Постанова

від 03.12.2020 по справі 916/1607/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/1607/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

при секретарі - Чеголя Є.О.

за участю представників:

від позивача: Григор`єв В.В.

від відповідача: Клабуков Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-МОНТАЖ»

на рішення господарського суду Одеської області від 07.09.2020

та на додаткове рішення господарського суду Одеської області від 17.09.2020,

суддя в І інстанції Погребна К.Ф., повний текст яких складено 17.09.2020 та 22.09.2020 відповідно в м. Одесі

у справі № 916/1607/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-МОНТАЖ»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДІ ГРУП»

про стягнення 461 916,18грн.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-МОНТАЖ» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом та заявою про зміну підстав позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДІ ГРУП» 461 916,18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що відповідно до рахунків на оплату № 310 від 30.08.2019 та № 334 від 20.09.2019 ТОВ «ІНВЕСТ-МОНТАЖ» перерахувало ТОВ «ДІДІ ГРУП» 461 916,18 грн. згідно з платіжними дорученнями № 7 від 05.09.2019, № 296 від 04.09.2019, № 12 від 23.09.2019 та № 323 від 23.09.2019 за товар, який повинен був поставлений відповідачем. Вказаними рахунками встановлено, що товар відпускається по факту отримання грошових коштів постачальником шляхом самовивозу, тобто умови поставки передбачали 100% передоплату товару. На думку позивача, відповідно до умов поставки товару він повинен бути поставлений одразу після отримання передоплати, а посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, він не отримував від позивача повідомлення про оплату не заслуговує на увагу, оскільки після отримання передоплати відповідач відповідно до положень Податкового кодексу України склав та зареєстрував у єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні. Посилаючись на те, що оскільки ТОВ «ДІДІ ГРУП» ухилилося від виконання своїх зобов`язань з поставки товару, позивач на підставі ст. ст. 509, 530, 610, 693 ЦК України просив задовольнити позов.

ТОВ «ДІДІ ГРУП» не визнало позов посилаючись на те, що ТОВ ІНВЕСТ МОНТАЖ на підставі рахунків ТОВ ДІДІ ГРУП №310 від 30.08.19 та № 334 від 20.09.19 погодилось з умовами поставки відповідних товарів та сплатило загальну суму у розмірі 461916,18 грн.

У виставлених до оплати рахунках постачальника ТОВ ДІДІ ГРУП визначено, що оплата покупцем ТОВ ІНВЕСТ МОНТАЖ рахунків означає його згоду з умовами поставки, а саме: покупець повинен повідомити постачальника про оплату, інакше не гарантується наявність товару на складі, а товар відпускається покупцю по факту зарахування коштів на банківський рахунок постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта представника покупця. Тобто шляхом отримання на складі ТОВ ДІДІ ГРУП , що позивач визнає та зазначає про це в позовній заяві. Постачальник ТОВ ДІДІ ГРУП виконав свої зобов`язання та згідно відповідних видаткових накладних поставив товар в розпорядження покупця самовивозом для його отримання за місцезнаходженням товару на складі продавця, що відомо позивачу. Але ТОВ ІНВЕСТ МОНТАЖ в порушення домовленостей не повідомило про сплату рахунків, що є обов`язковим, не направило свого представника з підтвердженими відповідною довіреністю повноваженнями на отримання товару, не прийняло придбаний товар згідно виписаних видаткових накладних і до теперішнього часу не вивезло товар зі складу постачальника.

Крім того, ТОВ ІНВЕСТ МОНТАЖ не заявляло ТОВ ДІДІ ГРУП ніяких вимог або претензій щодо поставки товару до 25.05.2020. Тобто покупець не виконав свого зобов`язання по прийняттю товару, не вчинив дії, які необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару в установленому порядку. У зв`язку з цим ТОВ ДІДІ ГРУП 29.05.2020р. направило ТОВ ІНВЕСТ МОНТАЖ зустрічну претензію з вимогою прийняти товар та здійснити звірку взаєморозрахунків, але відповіді від позивача до теперішнього часу не надходило. ТОВ ІНВЕСТ МОНТАЖ вправі отримати оплачений товар на складі ТОВ ДІДІ ГРУП , тому вимоги позивача є безпідставними.

