Постанова

від 09.09.2020 по справі 502/1614/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 502/1614/17

провадження № 61-9142св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Південне-1 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: виконавчий комітет Кілійської міської ради, Кілійська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

відповідач за зустрічним позовом - товариство з обмеженою відповідальністю Південне-1 ,

треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Кілійська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Південне-1 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року у складі судді Масленикова О. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2019 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,

Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У вересні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю Південне-1 (далі - ТОВ Південне-1 ; товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: виконавчий комітет Кілійської міської ради (далі - ВК Кілійської міської ради), Кілійська районна державна адміністрація Одеської області (далі - Кілійська РДА), Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Одеській області), про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації, визнання поновленим договору оренди землі з попереднім орендарем.

Позов мотивований тим, що 18 вересня 2012 року між товариством (орендарем) та ОСОБА_4 (орендодавцем) укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 3,88 га, яка розташована на території Кілійської міської ради (о. Кислицький) Одеської області, строком на 10 років.

Договір зареєстрований у передбаченому законом порядку та виконувався сторонами належним чином.

Після смерті орендодавця його спадкоємцями є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які жодних претензій, заперечень щодо недотримання ним умов договору не висловлювали, вимоги про дострокове розірвання договору не заявляли.

Проте 31 березня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в інтересах яких діяв ОСОБА_5 , уклали договори оренди вищевказаної земельної ділянки з орендарем ОСОБА_3 та зареєстрували право оренди за новим орендарем, чим порушили права ТОВ Південне -1 , як орендаря за існуючим договором.

Ураховуючи наведене, позивач просив:

- визнати недійсним договір оренди від 31 березня 2017 року № MP-l, укладений між ОСОБА_5 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , щодо 1/2 частини спірної земельної ділянки;

- визнати недійсним договір оренди від 31 березня 2017 року № МК-1, укладений між ОСОБА_5 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , щодо 1/2 частини спірної земельної ділянки;

- скасувати державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки від 07 квітня 2017 року за №19966039 і №19966764, вчинену Кілійською РДА;

- визнати поновленим договір оренди землі від 18 вересня 2012 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ Південне-1 .

Короткий зміст зустрічної позовної заяви

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов до ТОВ Південне-1 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Кілійська РДА, ГУ Держгеокадастру в Одеській області, про витребування безпідставно набутого майна - земельної ділянки та її повернення.

Вимоги обґрунтовував тим, що 31 березня 2017 року між ним і ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв ОСОБА_5 , укладений договір оренди землі № МР-1 щодо оренди 1/2 частини земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,8855 га, яка розташована в Одеській області, Кілійський район, місто Кілія, строком на 49 років.

Того ж дня, 31 березня 2017 року, між ним і ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв ОСОБА_5 , укладений договір оренди землі № МК-1 щодо оренди 1/2 частини земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,8855 га, яка розташована в Одеській області, Кілійський район, місто Кілія, строком на 49 років.

Крім того, договір оренди землі від 18 вересня 2012 року не міг бути укладений між ТОВ Південне-1 та ОСОБА_4 , оскільки останній помер раніше - 20 червня 2012 року.

Він позбавлений можливості вільно використовувати спірну земельну ділянку, оскільки відповідач протиправно здійснює на ній сільськогосподарську діяльність, що підтверджується його письмовим повідомленням від 19 вересня 2017 року № 95.

Вважав, що він є єдиним орендарем зазначеної земельної ділянки, у зв`язку з чим на підставі статей 1212, 1213 ЦК України просив витребувати у ТОВ Південне-1 безпідставно набуте майно - спірну земельну ділянку та повернути її йому.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 27 березня 2019 року, у задоволенні позову ТОВ Південне-1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Витребувано у ТОВ Південне-1 земельну ділянку площею 3,8855 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5122310100:01:001:0140, зобов`язано товариство повернути її ОСОБА_3 .

При відмові у задоволенні первісного позову суди виходили з того, що договір оренди землі від 18 вересня 2012 року не міг бути підписаний орендодавцем ОСОБА_4 , оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер. Тобто такий правочин є неукладеним, у зв`язку з чим підстав вважати порушеними права товариства внаслідок укладення договорів оренди землі від 31 березня 2017 року немає.

Оскільки ТОВ Південне-1 користується спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави та продовжує нею володіти, що перешкоджає орендарю ОСОБА_3 здійснювати своє речове право, суди зробили висновки про витребування у товариства на користь останнього цієї земельної ділянки відповідно до статей 387,1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2019 року до суду касаційної інстанції від ТОВ Південне-1 надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення його позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Представник ТОВ Південне-1 висловлює незгоду з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір оренди землі від 18 вересня 2012 року є неукладеним у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто волевиявлення останнього відсутнє.

