захисту, що є безумовним порушенням ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначає, що жодний процесуальний документ позивача не містить посилань на постанови Верховного Суду, правові позиції тощо. З метою усунення у суду першої інстанції сумнівів щодо можливості наведення положень практики Верховного Суду у цій справі, відповідач наводить відповідні посилання у кожному своєму процесуальному документі. Вважає, що адвокатом не була надана вказана послуга, всупереч вказаному у детальному описі від 12.03.2020р.;

- щодо співмірності вказує, що співмірність ціни позову (8648,38грн.) та витрати на професійну правничу допомогу (5000,00грн.) апелянт вважає не відповідає критеріям розумності. Так, у справі №916/1320/18 апеляційний суд критично оцінив заявлену до відшкодування суму витрат на правову допомогу, оскільки сума витрат становила 37% від ціни позову, і дійшов висновку, що, з огляду на критерій пропорційності й розумності, обґрунтованим є розмір витрат, який становить 10% від ціни позову. У цій справі суд задовольнив стягнути з відповідача 9963,59грн. (сума боргу, пеня та відсотки річні) та витрати на правничу допомогу - 5000,00грн., що становить 50,2% від ціни позову. Вочевидь це не відповідає вимогам розумності та співмірності при тому, що адвокат збирається представляти інтереси клієнта в суді, що не вже 2 роки не здійснює правосуддя;

- констатує, що суд першої інстанції застосував формальний підхід до вирішення справи, не надав зваженої та справедливої оцінки доводам відповідача.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №902/255/20/3797/20 від 16.07.2020р. матеріали справи №902/255/20 витребувано з Господарського суду Вінницької області.

22.07.2020р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №902/255/20.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" (вх.№1728/20 від 15.07.2020р.) на рішення Господарського суду Вінницької області від 22.06.20р. у справі №902/255/20 та ухвалено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" на рішення Господарського суд Вінницької області від 22.06.2020р. у справі №902/255/20 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Також, запропоновано позивачу подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.263 ГПК України протягом 10 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

27.07.2020р. на електронну адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" надійшло клопотання від 24.07.2020р. про розгляд справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" на рішення Господарського суд Вінницької області від 22.06.2020р. у справі №902/255/20 в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.07.2020р. розгляд справи №902/255/20 призначено на 14.09.2020р. об 15:00год..

Відповідно до відомостей табелю КП "Діловодство спеціалізованого суду" головуючий суддя Павлюк І.Ю. у період з 03.08.2020р. по 21.08.2020р. включно перебувала у відпустці, а з 25.08.2020р. по 11.09.2020р. перебувала на лікарняному.

10.08.2020р. на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/255/20, забезпечення проведення якої просить, зокрема, у Господарському суді Дніпропетровської області.

12.08.2020р. на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВАННА-ТРАНС" надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/255/20, забезпечення проведення якої просить у Господарському суді Вінницької області.

Також, 12.08.2020р. на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВАННА-ТРАНС" надійшов письмовий відзив від 03.08.2020р. на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2020р. задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/255/20 та забезпечення проведення якої доручено у Господарському суді Дніпропетровської області (адреса: 49600, м.Дніпро, вул.Володимира Винниченка, 1).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2020р. задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВАННА-ТРАНС" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/255/20 та забезпечення проведення якої доручено у Господарському суді Вінницької області (адреса: 21018, м.Вінниця, вул.Пирогова, 29).

Представник відповідача в судовому засіданні 14.09.2020р. підтримала доводи апеляційної скарги та надала пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення Господарського суд Вінницької області від 22.06.2020р. у справі №902/255/20 скасувати та ухвали нове, яким у позові відмовити.

В судовому засіданні 14.09.2020р. та письмовому відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд рішення Господарського суд Вінницької області від 22.06.2020р. у справі №902/255/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановлені оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 28.09.2018 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІВАННА-ТРАНС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" було укладено договір транспортного експедирування №У 2809 (далі - договір), згідно п.п.2.1 та 4.1 якого, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) від самого імені, та за дорученням, за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) зобов`язується виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів за маршрутом по заявках, що являються невід`ємними додатками даного договору, які клієнт може передавати факсом, засобами електронного зв`язку (електронної пошти).