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.09.2020р. в задоволені позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову господарський суд першої інстанції керувався приписами ст. 16, ч. 1 ст. 208, ст. 218, ч. 2 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 11, ст. 655, ч. 1 ст. 664, ч. 1 ст. 692, ч. 1 ст. 663, ч. 2 ст. 689, ч. 1 ст. 664, ч. 2 ст. 693, ч. 1 ст. 530 ЦК України, ч. 2 ст. 180, ч. 7 ст. 179, ч. 1 ст. 173, ст. 193 ГК України та на підставі встановлених обставин даної справи виходив із відсутності належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт звернення позивача до відповідача з вимогою відвантажити оплачений товар, враховуючи умови поставки товару, які зазначені в рахунках, а саме шляхом самовивозу. Приймаючи до уваги зазначені умови поставки, за якими прострочення поставки товару з боку відповідача відсутне, суд дійшов висновку що позовні вимоги ТОВ «ІНВЕСТ-МОНТАЖ» про стягнення з відповідача суми попередньої оплати за порушення ТОВ «ДІДІ ГРУП» строків поставки товару є недоведеними належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Додатковим рішенням господарського суду Одеської області від 17.09.2020р. заяву ТОВ «ДІДІ ГРУП» від 07.09.2020р. про розподіл судових витрат по справі № 916/1607/20 - задоволено. Стягнуто з ТОВ «ІНВЕСТ-МОНТАЖ» на користь ТОВ «ДІДІ ГРУП» витрати на правову допомогу в сумі 22 297 грн.

Додаткове рішення мотивовано тим, що позивачем до матеріалів справи надано Додаткову угоду до договору від 24.12.2019р. про надання правничої (правової) допомоги від 09.06.2020р., яка містить детальний опис робіт та якою визначено вартість послуг адвоката за одну роботи в сумі 1 013,50грн., акти наданих послуг від 30.06.2020р. на суму 13 682,25грн, від 31.07.2020р. на суму 5 067,50грн., від 31.08.2020р. на суму 1 520,25грн. та рахунок №040920 від 04..09.2020р. В підтвердження надання та оплати за надані адвокатом послуги, заявником було надано платіжне доручення №302 від 29.06.2020р. Від позивача зави про зменшення витрат на правову допомогу до суду не надходило. За таких обставин, господарський суд визнав, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу в сумі 22 297грн. підлягають стягненню з відповідача.

ТОВ «ІНВЕСТ-МОНТАЖ» у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 07.09.2020 року та додаткове рішення від 17.09.2020 року по справі № 916/1607/20 та ухвалите нове, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник зазначає, що на його думку відповідно до умов купівлі-продажу товарів вони повинні були передані позивачу одразу після отримання передоплати, а посилання суду на те, що позивач не здійснив дій щодо отримання товару є неспроможними, оскільки судом першої інстанції вірно визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 461 916,18 грн., як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань (зокрема передати товар своєчасно).

При цьому, судом першої інстанцій не було досліджено правової природи заявленої до стягнення суми, а відмовляючи у позові з посиланням лише на приписи ст. ст. 612, 613, 664, 689 ЦК України, судом першої інстанцій не застосовано частину 2 статті 693 ЦК України в контексті реалізації позивачем свого права щодо стягнення коштів передоплати, на яку не було поставлено товар у визначений договором строк, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає нормам матеріального права.

Шо стосується додаткового рішення суду про стягнення витрат на правову допомогу, скаржник зазначає, що в підтвердження надання та оплати за надані адвокатом послуги, заявником було надано платіжне доручення №302 від 29.06.2020 про сплату 10400 грн., тобто фактично були оплачені лише витрати у розмірі 10400 грн., проте суд першої інстанції на це не звернув увагу. Скаржник вважає, що відповідач належними та допустимими доказами не довів про фактично понесені ним витрати, а тому висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають практиці Європейського суду з прав людини щодо необхідності доведення, що такі витрати були фактичними й неминучими (необхідними), а їхній розмір обґрунтованим.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність та надуманість викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідач, зокрема, вказує те, що доказів того, що покупець звертався до продавця з вимогою відвантажити товар після його оплати не має, як не має доказів і того, що покупець не зміг отримати товар або йому було в цьому відмовлено. Товар був наданий у розпорядження покупця шляхом його відвантаження самовивозом зі складу продавця, що свідчить про виконання обов`язку продавця передати покупцеві товар згідно приписів ч. 1 ст. 664 ЦК України. Але позивач не прийняв належне виконання умов договору, тобто фактично не забрав товар в порушення ст. 689 ЦК, а отже, прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. За таких обставин, не підписання покупцем (позивачем) товарно-розпорядчих документів на товар і відмова від його прийняття за відсутності визначених законом підстав для цього є односторонньою відмовою від виконання зобов`язань, а підстави для повернення покупцю суми попередньої оплати за товар відсутні.

В силу норм закону та судової практики не заслуговує на увагу довід апелянта про те, що на момент ухвалення рішення відповідачем було сплачено витрати на правову допомогу в сумі 10 400 грн. та був наданий рахунок на оплату.

