Постанова

від 15.09.2020 по справі 910/22216/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2020 р. Справа№ 910/22216/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тарасенко К.В.

секретар судового засідання Шевченко В.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Будекосервіс

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 05.03.2020

у справі № 910/22216/17 (суддя Шкурдова Л.М.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Дісіес Україна

про прийняття додаткового рішення

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дісіес Україна

до Товариства з обмеженою відповідальністю Будекосервіс

про стягнення 832 035,26 грн.

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 у справі № 910/22216/17 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Дісіес Україна про прийняття додаткового рішення у справі № 910/22216/17 залишено без розгляду.

Не погоджуючись із згаданою ухвалою, Товариства з обмеженою відповідальністю Будекосервіс оскаржило її в апеляційному порядку, просило повністю скасувати додаткове рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, судові витрати покласти на позивача. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржувана ухвала постановлена з грубим порушенням норм процесуального права, оскільки прийняття додаткового рішення допустиме лише виключно з підстав, передбачених ст. 244 ГПК України. На переконання апелянта, встановивши, що заявляючи вимогу про стягнення з відповідача гарантійного платежу в розмірі 119 676,00 грн. згідно платіжного доручення №1288 від 18.12.2015 позивач в позовній заяві підставу повернення даних коштів, виклад обставин, якими він підтверджує виникнення у відповідача боргу в зазначеному розмірі, не зазначає, на відповідні докази в тексті позовної заяви не посилається, копію платіжного доручення №1288 від 18.12.2015 не долучає, суд першої інстанції повинен був відмовити у прийнятті додаткового рішення. За твердженнями апелянта, приймаючи таке додаткове рішення - ухвалу про залишення позову в цій частині без розгляду та фактично змінюючи своє попереднє рішення, суд першої інстанції грубо порушив принцип остаточності судового рішення, що є складовою частиною верховенства права.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін. Зокрема, зазначив, що ухвалюючи рішення від 19.05.2018 у даній справі про відмову в задоволенні позову, суд розглянув лише вимоги про стягнення збитків, вимоги про стягнення гарантійного платежу розглянуто та описано не було. Разом з цим, позивач зазначив, що за його новим позовом господарським судом відкрито провадження у справі № 910/14836/19 про стягнення невикористаної частини авансового платежу, в межах якої відповідачем заявлено про розгляд судом цієї вимоги, що й стало підставою для звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у даній справі з приводу вимоги про стягнення гарантійного платежу. Крім цього, позивач стверджує, що оскаржувана ухвала постановлена з дотриманням положень ст. 244 ГПК України та не порушує принципу юридичної визначеності тощо.

В наданих апеляційному суду поясненнях, позивач ще раз додатково зазначив, що оскаржувана ухвала не змінює суті основного рішення та не порушує принципу юридичної визначеності, а також стверджував про неможливість застосування постанови пленуму Вищого господарського суду України, на яку посилався апелянт.

В судове засідання апеляційної інстанції 15.09.2020 з`явились представники сторін, представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, додаткове рішення скасувати та прийняти нове процесуальне рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Дісіес Україна звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Будекосервіс про стягнення 832 035,26 грн., зокрема, про стягнення 712 359, 26 грн. збитків та 119 676,00 грн. гарантійного платежу. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що внаслідок дострокового розірвання відповідачем укладеного між сторонами Договору оренди позивачу було завдано збитки в розмірі 712 359,26 грн., які складаються з 668 003,94 грн. - суми виконаних будівельно-монтажних робіт за договором №11/16 від 11.04.2016, 17 077,03 грн. - вартості здійснення заміни електрощитку; 5 658,29 грн. здійснення зміни місця підключення вентиляції; 21 620,00 грн - витрати на підготовку до акцій Чистка пуховиків , Чистка весільних суконь .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 у справі №910/22216/17 в позові відмовлено.

В 2020 році Товариство з обмеженою відповідальністю Дісіес Україна звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, мотивуючи свої вимоги тим, що в прохальній частині позовної заяви позивачем заявлялася вимоги про стягнення гарантійного платежу в розмірі 119 676,00 грн. згідно платіжного доручення №1288 від 18.12.2015, проте в рішенні суду вимоги про стягнення гарантійного платежу не згадується, платіжне доручення не описується, що свідчить, що судом вказана вимога розглянута не була.

За приписами ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Отже, наведеною нормою визначено, що суд, який ухвалив рішення у справі, може за заявою учасника справи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача гарантійного платежу в розмірі 119 676,00 грн. згідно платіжного доручення №1288 від 18.12.2015 позивач в позовній заяві не зазначив підставу повернення даних коштів, не навів обставин, якими він підтверджує виникнення у відповідача боргу в зазначеному розмірі,адже на відповідні докази в тексті позовної заяви не посилався, копію платіжного доручення №1288 від 18.12.2015 не долучив тощо.

Встановивши згадані вище обставини, суд першої інстанції не врахував, що за змістом п. 1 ч. 1 ст. 244 ГПК України ухвалення додаткового рішення можливе лише у випадку, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення, в даному ж випадку докази та пояснення стосовно позовної вимоги про стягнення гарантійного платежу позивачем не подавались, що в свою чергу виключає можливість ухвалення додаткового рішення щодо цієї вимоги.

Апеляційний суд не погоджується також із правомірністю залишення позову в частині стягнення гарантійного платежу без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Положеннями п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України визначено, що суд залишає позов без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог ст.ст. 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

За змістом ст.162 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

При цьому, суддя, Встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог ст.ст. 162, 164, 172 цього Кодексу, суддя відповідно до ч. 11 ст. 176 ГПК України постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Проте суд першої інстанції у зв`язку з недодержанням позивачем вимог ст. 162 ГПК України не приймав жодного процесуального рішення про залишення позову без руху, зокрема, в частині стягнення гарантійного платежу та не надавав позивачу часу для усунення недоліків позовної заяви шляхом уточнення позовних вимог, подання доказів на підтвердження своїх вимог тощо.

Відтак, місцевий суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення позову в цій частині без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали ( ст. 280 ГПК України).

За таких обставин, апеляційний господарський суд визнав наведені місцевим судом обґрунтування оскарженої ухвали незаконними, які не можуть бути достатніми підставами для ухвалення додаткового рішенням у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 244 ГПК України шляхом постановлення ухвали про залишення позову в частині стягнення гарантійного внеску без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України, відтак апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала місцевого суду - скасуванню.

З огляду на задоволення апеляційної скарги відповідача з позивача на його користь на підставі ст. 129 ГПК України підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 269-270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Будекосервіс задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 у справі № 910/22216/17 - скасувати.

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Дісіес Україна про прийняття додаткового рішення відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Дісіес Україна (03039, м. Київ, проспект Валерія Лобановського, буд. 119, приміщення 5, ідентифікаційний код 35556564) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Будекосервіс (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 642, ідентифікаційний код 34480636) 2 102, 00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/22216/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.09.2020

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Є.Ю. Шаптала

К.В. Тарасенко