Перевезення вантажів проводиться при підтвердженні сторонами кожного конкретного замовлення.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування, або різниця коштів сплачених клієнтом експедитору та коштів сплачених експедитором іншим учасникам транспортно-експедиторської діяльності.

Відповідно до п.п.4.3, 4.4 договору, за фактом виконання перевезення сторони складають та підписують акт виконаних робіт, який підлягає оплаті протягом 3 банківських днів, якщо інші терміни оплати не вказані в заявці. У випадку якщо відправлений експедитором клієнту акт виконаних робіт ним не підписаний і не заперечений на протязі 5 робочих днів з моменту його отримання клієнтом, він вважається ним прийнятий без змін та підлягає оплаті у повному обсязі.

У відповідності до п.4.5 договору, підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо) видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Згідно п.6.5.2 договору, за несвоєчасну оплату наданих послуг клієнт сплачує експедитору пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяв у період, за який нараховується пеня, за кожний день затримки оплати, а також 30 відсотків річних від простроченої суми.

Договір транспортного експедирування від №У 2809 від 28.09.2018р. підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

В подальшому, Товариством з обмеженою відповідальністю "ІВАННА-ТРАНС" на виконання умов договору транспортного експедирування №У2809 від 28.09.2018р. були надані послуги з організації перевезення вантажу на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" згідно заявки №2506 від 25.06.2019р. на виконання перевезення за маршрутом Польша, м.Данков-Україна, м.Одеса.

Зокрема, ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" ("експедитором") 25.06.2019р. було укладено договір перевезення вантажу автомобільним транспортом №262 із ФОП Соломаха В.М. у відповідності до якого перевізник зобов`язався за заявкою експедитора здійснити міжнародне перевезення вантажу автомобільним транспортом, а експедитор оплатити таке перевезення.

Так, згідно матеріалами справи, до перевезення було прийнято вантаж - яблуко свіже, 1560 картонних упаковок по 13 кг на 33 дерев`яних палетах - 20280 кг вага нетто, за маршрутом: Dworzno, 96 - 320 Mszezonow, Poland -Україна, Волинська обл., м.Ковель, - м.Одеса ТОВ "Українські Фрункти 2016".

Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної №б/н від 26.06.2019 р. товар було доставлено відповідно на адресу вказаній в заявці.

У відповідності до підписаної заявки №2506 від 25.06.2019р. вартість наданих ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" послуг становить еквівалент 1800 Євро, що еквівалентно 53 514,43грн..

Надалі, 19.09.2019р. ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" оплатило послуги перевезення за маршрутом Польша, м.Данков-Україна, м.Одеса в загальній сумі 50 541,41грн., про що свідчить відповідне платіжним дорученням №0000000694 від 19.09.2019р..

Також, 15.10.2019р. ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" на адресу ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" було направлено з поміж іншого рахунок на оплату №210 від 29.06.2019р. на виконання договору транспортного експедирування №У2809 від 28.09.2018р. та акт наданих послуг №210 від 29.06.2019р..

Крім того, 14.11.2019 р. ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" було направлено ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" вимогу про сплату вартості наданих послуг в розмірі 53 514,43грн..

Однак, ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" розрахувалося за надані послуги лише частково, а саме в сумі 46 014,43грн, про що свідчить платіжне доручення №3709 від 02.12.2019р..

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІВАННА-ТРАНС" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські Фрукти 2016" про стягнення 8648,38грн..

Обґрунтовуючи позовну заяву, ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" посилається на те, що 28.09.2018р. між ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" та ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" було укладено договір транспортного експедирування №У2809.

ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" надало Заявку на виконання перевезення за маршрутом Польша, м.Данков-Україна, м.Одеса та як наслідок експедитором 25.06.2019р. було укладено договір перевезення вантажу автомобільним транспортом №262 із ФОП Соломаха В.М. у відповідності до якого перевізник зобов`язався за заявкою експедитора здійснити міжнародне перевезення вантажу автомобільним транспортом, а експедитор оплатити таке перевезення.