Суд першої інстанції при визначенні суми відшкодування виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

До апеляційного суду 03.12.2020 від позивача надійшли доповнення до апеляційної скарги. Разом з тим, відповідно до ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. Крім цього, у разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни. Оскільки вказані доповнення до апеляційної скарги подані поза межами строку на апеляційне оскарження та без доказів надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи, вказані доповнення до апеляційної скарги залишаються апеляційним судом без розгляду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ТОВ «ДІДІ ГРУП» як постачальник виставило ТОВ «ІНВЕСТ-МОНТАЖ» як покупцю рахунки № 310 від 30.08.2019 на суму 131 584,12 грн. та № 334 від 20.09.2019 на суму 330 331,50 грн. на оплату визначеного в них товару.

Відповідно до платіжних доручень № 2843 від 04.09.2019 на суму 65 792,36 грн., № 7 від 05.09.2019 на суму 65 792,36 грн., № 12 від 23.09.2019 на суму 120 700 грн. та № 2870 від 23.09.2019 на суму 209 631,46 грн. позивач перерахував відповідачеві 461 916,18 грн. з призначенням платежу: остаточна сплата згідно рах. № 310 від 30.08.2019 та № 334 від 20.09.2019 .

Отже, між сторонами у спрощений спосіб було укладено договір поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 ГК України).

25.05.2020 ТОВ «ІНВЕСТ-МОНТАЖ» звернулося до ТОВ «ДІДІ ГРУП» з претензією, в якій посилаючись на приписи ч. 1 ст. 509, ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 626, ст.ст. 629, 530, 610, 611, 625 ЦК України, ст.ст. 193, 232 ГК України, а також на те, що оскільки ТОВ «ДІДІ ГРУП» ухилилося від виконання своїх зобов`язань з поставки товарів, виклало вимогу повернути сплачені грошові кошти у розмірі 461 916,18 грн.

У відповідь на це звернення, ТОВ «ДІДІ ГРУП» надіслало ТОВ «ІНВЕСТ-МОНТАЖ» зустрічну претензію від 29.05.2020 № 29/5-1, в якій повідомило про те, що ТОВ ІНВЕСТ-МОНТАЖ на підставі рахунків ТОВ ДІДІ ГРУП № 310 від 30.08.2019 та № 334 від 20.09.2019 погодилось з умовами поставки товарів та сплатило загальну суму у розмірі 461916,18 грн. У виставлених до оплати рахунках постачальника визначено, що оплата покупцем (ТОВ ІНВЕСТ-МОНТАЖ ) рахунків означає його згоду з умовами поставки, а саме: покупець повинен повідомити постачальника про оплату, інакше не гарантується наявність товару на складі, а товар відпускається покупцю по факту зарахування коштів на банківський рахунок постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта представника покупця. Постачальник (ТОВ ДІДІ ГРУП ) виконав свої зобов`язання та згідно з відповідними видатковими накладними поставив товар покупцю для його отримання за місцезнаходженням товару на складі продавця, про що покупець був поінформований. Але, ТОВ ІНВЕСТ-МОНТАЖ не повідомило про сплату рахунків, не направило свого представника з підтвердженими відповідною довіреністю повноваженнями на отримання товару, не прийняло придбаний товар згідно виписаних видаткових накладних і до теперішнього часу не вивезло товар зі складу постачальника. Крім того, ТОВ ІНВЕСТ-МОНТАЖ не заявляло ТОВ ДІДІ ГРУП ніяких вимог або претензій щодо поставки товару до теперішнього часу. Тобто покупець не вчинив дії, які необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару в установленому порядку, у зв`язку з чим ТОВ ДІДІ ГРУП до теперішнього часу несе витрати щодо зберігання товару ТОВ ІНВЕСТ-МОНТАЖ на складі. Тому, з посиланням на приписи ст.ст. 712, 663, 530, 667, 689, ч. 1 ст. 664 ЦК України ТОВ ДІДІ ГРУП виклало вимогу прийняти згідно видаткових накладних та вивезти товар з його складу; оформити належним чином та повернути ТОВ ДІДІ ГРУП один примірник акту звіряння, що додається.

Додатками до вказаної претензії є: копії рахунків на оплату № 310 від 30.08.2019 та № 334 від 20.09.2019; видаткові накладні № 81 від 04.09.2019, № 2 від 05.09.2019, № 87 від 23.09.2019 та № 88 від 23.09.2019; акт звіряння взаємних розрахунків за період: 2019р. (у 2-х примірниках).

Доказами надсилання відповідачем позивачеві цієї претензії є: копії фіскального чеку ПАТ Укрпошта , накладної № 6501408339694, опису вкладення до цінного листа, засвідченого відбитком поштового штемпелю.

Проте, позивач залишив зустрічну претензію відповідача без відповіді та задоволення, натомість звернувся до господарського суду з даним позовом.

Отже, спір у справі виник з приводу того, що позивачем здійснено попередню оплату товару в сумі 461 916,18 грн., проте, за твердженням позивача, відповідач не виконав свій обов`язок по поставці товару, в зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 461 916,18 грн. попередньої оплати.

Апеляційний суд погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про відмову у задоволенні заявлених ТОВ ІНВЕСТ-МОНТАЖ позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України, ст. 174 ГК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються із ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що укладений між сторонами у спрощений спосіб договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Зі змісту ч. 2 ст. 693 ЦК України вбачається, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Водночас, статтею 689 ЦК України унормовано, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Як вбачається з виставлених ТОВ ДІДІ ГРУП рахунків № 310 від 30.08.2019 та № 334 від 20.09.2019, поставка здійснювалася на таких умовах: Оплата даного рахунку означає згоду із умовами поставки товару. Повідомлення про оплату є обов`язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товару на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника, самовивозом, при наявності довіреності та паспорта представника покупця .

Отже, здійснивши оплату вищевказаних рахунків ТОВ «ІНВЕСТ-МОНТАЖ» прийняло та погодилось з такими умовами поставки товару. Тобто, позивачу на момент здійснення оплати товару було відомо про умову самовивозу товару, з якою він погодився.

Проте, належних доказів які б свідчили про те, що позивач повідомив відповідача про оплату рахунків, направляв свого представника з підтвердженими відповідною довіреністю повноваженнями на отримання товару чи звертався до відповідача з вимогою відвантажити товар після його оплати, що він не зміг отримати товар або йому було в цьому відмовлено, позивачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Наявними в справі видатковими накладними № 81 від 04.09.2019, № 2 від 05.09.2019, № 87 від 23.09.2019 та № 88 від 23.09.2019 підтверджується перебування товару на складі постачальника, а отже товар був наданий у розпорядження ТОВ «ІНВЕСТ-МОНТАЖ» , що свідчить про виконання обов`язку постачальника передати покупцеві товар, на підставі приписів ч. 1 ст. 664 ЦК України

Таким чином, позивач не вчинив дії, які відповідно до умов поставки товару, були необхідними з його боку для забезпечення передання та одержання товару, тобто фактично не вивіз оплачений товар в порушення ст. 689 ЦК, а отже прострочення боржника не настало.

За таких обставин, вірним є висновок місцевого суду про те, що не підписання покупцем (позивачем) товарно-розпорядчих документів на товар і відмова від його прийняття за відсутні визначених законом підстав для цього, є односторонньою відмовою від виконання зобов`язань, а тому підстави для повернення покупцю суми попередньої оплати відсутні.

Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт звернення позивача до відповідача з вимогою відвантажити оплачений товар, враховуючи умови поставки товару, зазначені у рахунках, а саме шляхом самовивозу, приймаючи до уваги зазначені умови поставки за якими прострочення поставки товару з боку відповідача відсутнє, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ТОВ «ІНВЕСТ-МОНТАЖ» про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в сумі 461 916,18 грн. за невиконання обов`язку по поставці товару є недоведеними належними та допустимими доказами, в зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують та не впливають на них, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки обставин справи, правильно встановлених місцевим судом.

Посилання скаржника на правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №905/524/18, апеляційний суд відхиляє, оскільки вона не є релевантною для цієї судової справи з огляду на різні обставини справи.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке б призвело до неправильного вирішення даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому доводи скаржника в цій частині не приймаються до уваги.

Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення господарського суду Одеської області від 17.09.2020 колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 15 ГПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг

адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З урахуванням виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), їх обсягом, витраченим часом, що підтверджується детальним описом робіт (наданих послуг) представленими суду в актах наданих послуг від 30.06.20, від 31.07.20, від 31.08.20, від 30.09.20, враховуючи ціну позову у сумі 461 916,18 грн., значенням цієї справи для сторін, розмір витрат на оплату послуг адвоката на загальну суму 22297,00 грн., що складає 4,8 % від ціни позову, є співмірним та розумним.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права вбачається, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Аналогічна правова позиція Верховного Суду наведена у постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19.

Тобто, в силу зазначених норм закону та судової практики довід скаржника про те, що на момент ухвалення рішення відповідачем було сплачено витрати на правову допомогу лише в сумі 10 400 грн., не заслуговує на увагу.

Водночас, у зв`язку з фактичною оплатою витрат на правову допомогу відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу додано копію платіжного доручення № 541 від 30.10.2020р. про оплату 22 297 грн.

У зв`язку з цим заперечення скаржника щодо розміру стягнутих з нього судом витрат на правову допомогу в сумі 22 297 грн. вбачаються необґрунтованими.

Таким чином, суд першої інстанції при визначенні суми відшкодування виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

За змістом статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах Пономарьов проти України , Устименко проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нелюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому безпредметне посилання скаржника в цій частині не приймається до уваги.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 10 393,11 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 07 вересня 2020 року та додаткове рішення господарського суду Одеської області від 17 вересня 2020 року у справі № 916/1607/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-МОНТАЖ» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 08.12.2020.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Філінюк І.Г.