Постанова

від 15.09.2020 по справі 274/6385/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №274/6385/18 Головуючий у 1-й інст. Корбут В. В.

Категорія 77 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.,

суддів Галацевич О.М., Борисюка Р.М.

секретаря судового засідання Бірюченка Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 274/6385/18 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги Бердичівської районної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 квітня 2020 року, ухвалене суддею Корбутом В.В. у м. Бердичеві,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги Бердичівської районної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що наказом відповідача від 19 жовтня 2018 року № 31-К з 22 жовтня 2018 року його звільнено з роботи з посади заступника головного лікаря з медичного обслуговування за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки про скорочення чисельності штату він був повідомлений із грубим порушенням норм КЗпП України, протягом двох місяців з моменту якого позивачу не було запропоновано жодної посади. Також зазначає, що процедура звільнення розпочалась у період його тимчасової непрацездатності, чим порушено ч. 3 ст. 40 КЗпП України. Крім того, вказав, що зазнав моральної шкоди, яка полягає у нераціональному витрачанні життєвого часу (на лікування, проведення правових заходів), що обумовило залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, які дотепер вимагають компенсаторних можливостей задля їх подолання.

Посилаючись на наведене, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ № 31-К від 19 жовтня 2018 року про звільнення його з 22 жовтня 2018 року з посади заступника головного лікаря з медичного обслуговування населення 1 ст. Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги Бердичівської районної ради за п. 1 ст. 40 КЗпП України, поновити його на роботі на вказаній посаді, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 6 000 грн витрат на правову допомогу й судові витрати.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 квітня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу та вважає, що воно ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. А тому, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що про існування наказу № 3-К від 14 серпня 2018 року ТВО головного лікаря ОСОБА_3 щодо скорочення з 16 жовтня 2018 року та виведення зі штатного розпису посади заступника головного лікаря з медичного обслуговування позивач не знав та не був ознайомлений з ним, оскільки з 14 серпня 2018 року перебував на лікуванні. Підстава звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України через зміни в організації виробництва і праці, а саме - у зв`язку зі скороченням штату працівників підприємства є неправомірним, оскільки вбачається, що відбулася лише зміна внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог ч. 2 ст. 40, ст.ст. 42, 43, 49-2 КЗпП України. При розгляді справи суд першої інстанції не врахував п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 09 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів . Відповідачем було порушено процедуру скорочення в частині врахування переважного права позивача на залишення на роботі з урахуванням його кваліфікації. Крім того, оскільки покази свідків, які були допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції, різняться, позивач вказує на спробу ввести суд в оману. Окрім того, на думку позивача не відповідає дійсності та не підтверджений доказами факт його усного ознайомлення з наказом 14 серпня 2018 року після відмови від підпису. Представник позивача також звертає увагу на те, що клопотання про долучення письмових доказів подане представником відповідача 07 жовтня 2019 року з порушенням строків, визначених ч. 3 ст. 83 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вважав рішення суду першої інстанції обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону (а.с. 6-11, т. 2).

Представник позивача в судовому засіданні просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Представники відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечували та в її задоволенні просили відмовити.

Приймаючи до уваги, що неявка особисто позивача в судове засідання, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо його повідомлення про день, місце та час судового засідання, колегія суддів розглянула справу за його відсутності та за участю його представника.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що при звільненні позивача ОСОБА_1 , роботодавцем було дотримано норми трудового законодавства. У зв`язку з цим у задоволенні інших позовних вимог як похідних позивачу було відмовлено

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межа доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що 01 січня 2014 року ОСОБА_1 прийнято на роботу у Комунальну установу Центр первинної медико-санітарної допомоги Бердичівської районної ради Житомирської області на посаду заступника головного лікаря з медичного обслуговування населення, про що свідчить запис в трудовій книжці ОСОБА_1 (а.с. 15-16, т. 1).

Згідно листа Комунальної установи Центр первинної медико-санітарної допомоги Бердичівської районної ради Житомирської області від 10 липня 2018 року голову профспілкової організації КУ ЦПМСД Бердичівського районної ради ОСОБА_4 повідомлено про намір скорочення чисельності та штату працівників, підкріплене економічним обґрунтуванням такої необхідності (а.с. 88, т. 1).

Рішенням Бердичівської районної ради Житомирської області № 393 від 02 серпня 2018 року створено Комунальне некомерційне підприємство Центр первинної медико-санітарної допомоги Бердичівської районної ради Житомирської області як реорганізоване з Комунальної установи Центр первинної медико-санітарної допомоги Бердичівської районної ради Житомирської області (а.с. 62-63, т. 1).

Розпорядженням голови Бердичівської районної ради Житомирської області № 40 від 02 серпня 2018 року призначено тимчасово виконуючим обов`язки головного лікаря Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги Бердичівської районної ради Житомирської області ОСОБА_3 з правом здійснення фінансово-господарської діяльності та підписання відповідних документів до дати призначення керівника вказаного підприємства (а.с. 64, т. 1).

В матеріалах справи міститься статут Комунальне некомерційне підприємство Центр первинної медико-санітарної допомоги Бердичівської районної ради Житомирської області, затверджений рішенням Бердичівської районної ради № 393 від 02 серпня 2018 року.

Комунальне некомерційне підприємство Центр первинної медико-санітарної допомоги Бердичівської районної ради Житомирської області є правонаступником усього майна, всіх прав та обов`язків Комунальної установи Центр первинної медико-санітарної допомоги Бердичівської районної ради Житомирської області, що підтверджується пунктом 1.2 його статуту (а. с. 21 - 38, 65 - 83, т. 1).

Згідно Статуту підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і розробляє штатний розпис.

