Рішення

від 07.09.2020 по справі 916/1607/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" вересня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1607/20 Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Ісак Д.П.

розглянувши справу №916/1607/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-МОНТАЖ" (65013, м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, буд. 197, код ЄДРПОУ 35050500)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДІ ГРУП" (65014, м. Одеса, вул. Базарна, буд. 12, нежитлове приміщення №4, код ЄДРПОУ 42035271)

про стягнення 461 916,18грн.

Представники сторін:

від позивача - Григор`єв В.В., ордер № 402480,

від відповідача - Клабуков Р.В., довіреність № б/н, дата видачі : 01.01.20;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-МОНТАЖ" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДІ ГРУП" про стягнення 461 916,18грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем свого обов`язку щодо поставки оплаченого товару.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.06.2020р. було відкрито провадження по справі №916/1607/20. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження.

15.07.2020р. за вх. №18602/20 до суду від позивача надійшло клопотання про виклик свідків, згідно якої спросить суд викликати та допитати як свідків викликати та допитати в якості свідків: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в задаволені якого судом було відмовлено з огляду на відсутність відповідних заяв свідків, як то передбачено положеннями ст. 88, 89 ГПК України.

27.07.2020р. за вх. №19797/20 до суд від позивача надійшла заява про зміну підстав позову.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.07.2020р. було продовження строк підготовчого засідання на 10 днів. Підготовче засідання було закрито, розгляд справи було призначено по суті в судовому засіданні.

30.06.2020р. за вх. №16926/20 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає, вважає позовні вимоги не обґрунтованими безпідставними в зв`язку з чим в задоволені позову просить суд відмовити повністю.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

Як вказує позивач, 30.08.2019 року та 20.09.2019 року ТОВ ІНВЕСТ-МОНТАЖ замовило у ТОВ ДІДІ ГРУП побутові товари. Також сторони обумовили, що товари будуть поставлені ТОВ ІНВЕСТ-МОНТАЖ після сплати їх в повному обсязі шляхом отримання на складі ТОВ ДІДІ ГРУП .

На виконання вище вказаних домовленостей ТОВ ІНВЕСТ-МОНТАЖ на підставі рахунків на оплату №310 від 30.08.2019р. та №334 від 20.09.2019р. перерахувало ТОВ ДІДІ ГРУП 461 916,18грн. згідно з платіжними дорученнями № 7 від 05.09.2019 року 65 792,36 грн., № 296 від 04.09.2019 року 65 792,36 грн., № 12 від 23.09.2019 року 120 700,00 грн. та № 323 від 23.09.2019 року 209 631,46 грн.

Так вище вказаними рахунками встановлено, що товар відпускається по факту отримання грошових коштів Постачальником шляхом самовизову. Тобто умови поставки передбачали 100 % передоплату Товару.

Позивач вказує, що грошові кошти були отримані Відповідачем вдень їх оплати оскільки відповідно до положень п.п. 2 п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань є дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок постачальника, як оплата товарів, що підлягають постачанню.

На виконання вказаних вимог Податкового законодавства після отримання передоплати Відповідач склав та зареєстрував податкові накладні № 1 від 04.09.2019 року. № 2 від 05.09.2019 року. № 11 від 23.09.2019 року. № 23 від 23.09.2019 року в єдиному реєстрі податкових накладних.

Проте відповідач свого обов`язку щодо постави оплаченого товару не здійснив.

За змістом ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення етапі 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивач наголошує, що свої зобов`язання щодо перерахування відповідачу попередньої оплати в сумі 461 916,18грн. виконав. Зі змісту зазначеної норми права слідує, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Вибір поведінки є правом покупця.

На думку Позивач відповідно до умов поставки товарів вони повинні були поставитися одразу після отримання передоплати.

Отже, позивач вказує, що оскільки ТОВ ДІДІ ГРУП ухилилося від виконання своїх зобов`язань з поставки товарів, у ТОВ ІНВЕСТ-МОНТАЖ є усі підстави для вимагання повернути сплачені грошові кошти у розмірі 461 916,18грн.

Посилаючись на вищенаведені обставини Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-МОНТАЖ" звернулось до господарського суду Одеської області з відповідним позовом.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог з наступних підстав.

Дійсно, згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. При цьому, в силу ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України, для правочинів (за змістом ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма. Разом з тим, згідно ст. 218 Цивільного кодексу України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсності, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у томі числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи Продавець - ТОВ ДІДІ ГРУП виставив покупцю - ТОВ ІНВЕСТ-МОНТАЖ рахунки (№ 310 від 30.08.20р та N 334 від 20.09.19р.) на оплату товару.

Покупець - перерахував грошові кошти у сумі 461 916,18 грн. за товари згідно виставлених рахунків, що визнається відповідачем (платіжні дорученнями(№ 7 від 05.09.2019 року 65 792,36 грн., № 296 від 04.09.2019 року 65 792,36 грн., № 12 від 23.09.2019 року 120 700,00 грн. та № 323 від 23.09.2019 року 209 631,46 грн.).

Отже, між сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб (ст. 655 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частина 1 статті 692 ЦК України встановлює, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з відповідних рахунків: Оплата даного рахунку означає згоду з умовами поставки. Повідомлення про оплату є обов`язковим, інакше не гарантується наявність товару на складі. Товар відпускається по факту зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, самовивозом, при наявності довіреності та паспорта представника покупця.

Суд зазначає, що ТОВ ІНВЕСТ-МОНТАЖ , здійснивши оплату рахунків, прийняло та погодилось з умовами, які містились в них. Тобто, позивачу на момент здійснення оплати товару було відомо про умову самовивозу товару з якою він погодився.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 ЦК України (ч. 1 ст. 663 ЦК України).

Покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу (наприклад ст. 672 (порушення асортименту товару), ст. 678, (неналежна якість товару) ст. 693 (порушено строку поставки).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 689 ЦК України, покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач звертаючись з відповідним позовом до суду наголошує, що відповідачем порушені строки поставки товару.

Як зазначалось вище, відповідним рахунками було передбачено умови поставки, а саме: шляхом самовивозу, що на думку суду свідчить про не порушення з боку відповідача строку поставки товару.

В той же час, позивач не надав до суду жодних доказів звернення до відповідача з вимогою відвантажити товар після його оплати. Не надав доказів і того, що покупець не зміг отримати товар або йому було відмовлено.

Судом встановлено, що лише 25.05.2020р. ТОВ ІНВЕСТ-МОНТАЖ звернулось до ТОВ ДІДІ ГРУП з претензією в якій вимагало повернути сплачені грошові кошти в сумі 461 916,18 грн. у зв`язку з простроченням поставки товару та, ухиленням ТОВ ДІДІ ГРУП від виконання свого обов`язку

Тоді як в матеріалах справи наявна зустрічна претензія ТОВ ДІДІ ГРУП від 29.05.2020р. згідно якої останній вимагав у позивача прийняти товар згідно видаткових накладних та вивезти товар зі складу ТОВ ДІДІ ГРУП . Яка була залишена без відповіді та задоволення.

Більш того, як вказує відповідач, позивач навіть і в теперішній час має можливість отримати свій товар, про що свідчить лист зберігача товару - ТОВ ІНТЕРІО від 01.07.20 № 01/07.

Отже з урахуванням наведеного вище, суд зазначає, що позивач не здійснив належне виконання умов договору, тобто, фактично не забрав товар в порушення ст. 689 ЦК, а отже прострочення боржника не настало.

За таких обставин, не підписання покупцем (позивачем) товарно-розпорядчих документів на товар і відмова від його прийняття за відсутні визначених законом підстав для цього, є односторонньою відмовою від виконання зобов`язань, а підстави, для повернення покупцю суми попередньої оплати за товар, - відсутні.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Отже враховуючи відсутність належних та допустимих доказів які б підтверджували факт звернення позивача до відповідача з вимогою відвантажити оплачений товар, враховуючи умови поставки товару, які зазначені в рахунках, а саме шляхом самовивозу, приймаючи до уваги зазначені умови поставки за якими прострочення поставки товару з боку відповідача відсутне, суд доходить висновку що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-МОНТАЖ" про стягнення з відповідача суми попередньої оплати за порушення Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДІ ГРУП" строків поставки товару є недоведеними належними та допустимими доказами, не підтверджені в зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи викладене, а також вимоги ст. 74 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача щодо стягнення 461 916,18 грн. задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено, факту ухилення відповідача від свого обов`язку щодо поставки товару, що стало підставою для звернення позивача з відповідною заявою до суду.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно ст.129 ГПК України.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДІ ГРУП" з про розподіл судових витрат у справі слід зазначити наступне.

Частиною 2 ст. 221 ГПК України передбачено, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу призначити судове засідання.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-МОНТАЖ" (65013, м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, буд. 197, код ЄДРПОУ 35050500) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДІ ГРУП" (65014, м. Одеса, вул. Базарна, буд. 12, нежитлове приміщення №4, код ЄДРПОУ 42035271) - відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-МОНТАЖ" (65013, м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, буд. 197, код ЄДРПОУ 35050500) .

3. Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу призначити на 17.09.2020р. о 10:00. Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду Одеської області за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, 29, в залі суд. засідань № 2 (1 поверх), тел. (0482) 307-952.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 17 вересня 2020 р.

Суддя К.Ф. Погребна