Постанова

від 15.09.2020 по справі 922/1113/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2020 р. Справа № 922/1113/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "НАФТА-ПЛЮС" (вх.№1794Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 22 червня 2020 року (суддя Ольшанченко В.І., повний текст складено 01.07.2020) у справі №922/1113/20

за позовом Державної екологічної інспекції у Харківській області, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "НАФТА-ПЛЮС", Харківська обл., Харківський р-н, с. Шубіне,

про стягнення 44189,60 грн,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22 червня 2020 року (суддя Ольшанченко В.І., повний текст складено 01.07.2020) у справі №922/1113/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Торговий дім "НАФТА- ПЛЮС" на користь Держави (УК у Холодногірському районі м. Харкова, код ЄДРПОУ 37999696, р/р UA488999980000033113331020006, МФО 899998, символ звітності 331 для зарахування по коду бюджетної кваліфікації 24062100 "Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності", в установі банку - Казначейство України (ЕАП)) шкоду заподіяну державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства у сумі 44189,60 грн. Стягнуто з ТОВ "Торговий дім "НАФТА-ПЛЮС" на користь Державної екологічної інспекції у Харківській області судовий збір у сумі 2102,00 грн.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "НАФТА-ПЛЮС" подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду, порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, просить рішення Господарського суду Харківської області від 22 червня 2020 року у справі №922/1113/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Торговий дім "НАФТА-ПЛЮС" залишено без руху з підстав невідповідності вимог Господарського процесуального кодексу України, виходячи з наступного, а саме п. 2 ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України щодо сплати судового збору.

Заявник у визначений ухвалою суду строк надіслав заяву про усунення недоліків скарги з доказами сплати судового збору, яка долучена до матеріалів справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі №922/1113/20 за апеляційною скаргою ТОВ "Торговий дім "НАФТА-ПЛЮС" на рішення господарського суду Харківської області від 22 червня 2020 року у справі №922/1113/20. Встановлено позивачу строк для подання до канцелярії Східного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу позивача та доказів надсилання (надання) скаржнику копії відзиву та доданих до нього документів до 11.09.2020 (включно).

Також, в ухвалі суду зазначено, про те, що оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги підлягає здійсненню у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідного клопотання про розгляд справи з викликом учасників справи від сторін спору не надходило. Колегія суддів з власної ініціативи не вбачає необхідності розгляду апеляційної скарги з викликом учасників справи.

На виконання вимог попередньої ухвали суду Державна екологічна інспекція у Харківській області надала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення господарського суду таким, що прийняте при повному встановленні обставин, що мають значення для справи, апеляційну скаргу просить залишити без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №275 від 19.04.2017, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно з підпунктами "б" і "л" пункту 2 частини 4 Положення, Держекоінспекція України відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону земель, надр, і законодавства з питань поводження з відходами.

Відповідно до ч. 7 Положення, Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з ч. 1 Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України №230 від 07.04.2020, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.04.2020 за №350/34633, Державна екологічна інспекція відповідної області є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.

Державна екологічна інспекція у Харківській області здійснює свою діяльність на підставі Положення про Державну екологічну інспекцію у Харківській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України №127 від 28.04.2020.

Таким чином, Державна екологічна інспекція у Харківській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, яка створена для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи в період з 13 по 14 червня 2019 року Державною екологічною інспекцією у Харківській області (позивач) з метою розгляду скарги гр. ОСОБА_1 від 09.04.2019 щодо перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства ТОВ "ТД "НАФТА-ПЛЮС" та враховуючи погодження Міністерства екології та природних ресурсів України на проведення позапланового заходу (перевірки) №5/4.1-11/5118-19 від 14.05.2019, на підставі ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 4, 6, 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та наказу Інспекції №449/11-02 від 11.06.2019 здійснено позаплановий захід (перевірку) дотримання вимог природоохоронного законодавства у діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "НАФТА-ПЛЮС".

Захід контролю був проведений у присутності директора ТОВ "ТД "НАФТА-ПЛЮС".

За результатом проведення цієї перевірки позивачем складено акт щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів №449/11-02/03-06 від 14.06.2019.

Вищевказаний акт перевірки 18.06.2019 був надісланий позивачем відповідачу листом №2238/03-10 від 14.06.2019 та отриманий останнім 20.06.2019, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштових відправлень за №6102227212470.

Заперечень на акт перевірки відповідачем надано не було.

У ході перевірки інспекцією встановлено, що вказаний суб`єкт господарювання орендує склади для зберігання ГСМ (5 ємностей об`ємом 60, 70 куб м) по вул. Пащенківській, 17 в м. Харкові. Зазначені ємності є джерелами утворення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від вищезазначених джерел утворення викидів забруднюючих речовин здійснюються за відсутності дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. На момент перевірки у вказаних ємностях ТОВ "ТД "НАФТА-ПЛЮС" зберігає бензин та дизельне паливо.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснює свою діяльність по зберіганню бензину та дизельного палива в орендованих ємностях по вул. Пащенківській, 17 в м. Харкові на підставі договору №28/12 оренди майна від 28.12.2018, укладеного з ТОВ "НАФТОГАРАНТ".

Під час проведення позапланової перевірки відповідача, позивачем з метою визначення перевищень граничнодопустимих концентрацій забруднюючих речовин відібрані проби ґрунту навколо (впритул) ємностей, що орендує ТОВ "ТД "НАФТА-ПЛЮС" та які розташовані по вул. Пащенківській, 17 в м. Харкові, що зафіксовано в акті відбору проб ґрунтів №08-2019/22-33 від 13.06.2019.

За результатами дослідження проб ґрунтів встановлено перевищення вмісту забруднюючих речовин (у порівнянні з фоновими значеннями) по неполярним вуглеводням і нафтопродуктам) у 1,7 рази, що відображено в протоколі вимірювань показників складу та властивостей ґрунтів №08-2019/22-23 від 10.07.2019.

Вищезазначеними матеріалами зафіксовано, що на вищевказаній території допущено забруднення земельних ресурсів неполярними вуглеводнями (або нафтопродуктами), зокрема на земельній ділянці площею 40,0 кв м, що є порушенням ст. 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 35 Закону України "Про охорону земель".

На підставі акту перевірки позивачем був виданий припис №449/03-13 від 18.06.2019, яким зобов`язано відповідача в термін до 30.08.2019 отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, а саме на 5 ємностей, в яких зберігається бензин та дизельне паливо по вул. Пащенківській, 17 в м. Харкові.

Вказаний припис 19.06.2019 надісланий позивачем відповідачу та отриманий останнім 20.06.2019, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштових відправлень за №6102228190070.

Відповідач не оскаржував вказаний припис.

Позивачем зроблений розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства зумовленої забрудненням земельних ресурсів неполярними вуглеводнями (або нафтопродуктами), за "Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства", затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України №171 від 27.10.1997, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.05.1998 за №285/2725 (із змінами згідно наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 04.04.2007 №149, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.04.2007 за №422/13689) (надалі - Методика), а також із врахуванням даних листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №11-20-10-5477/0/19-19 від 10.07.2019.

Згідно розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок забруднення земельної ділянки неполярними вуглеводнями (нафтопродуктам), розмір шкоди склав 44189,60 грн.

Позивач надіслав відповідачу претензію №160 (№4153/03-06 від 06.11.2019) про відшкодування шкоди, заподіяної державі на суму 44189,60 грн з розрахунком шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, зумовленої забрудненням земельних ресурсів відходами, але вимоги цієї претензії не були добровільно виконані відповідачем.

Після отримання претензії позивача відповідно до копії повідомлення про вручення 19.11.2019 поштового відправлення за №6102230002192), відповідач шкоду за забруднення земельної ділянки добровільно не сплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Згідно ч . 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Статтею 60 Конституції України унормовано, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

За змістом ст. 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог, зокрема, здійсненням заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Згідно ч. 4 ст. 148 Господарського кодексу України, правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами.

