Рішення

від 17.09.2020 по справі 540/1892/20

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1892/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) зі сплати Єдиного внеску,

встановив:

17 липня 2020 року через систему Електронний суд до Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач, ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) зі сплати Єдиного внеску, а саме:

- визнати протиправними та скасувати вимоги ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-841-54 від 13.11.2019 р., №Ф-841-54 від 14.01.2020 р., №Ф-841-54 від 11.02.2020 р., рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) ЄСВ №0085835205 від 20.11.2019 р. та №0022485205 від 04.03.2020 р. щодо ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі здійснити коригування відомостей в картці платника ЄСВ, шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати ЄСВ в розмірі 18466,08 грн. (похідна позовна вимога згідно п.23 ч.1. ст.4 КАСУ та пост. ВСУ від 14.03.2017 року у справі №п/800/559/16);

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі на користь позивача судові витрати та витрати на правову допомогу.

Ухвалою суду від 20.07.2020 року відкрито спрощене провадження у справі та ухвалено здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Обгрунтовуючи свою правову позицію позивач зазначає, що з 18.02.2009 року по 18.07.2019 року позивач був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця, але припини діяльність 18.07.2019 року, про що в ЄДР юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців міститься запис №24870000000004346. Окрім того, протягом періоду з липня 2017 року по липень 2019 року позивач був найманим робітником, перебуваючи в трудових відносинах з ТОВ ПОДІЛЬСЬКИЙ ЕНЕРГОКОНСАЛТІНГ , ТОВ НЕСС КОНСТРАКШН , ТОВ 2К КЕПІТАЛ , ТОВ БЛАГОДА КЕПІТАЛ . Позивач вважає, що винесені відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-841-54 від 13.11.2019 р., №Ф-841-54 від 14.01.2020 р., №Ф-841-54 від 11.02.2020 р., рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) ЄСВ №0085835205 від 20.11.2019 р. та №0022485205 від 04.03.2020 р. є протиправними, оскільки за періоди, які вони охоплюють, з нього утримувалися внески ЄСВ за місцем роботи. З наведеного позивач робить висновок про наявність правових підстав для постановлення судового рішення про задоволення позовних вимог.

Окремо позивач просить суду стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу.

11 серпня 2020 року відповідач подав до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду в частині оскарження рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 20.11.2019 року №0085835205 з тих підстав, що позивачем отримано дане рішення не 06.03.2020 року, а 05.12.2019 року.

В клопотанні мова йде про поштове відправлення з номером 7550401172586, яке за даними позивача отримано ним 06 березня 2020 року, а за даними відповідача отримано 05 грудня 2019 року.

Суд оглянув поштове відправлення надане відповідачем та вказує, що на ньому від руки зазначено ріш. ЄСВ НОМЕР_1 , тобто направлене в ньому рішення не є рішенням №№0085835205.

Тому позиція відповідача про необхідність залишення позовної заяви в цій частині є помилковою.

11 серпня 2020 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнаються з таких підстав. Позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у 2017-2019 роках, оскільки згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач припинив свою підприємницьку діяльність лише 18.07.2019 року. Законодавством визначено, що фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні. Відповідач стверджує, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обради спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе, як фізичні особи-підприємці. Сплата єдиного соціального внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, єдиний соціальний внесок сплачує роботодавець (утримань єдиного соціального внеску із заробітної плати немає). Окремо відповідач звертає увагу суду, що нарахування з ЄСВ за 2019 та 2020 року сплачувались відповідачем з порушенням законодавчо встановленого строку в сумі 11781,00 грн. та в сумі 1911,60 грн., відповідно. З огляду на зазначене та у зв`язку із наявністю богу з єдиного соціального внеску у позивача, вважає позов таким що не підлягає задоволенню.

Позивач перебував на обліку в ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі, Херсонська ДПІ (Херсонський район) з 19.02.2009 року, як платник єдиного соціального внеску, номер взяття на облік 21/07-П5796.

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням здійснена 18.07.2019 року, про що в ЄДР зроблено запис № 24870060002004346.

Через наявність у позивача заборгованості з ЄСВ за період з 2017-2019 року відповідач виніс вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-841-54 від 13 листопада 2019 року на суму 18466,08 грн., №Ф-841-54 від 14 січня 2020 року на суму 16320,45 грн., №Ф-841-54 від 11 лютого 2020 року на суму 14408,85 грн.

20 листопада 2019 року відповідачем винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (ненарахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0085835205 в розмірі 4316,37 грн., яким позивачу нараховано штрафну санкцію в розмірі 20% в сумі 1063,80 грн. та нараховано пеню за період з 10.02.2018 року по 30.10.2019 року в розмірі 0,1 % від суми недоїмки всього в сумі 3252,57 грн.