19.09.2019р. ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" оплатило послуги перевезення за маршрутом Польша, м.Данков-Україна, м.Одеса в загальній сумі 50541,41грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням №0000000694 від 19.09.2019р..

Згідно Міжнародної товарно-транспортної накладної від 26.06.2019р. ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" виконало зобов`язання належним чином та організував перевезення у відповідності до надісланої Заявки ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016".

У відповідності до підписаної Заявки вартість наданих позивачем послуг становить еквівалент 1800 Євро, що еквівалентно 53 514,43грн..

ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" вказує, що ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" розрахувалося за надані послуги лише частково, а саме в сумі 46 014,43грн., що підтверджується платіжним дорученням №3709 від 02.12.2019р., з врахуванням викладеного заборгованість ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" становить 7500,00грн..

Так, на виконання вказаних вимог 25.10.2019р. ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" надіслало пакет документів в тому числі акт виконаних робіт та рахунок на оплату послуг, який був отриманий ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" 15.11.2019р., однак останнім не було надано жодних заперечень з приводу акту. Відтак строк оплати вважається таким, що настав на 5 робочий день з моменту отримання вказаних документів, тобто 22.11.2019р..

Таким чином за період з 22.11.2019р. по 02.12.2019р. сума простроченого зобов`язання ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" перед ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" становила 53 514,43грн., а за період з 02.12.2019р. по 16.03.2020р. - 7500,00грн..

Станом на день подання позову до суду ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" заявлено до стягнення 7500,00грн. сума основного боргу, 1039,90грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 108,48грн. 3% річних за періоди прострочення з 22.11.2019р. по 16.03.2020р..

Ухвалою Господарського суд Вінницької області від 23.03.2020р. відкрито провадження у справі №902/255/20; розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 22.04.2020р..

22.04.2020р. до Господарського суд Вінницької області надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором транспортного експедирування №У2809 від 28.09.2018р. у розмірі 10053,03грн., в тому числі: 7500,00грн. - сума основного боргу, 1193,86грн. - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення з 22.11.2019р. по 22.04.2020р. та 1359,17грн. - 30% річні за період прострочення з 22.11.2019р. по 22.04.2020р..

Господарський суд Вінницької області, дослідивши подану заяву, враховуючи приписи ст.46 ГПК України, прийняв її до розгляду.

Ухвалою Господарського суд Вінницької області від 22.04.2020р. підготовче засідання у справі №902/255/20 відкладено.

Ухвалою Господарського суд Вінницької області від 11.06.2020р. було закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

Зокрема, відповідач у відзиві на позовну заяву (вх.№01-34/5057/20 від 03.06.2020 р.) вказує, що ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" було виконано замовлення щодо надання послуг перевезення вантажу автомобільним транспортом згідно заявки відповідача № 2506 від 25.06.2019р., а саме за участю третіх осіб - ФОП Соломаха В.М. та здійснено перевезення вантажу (яблука). Однак, коли автомобіль прибув до вантажоотримувача, було виявлено, що 105 ящиків містять пошкоджений товар, про що був складений акт №УФ 1335 від 28.06.2019р.. Товар був частково утилізований як непридатний до подальшого продажу та використання згідно акту №УФ1335/утіль від 01.07.2019р., а частково реалізований за ціною, яка значно менша запланованої.

ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" станом на 26.05.2020р., не отримало від ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" оригіналів первинних документів - актів виконаних робіт або наданих послуг.

Відповідач вказує, що позивач наголошує, що акт наданих послуг був надісланий ним 25.10.2019р., а отриманий відповідачем 15.11.2019р., тому строк оплати, на його думку, настав 22.11.2019р., проте, до позову доданий опис-вкладення без зазначення дати його складання, в якому вказується, що позивачем 25.10.2019р. направлявся відповідачу акт наданих послуг №210 від 29.06.2019р.. Цей опис викликає сумнів у його справжності, оскільки, не містить ані дати його складення та підписання, ані посилання на номер (трек) поштового відправлення, що унеможливлює ідентифікацію належності цього опису-вкладення до здійсненого позивачем 25.10.2020р. поштового відправлення на адресу відповідача. Позивач також не надав суду поштовий чек, який підтверджував би направлення відправлення з оголошеною цінністю 25.10.2019р., тому перевірити наявності такого відправлення взагалі не вбачається можливим.

