Рішення

від 14.09.2020 по справі 640/17727/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2020 року м. Київ № 640/17727/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Армакіпсервіс"

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Армакіпсервіс" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить суд визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07 серпня 2019 року №00010191402, №00010201402, №00010181402.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що перевірку проведено за відсутності законодавчо визначених підстави, адже на запит Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 28 травня 2019 року №99864/10/26-15-14-02-02 позивачем надано запитувану інформацію та документи. Також позивач вказує на безпідставність висновків відповідача, викладених в акті від 27 червня 2019 року №421/26-15-14-02-02/30469760 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Армакіпсервіс" про безтоварність операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю Техсатйл ІНК , Товариством з обмеженою відповідальністю Апостеріорі , Товариством з обмеженою відповідальністю Трейд Юніверс23 , Товариством з обмеженою відповідальністю Форс Лайн , вважає їх необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними первинними бухгалтерськими документами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує на безтоварність фінансово-господарських операцій Товариства з обмеженою відповідальністю "Армакіпсервіс" з Товариством з обмеженою відповідальністю Техсатйл ІНК , Товариством з обмеженою відповідальністю Апостеріорі , Товариством з обмеженою відповідальністю Трейд Юніверс23 , Товариством з обмеженою відповідальністю Форс Лайн з огляду на наявність судових рішень у кримінальних провадженнях щодо посадових осіб названих товариств.

У відповіді на відзив позивач вказує, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю Техсатйл ІНК , Товариством з обмеженою відповідальністю Апостеріорі , Товариством з обмеженою відповідальністю Трейд Юніверс23 , Товариством з обмеженою відповідальністю Форс Лайн не були предметом дослідження у кримінальних провадженнях.

Представником Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві подано до Окружного адміністративного суду міста Києва відзив на позов, в якому останній клопотав про допит свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні.

Проте в судове засідання 03 грудня 2019 року свідки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з`явились, повістки направлені на адресу, зазначену відповідачем, повернулись не вручені з відмітками поштових відділень з інших причин .

З огляду на викладене, в судовому засіданні 03 грудня 2019 року ухвалено про продовження розгляду справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Армакіпсервіс", за результатом якої складено акт від 27 червня 2019 року №421/26-15-14-02-02/30469760 (далі - акт перевірки).

Так, перевіркою встановлено, що позивачем не надано до перевірки наступні документи на придбаний товар: декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності тощо, що унеможливлює встановлення походження товару.

Крім того, відповідач в акті перевірки вказує, що в провадженні п`ятого слідчого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві знаходяться матеріали кримінального провадження №32016041640000026 від 07 квітня 2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 205, частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України, в ході якого встановлено, що, зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю Трейд Юніверс23 , Товариство з обмеженою відповідальністю Апостеріорі використовувалось групою осіб для проведення безтоварних фінансово-господарських операцій.

Також відповідач в акті перевірки посилається на вирок Солом`янського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року по справі №760/14661/17-к, згідно якого засновника Товариства з обмеженою відповідальністю Форс Лайн визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України і призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 8 500 грн та звільнено від відбування призначеного покарання на підставі пункту в статті 1 Закону України Про амністію у 2016 році .

Крім того, в акті перевірки зазначено, що вироком Солом`янського районного суду міста Києва від 27 червня 2017 року по справі №760/759/17-к засновника Товариства з обмеженою відповідальністю Техсатйл ІНК визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України.

При цьому, відповідач в акті перевірки вказує на відсутність трудових ресурсів та основних засобів у контрагентів позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Техсатйл ІНК , Товариства з обмеженою відповідальністю Апостеріорі , Товариства з обмеженою відповідальністю Трейд Юніверс23 , Товариства з обмеженою відповідальністю Форс Лайн .

З огляду на викладене вище, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 та пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за № 860/4153, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 70622,00 грн; пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 44 266 грн та завищено від`ємне значення різниці між сумою таткових зобов`язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму грн., у тому числі за грудень 2016 - 17832 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 07 серпня 2019 року:

№00010191402, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 17832,00 грн;

№00010201402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 55 283,00 грн (за основним платежем 44 226,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 11 057,00 грн);

№00010181402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 88 278,00 грн (за основним платежем 70 622,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 17 656,00 грн).

Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).

Пунктом 78.1 статті 78 Податкового кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки.

Підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України передбачено можливість проведення перевірки, коли виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Так, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем скеровано позивачу запит від 28 травня 2019 року №99864/10/26-15-14-0202 про надання інформації та її документального підтвердження по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю Техсатйл ІНК , Товариством з обмеженою відповідальністю Апостеріорі , Товариством з обмеженою відповідальністю Трейд Юніверс23 , Товариством з обмеженою відповідальністю Форс Лайн .

Листом від 10 червня 2019 року №10/06/19 позивач надав копії документів по вказаним вище товариствам.

З урахуванням наявності у відповідача зазначеної вище інформації щодо кримінальних проваджень у відношенні контрагентів позивача, суд не вбачає порушень норм Податкового кодексу України при призначенні перевірки позивача по взаємовідносинам із такими товариствами.