04 березня 2020 року відповідачем винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (ненарахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0022485205 в розмірі 6684,38 грн., яким позивачу нараховано штрафну санкцію в розмірі 20% в сумі 1674,72 грн. та нараховано пеню за період з 10.02.2018 року по 24.01.2020 року в розмірі 0,1 % від суми недоїмки всього в сумі 5009,66 грн.

Позивач не погодився з такою позицією відповідача, оскільки за період з липня 2017 року по липень 2019 року він був найманим працівником, з доходів якого роботодавець утримує та перераховує до бюджету єдиний соціальний внесок.

Надаючи оцінку правомірності зазначеного рішення, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз.1 п.1 та п. 3 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Згідно з ч. ч. 2,3 ст. 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами ч.4 ст. 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Як встановлено судом, позивач в період з 18.02.2009 року по 18.07.2019 року перебував у статусі фізичної особи-підприємця, що не заперечується сторонами.

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо)

Слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У своєму відзиві контролюючий орган зазначає, що у зв`язку із ненарахування та несплатою позивачем єдиного внеску, нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску здійснювалося автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що склало:

- за 2017 рік - 8448,00 грн.

- за 2018 рік - 7371,54 грн.

- за 2 квартали 2019 року по 19 липня 2019 року - 5508,36.

Втім, суд звертає увагу відповідача на ту обставину, що позивач з липня 2017 року по липень 2019 року працював на п`яти підприємствах.

Згідно індивідуальних відомостей ПФУ про застраховану особу ОСОБА_1 , зокрема за періоди з 2017 року по 2019 рік, встановлено сплату:

товариством з обмеженою відповідальністю ПОДІЛЬСЬКИЙ ЕНЕРГОКОНСАЛТІНГ (код ЄДРПОУ 36830374) за ОСОБА_1 страхових внесків за період з липня 2017 року по травень 2018 року в належному розмірі;

товариством з обмеженою відповідальністю НЕСС КОНСТРАКШН (код ЄДРПОУ 41444303) за ОСОБА_1 страхових внесків за період з червня 2018 року по грудень 2018 року в належному розмірі;

товариством з обмеженою відповідальністю 2К КЕПІТАЛ (код ЄДРПОУ 41373809) за ОСОБА_1 страхових внесків за період з липня 2019 року по серпень 2019 року в належному розмірі;

товариством з обмеженою відповідальністю БЛАГОДА КЕПІТАЛ (код ЄДРПОУ 41527997) за ОСОБА_1 страхових внесків за період з травня 2019 року по грудень 2019 року в належному розмірі.

При вирішенні спірних правовідносин, суд застосовує правові висновки Верховного суду, викладені в постанові від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19, у якій суд зазначає, що тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за період перебування його у трудових відносинах.

Натомість, суд не встановив, що в період з січня 2019 року по квітень 2019 року включно, позивач перебував у трудових відносинах та не встановив утримання та перерахування за нього ЄСВ за цей період, а тому контролюючий орган має всі правові підстави обрахувати позивачу ЄСВ за цей період.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом .

Згідно приписів ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

З огляду на зазначені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість формування вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-841-54 від 13.11.2019 р., №Ф-841-54 від 14.01.2020 р., №Ф-841-54 від 11.02.2020 р., рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) ЄСВ №0085835205 від 20.11.2019 р. та №0022485205 від 04.03.2020, як наслідок останні визнаються протиправною та скасовується.

Суд скасовує данні вимоги та рішення, оскільки при їх винесенні та при обрахунку в них сум ЄСВ відповідач врахував періоди перебування позивача в трудових відносинах, за наслідками яких з нього утримувався та перераховувався до бюджету ЄСВ.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно положень ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст.134 КАС України).

Позивач, у своїй позовній заяві зазначає, що судові витрати складають 5000,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Матеріали справи не дають суду підстав для сумніву, що витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. є доцільними, а їх розмір не є надмірним.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 12, 19, 161- 163, 167 КАС України, суд-

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату богу (недоїмки) від №Ф-841-54 від 13 листопада 2019 року на суму 18466,08 грн., №Ф-841-54 від 14 січня 2020 року на суму 16320,45 грн., №Ф-841-54 від 11 лютого 2020 року на суму 14408,85 грн. винесені Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75).

Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (ненарахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0085835205 від 20 листопада 2019 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (ненарахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0022485205 від 04 березня 2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн. (п`ять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя С.В. Гомельчук

кат. 111060000