На спростування такого доказу в порядку ст.79 ГПК України відповідач вказує на те, що оплата послуг позивача була проведена на підставі узгодження вимог претензії вих.№14 від 14.11.2019р., а не акту наданих послуг, який досі не отриманий відповідачем.

Призначення платежу у доданому до позову платіжному дорученні №3709 від 02.12.2019р. "оплата за транспортні перевезення згідно рахунку №210 від 29.06.2019р." також є непрямим свідченням того, що акт відповідачем на момент здійснення оплати не отриманий.

Щодо пені зазначає, що відповідно до п.4.3 договору транспортного експедирування №У2809 від 28.09.2018р. (договір) за фактом виконання перевезення сторони складають та підписують акт виконаних робіт, який підлягає оплаті протягом трьох банківських днів, якщо інші терміни оплати не вказані в заявках. Акт відповідачем досі не отриманий, тому правові підстави для нарахування пені відсутні.

Щодо розрахунку 30% річних зазначає, що у своїй претензії як на підставу розрахунку вказаної суми позивач посилався на пункт 6.5.2 договору, де зазначено, що: "За несвоєчасну оплату наданих послуг Клієнт сплачує Експедитору пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожний день затримки оплати, а також 30 відсотків річних від простроченої суми".

Із вказаного вище пункту договору не випливає, що 30% річних сплачуються як вказано у наданому позивачем розрахунку за кожний день прострочення.

Сплата 3% відсотків річних, як зазначено у позові, договором взагалі не передбачено, а тому підстави для їх нарахування та стягнення взагалі відсутні.

Зокрема просить суд у разі задоволення позову зменшити заявлену суму витрат на професійну правничу допомогу до розумного та співмірного із позовними вимогами розміру.

Водночас, у письмовій відповіді на відзив (вх.№01-34/5310/20 від 11.06.2020р.) позивачем заперечується щодо факту пошкодження товару при перевезенні, оскільки даний факт не підтверджено відповідними допустимими доказами; що ж стосується посилання, відповідача не те, що позивач нібито додав опис вкладення без дати, без поштового тренінгу, що нібито унеможливлює перевірку направлення акту, то вказане не відповідає дійсності, оскільки, на описі вкладення міститься відмітка відділення поштового зв`язку, яка підтверджує дату направлення листа, а також повідомлення про вручення з відповідним тренінгом, яке поміж іншого засвідчує факт отримання відповідачем відповідних документів. Більше того, відповідачем не додано до відзиву акту, який би підтверджував той факт, що ним за ним листом отримано не ті документи; що ж стосується посилання відповідачем щодо неправильного розрахунку 30% річних, то відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, з викладених положень слідує, що відповідач повинен сплатити іншій розмір відсотків, тобто 30% річних.

Також, у запереченні на відповідь на відзив (вх.№01-36/5314/20 від 11.06.2020р.) відповідачем зазначено, що позивачем при здійсненні перевезення вочевидь не було дотримано вимог температурного режиму транспортування вантажу, оскільки позивач протягом кількох тижнів не міг надати звіт РЕФ, який водій транспортного засобу може роздрукувати протягом хвилини після завершення поїздки.

Крім того, відсутнє логічне пояснення того факту, що акт виконаних робіт або наданих послуг був направлений (як вказано у позові) лише 25.10.2019р. хоча послуги перевезення були надані в червні 2019р.; доказом направлення поштового відправлення з описом - вкладенням є поштовий чек, який відсутній в додатках до позову; заперечує що 30% річних сплачуються за кожний день прострочення. Зазначає, що відсутні будь-які ознаки, що в цьому випадку маються на увазі ті компенсаторні виплати, що передбачені ч.2 ст.625 ЦК України.

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суд Вінницької області від 22.06.2020р. у справі №902/255/20 позов задоволено частково.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно ст.929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 931 ЦК України передбачено, що розмір плати Експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2018р. між ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" та ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" було укладено договір транспортного експедирування №У2809.

Позивачем на виконання умов договору транспортного експедирування №У2809 від 28.09.2018р. були надані послуги з організації перевезення вантажу на замовлення відповідача згідно заявки №2506 від 25.06.2019р. на виконання перевезення за маршрутом Польша, м.Данков-Україна, м.Одеса.

Також, позивачем (експедитором) 25.06.2019р. було укладено договір перевезення вантажу автомобільним транспортом №262 із ФОП Соломаха В.М. у відповідності до якого перевізник зобов`язався за заявкою експедитора здійснити міжнародне перевезення вантажу автомобільним транспортом, а експедитор оплатити таке перевезення.

Матеріали справи свідчать, що до перевезення було прийнято вантаж - яблуко свіже, 1560 картонних упаковок по 13 кг на 33 дерев`яних палетах - 20280 кг вага нетто, за маршрутом: Dworzno, 96 - 320 Mszezonow, Poland -Україна, Волинська обл., м.Ковель, - м.Одеса ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016".

Згідно міжнародної товарно-транспортної накладної №б/н від 26.06.2019р. товар було доставлено відповідно на адресу вказаній в Заявці.

У відповідності до підписаної Заявки №2506 від 25.06.2019р. вартість наданих позивачем послуг становить еквівалент 1800 Євро, що еквівалентно 53 514, 43грн..

В подальшому, 19.09.2019р. позивач оплатив послуги перевезення за маршрутом Польша, м.Данков-Україна, м.Одеса в загальній сумі 50 541,41грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням № 0000000694 від 19.09.2019р..

При цьому, 15.10.2019р. на адресу відповідача було направлено з поміж іншого рахунок на оплату №210 від 29.06.2019р. на виконання договору транспортного експедитування №У2809 від 28.09.2018р. та акт наданих послуг № 210 від 29.06.2019р..

Як встановлено судом першої інстанції, що в якості доказів надіслання вищевказаних документів позивачем надано опис вкладення від 15.10.2019р., який містить штемпель пошти та підпис уповноваженої особи на відправку та поштове повідомлення по отримання кореспонденції які адресовані ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" за адресою: вул.Вознесенська, 49, Бобринець, Бобринецький р-н., Кіровоградська область, 27200.

Водночас, заперечуючи проти позовних вимог та вказаних вище дій позивача, як зазначає суд першої інстанції, відповідач покликається зокрема на те, що ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" станом на 26.05.2020р., не отримало від ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" оригіналів первинних документів - актів виконаних робіт або наданих послуг, оскільки доданий до позовної заяви опис-вкладення без зазначення дати його складання, в якому вказується, що позивачем 25.10.2019р. направлявся відповідачу акт наданих послуг №210 від 29.06.2019р., оскільки не містить ані дати його складення та підписання, ані посилання на номер (трек) поштового відправлення, що унеможливлює ідентифікацію належності цього опису-вкладення до здійсненого позивачем 25.10.2019р. поштового відправлення на адресу відповідача. Позивач також не надав суду поштовий чек, який підтверджував би направлення відправлення з оголошеною цінністю 25.10.2019р., тому перевірити наявності такого відправлення взагалі не вбачається можливим.

При цьому, як встановлено колегією суддів апеляційної інстанції, скаржник у апеляційній скарзі покликається на те, що у матеріалах справи відсутні поштовий чек або будь-який інший розрахунковий документ про направлення цінного листа з описом-вкладення на адресу відповідача акту виконаних робіт від 29.06.2019р.. Також, акт виконаних робіт ним не отримувався та про існування його він дізнався лише після ознайомлення з матеріалами справи.

Враховуючи вказані доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані по справ відповідні докази та проаналізувавши обставини справи, колегія суддів зокрема зазначає наступне.

Як встановлено судом на підставі власної оцінки доказів по справі, 25.10.2019р. з описом вкладення у лист позивачем на адресу відповідача направлено, зокрема: Заявка №2506 від 25.06.2019р. на виконання міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом до договору транспортного експедирування №У2809 від 28.09.2019р., копія договору №262 перевезення вантажу автомобільним транспортом від 25.06.2019р. з ФОП Соломаха В.М.; рахунок на оплату транспортно-експедиторських послуг №210 від 29.06.2019р.; акт наданих послуг №210 від 29.06.2019р.; міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) б/н від 26.06.2019р. автомобіль державний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ; довідка про транспортні витрати №7від 26..06.2019р.; копія платіжного доручення ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" про сплату ФОП Соломаха В.М. послуг з перевезення вантажу №0000000694 від 19.09.2019р. (а.с.28).

