Постанова

від 16.09.2020 по справі 826/10812/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/10812/18 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Собківа Я.М., Черпіцької Л.Т.,

секретаря Суркової Д.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Служба безпеки Делс до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Служба безпеки Делс (далі - позивач, ТОВ СБ Делс ) звернулось у суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що належним чином оформленими первинними документами підтверджено реальне виконання договірних відносин між позивачем та його контрагентом, а тому висновки про нереальність господарських операцій є необґрунтованими.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що договір не є первинним обліковим документом, а свідчить про намір виконання дій (операцій) в майбутньому. Протокол допиту свідка у розмінні статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України є джерелом доказів, яке підлягає обов`язковій оцінці судом у сукупності з іншими доказами. Із наданих суду копій протоколів допиту директора та засновника контрагента убачається, що останній не підтверджує факта підписання первинних документів, а також виконання договірних зобов`язань.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Наказом Головного управління Державної податкової служби у місті Києві № 1-рг від 01 серпня 2019 року розпочато виконання Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві повноважень Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, що припиняється.

Згідно статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальне правонаступництво у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів уважає за необхідне допустити заміну первісного відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з таких підстав.

Судом установлено, що посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання ТОВ Служба безпеки Делс вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ Старр Пром за період з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2016 року.

За наслідками перевірки 28 березня 2018 року складено акт, яким зафіксовано порушення:

- підпункта 134.1.1. пункта 134.1. статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 5, 7, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, внаслідок чого в 2016 році занижено податок на прибуток на 18818,00 грн.;

- пункта 44.1 статті 44, пункта 185 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 20908,00 грн., в тому числі по періодам: липень 2016 року - 10 708,00 грн., серпень 2016 року - 10 200,00 грн.

24 квітня 2018 року відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення:

№ 2202615147 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 23523,00 грн., з яких: 18818,00 грн. - за основним зобов`язанням та 4705,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 2212615148 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 26135,00 грн., з яких: 20908,00 грн. - за основним зобов`язанням та 5277,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами оскарження в адміністративному порядку наведені рішення залишено без змін.

Уважаючи податкові повідомлення - рішення необґрунтованими, платник податків звернувся з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що добросовісний платник податку не несе відповідальності за діяльність недобросовісного контрагента, не повинен і не зобов`язаний контролювати, чи дотримується контрагент податкового законодавства, що є завданням саме контролюючого органу. Реальність господарських операцій, здійснених позивачем, підтверджена останнім, натомість відповідачем під час перевірки не досліджено обставин реального руху активів в процесі здійснення відповідних господарських операцій, не наведено доказів залучення позивача до схеми мінімізації податкового навантаження та отримання неправомірної податкової вигоди, зокрема, відсутні докази порушення фіскальних інтересів за результатами таких взаємовідносин, ухилення від сплати податків.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).

Оцінюючи висновки податкового органу про заниження позивачем грошових зобов`язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається із акта, перевіркою встановлено документально задекларовані взаємовідносини позивача з ТОВ Старр Пром у липні та серпні 2016 року на загальну суму 125450,00 грн., в тому числі податок на додану вартість у сумі 20908,00 грн. Сума податку на додану вартість включена позивачем до податкового кредита за липень та серпень 2016 року. По цим взаємовідносинам позивачем надано договір про надання послуг №№1-07М від 01 липня 2016 року, додатки №1 та №3 до нього, акти наданих послуг та податкові накладні.

За результатами вивчення наведених документів, відповідачем встановлено, що вони від імені виконавця підписані ОСОБА_1 , яка не має жодного відношення до діяльності товариства.

Окрім того, фінансова звітність та податкові декларації з податку на прибуток ТОВ Старр Пром за 2016 - 2017 роки не подавались. За даними ІС Податковий блок , Єдиного реєстра податкових накладних встановлено, що у товариства відсутні ресурси, як матеріальні, так і людські для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

У зв`язку з наведеним, контролюючий орган дійшов висновку про відсутність реальності здійснення позивачем господарських операцій з придбання у ТОВ Старр Пром послуг.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до підпункта 134.1.1 пункта 134.1. статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ16), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.

Згідно з пунктом 4 П(С)БУ 16 об`єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов`язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (пункт 6 П(С)БУ 16).