Разом із тим волевиявлення особи укласти договір ніяк не могло проявитись під час державної реєстрації земельної ділянки, оскільки вона проводилась відповідними посадовими особами Відділу Держземагентства у Кілійському районі без участі орендодавця та орендаря на підставі підписаного зазделегідь договору.

Суди ототожнили різні за змістом поняття момент укладення договору та момент набрання чинності .

Справжність підпису ОСОБА_4 у договорі оренди землі не спростована.

Новим власникам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було відомо про договір від 18 вересня 2012 року, оскільки вони отримували орендну плату за цим договором і не заперечували проти використання товариством спірної земельної ділянки для сільськогосподарського виробництва.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що договори оренди землі від 31 березня 2017 року зареєстровані з порушенням вимог чинного законодавства (державний реєстратор не врахував наявності обтяжень на спірну земельну ділянку).

Крім того, ОСОБА_3 не є власником земельної ділянки, що унеможливлює витребування земельної ділянки у товариства та повернення її йому.

Обставини справи

Суди встановили, що 10 травня 2005 року між сільськогосподарським виробничим кооперативом Південний та ОСОБА_4 укладено договір оренди земельної ділянки з цільовим призначенням для сільськогосподарського виробництва загальною площею 3,88 га, яка розташована на території Кілійської міської ради (о. Кислицький), строком на 5 років.

Крім того, матеріали справи містять договір оренди від 18 вересня 2012 року, укладений між ТОВ Південне-1 та ОСОБА_4 , відповідно до умов якого останній передав у строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 5122310100:01:001:0140, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,8855 га, розташовану на території Кілійської міської ради (о. Кислицький) Одеської області. Договір містить відмітку про його реєстрацію у відділі Держземагентства у Кілійському районі.

При цьому згідно зі свідоцтвом про смерть, виданим ВДРАЦС Кілійського РУЮ Одеської області (актовий запис №163), ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Відповідно до пояснень ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 15 листопада 2017 року згідно з книгами реєстрації договорів оренди станом на 31 грудня 2012 року інформація щодо укладеного договору оренди між ТОВ Південне-1 та ОСОБА_4 відсутня, інформація щодо скасування зазначеного договору також відсутня.

У січні 2013 року, жовтні 2013 року та жовтні 2014 року у рахунок орендної плати ТОВ Південне-1 у відповідній кількості ОСОБА_1 видано пшеницю, ячмінь, кукурудзу, озиму пшеницю, озимий ячмінь та соняшник, що підтверджується накладними товариства.

31 березня 2017 року між ОСОБА_5 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 укладений договір оренди землі № МР-1 щодо оренди 1/2 частини земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,8855 га, яка розташована в Одеській області, Кілійський район, місто Кілія, строком на 49 років.

Того ж дня, 31 березня 2017 року, ОСОБА_5 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 уклали договір оренди землі № МК-1 щодо оренди 1/2 частини земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,8855 га, яка розташована в Одеській області, Кілійський район, місто Кілія, строком на 49 років.

Відповідно до інформаційного листа про право власності та речові права на земельну ділянку Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру власниками земельної ділянки з кадастровим номером 5122310100:01:001:0140 призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,8855 га, розташованої в Одеській області Кілійському районі, Кілійській міській раді є ОСОБА_1 з 29 серпня 2015 року (номер запису про право в державному реєстрі прав 10971392) та ОСОБА_2 з 29 серпня 2015 року (номер запису про право в державному реєстрі прав 10971398). Суб`єктом речового права на зазначену земельну ділянку на праві оренди землі є ОСОБА_3 з 07 квітня 2017 року (номер запису про право в державному реєстрі прав 19966039 та 19966764).

Згідно з витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 42989273 та № 42989235 від 29 серпня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової приватної власності по 1/2 частці кожна, володіють земельною ділянкою з кадастровим номером 5122310100:01:001:0140 призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,8855 га, розташованої в Одеській області Кілійському районі, місто Кілія.

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Колегія суддів частково приймає аргументи, викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) відступила від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Крім того, мотивуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила, що існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування пункту 6 статті 3 ЦК України та доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) у спорах про недійсність договору для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень. Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі. Між тим, статтею 18 Закону України Про оренду землі договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований. Отже, враховуючи конкретні встановлені судами обставини справи, що розглядається, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі. За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, покликаючись до умов договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача. Суди попередніх інстанцій повно та достеменно встановили обставини справи, за якими спірні договори позивач не підписував та, відповідно, з істотних умов цих договорів не погоджував. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)). Тому у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, позаяк суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 69-73, 137-139), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 65-66)). Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки. .