Згідно з вимогами статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Отже, наведеними нормами передбачено, по-перше, обов`язок платника податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, а також надавати посадовим особам контролюючого органу документи, необхідні для проведення контролюючим органом перевірки, крім випадків їх виїмки або іншого вилучення правоохоронними органами.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Відповідно до пункту 7 цього Положення до складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства. Пункт 21 Положення встановлює, що дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Якщо безоплатно отриманий актив забезпечує надходження економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то доходи визнаються на систематичній основі (наприклад, у сумі нарахованої амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

Підпунктом 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318. Пункт 7 Положення визначає, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави, за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт, послуг), понесення витрат, у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.

Обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Водночас, товарно-матеріальні цінності, передані суб`єктові господарювання безкоштовно призводять до збільшення активу та зростання майбутніх економічних вигод, відповідно, визнаються доходом платника.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Крім того, однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції.

Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Враховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій повинні були встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання поставок, обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Так, відповідно до наявних матеріалів справи, позивач мав фінансово-господарську взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю Техсатйл ІНК , Товариством з обмеженою відповідальністю Апостеріорі , Товариством з обмеженою відповідальністю Трейд Юніверс23 , Товариством з обмеженою відповідальністю Форс Лайн на підставі рахунків-фактури, в ході яких сторонами складено видаткові накладні. На підтвердження факту оплати позивачем надано суду копії платіжних доручень.

Суд зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою вважати правомірним формування податкового кредиту у разі недоведення реального характеру здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Так, позивач вказує, що товар придбаний у Товариства з обмеженою відповідальністю Техсатйл ІНК , Товариства з обмеженою відповідальністю Апостеріорі , Товариства з обмеженою відповідальністю Трейд Юніверс23 , Товариства з обмеженою відповідальністю Форс Лайн в подальшому реалізований ним, що підтверджено відповідними видатковими та податковими накладеними та платіжним дорученнями, копії яких долучено до матеріалів справи.

Проте, у матеріалах справи відсутні інші докази, які б давали змогу ідентифікувати реалізований позивачем товар, як такий що був придбаний безпосередньо у Товариства з обмеженою відповідальністю Техсатйл ІНК , Товариства з обмеженою відповідальністю Апостеріорі , Товариства з обмеженою відповідальністю Трейд Юніверс23 , Товариства з обмеженою відповідальністю Форс Лайн .

Як зазначено вище, вироком Солом`янського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року по справі №760/14661/17-к засновника Товариства з обмеженою відповідальністю Форс Лайн визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України, і призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 8 500 грн та звільнено від відбування призначеного покарання на підставі пункту в статті 1 Закону України Про амністію у 2016 році .

Вироком Солом`янського районного суду міста Києва від 27 червня 2017 року по справі №760/759/17-к засновника Товариства з обмеженою відповідальністю Техсатйл ІНК визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України

Відповідно до частини 1 статті 205 Кримінального кодексу України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб`єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Відтак, відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України наявними є підстави для звільнення від доказування, а саме обов`язковість вироку суду в кримінальній справі про правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалений вирок, для адміністративного суду в питанні, чи мали місце дії та чи вчиненні вони цією особою. Складання та підпис долучених до матеріалів справи первинних документів засновників , унеможливлює їх прийняття у якості підстав формування бухгалтерського обліку.

Зазначеними вище вироками у кримінальних справах, які набрали законної сили, встановлено об`єктивну сторону складу злочину особи, що утворила контрагентів позивача Товариства з обмеженою відповідальністю Техсатйл ІНК , дії яких не були спрямовані на реальне настання наслідків, а лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій. Господарські операції, за наслідками яких підприємством сформовано податковий кредит, відбулися на підставі первинних документів, виписаних відповідними особами і у той самий період, в якому встановлено факт вчинення злочину.

На думку суду, статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року по справі №804/8279/17 адміністративне провадження №К/9901/57685/18.

Крім того, у справах №21-421а11, №826/8465/14, №21-5332а15, №21-1318а16, №21-2430а16 Верховний Суд України зазначив, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним; обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким керівника підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, підлягає врахуванню адміністративним судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, передбачений статтею 205 Кримінального кодексу України, з нереабілітуючих підстав.

Наведені висновки Верховного Суду України в силу норм частини 5 статті 242, підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України підлягають врахуванню судом при застосуванні норм права до подібних правовідносин. Відступу від такої правової позиції Велика Палата Верховного Суду не зробила.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд в ряді постанов, зокрема в постановах від 26 лютого 2020 року у справі №826/1308/18, від 28 жовтня 2019 року у справі №280/5058/18, від 06 травня 2020 року у справі №640/4687/19.

Суд наголошує, що видаткові накладні та рахунки-фактури, виписані позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю Техстайл Інк та Товариством з обмеженою відповідальністю Апостеріорі , не містять прізвища особи, яка їх виписала, з огляду на те, що засновник зазначеного товариства заперечує свою участь у здійсненні діяльності такого товариства. Суд вважає, що такі документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів.

Щодо доводів відповідача про відсутність договорів у позивача та вказаних контрагентів суд зазначає, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Також, суд наголошує, що декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності, на відсутність яких вказує відповідач не є первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону №996-XIV, отже не надання їх до перевірки не свідчить про безтоварність досліджуваних операцій.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, натомість як відповідачем обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Армакіпсервіс" відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко