Рішення

від 17.09.2020 по справі 160/8402/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року Справа № 160/8402/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

22.07.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якій просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №1925322-5740-0483 від 14.04.2020 року на суму 118602,91 грн. та № 1925324-5740-0483 від 14.04.2020 року на суму 4699,01 грн., винесені 14.04.2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області обчислення сум земельного податку (плати за землю) платнику податків ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , здійснювати на підставі наступних даних:

- площа земельної ділянки (згідно даних Державного земельного кадастру) 663 кв. м.;

- частка платника податку пропорційно до його права у спільній власності в розмірі 58,5% (згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно);

- ставка земельного податку, встановлена для фізичних осіб для коду класифікації видів цільового призначення земель 16.0 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), що відповідає даним Державного земельного кадастру;

- розмір нормативної грошової оцінки, встановлений для земель громадського призначення, що відповідає даним Державного земельного кадастру.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що має місце невідповідність розрахунку грошового зобов`язання з земельного податку, зробленого податковим органом, фактичним даним тобто відповідачем неправильно розраховано суми податкового зобов`язання з земельного податку, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними та протиправними. На думку позивача, до нового власника об`єкта нерухомості не переходить встановлений податковим законом обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно, а тому позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, оскільки несплата податку за землю зумовлена відсутністю у договорі купівлі-продажу нерухомого майна відомостей про земельну дільнику, на якій воно розташоване, а тому він не повинен сплачувати за земельну ділянку.

Ухвалою суду від 27.07.2020 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

18.08.2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки позивачем порушено вимоги податкового законодавства, а відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. З власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

01.09.2020 року судом ухвалено продовжувати розгляд справи в порядку письмового провадження.

У відповідності до вимог ст. ст. 205, 243 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення ВМІ №528185; ВМІ №528186 від 21.07.2009 року, зареєстрованого в реєстрі за №1349, позивач, є власником приміщення-1 двоповерхової нежитлової будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 734,2 кв.м, що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

14.04.2020 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України винесені податкові повідомлення - рішення №1925322-5740-0483 від 14.04.2020 року на суму 118602,91 грн. та № 1925324-5740-0483 від 14.04.2020 року на суму 4699,01 грн., якими визначено ОСОБА_1 загальну суму податкового зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 123301,92 грн.

Згідно з листом відповідача №63678/04-36-57-40 від 30.06.2020 року, в якості підстави для розрахунку земельного податку до оскаржуваних повідомлень-рішень відповідач використав відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якого взяв дані про площ земельних ділянок позивача 0,1262 га та 0,0050 га та використав ці площі для розрахунку земельного податку з фізичних осіб.

Відтак, позивач не погоджуючись із таким розрахунком оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та відповідно не погоджуючись із самими оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся із цією позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України (далі - ПК України) базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Статтею 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Відповідно до п. 285.1 ст. 285 ПК України, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Положеннями ст. 286 ПК України передбачено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу (п.286.5 ст. 286 ПК України).

Відповідно до п.286.1. ст. 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст. 38 Закону України Про Державний земельний кадастр , згідно якої, відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: - витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; - довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; - викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.

Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів. Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.

Отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку є обов`язковим при вчиненні правочинів щодо земельної ділянки (крім складення заповітів).

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку видається заявнику в день надходження заяви.

Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Нормами ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Так, як встановлено судом, відповідно до розрахунків земельного податку, складених контролюючим органом, грошова оцінка землі за 1 кв. м. була розрахована наступним чином: 2164,80 грн. * 0,1262 га та 2164,80 грн. * 0,0050 га.

Отже, суд зазначає, що при розрахунку земельного податку, відповідачем застосовано площу земельних ділянок.