Згідно з пунктом 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Фінансова звітність складається з балансу (звіту про фінансовий стан), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) (далі - звіт про фінансові результати), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

У Звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

Джерелом відомостей для заповнення Звіту про фінансові результати є дані регістрів бухгалтерського обліку, що містять інформацію про доходи, витрати, прибуток, збитки та сукупний дохід.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХІV з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №996-ХІV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно зі статтями 1 та 3 названого Закону первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку.

Тому, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 Закону України №996-ХІV).

Згідно з визначенням, закріпленим у статті 1 Закону України №996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до пункта 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункта 198.6 цієї правової норми не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу

З аналізу наведених норм убачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на відображення у податковому обліку господарської операції є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та/або послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого витрат та податкового кредита первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний дохід на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

У разі ж надання податковою інспекцією достатньо переконливих доводів та доказів відносно того, що насправді господарські операції контрагентами не здійснювалися, а схема взаємодії учасників господарської операції свідчить про їх недобросовісність, суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної відповідності поданих платником документів вимогам податкового законодавства, а має оцінити усі докази у справі у сукупності та взаємозв`язку з ціллю виключення внутрішніх протиріч та суперечливостей між ними у процесі перевірки реального руху активів між заявленими учасниками операції.

Як убачається з матеріалів перевірки, відповідачем зроблено висновок про заниження позивачем податку на прибуток та на додану вартість за результатами господарських операцій із ТОВ Старр Пром (стара назва ТОВ Мілтон ).

01 липня 2016 року між ТОВ Мілтон (виконавець) та ТОВ СБ Делс (замовник) укладено договір про надання послуг №1-07М, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується за завданням замовника протягом визначеного в договору строку надавати за плату наступні послуги: консультування з питань комерційної діяльності і керування підприємства, провести аналіз і вказати недоліки ведення діяльності підприємства; консультування з питань оподаткування та оформлення бухгалтерських документів підприємства, а замовник зобов`язується оплачувати надані послуги.

На підтвердження факта проведення господарських операцій за вказаним договором позивачем надано копії додатків №1 та №3 до договора, за якими сторони погодились, що вартість консультування з питань оподаткування та оформлення бухгалтерських документів підприємства для замовника в липні становить 64250,00 грн., а вартість консультування з питань комерційної діяльності і керування підприємства для замовника в серпні становить 61200,00 грн.

Також позивачем надано копії актів надання послуг №197 від 31 липня 2016 року та №215 31 серпня 2016 року, платіжні доручення та податкові накладні від 29 липня 2016 року №197 та від 30 серпня 2016 року №215.

Між тим, судом встановлено, що засновник та директор ТОВ Мілтон ОСОБА_1 надала пояснення як свідок, в яких повідомила, що маючи тяжке матеріальне становище, погодилася на пропозицію за певну грошову винагороду підписати реєстраційні документи ТОВ Мілтон . При цьому, жодних інших документів, пов`язаних з діяльністю даного товариства, як директор ніколи не підписувала та господарською діяльністю не займалась.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що особа, підпис якої міститься у договорі, укладеному з позивачем, а також у первинних документах, складених на виконання такого, не підтвердила факт підписання зазначених документів.

Так, у постановах Верховного Суду України від 17 листопада 2015 року по справі №2а/3264/11/1070, від 12 вересня 2017 року по справі № 826/10933/14 викладено правову позицію, згідно якої первинні документи, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими і підписаними звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, а тому віднесення сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. При цьому, також наведений наступний висновок: статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами .

Отже, податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, так само як і договір, підписані від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Суд виходить із того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази суд уважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з постачання послуг саме згаданим контрагентом позивача фактично не мали реального характера, оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Надану позивачем копію нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_1 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки під час її складання зазначена особа не була попереджена про відповідальність за надання неправдивих пояснень. Отже, такий документ не є належним доказом в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов`язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв`язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв`язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Податковий кодекс України у взаємозв`язку з положеннями Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні пов`язує виникнення у позивача права на врахування сум, сплачених по договору ТОВ Старр Пром (стара назва ТОВ Мілтоон , у податковому обліку.

Отже, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, тому збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток та додану вартість є правомірним, а позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 25 квітня 2018 року № 2212615147 та №2202615147 документально не підтверджуються.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року скасувати.

У задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю Служба безпеки Делс відмовити .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді Я.М. Собків

Л.Т. Черпіцька