Положеннями п.8 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009р. (далі - Правила) встановлено, що до внутрішніх поштових відправлень належать, зокрема, листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.

За змістом п.59, 61 Правил, поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за трек-номером №2100903115825 (а.с.29 на звороті), відправлення отримано відповідачем 15.11.2019р.. Факт отримання поштового відправлення скаржником не заперечується. При цьому сторона заперечує отримання саме акту надання послуг №210 від 29.06.2019р. на суму 53514,43грн..

Враховуючі вище викладене суд апеляційної інстанції зазначає, що наявний в матеріалах справи опис вкладення містить відтиск штемпелю та підпис. При цьому, доказів на спростування такого доказу (штемпеля) скаржником не заявлялося. Вказаний елемент засвідчення передбачено нормами Правил, не спростовано стороною, а тому не ставиться судом під сумнів.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що з усього переліку документів, зазначених в описі (Заявка №2506 від 25.06.2019р. на виконання міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом до договору транспортного експдирування №У2809 від 28.09.2019р., копія договору №262 перевезення вантажу автомобільним транспортом від 25.06.2019р. з ФОП Соломаха В.М.; рахунок на оплату транспортно-експедиторських послуг №210 від 29.06.2019р.; акт наданих послуг №210 від 29.06.2019р.; міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) б/н від 26.06.2019р. автомобіль державний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ; довідка про транспортні витрати №7від 26..06.2019р.; копія платіжного доручення ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" про сплату ФОП Соломаха В.М. послуг з перевезення вантажу №0000000694 від 19.09.2019р.), скаржник заперечує отримання тільки акту наданих послуг №210 від 29.06.2019р.. А тому, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведеність надсилання позивачем відповідачу акту наданих послуг №210 від 29.06.2019р., що підтверджується матеріалами справи. Відповідно, доводи скаржника відхиляються як безпідставні.

Як свідчать матеріали справи, 14.11.2019р. позивачем було направлено відповідачу вимогу про сплату вартості наданих послуг в розмірі 53514,43грн..

Матеріалами справи стверджується, що відповідач розрахувався за надані послуги лише частково, а саме в сумі 46 014,43грн., що підтверджується платіжним дорученням №3709 від 02.12.2019р..

Водночас, колегія суддів вважає слушними обґрунтування місцевого господарського суд про те, що твердження відповідача, що при прибутті до вантажоотримувача, було виявлено, що 105 ящиків містять пошкоджений товар (характер пошкоджень: натиски в вигляді пошкодження шкірки та м`якоті без відкритих незагоєних ран, без витікання соку), про що був складений акт №УФ 1335 від 28.06.2019р. не підтверджено належними та допустимими доказами, оскільки, у разі псування або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і відправником вантажу (вантажоодержувачем) обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформлюються актом за формою, наведеною в додатку 4 до Правил №363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" від 14.10.1997р.. Натомість матеріали справи не містять відповідного акту, що в свою чергу спростовують твердження відповідача.

Таким чином, станом на час звернення позивача із даним позовом заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги становить 7 500,00грн..

Доказів оплати боргу у вказаному розмірі за договором відповідач суду не надав та матеріали справи не містять.

З огляду на викладене вище, позов в частині стягнення основного боргу за договором в сумі 7500,00грн. є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1193,86грн. - пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення з 22.11.2019р. по 22.04.2020р. та 1359,17грн. - 30% річні за період прострочення з 22.11.2019р. по 22.04.2020 р. (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас, обов`язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов`язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов`язання.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

За приписами ст.ст.546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 ГК України).

За приписами ч.ч.1, 2 ст.551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст.3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до п.6.5.2 договору транспортного експедирування №У2809 від 28.09.2018р., за несвоєчасну оплату наданих послуг клієнт сплачує експедитору пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяв у період, за який нараховується пеня, за кожний день затримки оплати, а також 30 відсотків річних від простроченої суми.

