Рішення

від 17.09.2020 по справі 910/6575/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2020Справа № 910/6575/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С. , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеські традиції"

про стягнення 38 548,78 грн.,

Без виклику (повідомлення) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеські традиції" (далі - відповідач) про стягнення 38 548,78 грн., з яких: 28 546,56 грн. - основний борг, 1 255,74 грн. - пеня, 182,51 грн. - 3% річних, 8 563,97 грн. - штраф.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.05.2020 вищевказану заяву залишено без руху на підставі статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

26.05.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

У зв`язку з наведеними обставинами, ухвалою господарського суду міста Києва від 03.07.2020 відкрито провадження у справі № 910/6575/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

01.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 23.06.2020 року про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути з відповідача 26 880,74 грн., з яких: 25 546,56 грн. - основний борг, 1 076,66 грн. - пеня, 257,52 грн. - 3% річних. Разом із тим, у вказаній заяві позивач просив суд залишити без розгляду пред`явлену ним позовну вимогу про стягнення з відповідача 8 563,97 грн. штрафу.

Крім того, 14.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла уточнена заява позивача від 09.07.2020 року про зменшення розміру позовних вимог, згідно з якою Товариство з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс" просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеські традиції" грошові кошти у загальному розмірі 26 880,74 грн., з яких: 25 546,56 грн. - основний борг, 1 076,66 грн. - пеня, 257,52 грн. - 3% річних. Також у вказаній заяві позивач просив суд залишити без розгляду пред`явлену ним позовну вимогу про стягнення з відповідача 8 563,97 грн. штрафу. У той же час у цій заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс" підтримало раніше заявлені вимоги про стягнення з відповідача судових витрат у загальному розмірі 12 102,00 грн., з яких: 2 102, 00 грн. - витрати по сплаті судового збору, 10 000,00 грн. - витрати на оплату професійної правничої допомоги.

Вказану заяву позивача від 09.07.2020 року судом прийнято до розгляду, у зв`язку з чим позовні вимоги розглядаються в редакції означеної заяви, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали про відкриття провадження від 03.07.2020 у справі № 910/6575/20 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03148, місто Київ, вулиця Жмеринська, будинок 11.

Проте вищевказана копія цієї ухвали була повернута органом поштового зв`язку на адресу суду без вручення відповідачу з відміткою "За закінченням терміну зберігання".

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 03.07.2020, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.01.2020 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 25061 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених даним Договором, поставити та передати у власність покупця кондитерські вироби, спеції та інше (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах, визначених у Договорі.

Вказаний правочин, з урахуванням протоколу розбіжностей до нього, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

За умовами пункту 1.2 Договору кількість, асортимент, ціна товару та адреса доставки визначається у видаткових накладних (специфікаціях), які є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору ціна на товар вказується у видаткових накладних і являється узгодженою сторонами за умови присутності печаток обох сторін Договору. У цьому випадку видаткові накладні виконують функції специфікації. Ціна визначається і приймається сторонами в національній валюті України - гривні.

Згідно з пунктом 2.4 Договору, з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей до нього від 12.01.2020 року, розрахунок за товар, поставлений за цим Договором, здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника через установу банку згідно із правилами, передбаченими чинним законодавством України для безготівкових розрахунків, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки товару. Датою поставки вважається дата, вказана в накладній, яка підтверджує отримання товару покупцем.

Перехід права власності на товар здійснюється в момент передачі товару. Товар вважається поставленим з моменту його передачі від постачальника покупцю за видатковими накладними (пункт 3.6 Договору).

Пунктом 9.1 Договору передбачено, що останній вважається укладеним з моменту підписання повноважними представниками сторін і діє протягом року. Якщо протягом місяця до закінчення строку дії Договору жодна із сторін не заявить про свій намір припинити договірні відносини або переукласти Договір на інших умовах, строк дії Договору автоматично продовжується на кожен наступний рік і на тих же умовах.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач згідно з видатковими накладними № RDL00010684 від 31.01.2020 на суму 16 454,88 грн., № RDL00010687 від 31.01.2020 на суму 17,28 грн. та № RDL00010685 від 31.01.2020 на суму 12 074,40 грн. поставив відповідачу погоджені між сторонами кондитерські вироби на загальну суму 28 546,56 грн.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником своїх зобов`язань за означеною угодою.

Проте, в порушення вищевказаних умов Договору відповідач отриманий товар оплатив лише частково, сплативши позивачу грошові кошти в загальній сумі 3 000, 00 грн. (що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 150 від 29.05.2020) та заборгувавши таким чином останньому 25 546,56 грн. Слід зазначити, що вищевказане часткове погашення відповідачем наявної в нього заборгованості було враховано позивачем при поданні заяви про зменшення розміру позовних вимог від 09.07.2020 року, прийнятої судом до розгляду.

Листом № 127/20 від 06.04.2020 позивач звернувся до відповідача із претензією про сплату наявної в останнього заборгованості за Договором. Проте така претензія у добровільному порядку задоволена відповідачем не була.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором поставки № 25061 від 12.01.2020, яка складає 25 546,56 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс" до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 1 076,66 грн., нарахованої на відповідні суми основного боргу відповідача по кожній спірній накладній (з урахуванням здійсненої останнім 29.05.2020 року часткової проплати суми боргу в розмірі 3 000,00 грн.) у період з 03.03.2020 по 23.06.2020, суд зазначає наступне.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу приписів частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань". Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 6.2 Договору передбачено, що у разі невиконання/неналежного виконання пункту 2.4 даного Договору, постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент порушення зобов`язання, за кожен день прострочення.