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим .

У пунктах 42-44, 46.1.-46.4. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) зазначено, що: звернувшись із позовом за два тижні до закінчення строку дії первинних договорів оренди та не реалізувавши переважне право на продовження строку їх дії у передбачений ними строк, позивач заявив вимоги, які не могли забезпечити поновлення його права користування відповідними земельними ділянками. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позивач звернувся до суду тоді, коли з огляду на встановлені процесуальним законом строки він завідомо не міг мати чинного права оренди земельних ділянок на момент набрання законної сили судовим рішенням про задоволення відповідного позову. Оскільки на час розгляду справи й ухвалення судом першої інстанції рішення від 27 листопада 2018 року строк дії первинних договорів оренди закінчився, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивача права користування спірними земельними ділянками та внаслідок цього - про відмову у задоволенні позову. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України Про оренду землі ); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 2 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц та від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц). Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17). Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити .

Суди встановили, що 18 вересня 2012 року укладений договір оренди між ТОВ Південне-1 та ОСОБА_4 . Згідно зі свідоцтвом про смерть, виданим ВДРАЦС Кілійського РУЮ Одеської області (актовий запис №163), ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

За таких обставин договір оренди землі від 18 вересня 2012 року є неукладеним.

Ураховуючи те, що на момент державної реєстрації права оренди ОСОБА_3 07 квітня 2017 року (номер запису про право в державному реєстрі прав 19966039 та 19966764) право оренди у ТОВ Південне-1 було відсутнім, суди зробили обґрунтований висновок про відсутність порушення прав та інтересів позивача та відмовили у задоволенні первісних позовних вимог.

Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог ТОВ Південне-1 підлягають залишенню без змін.

Аналіз матеріалів свідчить про те, що заявляючи зустрічні вимоги про витребування земельної ділянки у ТОВ Південне-1 , представник ОСОБА_3 посилався на положення статей 1212, 1213 ЦК України.

При задоволенні зустрічних вимог суди виходили з того, що ТОВ Південне-1 користується спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави та продовжує нею володіти, що перешкоджає орендарю ОСОБА_3 здійснювати своє речове право, у зв`язку з чим витребували у товариства на користь останнього цю земельну ділянку відповідно до статей 387, 1212, 1213 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками з огляду на наступне.

Тлумачення частини другої статті 31 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання зустрічного позову) свідчить, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналогічний за змістом висновок міститься у пункті 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19) зазначено: Види речових прав на чуже майно визначені статтею 395 ЦК України, у якій також передбачено, що законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. За змістом статті 396 цього ж Кодексу особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Тобто орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Відповідно до частини першої статті 316, частини першої статті 317 та частини першої статті 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. За приписами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із частиною першою статті 321 цього ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Водночас за змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. .

Суди встановили, що ТОВ Південне-1 продовжує користуватися спірною земельною ділянкою та перешкоджає орендарю ОСОБА_3 здійснювати своє речове право.

За таких обставин згідно зі статтею 391 ЦК України спірна земельна ділянка підлягає поверненню ОСОБА_3 .

При розгляді справи суди внаслідок неправильного застосування норм матеріального права зробили помилковий висновок про витребування земельної ділянки у товариства відповідно до статей 387, 1212, 1213 ЦК України, що є підставою для їх скасування у цій частині з ухваленням нового рішення про задоволення зустрічного позову та повернення земельної ділянки ОСОБА_3 .

Висновки за наслідками розгляду касаційної скарги

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржені судові рішення у частині первісного позову - залишенню без змін, а в частині зустрічного позову - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України (в редакції станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Південне-1 задовольнити частково.

Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2019 року у частині вимог товариства з обмеженою відповідальністю Південне-1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: виконавчий комітет Кілійської міської ради, Кілійська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації, визнання поновленим договору оренди землі з попереднім орендарем залишити без змін.

Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2019 року у частині зустрічних вимог ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю Південне-1 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Кілійська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, про витребування земельної ділянки та її повернення скасувати.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити.

Зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю Південне-1 повернути ОСОБА_3 земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва площею 3,8855 га у місті Кілія Кілійського району Одеської області, кадастровий номер 5122310100:01:001:0140.

З моменту прийняття постанови рішення Кілійського районного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року та постанова Одеського апеляційного суду від 27 березня 2019 року у скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар В. І. Журавель Є. В. Краснощоков