На підставі наказу Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги Бердичівської районної ради Житомирської області № 2-Кд від 08 серпня 2018 року створено комісію з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення КНП Центр ПМСД Бердичівської районної ради (а.с. 89-92, т. 1).

10 серпня 2018 року т.в.о. головного лікаря КНП Центр ПМСД Бердичівської районної ради ОСОБА_3 затверджено штатний розпис у кількості 123,25 штатних одиниць, серед яких: лікарі - 22,5 штатних одиниць, середній медичний персонал - 72,75 штатних одиниць, молодший медичний персонал - 11 штатних одиниць, інші - 8,75 штатних одиниць, спеціалісти - 8,25 штатних одиниць (а.с. 123-133, т. 1).

Матеріали справи містять виписку КНП Центр ПСМД Бердичівської міської ради про те, що станом на 10 серпня 2019 року кількість вакантних посад становила: лікарів загальної практики сімейної медицини - 7,25 ставки, середній, молодший медичний персонал та інші вакансії - відсутні (а.с. 178, т. 1).

Наказом КНП Центр ПМСД Бердичівської районної ради № 3-К від 14 серпня 2018 року скорочено і виведено із штатного розпису посади, зокрема, посада заступника головного лікаря з МОН - 1 штатна одиниця, вакантні посади , які могли б бути запропоновані позивачу для подальшого працевлаштування, відсутні (а.с. 95-96, т. 1). Відповідне повідомлення було пред`явлено позивачу для ознайомлення (а.с. 85, т. 1), від підпису останній відмовився, про що комісія у складі т.в.о. головного лікаря ОСОБА_3, головного бухгалтера ОСОБА_5, інспектора з кадрів ОСОБА_6, голови профспілки ОСОБА_4 склали 14 серпня 2018 року акти (а.с. 86-87, т. 1). Вказане повідомлення було також направлено за місцем проживання ОСОБА_1 (а.с. 17, т. 1) та отримано його дружиною 17 серпня 2018 року (а.с. 177, т. 1).

Згідно наказу КНП Центр ПМСД Бердичівської районної ради № 31-К від 22 жовтня 2018 року припинено трудовий договір між ОСОБА_1 та КНП Центр ПМСД Бердичівської районної ради, бухгалтерії доручено провести остаточний розрахунок з позивачем. З наказом від ознайомлений 22 жовтня 2018 року, про що свідчить його підпис у наказі (а.с. 84, т. 1).

З аналізу норм пункту 1 статті 40, статті 42 КЗпП України, якою врегульовано питання вивільнення працівників в зазначених випадках, слідує, що при звільненні за пунктом 1 діють переваги на залишення на роботі, що встановлені статтею 42 КЗпП України. До кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівників, які не мають таких переваг та підлягають звільненню, входять всі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві, установі, а не тільки ті, хто працює в структурному підрозділі, в якому виконував роботу чи займав посаду працівник, який підлягає звільненню.

При цьому судом враховано, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (частина друга статті 40 Кодексу законів про працю України).

Згідно із частиною 1 статті 49-2Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України).

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Відповідно до абз.1 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судам трудових спорів від 06 листопада 1992 року № 9, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Крім того, не допускається звільнення працівника з iнiцiативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів перебування 22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 у день звільнення на лікарняному чи у відпустці.

Також судом встановлено, що термін попередження позивача про наступне звільнення узгоджується з положеннями ст. 49-2 КЗпП України.

Наведеним спростовуються доводи представника апелянта, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам про те, що при звільненні позивача КНП Центр ПМСД Бердичівської районної ради не дотримано процедуру вивільнення працівників в порядку реорганізації та проведено всі необхідні етапи такої процедури.

Доводи апелянта, що суд не врахував позицію відповідача не приймаються до уваги, оскільки спростовуються мотивувальною частиною рішення, в якій судом в повному обсязі описано встановлені обставини справи, в тому числі, і на які посилався представник відповідача. В сукупності всіх обставин справи та доказів, що маються в матеріалах справи, судом дано їм правову оцінку.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Встановивши, що у відповідача мало місце скорочення чисельності працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, внаслідок чого було скорочено посаду, яку обіймав ОСОБА_1 , останнього в установленому законом порядку за два місяці було попереджено про наступне вивільнення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивача звільнено з роботи з дотриманням вимог трудового законодавства.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності ст. 89 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції не враховано його переважного права на залишення на роботі, є безпідставними, так як ці обставини обґрунтовано спростовані судом з огляду на те, що підприємство не мало можливості забезпечити позивача посадою, на яку б він був згоден та мав право працювати. Окрім того, як вбачається з матеріалів справи згідно штатного розпису у відповідача вакантними були виключно посади лікаря загальної практики сімейної медицини, обов`язки та кваліфікаційні вимоги яких визначено посадовою інструкцією (а.с. 178, 179-185, т. 1). Натомість за своєю кваліфікацією позивач є лікарем-терапевтом та відповідно до роз`яснень Управління охорони здоров`я Житомирської обласної державної адміністрації № 6520/05-1 від 12.12.2019 лікар-терапевт для виконання обов`язків лікаря загальної практики сімейної медицини має пройти спеціалізацію за фахом Загальна практика - сімейна медицина та отримати сертифікат лікаря-спеціаліста (а.с. 187, 207, 208, т. 1). Зазначені документи на ім`я позивача в матеріалах справи відсутні, зазначене підтвердив і представник позивача в судовому засіданні.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, районний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга позивача не містить, в ході апеляційного розгляду представник позивача також не навів таких обставин.

За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, а зводяться лише до переоцінки доказів та незгоди з судовим рішенням.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 258-259, 367-368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 квітня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст складено 16 вересня 2020 року.