Також у поданому позові, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 09.07.2020 року, позивач посилався на наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 257,52 грн., нарахованих на відповідні суми основного боргу відповідача по кожній спірній накладній (з урахуванням здійсненої останнім 29.05.2020 року часткової проплати суми боргу в розмірі 3 000,00 грн.) у період з 03.03.2020 по 23.06.2020.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням, зокрема, трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені та 3 % річних, суд вважає їх такими, що не повністю відповідають приписам чинного законодавства в силу допущених методологічних помилок при визначенні кількості днів за відповідні періоди прострочення, оскільки при нарахуванні наведених сум за 29.05.2020 року позивачем помилково не було зменшено базу нарахування на розмір здійсненого відповідачем часткового погашення боргу на суму 3 000,00 грн.

Так, згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що пеня та 3% річних можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної оплати товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені та 3% річних.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" та постановах Верховного Суду у справах № 927/1091/17 від 10.07.2018, № 922/1008/16 від 13.06.2018, № 910/13064/17 від 10.04.2018, № 910/9078/18 від 08.05.2019.

У той же час суд звертає увагу на те, що зазначені позивачем у його позовних вимогах та розрахунках суми 3 % річних та пені не перевищують обрахованих судом сум цих компенсаційних виплат та штрафних санкцій, що підлягають нарахуванню та стягненню в дійсні періоди прострочення та із застосуванням належної бази обрахунку, у зв`язку з чим вищенаведені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс" про стягнення з відповідача 1 076,66 грн. пені та 257,52 грн. 3 % річних підлягають задоволенню.

Як було зазначено вище, у позовній заяві (у первинній редакції) Товариство з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс" просило суд стягнути з відповідача, зокрема, 8 563,97 грн. штрафу.

Разом із тим, у прийнятій судом до розгляду заяві позивача від 09.07.2020 року про зменшення розміру позовних вимог останній просив суд залишити без розгляду пред`явлену ним позовну вимогу про стягнення з відповідача 8 563,97 грн. штрафу.

Положеннями пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Вказане право позивача може бути реалізоване лише до початку розгляду справи по суті та є абсолютним, тобто, не залежить від мотивів позивача чи волі сторін у справі.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення справи без ухвалення рішення.

Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд не перевіряє підстави подання такої заяви.

Судом встановлено, що відповідну заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, яка містить у собі клопотання про залишення позову без розгляду в частині вимог про стягнення з відповідача 8 563,97 грн. штрафу, підписано адвокатом Славовою О.А., яка згідно з наявним у матеріалах справи ордером серії ОД № 363832 від 24.04.2020, виданим без обмеження повноважень, має право на вчинення такої процесуальної дії від імені позивача.

З огляду на викладене, враховуючи реалізацію позивачем свого процесуального права на подання заяви про залишення позову без розгляду в зазначеній частині, яка подана до початку розгляду справи по суті і підписана уповноваженою особою, суд дійшов висновку про задоволення цієї заяви та залишення позову без розгляду в частині вимог про стягнення з відповідача 8 563,97 грн. штрафу відповідно до пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу та прострочення ним виконання своїх грошових обов`язків зі своєчасної оплати поставленого товару.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, відповідно до частини 9 цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищенаведені положення, суд, виходячи з розміру позовних вимог, що були обґрунтовано заявлені до стягнення позивачем при поданні даного позову, дійшов висновку про покладення на відповідача витрат по сплаті судового збору в сумі 2 102,00 грн.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з цим, вирішуючи у даній справі питання щодо відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію Договору про надання правової допомоги № 02/05/19 від 02.05.2019, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро Ольги СЛАВОВОЇ , ордер серії ОД № 363832 від 24.04.2020, виданий позивачем на ім`я адвоката Славової Ольги Анатоліївни, копію акту здачі-приймання наданих послуг № 04/1 від 08.05.2020 на загальну суму 13 850,00 грн. (у тому числі консультацій, підготовки та подачі позовної заяви до господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеські традиції", а також ведення цієї справи в суді), копію рахунку-фактури № 5 від 08.05.2020 на оплату наданих послуг адвоката у загальній сумі 13 850,00 грн. (у тому числі консультацій, підготовки та подачі позовної заяви до господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеські традиції", ведення цієї справи в суді, вартістю 10 000,00 грн.), а також копію платіжного доручення № 8832 від 08.05.2020 на суму 13 850,00 грн.

Разом із цим, ціна спору у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування свідчать про незначну складність даної справи. Суд також враховує, що розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження не передбачає участі представників сторін у судових засіданнях.

Відповідно до частини 1 статті 15 Господарського процесуального кодексу України, пропорційність у господарському суді, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За таких обставин, суд оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, беручи до уваги час на підготовку позовної заяви, нескладність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, а також те, що підготовка цієї справи не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співрозмірним є зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до 3 000,00 грн.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 226, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеські традиції" про стягнення 38 548,78 грн. задовольнити частково.

2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеські традиції" про стягнення 38 548, 78 грн. в частині вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеські традиції" 8 563,97 грн. штрафу залишити без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеські традиції" (03148, місто Київ, вулиця Жмеринська, будинок 11; код ЄДРПОУ 43195553) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс" (66300, Одеська область, місто Подільськ, вулиця Соборна, будинок 216-А; код ЄДРПОУ 37984318) 25 546 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот сорок шість) грн. 56 коп. основного боргу, 1 076 (одну тисячу сімдесят шість) грн. 66 коп. пені, 257 (двісті п`ятдесят сім) грн. 52 коп. 3 % річних, 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, а також 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 17.09.2020 року.

Суддя В.С. Ломака