Позивачем заявлено до стягнення пеню та 30% річних за період з 22.11.2019р. по 22.04.2020р., тоді як відповідно до ч.1 ст.253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно ч.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідності до п.п.4.3.-4.4. договору транспортного експедирування №У2809 від 28.09.2018р., за фактом виконання перевезення сторони складають та підписують акт виконаних робіт, який підлягає оплаті протягом 3 банківських днів, якщо інші терміни оплати не вказані в заявці. У випадку якщо відправлений експедитором Клієнту акт виконаних робіт ним не підписаний і не заперечений на протязі 5 робочих днів з моменту його отримання Клієнтом, він вважається ним прийнятий без змін та підлягає оплаті у повному обсязі.

Враховуючи вище викладене, а також умов договору, факту отримання акту виконаних робіт відповідачем 15.11.2019р. та норм ст.ст.253, 254 ЦК України початком перебігу прострочення зобов`язань є дата 23.11.2019р., оскільки зазначена дата позивачем 22.11.2019р. є невірною.

Перевіривши здійснений місцевим господарським судом розрахунки пені, нарахованої за період з 23.11.2019 р. по 22.04.2020р. в сумі 1148,41грн. та 30% річних, нарахованої за період з 23.11.2019р. по 22.04.2020р. в сумі 1315,18грн., колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з їх розрахунками та зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача до відповідача про стягнення 1148,41грн. пені та 1315,18грн. 30% річних нарахованих за вказані вище відповідні періоди, в решті нарахованих санкцій слід відмовити.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та надані докази, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме з відповідача слід стягнути 7 500,00грн. суми основного боргу, пеню в сумі 1148,41грн., 30% річних в сумі 1315,18грн., в решті позову слід відмовити.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 5000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У відповідності до ч.ч.1, 3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Матеріали справи свідчать, що позивач повідомляв про орієнтовний розмір можливих понесених судових витрат, у тому числі на правничу допомогу.

Частинами 1-4 статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника За приписами ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Аналіз положень статей 126-129 ГПК України вказує на те, що процесуальне законодавство надає можливість іншій стороні подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, у разі незгоди із розрахунком витрат, наведеним у відповідній заяві.

З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві визначено попередній орієнтовний розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме: 5000,00грн.

Як встановлено судом та свідчать матеріали справи, в якості доказів понесених витрат на правничу допомогу представника позивача долучено договір про надання правової допомоги від 28.01.2020р., детальний опис робіт (наданих послуг) від 12.03.2020р. на загальну суму 7200,00грн., рахунок фактуру №43 від 12.03.2020р., акт виконаних робіт від 12.03.2020р. на суму 7200,00грн.; платіжне доручення про сплату ФОП Купар І.Ю. - ТОВ "ІВАННА-ТРАНС" 5000,00грн. з призначенням платежу оплата за договором про надання правової допомоги №01/28 від 28.01.2020р..

Водночас, відповідач скориставшись своїм правом подав заяву щодо зменшення розміру таких витрат.

Частиною 6 ст. 126 ГПК України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, як встановлено судом, клопотання відповідача про зменшення розміру витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу адвоката, не містить чітких обґрунтувань неспівмірності понесених позивачем витрат та наданих адвокатом послуг.

В клопотанні відповідачем перераховано загальні положення оцінки наданих адвокатом послуг, при цьому не зазначено сума витрат на професійну правничу допомогу яка не визнається, та не підтверджена будь - яким розрахунком.

Таким чином, з огляду на викладене та беручи до уваги факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що відповідачем в порядку, визначеному п.6 ст.126 ГПК України не доведено неспівмірність заявлених витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача у розмірі 5000,00грн..

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суд Вінницької області від 22.06.2020р. у справі №902/255/20 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" - без задоволення.

Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129, 247-252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016", м.Вінниця залишити без задоволення, а рішення Господарського суд Вінницької області від 22.06.2020р. у справі №902/255/20 - без змін.

2. Справу №902/255/20 повернути до Господарського суду Вінницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "16" вересня 2020 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.