Частиною 1 статті 149 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідно із ст. 151 Господарського кодексу України суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах).

Пунктом 2 Методики встановлено, що забруднення земель - це накопичення в ґрунтах і ґрунтових водах внаслідок антропогенного впливу пестицидів і агрохімікатів, важких металів, радіонуклідів та інших речовин, вміст яких перевищує природний фон, що призводить до їх кількісних або якісних змін.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про відходи" суб`єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов`язані не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об`єктах; здійснювати контроль за станом місць чи об`єктів розміщення власних відходів; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством, щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища відходами.

Згідно з ст. 35 Закону України "Про охорону земель" власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням; забезпечувати захист земель від забруднення та засмічення.

Статтею 45 Закону України "Про охорону земель" встановлено, що господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад установлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про відходи" з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини забороняється: провадити будь-яку господарську діяльність, пов`язану з утворенням відходів, без одержання від місцевих органів виконавчої влади дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами відповідно до вимог цього Закону.

Згідно з ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та дотримуватися вимог законодавства про охорону довкілля.

Відповідно до ст. 187 Земельного Кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

За приписами статті 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" суб`єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Розміщення відходів дозволяється у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров`я людей.

Господарський суд у рішенні дійшов висновку про невиконання відповідачем обов`язків щодо належного контролю за безпечним поводженням з відходами на своїй території, запобігання їх негативному впливу на навколишнє природне середовище.

Згідно з ст. 43 Закону України "Про відходи" підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до ст. 211 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність за псування земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами.

Згідно з частинами 4, 5 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Відповідно до ст. 69 цього Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

За таких обставин, не приймаються аргументи апелянта щодо того, що ТОВ "НАФТАГАРАНТ" як землекористувач повинно нести відповідальність за порушення природоохоронного законодавства.

Згідно з актом перевірки №449/11-02/03-06 від 14.06.2019 встановлено, що ТОВ "ТД "НАФТА-ПЛЮС" здійснює свою діяльність по зберіганню бензину та дизельного палива в орендованих ємностях по вул. Пащенківська, 17 в м. Харкові на підставі договору №28/12 оренди майна від 28.12.2018, який був укладений між відповідачем та ТОВ "НАФТОГАРАНТ".

Предметом вказаного спору є стягнення шкоди заподіяної державі внаслідок забруднення земель нафтопродуктами, що виникло внаслідок господарської діяльності безпосередньо ТОВ "ТД "НАФТА-ПЛЮС".

Згідно з п. 1.2 Методики, Методика встановлює порядок розрахунку розмірів відшкодування шкоди суб`єктами господарювання та фізичними особами в процесі їх діяльності через забруднення земель хімічними речовинами, їх засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, і поширюється на всі землі України незалежно від форм їх власності.

Таким чином, ТОВ "ТД "НАФТА-ПЛЮС" є належним відповідачем по справі щодо відшкодування шкоди внаслідок забруднення земель нафтопродуктами, а не ТОВ "НАФТОГАРАНТ", як стверджує в апеляційній скарзі відповідач.

Також, колегія суддів не може погодитись з твердженнями апелянта, що протокол вимірювань показників складу та властивостей проб ґрунтів №08-2019/22-23 від 10.07.2019 не містить фіксації конкретних показників складу та властивостей ґрунту, оскільки в розділі 5 вказаного протоколу у графі 6 зазначені назви показників, які досліджувались позивачем у відібраних пробах ґрунту. Графа 8 містить дані про результати вимірювань показників складу ґрунтів, а графа 10 містить дані про нормований (фоновий) вміст речовин.

Отже, протокол є належним доказом проведення лабораторних досліджень відібраних проб ґрунту та результатів їх дослідження (порівняння граф 8 та 10, із врахуванням графи 11).

