Постанова

від 25.02.2021 по справі 160/8402/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

25 лютого 2021 року справа № 160/8402/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Баранник Н.П.,

суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року у справі № 160/8402/20 (суддя Голобутовський Р.З.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі відповідач):

-№1925322-5740-0483 від 14.04.2020 року на суму 118602,91 грн. та № 1925324-5740-0483 від 14.04.2020 року на суму 4699,01 грн;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області обчислення сум земельного податку (плати за землю) платнику податків ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 здійснювати на підставі наступних даних:

- площа земельної ділянки (згідно даних Державного земельного кадастру) 663 кв. м.;

- частка платника податку пропорційно до його права у спільній власності в розмірі 58,5% (згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно);

- ставка земельного податку, встановлена для фізичних осіб для коду класифікації видів цільового призначення земель 16.0 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), що відповідає даним Державного земельного кадастру;

- розмір нормативної грошової оцінки, встановлений для земель громадського призначення, що відповідає даним Державного земельного кадастру.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення позову.

Позивач вважає, що контролюючим органом безпідставно нараховано йому зобов`язання з земельного податку. Наполягає, що він не є платником земельного податку в розумінні ст.269 ПК України до моменту виникнення права на земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно, власником частини якого є позивач, відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі в порядку, визначеному законом. В договорі купівлі-продажу нерухомості відомості про земельну ділянку відсутні. Відповідач нарахував суми земельного податку, виходячи з кадастрових номерів земельних ділянок, щодо яких у позивача відсутні речові права і він їх не використовує. Суд, приймаючи рішення у даній справі, дійшов помилкових висновків про те, що до позивача від попереднього власника нерухомості перейшло права користування земельною ділянкою, оскільки в попереднього власника таке право було відсутнє, і позивач надавав суду докази цього.

Відповідач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача. Вважає, що суд прийняв законне і обґрунтоване рішення у даній справі і підстави для його скасування відсутні. Наполягає, що контролюючий орган при винесенні оскаржених позивачем податкових повідомлень-рішень діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законами України.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали доводи та обґрунтування вимог апеляційної скарги, наполягали на задоволенні скарги, скасуванні рішення суду першої інстанції з прийняттям нового про задоволення позовних вимог. Також позивач просив вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених при сплаті судового збору та на оплату правничої допомоги, докази про понесені витрати приєднані до матеріалів апеляційної скарги.

Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Щодо заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу, вважав їх неспівмірними з огляду на категорію складності даної справи.

Заслухавши представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що за договором купівлі-продажу від 21.07.2009 року, зареєстрованого в реєстрі за №1349, позивач, є власником нежитлового приміщення в стадії реконструкції, розташоване в підвалі та на першому поверсі двоповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 734,2 кв.м, що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.21-22, 19-20).

14.04.2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України винесені податкові повідомлення - рішення №1925322-5740-0483 на суму 118 602,91 грн. та № 1925324-5740-0483 на суму 4699,01 грн., якими визначено ОСОБА_1 зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за податковий період 2020 року (а.с. 37-38).

З інформацією відповідача №63678/04-36-57-40 від 30.06.2020 року, як підставу для розрахунку земельного податку використано відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та дані ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області про нормативно грошову оцінку 1 кв.м. земельної ділянки по АДРЕСА_2 , з урахуванням функціонального призначення (а.с.65-67,69).

Позивач, вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, не погоджуючись із проведеним контролюючим органом розрахунком, звернувся із позовом до суду про скасування таких рішень та зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а саме здійснювати надалі розрахунки податку пропорційно до його права у спільній власності з урахуванням його частки, та розміру нормативно грошової оцінки земель для громадського призначення, що відповідає даним Державного земельного кадастру.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач фактично користується земельною ділянкою без належного оформлення права користування. У контролюючого органу були підстави для нарахування позивачу зобов`язання зі сплати земельного податку. Контролюючим органом розрахунок земельного податку здійснено з використанням правильно визначених величин щодо земельної ділянки, якою фактично користується позивач за адресою: АДРЕСА_2 .

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції помилковими, враховуючи наступне.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю - Податковим кодексом України.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до п.п.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно зі статтями 269, 270 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об`єктами оподаткування земельним податком - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; (п.271.1.1 п.271.1 ст.271 ПК України).

Відповідно до п.274.1 ст.274 ПК України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Відповідно до договору купівлі продажу нежитлового приміщення від 21.07.2009р., позивач ОСОБА_1 набув право власності виключно на нежитлове приміщення. В договорі відсутні будь-які кадастрові номери земельних ділянок, та не визначено обов`язку позивача щодо певної площі земельної ділянки, як і переходу до нього права користування земельними ділянками. Як з`ясовано судом, у попереднього власника нерухомого майна було відсутнє оформлене речове право на земельну ділянку, на якій розташована будівля по АДРЕСА_3 (а.с. 35).

Згідно ч.2 ст. 120 Земельного кодексу України, в разі набуття права власності на будівлю або споруду до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих же умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЗК України, відомості Державного земельного кадастру містять дані про розподіл земель між власниками та землекористувачами.

З наданої позивачем інформації Держгеокадастру про право власності та речові права на земельні ділянки з кадастровими номерами 1211000000:03:208:0220 та 1211000000:03:208:0249, встановлено відсутність даних про речові права ОСОБА_1 на земельні ділянки, за користування якими позивачу донараховано зобов`язання з земельного податку. При цьому, одна із земельних ділянок з кадастровим номером 1211000000:03:208:0220, згідно даних Держгеокадастру, використовується на правах оренди іншим землекористувачем ТОВ ЕЛСІ (а.с. 25), в той час як зобов`язання за користування цією земельною ділянкою контролюючим органом донараховано позивачу (а.с.67).

В узагальнюючій податковій консультації щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, права на яку у такої особи не оформлені, затвердженій Наказом Міністерства Фінансів України від 06.07.2018року №602, зазначено, що особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні ст.269 ПК України до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі, у порядку, визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок.

Відповідно до п.287.1 ст. 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до п.287.6 ст.287 ПК України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

З огляду на викладене, позивач, як власник нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, права на яку не оформлені у відповідності до вимог діючого законодавства, не вважався платником земельного податку в розумінні ст.269 ПК України на момент винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Стосовно визначення контролюючим органом бази оподаткування. Як вже зазначалося вище, згідно п.271.1.1 п.271.1 ст.271 ПК України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого ПК України.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 статті 286 ПК України).

Дані державного земельного кадастру, підпункт 14.1.42 ПК України, це сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики , розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Відомості з Державного земельного кадастру, внесені або перенесені до нього з Державного реєстру земель після січня 2013р., надаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України , у формах, зазначених у абзацах другому-п`ятому частини першої статті 38 Закону України Про Державний земельний кадастр ( у формі витягу або довідки).

Лист від 19.04.2019 №8-4-0.22-327/105-19 (а.с. 69) Відділу у Криворізькому районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про нормативно грошову оцінку 1 кв.м. земельної ділянки по АДРЕСА_4 станом на 01.01.2014 року, використаний відповідачем для визначення бази оподаткування при нарахуванні податкових зобов`язань позивачу, до того ж за період 2020року, наведеним вище вимогам не відповідає, і не може вважатися належним та допустимим доказом в розумінні КАС України.

На думку колегії суддів відповідач безпідставно використав при визначенні бази оподаткування лист від 19.04.2019, оскільки він не є тим документом, що дає підстави для нарахування земельного податку позивачу за 2020 рік.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності прийняття оскаржених позивачем податкових повідомлень-рішень №1925322-5740-0483 від 14.04.2020 року на суму 118602,91 грн. та № 1925324-5740-0483 від 14.04.2020 року на суму 4699,01 грн, тому наявні підстави для задоволення частини позовних вимог про їх скасування.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача проводити обчислення сум земельного податку (плати за землю) ОСОБА_1 щодо земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 з урахуванням наведених позивачем даних:

- площа земельної ділянки (згідно даних Державного земельного кадастру) 663 кв. м.;

- частка платника податку пропорційно до його права у спільній власності в розмірі 58,5% (згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно);

- ставка земельного податку, встановлена для фізичних осіб для коду класифікації видів цільового призначення земель 16.0 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), що відповідає даним Державного земельного кадастру;

- розмір нормативної грошової оцінки, встановлений для земель громадського призначення, що відповідає даним Державного земельного кадастру.

Такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки заявлені на майбутнє, в той час як захисту у суді підлягають порушені права на момент звернення з відповідним позовом до суду. Крім того, визначення бази оподаткування, нарахування податкових зобов`язань є дискреційними повноваженнями відповідача, і суд при вирішенні даного спору не вправі переймати на себе повноваження відповідного контролюючого органу, покладені на нього діючим законодавством.

При вирішенні питання розподілу судових витрат, колегія суддів враховує положення ч.3 ст.139 КАС України, з огляду на що, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути витрати на сплату судового збору в загальній сумі 3 082,55 грн. ( три тисячі вісімдесят дві гривні п`ятдесят п`ять копійок), з яких 1233,02 грн. ( одна тисяча двісті тридцять три гривні дві копійки) сплаченого судового збору за подачу позовної заяви до суду першої інстанції та 1849,53грн. (одна тисяча вісімсот сорок дев`ять гривень п`ятдесят три копійки) сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Так, норми статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України регулюють питання, пов`язані з витратами сторін на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 05.06.2018 року у справі №904/8308/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі « East/West Alliance Limited» проти України» , заява №19336/04).

В обґрунтування клопотання про відшкодування судових витрат позивача надано: договір про надання правової допомоги, акти виконаних робіт та опис робіт (наданих послуг) адвоката ( а.с. 83, 132).

За актом від 01.09.2020р (а.с. 83) адвокатом надано наступні послуги на загальну суму 12000грн: консультації щодо визначення правової позиції - 1 година, вартістю 1000 грн; підготовка, роздруківка, надіслання учасникам справи та подання до суду позовної заяви - 5 годин, вартістю 5000грн; виїзд в м. Дніпро в судове засідання - 5 годин, вартістю 6000грн..

За актом від 23.12.2020р. (а.с. 132), адвокатом надані наступні послуги на загальну суму 21000 грн: підготовка, роздруківка, надіслання учасникам справи відповіді від 03.09.2020 на відзив відповідача - витрачено 4 години, вартість послуг 5000 грн; консультація з визначення правової позиції в апеляційному оскарженні рішення суду першої інстанції - витрачено 2 години, вартість склала 2000грн.; підготовка, роздруківка, надіслання учасникам справи та подання до суду апеляційної скарги - витрачено 5 годин, вартість послуги 6000грн; підготовка, роздруківка, надіслання учасникам справи та подання до апеляційного суду доказів та заяви про їх приєднання до апеляційної скарги від 29.11.2020 - витрачено 2 годин, вартість послуги 3000грн; підготовка, роздруківка, надіслання учасникам справи та подання до суду апеляційної інстанції заяви від 21.12.2020 з правовим обґрунтуванням - витрачено 4 години, вартість послуги 5000грн.

На підтвердження оплати наданих послуг у розмірі 12 000 грн. позивач приєднав квитанцію до прибуткового касового ордеру №1 від 01.09.2020р. (а.с. 83 зв.ст.), у розмірі 21 000грн. - квитанцію до прибуткового касового ордеру №1 від 23.12.2020р. (а.с. 132 зв.ст.).

Крім того, за участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач сплатив адвокату 5000грн, на підтвердження чого була надана квитанція до прибуткового касового ордеру №1 від 23.12.2020р. (а.с. 132 зв.ст.).

Оцінивши надані докази, суд вказує, що обсяг, види та вартість правничої допомоги є неспівмірними з урахуванням складності справи ( категорія незначної складності) та часу, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягу, тому співмірною та достатньою суд вважає суму, яка підлягає стягненню, в розмірі 5000 грн..

Вказана сума підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у справі - Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на помилковому застосуванні норм матеріального права, що є підставою для скасування такого рішення й прийняття нового про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст. 317, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року у справі № 160/8402/20 - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 14 квітня 2020 року №1925322-5740-0483 та № 1925324-5740-0483.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) понесені судові витрати на оплату судового збору в сумі 3 082,55 грн. (три тисячі вісімдесят дві гривні п`ятдесят п`ять копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн. (п`ять тисяч гривень нуль копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328,329 КАС України.

Головуючий - суддя Н.П. Баранник

суддя Н.І. Малиш

суддя А.А. Щербак