Постанова

від 16.09.2020 по справі 320/5960/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5960/20 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Костюк Л.О., Собківа Я.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вишгородської міської ради про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 з позовом до Виконавчого комітету Вишгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 25.06.2020 № 185 "Про демонтаж самовільно встановленого паркану та інших об`єктів у м. Вишгороді".

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 р. провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження та призначено до розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 відмовлено у забезпеченні позову.

20.07.2020 р. позивач повторно звернулась з заявою про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 25.06.2020 р. № 185 "Про демонтаж самовільно встановленого паркану та інших об`єктів у м. Вишгороді" до набрання законної сили рішенням у справі.

В обґрунтування заявленого клопотання зазначає, що спірні рішення мають очевидні ознаки протиправності, а також у разі задоволення позовних вимог, без його забезпечення буде ускладнено його виконання, оскільки після протиправного демонтажу паркану та обладнання позивача, законне будівництво буде повністю зупинено на весь час розгляду справи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 р. у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу зазначає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права. На думку апелянта судом першої інстанції не надано належної оцінки всім аргументам, наведеним позивачем у заяві про вжиття заходів забезпечення позову. Зокрема, позивач вказує на те, що у відповідача немає жодних повноважень надавати дозволи або ж забороняти виконання підготовчих та будівельних робіт, вимагати від позивача дозвільних документів на влаштування будівельного огородження та інших об`єктів, що встановлюються в рамках підготовчих робіт, а відтак відсутні підстави для демонтажу об`єктів, що були встановлені позивачем на будівельному майданчику в рамках підготовчих та будівельних робіт, а відповідач немає повноважень щодо надання дозволів на виконання вказаних робіт. При цьому, на думку позивача, дії відповідача є перешкоджанням здійсненню законної господарської діяльності позивача.

Також апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення є очевидно протиправним, а у разі проведення демонтажу законне будівництво буде повністю зупинено на весь час розгляду справи, що унеможливить здійснення виконання позивачем договірних зобов`язань щодо реконструкції об`єкта будівництва і призведе до збитків. Відсутність чіткого визначення об`єктів створює загрозу демонтажу всіх об`єктів, що розташовані на земельній ділянці та прилеглій території, включаючи будівельні матеріали, техніку та сам об`єкт будівництва.

Також апелянт зазначає, що у разі виконання оскаржуваного рішення, результат вирішення даної справи не буде мати жодного правового значення. Будівництво на земельній ділянці буде заблоковано, а позивачу необхідно буде здійснювати повернення незаконно демонтованого майна та стягувати завдані збитки шляхом подання заяви.

Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу в установлений судом строк подано не було, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи із наступного.

Так, приймаючи рішення про відмову у вжитті заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що з наведених заявником доводів суд не вбачає очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення. Подана заява про забезпечення позову не містить обґрунтування необхідності забезпечення позову, зокрема, обставин, що свідчать про неможливість відновлення порушених прав заявника у випадку, якщо обрані заходи забезпечення позову не будуть вжиті. Судом встановлено відсутність у заяві про забезпечення позову доказів, що прямо або опосередковано підтверджують необхідність докладення значних зусиль, часу та витрат для відновлення порушених прав у випадку задоволення позову. При цьому, суд першої інстанції завернув увагу на те, що вжиття заходів забезпечення позову у даній справі стане саме фактичним ухваленням рішення без розгляду справи по суті. Отже, заявником не обґрунтовано необхідності й доцільності вжиття обраного заходу забезпечення позову.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (ч. 2 цієї статті).

Отже, диспозицією вказаної статті передбачено можливість вжиття заходів забезпечення позову у разі, якщо судом буде встановлено, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення або буде перешкоджати ефективному захисту прав особи, що звернулася до суду із позовом та поновлення її прав або, якщо судом будуть встановлені очевидні ознаки протиправності оскаржуваного рішення чи дій суб`єкта владних повноважень. Тобто положення даної статті містять альтернативні підстави за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову.

В обґрунтування заяви представник позивача послалася на очевидну протиправність оскаржуваного рішення, а також те, що якщо оскаржуване рішення буде виконано, результат вирішення цієї справи не бути мати жодного правового значення. При цьому, з метою повернення незаконно демонтованого майна прийдеться докласти значних зусиль та витрат.

Надаючи оцінку доводам апелянта, колегія суддів враховує те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Як наслідок, уможливлюється виконання судового рішення на підставі принципу обов`язковості судових рішень, регламентованого в статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", пункті 5 частини третьої статті КАС України, рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Рябих проти Росії" (§§ 51, 52), "Горнсбі проти Греції" (§ 40).

ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Своєю чергою, у рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 (справа № 826/8556/17), від 25.04.2019 (справа №826/10936/18), від 29.01.2020 (справа № 640/9167/19).

В той же час, Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 (справа №705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України.

Отже, надання правової оцінки доводам позивача, висловленим на обґрунтування позовних вимог по суті спору, має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх процесуальних гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом, а тому вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб, фактично, призводить до вирішення спору по суті й може мати вплив на судове рішення, яке згодом буде ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Поряд із цим, колегія суддів зазначає, що мотиви, наведені позивачем у заяві про забезпечення позову, не свідчать про реальний характер загрози правам заявника до ухвалення рішення по суті спору, а також не зумовлюють настання, внаслідок невжиття таких заходів, обставин, які б переважали пов`язані із цим наслідки, й могли істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась.

Колегія суддів зауважує, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Отже, надаючи оцінку доводам заявника, стосовно необхідності вжиття заходів забезпечення позову з підстав, зокрема, передбачених у п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС України слід враховувати, що виходячи з конструкції зазначеної правової норми процесуального закону, поряд з наявністю очевидних ознак протиправності рішення, яке оскаржується в судовому порядку, законодавець, як обов`язкову умову, для застосування заходів забезпечення позову, визначив існування, внаслідок цього, порушення прав або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням.

В той же час, значення вжитого законотворцем поняття очевидні ознаки необхідно розуміти як оціночну характеристику обставин, які сприймаються однозначно, є беззаперечними, не викликають жодних сумнівів й, не потребуючи оцінки доводів і аргументів позовної заяви, висловлених по суті спору, явно свідчать про протиправний характер адміністративного акту, який оскаржується до суду.

Названі ж заявником аргументи в підтримку вимог заяви про забезпечення позову вищезгаданим критеріям не відповідають, оскільки потребують детальної оцінки з перевіркою їх доказами за процедурою, передбаченою нормами процесуального закону в межах адміністративного процесу.

Також заявником не наведено відомостей про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав позивача в такий мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 244, 250, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина

Судді: Л.О.Костюк

Я.М.Собків