Рішення

від 07.09.2020 по справі 182/7775/19

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/7775/19

Провадження № 2/0182/525/2020

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

07.09.2020 м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Рунчевої О.В., секретаря Нагаєвої Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нікополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 07.11.2019 року звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з вищезазначеним позовом (а.с. 2), яку згодом уточнював (а.с.38-39), остаточно просив суд:

- стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики у сумі 259 259,00 грн., що еквівалентно 10 000 доларів США, три відсотки річних від простроченої заборгованості, індекс інфляції за весь час прострочення та судові витрати по справі у сумі 2 592,60 грн.

Свої вимоги мотивує наступним.

Він 12.04.2018 року уклав з відповідачем ОСОБА_2 договір позики, згідно якого він надав останньому позику в сумі 10 000 доларів США. Відповідач зобов`язався повернути вказану суму коштів до 10.07.2018 року. На підтвердження факту передачі коштів відповідач власноруч написав розписку від 12.04.2018 року.

У порушення своїх зобов`язань відповідач 10.07.2018 року суму позики не повернув, його звернення до відповідача про сплату заборгованості за договором позики результату не дають, тому добровільно врегулювати спір не вбачається за можливе.

Таким чином, посилаючись на ст.ст. 526, 610, 625, 1046-1047, 1049 ЦК України вважає, що відповідач у примусовому порядку має повернути вказану суму боргу за договором позики, з урахуванням трьох відсотків річних та індексу інфляції за весь час прострочення, тому і звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою про відкриття провадження від 28.01.2020 року позовна заява прийнята до розгляду за правилами загального позовного провадження, відкрито провадження по даній справі, призначено підготовче судове засідання (а.с. 46-47).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25.02.2020 року заборонено відчуження 1/4 частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності (а.с. 67).

Ухвалою суду від 11.03.2020 року закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 62).

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав на адресу суду заяву, згідно якої просить розглядати справу за відсутності позивача, проти винесення заочного рішення не заперечує (а.с. 74).

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином за місцем реєстрації (а.с. 31). До суду повернувся конверт, як не вручений у зв`язку з закінченням терміну зберігання (а.с.72). Судова повістка у відповідності до п. 2 ч. 7, п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається врученою.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

На виконання ухвали суду від 28.01.2020 року, позивачем по справі надано 27.02.2020 року оригінал розписки від 12.04.2018 року (а.с. 53).

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, вивчивши матеріали справи, оглянувши оригінал розписки від 12.04.2018 року, приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.04.2018 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 12.04.2018 року отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США строком до 10.07.2018 року, які зобов`язався повернути за першою вимогою. Позивачем в обґрунтування вимог позову було додано до матеріалів справи оригінал розписки від 12.04.2018 року (а.с. 53).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

Згідно ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Ст. 625 ЦК України закріплено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-63цс13 від 18 вересня 2013 року, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. При цьому, договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

На теперішній час відповідач ухиляється від виконання свого зобов`язання та повернення суми коштів позивачу. У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи ту обставину, що позивач, як позикодавець, має право вимагати повернення боргу, а відповідач, як позичальник, позику в установлений розпискою строк не повернув, то таку суму боргу за невиконання грошового зобов`язання слід стягнути на користь позивача в примусовому порядку.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Оскільки сторони визначили в договорі позики валюту боргу в доларах США, суд вважає за доцільне стягнути борг саме в доларах США, тобто до стягнення з відповідача у примусовому порядку підлягає сума коштів у розмірі 10 000 доларів США. Вказане погоджується з висновком ВП ВС, викладеній у постанові від 16.01.2019 року по справі № 373/2054/16-ц.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, 3 % річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 10 000,00 доларів США, помноженого на кількість днів прострочення, що становить 879 днів (за період з 12.04.2018 року по 07.09.2020 року), помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році). Тобто 10 000,00 доларів США х 879 днів х 3: 100: 365 = 722,47 доларів США.

Таким чином, з відповідача на користь позивача у примусовому порядку слід стягнути три відсотка річних за період з 12.04.2018 року по 07.09.2020 року в розмірі 722,47 доларів США.

Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних збитків, то суд вважає вказані вимоги безпідставними, оскільки сума позики визначена в еквіваленті до долара США на час повернення позики, в той час як інфляційні процеси стосуються національної валюти внаслідок її знецінення.

Враховуючи викладене та оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Згідно ч. 7 ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 2592,60 грн., сплачений при подачі позову.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 526, 530, 533, 536, 625, 1046, 1047,1049 ЦК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання - АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 ) про стягнення боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 12 квітня 2018 року у розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США, три відсотки річних від суми заборгованості у розмірі 722,47 доларів США (сімсот двадцять два доларів США 47 центів).

В іншому відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування судового збору 2592, 60 грн. (дві тисячі п`ятсот дев`яносто дві грн. 60 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 17.09.2020 року.

Суддя: О. В. Рунчева