Окрім того, безпідставним є посилання відповідача, що позивачем порушено вимоги ГОСТ 17.4.4.02-84 під час відбору проб ґрунту, оскільки відбір проб ґрунту здійснювався Інспекцією у відповідності до ДСТУ ISO 10381-1:2004 та ДСТУ ISO 10381-2:2004, про що зазначено в акті відбору проб ґрунтів №08-2019/22-23 від 13.06.2019.

У скарзі відповідач зазначає і про порушення інспекцією вимог Методики під час нарахування шкоди, однак колегія суддів вважає, що судом під час розгляду справи у суді першої інстанції надано оцінку наданим доказам.

Відповідно до п. 4.7 Методики довідку про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що зазнала забруднення, надають територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Лист Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №11-20-10-5477/0/19-19 від 10.07.2019 відповідає вимогам п. 4.7 Методики, оскільки містить нормативно грошову оцінку забудованих земель по місту Харків.

Площа земельної ділянки, що зазнала забруднення зафіксована в акті відбору проб ґрунтів №08-2019/22-23 від 13.06.2019 та в протоколі вимірювань показників складу та властивостей проб ґрунтів №08-2019/22-23 від 10.07.2019 і складає 40 куб м (заміри здійснено рулеткою металевою, свідоцтво про повірку №0311833).

Відповідач не надав суду контррозрахунку в підтвердження своїх доводів щодо порушення позивачем процедури нарахування шкоди.

Стосовно тверджень відповідача, щодо відсутності у його діях складу цивільного правопорушення, слід зазначити наступне.

В пункті 4.5.2 роз`яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/744 від 27.06.2001 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" (із змінами, внесеними згідно з роз`ясненням Вищого господарського суду України №04-5/609 від 31.05.2002, рекомендаціями Вищого господарського суду України №04-5/1429 від 18.11.2003, №04-06/44 від 25.03.2009) вказано, що використання природних ресурсів без відповідного дозволу є самовільним.

Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища згідно з статтею 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України.

Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність є причиною, а збитки, яких зазнала потерпіла особа, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Як у випадках порушення зобов`язання за договором, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника.

Господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність в діях відповідача усіх елементів складу правопорушення.

Протиправна поведінка у діях ТОВ "ТД "НАФТА-ПЛЮС" полягає у забрудненні земельної ділянки внаслідок провадження господарської діяльності по зберіганню нафтопродуктів. Вина особи полягає у порушені правил зберігання та використання нафтопродуктів, а саме допущення забруднення земельних ділянок, що підтверджується актом перевірки, приписом.

Як вже було вказано, відповідач своїм правом на оскарження вищезазначеного припису не скористався.

Також, наявна сама шкода, яка розрахована у відповідності до п. 4.6 Методики, і наявний причинний зв`язок, що виражений у заподіяні вказаної шкоди саме протиправною поведінкою (бездіяльністю) відповідача.

Разом з тим, згідно з п. 1.6 роз`яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/744 від 27.06.2001, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника. Тобто, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Отже, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розмір шкоди, розрахований позивачем, виконаний у відповідності до вимог чинного законодавства, а заперечення, надані відповідачем під час судового розгляду, спростовані матеріалами справи, що дало підстави господарському суду задовольнити заявлені Державною екологічною інспекцією у Харківській області позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи, її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин не приймаються аргументи апелянта щодо того, що господарський суд першої інстанції не надав юридичної оцінки належності та допустимості доказів, наданих відповідачем, за якими можливо встановити наявність або відсутність факту, оскільки не підтверджені доказами в розумінні ст. ст. 76-79 ГПК України.

На підставі наведеного, доводи апеляційної скарги є тотожними до поданої до суду першої інстанції заяви, а вимога апеляційної скарги зводиться до необхідності надання іншої оцінки судом ніж тої, що була вчинена судом першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення має бути залишене без змін.

Керуючись ст. ст. 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "НАФТА-ПЛЮС" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 22 червня 2020 року у справі №922/1113/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 16.09.2020 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Хачатрян В.С.