З огляду на викладене, суд вказує, що відповідач, перед визначенням податкового зобов`язання, в обов`язковому порядку, повинен був отримати дані Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, в яких би зазначалися всі характеристики земельної ділянки (її місце знаходження, розміри, площа, нормативно-грошова оцінка, всі зональні, локальні та інші коефіцієнти, тощо), й лише після цього визначати суму податкового зобов`язання, при цьому обов`язково врахувавши частки інших співвласників.

Водночас, судом встановлено, що розрахунок земельного податку з фізичних осіб здійснено контролюючим органом за відсутності відомостей, обов`язкова наявність яких обумовлена нормами Податкового кодексу України, відповідачем доказів наявності вказаних відомостей та інформації з Державного земельного кадастру у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки стосовно якої, розраховано величину земельного податку, до матеріалів справи не надано.

Однак, в ході судового розгляду, відповідачем до матеріалів справи надано акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 01.11.2018 року за №878-ДК/912/АП/09/01/-18 та акт обстеження земельної ділянки від 13.12.2018 року за №1123-ДК/0242/АО/10/01/-18, якою позивач користується, пропорційно до площі нежитлових приміщень та споруд.

Так, відповідно до акту обстеження земельної ділянки встановлено загальну площу земельної ділянки за адресою: м.Кривий Ріг, вул. Соборності, 97 - 0,2080 га.

Також цим актами встановлено, що позивачем безпосередньо використовується 0,1312 га (0,1262га+0,0050га) земельної ділянки.

Щодо посилань позивача на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі листа Держгеокадастру, що не відповідає встановленій законом формі (витяг або довідка), необхідно зазначити, що чинним законодавством, зокрема пунктом 286.1 статті 286 ПК України, не встановлено певну форму, в якій Держгеокадастр повинен надати інформацію на запит контролюючого органу. Разом з тим, надання такої інформації у формі листа, у разі якщо остання відповідає відомостям ДЗК, не може бути безумовною підставою для скасування податкового повідомлення-рішення. У ході розгляду справи встановлено, що станом на дату надання листа на запит відповідача вказані у ньому відомості відповідали даним ДЗК, тому доводи позовної заяви у цій частині є безпідставними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі №804/886/18.

Отже, контролюючим органом при розрахунку земельного податку використано дані, які встановлені актом обстеження земельної ділянки, а саме відомості про площу земельної ділянки, якою користується позивач.

З огляду на зазначене, суд робить висновок, що контролюючим органом розрахунок земельного податку здійснено з використанням правильно визначених величин щодо земельної ділянки, якою фактично користується позивач за адресою: м. Кривий Ріг , вул. Соборності, 97.

Враховуючи викладене, суд робить висновок, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно та обґрунтовано, із врахуванням необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення.

При цьому, щодо доводів позивача стосовно відсутності набуття права на земельну ділянку, на якій розташовано придбаний об`єкт нерухомості, суд зазначає наступне.

Частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, встановлено законом та не залежить від волі сторін, оскільки перехід права користування земельною ділянкою, на якій розміщені придбані будівлі, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, прямо передбачено Земельним кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 року у справі №802/4133/15-а (провадження №К/9901/19185/18).

Суд зауважує, що у розумінні положень пп.14.1.73, 14.1.136 п.14.1 ст.14, пп.269.1.1, 269.1.2 п.269.1 ст.269, пп.270.1.1 п.270.1 ст.270, п.287.7 ст.287 Податкового кодексу України платником плати за землю є землекористувач, при цьому, обов`язок зі сплати земельного податку виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права користування земельною ділянкою і триває до часу припинення (переходу) такого права.

Якщо фізичною чи юридичною особою набуто право власності на будівлю або його частину, які розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, плата за землю здійснюється особою, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), а тому з часу набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю чи споруду.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду наведеною у постановах від 12.06.2018 р. у справі №815/5779/15 (провадження №К/9901/28024/18), від 19.06.2018 р. у справі №822/2696/17 (провадження №К/9901/44579/18).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про відмову у задоволенні позовної заяви.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позову, понесені ним судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський